< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Особливості кваліфікації та оформлення матеріалів адміністративних правопорушень, що посягають на власність

Загальна характеристика адміністративних правопорушень, що посягають на власність

Адміністративні порушення у сфері власності становлять найбільш поширену і небезпечну групу протиправних діянь, оскільки посягають на одне з найцінніших соціальних благ – право власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Передбачення у ст. 51 КУпАП відповідальності за дрібне викрадення чужого майна незалежно від форми власності забезпечує усім суб'єктам права власності однаковий правовий захист, як того вимагають Конституція України та Цивільний кодекс України.

Залежно від суб'єкта здійснення права власності чинне законодавство виокремлює право: власності українського народу; державної власності; комунальної власності; колективної власності (зокрема підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян); приватної власності, зокрема право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть фермерське господарство; власності інших держав, їхніх юридичних осіб, спільних підприємств і міжнародних організацій.

Дрібне викрадення чужого майна

Об'єктом правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП, є суспільні відносини щодо власності, зміст яких становлять відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном. Суб'єктами права власності є фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), а також юридичні особи (господарські товариства, професійні спілки, громадські об'єднання, релігійні організації тощо). їх рівність перед законом і забезпечення захисту їхніх прав державою закріплено у ст. 13 Конституції України.

Предметом правопорушення є чуже (тобто таке, що не перебуває у власності чи законному володінні винного) майно (речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру), наприклад, грошові кошти, цінні папери, особисті речі, предмети домашнього господарства тощо.

Не можуть бути предметом дрібного викрадення:

  • – природні багатства в їх природному стані (надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо), їх незаконне знищення, пошкодження, вилов належать до правопорушень проти довкілля;
  • – вогнепальна зброя (окрім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, пристрої чи радіоактивні матеріали;
  • – тіло (останки, прах) померлого, урна з прахом померлого, предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого;
  • – наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори;
  • – офіційні чи приватні документи (паспорти або інші важливі особисті документи), які не мають грошової оцінки та мінової властивості, штампи й печатки;
  • – військове майно;
  • – речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою тощо.

Відповідальність за посягання на такі предмети встановлено нормами

КУпАП та Кримінального кодексу України.

Об'єктивна сторона проступку полягає у вчиненні дрібного викрадення майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення або розтрати.

Обов'язкові ознаки об'єктивної сторони дрібного викрадення:

  • 1) дія (вилучення чужого майна);
  • 2) наслідок, що полягає у заволодінні винною особою чужим майном;
  • 3) причиновий зв'язок між дією та наслідком;
  • 4) спосіб учинення правопорушення.

Дрібне викрадення чужого майна може бути вчинено одним зі способів, які визначені законодавством обов'язковими ознаками цього діяння. Це можуть бути крадіжка, шахрайство, привласнення чи розтрата.

Крадіжка – це таємне викрадення чужого майна. Викрадення вважається таємним, коли воно здійснюється:

  • 1) за відсутності власника чи іншої особи;
  • 2) у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;
  • 3) у присутності власника або іншої особи, коли винний вважає, що діє таємно від інших осіб (наприклад дії винного фіксує камера спостереження в супермаркеті, за якими на екрані монітору спостерігає охоронник);
  • 4) у присутності власника чи іншої особи, які через свій фізіологічний, психічний стан (сон, сп'яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) або через інші обставини не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна та не можуть дати йому належної оцінки;
  • 5) у присутності інших осіб, на потурання з боку яких розраховує порушник (родинні зв'язки, дружні відносини, співучасть у вчиненні правопорушення тощо). Однак таке викрадення перестає бути таємним, якщо ці особи дали підстави винному засумніватися щодо їхнього мовчання стосовно його дії;
  • 6) особою, яка не була наділена певного правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, працівник охорони та ін.).

Згідно з ст. 186 Кримінального кодексу України, якщо викрадення чужого майна вчиняється відкрито, тобто у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винного, а він усвідомлює, що його дії помітили та оцінюють як викрадення, то відповідне правопорушення необхідно кваліфікувати як грабіж.

Шахрайство – це заволодіння майном або правом на нього шляхом обману чи зловживання довірою. У результаті шахрайських дій потерпілий (власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої перебуває майно) добровільно передає майно або право на нього винній особі. Добровільність під час учинення шахрайських дій має уявний характер, оскільки зумовлена обманом чи зловживанням довірою.

Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи правами на таке майно полягає у повідомленні потерпілому, з метою введення його в оману, неправдивих відомостей або приховуванні певних обставин, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого. Таким чином, обман може мати як активний характер (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридично значущої інформації).

Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зв'язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо.

Як наголошується у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти власності" від 6 листопада 2009 р. № 10, обман чи зловживання довірою під час учинення шахрайських дій застосовуються винною особою для того, щоб викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Потрібно наголосити, що коли потерпіла особа через вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінювати і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, то передачу нею майна чи права на нього не можна вважати добровільною.

Якщо особа заволодіває чужим майном, скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, а також за відсутності змови з особою, яка ввела потерпілого в оману, то вчинене не може розглядатись як шахрайство.

Такі способи вчинення дрібного викрадення чужого майна, як привласнення або розтрата характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи.

Привласнення полягає в протиправному та безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке перебувало у його правомірному володінні, з наміром надалі обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. У результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном.

Розтрата – це незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатна передача, обмін, передача в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке було йому ввірене чи перебувало в його віданні.

Предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто перебувало в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки, використання або зберігання тощо. За привласнення ці повноваження використовують для обернення винною особою майна на свою користь, за розтрати – на користь інших осіб, зокрема це відчуження майна іншим особам для споживання (як подарунок чи товар), в обмін на інше майно тощо.

Дрібне викрадення є правопорушенням з матеріальним складом. Воно вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним. Таке правопорушення вважається вчиненим також тоді, коли винна особа вилучила майно, але й викрили і у зв'язку з цим позбавили цього майна.

Суб'єкт правопорушення – загальний. Це фізична осудна особа, яка на момент вчинення правопорушення досягла 16-річного віку. Тоді, коли правопорушення, передбачене ст. 51 КУпАП, учинене шляхом привласнення або розтрати, суб'єктом правопорушення може бути лише службова особа.

У КУпАП відсутнє визначення терміна "службова особа", тому потрібно керуватись нормами Кримінального кодексу України.

Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням виконують функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади або місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, що пов'язані з реалізацією організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, якими особу наділяють повноважні органи державної влади чи місцевого самоврядування, центральний орган державного управління зі спеціальним статусом, повноважний орган чи повноважна особа підприємства, установи, організації, а також суд або закон.

Суб'єктивну сторону правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП, характеризує наявність лише прямого умислу.

Кваліфікованим видом дрібного викрадення є вчинення його повторно протягом року, тобто коли особу вже було накладено адміністративне стягнення, згідно з ч. 1 ст. 51 КУпАП, а з моменту його реалізації за вчинення попереднього дрібного викрадення не пройшов річний термін.

Адміністративне стягнення за вчинення дрібного викрадення може полягати у: накладенні штрафу від 10 до ЗО неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; виправних роботах строком до одного місяця з відрахуванням 20 % заробітку; адміністративному арешті строком від п'яти до 10 діб.

У разі повторного вчинення дрібного викрадення чужого майна стягнення полягає у: накладенні штрафу від ЗО до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; виправних роботах строком від одного до двох місяців із відрахуванням 20 % заробітку; адміністративному арешті строком від 10 до 15 діб.

Оскільки адміністративні стягнення за дрібне викрадення чужого майна накладає лише суд, то провадження у таких справах є звичайним, зі складанням протоколу про адміністративне правопорушення. До правопорушника можуть бути застосовані доставлення, а також такі заходи забезпечення провадження, як адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей та документів.

Відповідно до ч. 2 ст. 277 КУпАП, справи про дрібне викрадення чужого майна розглядають у п'ятиденний строк.

Як було зазначено вище, дрібне викрадення чужого майна може бути вчинене шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.

Згідно з п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти власності" від 6 листопада 2009 р. № 10, злочинне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення, розтрати (ст. 185, 190 та 191 Кримінального кодексу України) потрібно відрізняти від такого адміністративного правопорушення, як дрібне викрадення чужого майна.

Розмір майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення дрібного викрадення чужого майна, визначають лише вартістю цього майна, що виражено в грошовій оцінці. Вартість викраденого майна визначають за роздрібними (закупівельними) цінами, чинними на момент учинення правопорушення, а розмір відшкодування завданих правопорушенням збитків – за відповідними цінами на час вирішення справи в суді. За відсутності зазначених цін на майно його вартість може бути визначено за допомогою проведення відповідної експертизи.

Вартість майна як предмета дрібного викрадення є критерієм його відмежування від кримінально-караного викрадення чужого майна. Викрадення майна розглядають як адміністративне правопорушення за ст. 51 КУпАП, якщо воно здійснюється шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, а вартість викраденого майна на момент учинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. З ст. 51 КУпАП).

Щоб встановити межу між дрібним викраденням чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення або розтрати (ст. 51 КУпАП) та злочинами, передбаченими ст. 185, 190, 191 Кримінального кодексу України, необхідно розрахувати неоподаткований мінімум доходів громадян.

Відповідно до п. 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України, для норм адміністративного та кримінального законодавства щодо частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень суму неоподатковуваного мінімуму встановлено на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Згідно з пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV Податкового кодексу України, податкова соціальна пільга дорівнює 50 % розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у розрахунку на місяць), встановленого законом на 1 січня звітного податкового року.

За нормами ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2016 рік" від 25 грудня 2015 р. № 928-VII з 1 січня 2016 р. прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1378 грн. На підставі вищевказаного розраховується податкова соціальна пільга, яка дорівнює 689 грн (50 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент учинення правопорушення не перевищує 137 грн 80 к. (0,2 від 50 % 1378 грн). Якщо вартість викраденого майна перевищує 137 грн 80 к., то за таке правопорушення настає кримінальна відповідальність.

Дрібне викрадення чужого майна потрібно відрізняти від самовільного використання з корисливою метою електричної та теплової енергії без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов'язкове) або внаслідок умисного пошкодження приладів обліку чи у будь-який інший спосіб, що не завдало значної шкоди (ст. 1031 КУпАП).

Вказане правопорушення межує зі злочином, передбаченим ст. 1881 розділу VI Кримінального кодексу, відповідальність за вчинення якого настає у разі викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов'язкове) або внаслідок умисного пошкодження приладів обліку чи у будь-який інший спосіб, якщо такими діями завдано значної шкоди.

Приміткою до ст. 1881 Кримінального кодексу України встановлено, що шкода, передбачена цією статтею, визнається значною, якщо вона в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >