< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Адміністративно-правове регулювання права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

Розбудова відкритого демократичного суспільства, що проголошено в Конституції, процес, безперечно, непростий. Він не зводиться лише до політичних форм і прийняття потрібних законів. Основне – це зміна свідомості людей, виховання в них пріоритетів загальнолюдських цінностей. Важливе місце займає і правова освіта, адже вона допомагає громадянам цивілізовано відстоювати свої права та надані гарантії, правильно обирати шлях до вирішення гострих суспільно значущих проблем[1].

В Указі Президента України "Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації"[2] зазначається, що дана політика виходить з необхідності утвердження й забезпечення прав і свобод людини, гарантії яких закріплено у фундаментальних міжнародних документах, насамперед у Загальній декларації прав людини[3], Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідних протоколах до неї[4]. Міжнародному пакті про громадські та політичні права[5], Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права[6], Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, інших міжнародних документах у цій сфері[7].

Конституцією України закріплено основні права, свободи та обов'язки, гарантії здійснення прав громадян щодо їх правового захисту. Сучасне законодавство продовжило регламентування права на звернення до ОВС України. У ЗУ "Про звернення громадян", "Про Національну поліцію"[8], "Про статус народного депутата України"[9], "Про статус депутатів місцевих рад"[10], "Про інформацію"[11], "Про захист персональних даних"[12], Указів Президента України "Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення"[13], "Про невідкладні заходи з удосконалення організації прийому громадян органами державної влади, органами місцевого самоврядування та посадовими і службовими особами цих органів"[14], постановами Кабінету Міністрів України "Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органи державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації громадян"[15] окреслено можливості громадян, як об'єкта адміністративно-правового гарантування права на звернення, та відповідні дії керівників структурних підрозділів ОВС України.

Законодавством встановлено положення, згідно з яким громадяни мають право на звернення до ОВС України, їх керівників із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх діяльності, заявами або клопотаннями про реалізацію своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів, а також зі скаргами про їх порушення. З цього приводу зазначимо, що важливим заходом реалізації конституційного права на звернення є особистий прийом громадян керівниками міськрайліноргану ОВС[16].

Способами реалізації інституту гарантування права звернення громадян є зафіксований в ЗУ "Про звернення громадян" порядок направлення викладених у письмовій або усній формі пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) та скарг. Профільний закон передбачає чітке розмежування звернень громадян на пропозиції (зауваження), де висловлюються поради, рекомендації щодо діяльності суб'єктів державної влади; заяви про сприяння реалізації закріплених Конституцією і чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлень про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності; клопотання, яке також належить до заяв – письмові звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо; скарги – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, посадових осіб.

Слід констатувати, що за таких умов практично всі члени суспільства стають свідками й безпосередніми учасниками утвердження хибних і міфічних за своєю природою ідей про перемогу прав і свобод на пострадянському просторі. Відбувається підміна таких цінностей ідеєю про те, що вони є головними здобутками панівних в Україні та сусідніх державах політичних режимів. Одночасно з наданням громадянам широкого кола прав і свобод спостерігається низький рівень життя більшої частини населення, надмірне майнове розшарування суспільства, демографічна криза й загальна нестабільність у політичному та соціальному житті.

Визначено, що правове регулювання має бути спрямоване на визначення кола суспільних відносин, які потребують захисту суб'єктами публічного управління; чітке визначення їх повноважень щодо забезпечення реалізації прав громадян на звернення; закріплення видів і заходів відповідальності працівників за невиконання або неналежне виконання зазначених повноважень. Нормативно-правове регламентування діяльності окреслених суб'єктів щодо захисту права громадян на звернення до ОВС України складається з положень, які розкривають зміст зазначеного права, стосуються діяльності вказаних суб'єктів щодо їх забезпечення, установлюють форми покарання за порушення досліджуваних права та права й обов'язки громадян, які звернулися із заявою чи скаргою до ОВС, та їх посадових осіб, ОДВВУ, ОМСУ, ЗМІ.

Важливою прогресивною тенденцією сучасності, що з перших років набуття незалежності супроводжувала процес утвердження засад демократичної, правової, соціальної держави в Україні, стала активізація участі нашої країни в міжнародних організаціях, з подальшою ратифікацією багатьох міжнародних нормативно-правових актів у галузі прав людини. Це визначило пріоритети соціального розвитку держави, зокрема, обрання курсу на європейську інтеграцію, що відбувається в умовах все більш глибоких перетворень не лише в системі національного законодавства, а й у структурі владних інституцій, які покликані забезпечувати його виконання.

Законність, як основа функціонування будь-якої правової держави та як принцип діяльності всіх державних і громадських інституцій, зобов'язує всіх і кожного неухильно додержуватися правових приписів і під час реалізації власних інтернів не порушувати прав інших суб'єктів. Крім того, рівень забезпечення законності в суспільстві постає свого роду підґрунтям для налагодження відносин співпраці та зворотного зв'язку між владним апаратом і громадянином як приватною особою, тому від його міцності залежатиме й досягнення взаєморозуміння між обома сторонами. Тому необхідним є детальне вивчення зарубіжного досвіду в питаннях регулювання роботи зі зверненнями громадян в органах державної влади з метою визначення подальших шляхів удосконалення організації цієї діяльності в Україні.

Слід погодитися з О. Ф. Фрицьким, котрий звертає увагу на можливість діяти визначеним чином або утримуватися від певних учинків для того, щоб забезпечити своє нормальне існування, власний розвиток, задоволення сформованих потреб[17]. Певного мірою це стосується і права громадян на звернення до ОВС України. Адже громадянин має можливість захищати свої права та свободи і за допомогою права на звернення до компетентних органів.

У науковій теорії широко застосовується методологічний підхід, згідно з яким гарантії прав і свобод, які надано людині, поділяються на конституційні та судові. Найбільший інтерес у руслі нашого дослідження становлять гарантії права людини направляти звернення, що забезпечуються авторитетом Основного Закону.

З ухваленням Конституції України, норми якої мають найвищу юридичну силу, уперше на найвищому рівні було закріплено широке коло прав і свобод, наданих громадянам, а також визначено загальні гарантії їх реалізації. Конституційні положення й норми реалізовуються у відповідних правовідносинах, у яких поряд діють й інші, обумовлені предметом правового регулювання, норми та правила. Зокрема це стосується відносин, у яких беруть участь, з одного боку, органи державної виконавчої влади (у тому числі їх посадові і службові особи, котрі діють від імені держави та як представники влади), з другого – фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни або особи без громадянства).

Подібні гарантії закріплено, наприклад, у п. З ст. 40 Конституції Ірландії: "Держава гарантує в своїх законах дотримання та – у межах загальноприйнятого захист і підтримання особистих прав громадян. Держава всіма силами охороняє за посередництвом законів життя, особистість, добре ім'я та майнові права кожного громадянина від несправедливих нападів, а у випадку вчинення несправедливості надає йому належний захист"[18]. При цьому слід зазначити, що навіть подібна деталізація текстуального оформлення не здатна сама по собі забезпечити реальність наданого права. Це пов'язано з тим, що конституційна гарантія стає дієвою лише за умов, коли закріплені нею положення конкретизовано відповідним законом, що встановлює механізм застосування цієї гарантії, тобто за умов забезпечення нормами інших нормативно-правових актів.

Конституція Японії 1947 року у ст. 11 визначає: "Народ безперешкодно користується всіма основними правами людини. Ці основні права людини, гарантовані народу цією Конституцією, надаються теперішньому та майбутнім поколінням як непорушні постійні права". Далі у ст. 13 чітко сформульовано критерій оцінки дієздатності держави щодо дотримання конституційних гарантій: "Всі люди гідні поваги ж особистості. Їх право на життя, свободу і прагнення до щастя є, оскільки це не порушує громадського добробуту, найвищим пріоритетом турботи в галузі законодавства та інших державних справ"[19].

Аналіз окремих норм конституцій різних країн свідчить, що гарантії права людини на звернення суттєво відрізняються ж за обсягом конкретизації права, так і за способом його забезпечення. Як приклад, Л. А. Лазаренко наводить серед конституцій зарубіжних країн, що регулюють суб'єктивне право на звернення, Конституцію Російської Федерації від 1993 року; Конституцію Естонської Республіки від 1992 року; Конституцію Республіки Болгарія від 1991 року; Конституцію Республіки Македонія від 1991 року та ін.[20].

Конституційне й законодавче закріплення права громадян на звернення до органів державної влади в багатьох зарубіжних країнах серед видів (форм) звернень, окрім традиційних заяв, клопотань, скарг тощо застосовує й такий різновид, як петиція. В. П. Тарануха на підставі аналізу вітчизняних і зарубіжних нормативно-правових актів та практичної діяльності у сфері організації роботи зі зверненнями громадян обгрунтовано доводить доцільність виділення в межах заявного виду петиції. Автор визначає поняття "петиція" як письмове колективне (громадське) звернення, що подається до органів державної влади і місцевого самоврядування з метою вирішення найважливіших питань життєдіяльності держави і суспільства[21]. Слід підтримати таку позицію, оскільки незважаючи на встановлену Конституцією і ЗУ "Про звернення громадян" можливість громадян направляти, поряд з індивідуальними, і колективні звернення до органів державної чи місцевої влади, застосування петицій суттєво сприятиме посиленню забезпечення прав окремих груп громадян або їх об'єднань. Аналогічну думку висловлює й О. К. Костюкевич, жим запропоновано визначення колективного звернення ж звернення, що подане і підписане двома чи більше громадянами та пов'язане ж з реалізацією та захистом прав і свобод, законних інтересів окремої особи або групи осіб, так і з задоволенням інших персоніфікованих суспільних інтересів[22].

Таким чином, у будь-якій демократичній країні, що прагне подальшого утвердження пріоритету прав людини в усіх сферах державного та суспільного життя, гарантії реалізації права громадян на звернення є свого роду підгрунтям, на жому має будуватися конструктивний діалог між людиною і владою, що відбувається у формі адміністративно-правових відносин. Від того, наскільки гарантованими при цьому є всі можливості, пов'язані з поданням письмового чи усного звернення, залежатиме й ефективність такого діалогу та його позитивний для обох сторін ефект.

З ухваленням Конституції України 1996 року нового імпульсу набула розбудова демократичної, соціальної, правової держави, головним завданням і змістом діяльності якої є утвердження, забезпечення й захист прав та свобод людини і громадянина. Закріплення у ст. 40 Основного Закону України положення про те, що "Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк", зобов'язало державу, в особі її владних структур, усебічно сприяти створенню надійних гарантій захисту цього права й механізмів його практичної реалізації.

Слід звернути увагу на ч. 2 ст. 34 Основного Закону, в якій зазначається, що кожен має вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформації усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір[23]. Під інформацією законодавець розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Безперечно, для подачі звернення до ОВС громадянину слід володіти такою інформацією. Дана норма взаємодіє і не повинна суперечити ст. ст. 21, 23, 31, 32, 35 Конституції України.

Право на свободу виявлення своїх поглядів закріплено в п. 1 ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини[24]. Окреслене право включає свободу дотримання своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Адже ч. З ст. 15 згаданої конвенції забороняє державі здійснювати цензуру.

У ст. 64 Основного Закону визначено: "Конституційні права й свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України". Підставами для таких обмежень може бути необхідність, наприклад, урятувати життя людей або майно; забезпечити охорону здоров'я й моральність населення, захистити репутацію або права і свободи інших людей; забезпечити інтереси національної безпеки, територіальну цілісність, громадську безпеку, економічний добробут; запобігти злочинові або його припинити тощо. Будь-які інші, крім вищеназваних, окремі обмеження прав і свобод можуть установлюватися лише в умовах військового або надзвичайного стану й завжди мають тимчасовий характер.

Ведучи мову про конституційні обмеження, слід звернути увагу на окремі категорії прав і свобод людини і громадянина, що не можуть бути обмежені за жодних підстав або умов. Зокрема, до таких належить право на звернення, що не може бути обмежено навіть в умовах військового або надзвичайного стану. У встановленні таких гарантій захисту прав громадян від порушення або обмеження з боку державних органів або окремих посадових осіб реалізується охоронна функція Конституції й ухвалених на її основі законів України.

Одним із базових нормативно-правових актів, який регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм права вносити в органи державної влади пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, а також забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, постає ЗУ "Про звернення громадян".

Практична реалізація громадянами наданого їм права на звернення до органів державної виконавчої влади здійснюється в межах визначеної законодавством форми і певної процедури та являє собою певний процес, у якому гарантії прав набувають характеру динамічних, тобто процесуальних. Процесуальні гарантії вважаються найважливішою складовою частиною галузей процесуального права і становлять систему правових засобів успішного захисту й охорони прав та інтересів усіх суб'єктів процесуальної діяльності[25].

Актуальність цієї проблематики обумовлено тим, що особливе місце в реформі адміністративного права належить удосконаленню напрацьованих наукою і юридичною практикою механізмів, які мають слугувати реалізації конституційно зафіксованих гарантій основних прав і свобод людини й громадянина, зокрема права на звернення. З урахуванням цього необхідним постає детальне дослідження питань, пов'язаних із процесом реалізації таких прав, тобто нормативно регламентованою процедурою діяльності системи спеціально уповноважених органів, які входять до структури Міністерства внутрішніх справ України, щодо організації роботи зі зверненнями громадян, у тому числі організацією їх особистого прийому керівництвом відповідних органів і структурних підрозділів.

Сутність поняття "звернення" є надзвичайно широким за своїм змістом і має такий узагальнений характер: у зверненнях громадян можуть міститися висловлена усно або видана в письмовій формі скарга у зв'язку з тим чи іншим порушенням прав, ініціативна пропозиція, заява тощо[26]. Щодо основних причин та напрямів звернень громадян такими, що не позбавлені наукового інтересу з досліджуваного нами питання, є тези Ю. Кіщака та М. Міняйла, які зазначають: "... життя свідчить, що синдром радянського мислення не просто подолати. Для цього потрібна тривала та копітка робота всіх соціальних і державно-правових інститутів. Правова ситуація в Україні свідчить, що держава вирішує проблеми людини та громадянина так, як дозволяє її форма"[27].

Правове регулювання гарантій захисту та механізмів втілення в життя наданого громадянам Основним Законом права на звернення, через багатогранність цього питання, перебуває у площині декількох пов'язаних між собою галузей права – передусім конституційного, адміністративного і міжнародного. Відповідно, різні галузі національного права застосовують для його практичної реалізації специфічні механізми, що справляють свій вплив на форми реалізації права. Так, якщо нормами конституційного права закладаються переважно фундаментальні принципи та гарантії права людини і громадянина направляти звернення до будь-яких органів державної влади і місцевого самоврядування, нормами міжнародного права (а також у тому числі і права ЄС) – механізми наддержавного, наднаціонального захисту цього права, то на норми адміністративного права припадає надзвичайно відповідальна складова – регламентація за допомогою заснованих на законі імперативних методів і процедурних аспектів цього питання у процесуальних правовідносинах.

Стаття 25 Європейської конвенції про права людини також присвячена реалізації права на звернення, згідно з якою держава, визнаючи право на подачу індивідуальної скарги, зобов'язується не перешкоджати ефективному здійсненню цього права[28].

На сьогодні КМУ приділяє особливу увагу зверненням громадян до ОДВВУ. Керівникам центральних та місцевих органів виконавчої влади пропонується звернути увагу на необхідність забезпечити системну роботу зі зверненнями громадян, розглядаючи її як пріоритетний напрям діяльності й важливу складову заходів з реалізації владних програм"[29].

Тенденції сучасного розвитку адміністративно-правових відносин указують на значну демократизацію виконавчо-розпорядчої діяльності ОВС. Зокрема, про це свідчать Концепція адміністративної реформи[30], Концепція розвитку системи МВС України[31], Програм формування позитивного іміджу правоохоронних органів України, Концепція реформування системи МВС України, яка базується на таких основних принципах, як: забезпечення пріоритету прав і свобод людини та громадянина, поваги до гідності людини і виявлення до неї гуманного ставлення; додержання Конституції та законів України; захист у межах визначеної законодавством компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак; дотримання принципів і норм міжнародного права, чинних міжнародних договорів України, а також орієнтування на європейські демократичні стандарти, які імплементуються у правоохоронну систему України; взаємодії МВС України з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування; взаємодії з правоохоронними органами іноземних держав на підставі норм міжнародного права, відповідних договорів та угод; заборони діяльності в системі МВС України партій, рухів та інших громадянських об'єднань, що мають політичні цілі, недопущення їхнього впливу на процес реформування ОВС; громадського контролю; системності, наступності всіх перетворень[32].

Реалізація громадянами наданих їм конституційних прав щодо внесення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування пропозицій стосовно поліпшення їхньої діяльності і заяв про сприяння реалізації конституційних прав та законних інтересів, а також їх поновлення в разі порушення, забезпечує можливість брати участь в управлінні державними справами. Аналізуючи особливості організації роботи зі зверненнями громадян в ОВС слід, на нашу думку, взяти за основу результати теоретико-правового розроблення інституту звернень громадян з погляду науки адміністративного права. За класифікацією, запропонованою Ю. П. Битяком, за індивідуально-конкретними справами провадження за зверненнями громадян належать до системи адміністративних проваджень, що становлять структуру адміністративного процесу[33].

Фактично всі законодавчі акти України, що мають відношення до реалізації прав громадян або регулюють діяльність органів і установ, які можуть обмежувати права і свободи громадян, у тому числі органів внутрішніх справ, містять норми, якими врегульовано порядок подання та розгляду звернень громадян. Вже згадувані положення Основного Закону, які є нормами прямої дії та базовими щодо чинного законодавства, знаходять більш детальний розвиток у законах та інших нормативних актах, ухвалених на його основі.

Серед таких законодавчих актів важливу соціальну і політичну значущість має ЗУ "Про звернення громадян", який регулює питання практичної реалізації громадянами України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.

У числі нормативних актів, які регулюють порядок реалізації громадянами права на звернення, особливе значення мають Укази Президента України, зокрема, Указ від 13 серпня 2002 року за № 700 "Про додаткові заходи щодо забезпечення громадянам України конституційного права на звернення"[34]. Його ухвалення було спрямоване на створення умов і гарантій реалізації цього конституційного права із покладенням відповідних обов'язків на посадових осіб тих органів, якими здійснюється провадження за зверненнями громадян. Цим Указом Президент України зобов'язав керівників виконавчих органів усіх рівнів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій регулярно проводити особистий прийом громадян за місцем їх роботи й проживання, а також затвердити графіки прийому.

Серед відомчих нормативно-правових актів, якими врегульовано здійснення провадження за зверненнями громадян в ОВС, таким, що конкретизує положення актів, ухвалених на загальнодержавному рівні – законів, указів Президента України або актів КМУ, є наказ МВС України від 10 жовтня 2004 року за № 1177 "Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі МВС України"[35] (далі – Положення). Пунктом 1.1. Положення установлюється єдиний для ОВС України, внутрішніх військ МВС України, навчальних закладів МВС України, установ, організацій і підприємств системи МВС України порядок приймання, реєстрації, розгляду, узагальнення та аналізу звернень громадян, а також визначається порядок контролю за його дотриманням.

ОВС як один із підрозділів державної виконавчої влади і апарат управління у сфері охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю повинні не лише існувати, а й здійснювати свою діяльність відповідно до змін, що відбуваються в нашому суспільстві, коли на перший план виходить підвищення соціальної активності громадськості. Необхідність конкретизації основних положень норм ЗУ "Про звернення громадян", з урахуванням особливостей правового статусу окремих державних органів, у тому числі й ОВС, обумовила і спрямованість подальшої правотворчої діяльності в цій сфері.

Для системи ОВС звернення громадян мають особливу практичну значущість, постаючи, з одного боку, як важливе джерело одержання інформації про вчинення злочинів та інших протиправних дій, а з другого, – як форма контролю за діяльністю працівників правоохоронного органу та показником довіри населення. Як зазначають з цього приводу О. В. Кузьменко і Т.О. Гуржій, в усі часи кількість поданих звернень розцінювалась як мірило ступеня довіри людей до влади. Вона прямо залежить від того, наскільки ефективно вирішуються як загальні проблеми, так і проблеми кожного окремого члена суспільства. Водночас потік звернень громадян до різних інстанцій є лакмусовим папірцем не лише соціальної активності населення, а й певних негативних явищ, недоліків у роботі державного апарату, прогалин у законодавстві, а також вад самої організації розгляду скарг, заяв і пропозицій[36]. Дійсно, все українське суспільство вже протягом тривалого часу жадає від працівників правоохоронного органу більш високого рівня професіоналізму, що має забезпечуватися не лише належною правовою та спеціальною підготовкою, а й відповідними моральними якостями, що будуть допомагати представникові органів внутрішніх справ переконливо й авторитетно впливати на волю і поведінку людей, діючи при цьому виключно на підставі та у межах закону.

Робота, що пов'язана зі зверненнями громадян та їх особистим прийом, є важливим напрямом діяльності органів внутрішніх справ, засобом отримання інформації з питань, віднесених до їх компетенції, та однією з форм зміцнення й розширення зв'язків правоохоронного органу з громадськістю і містить у собі такі складові: приймання, реєстрація і первинний розгляд звернень; розгляд звернень та надання відповідей; контроль за станом роботи зі зверненнями; узагальнення та аналіз звернень; використання результатів аналізу в практичній діяльності.

До звернень, що надходять від громадян до органів внутрішніх справ, відносять викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. За визначеннями, що наведено в Положенні, під термінами "пропозиція", "заява", "скарга" слід розуміти:

  • – "пропозиція" (зауваження) – звернення громадян, де надано пораду, рекомендацію щодо діяльності органів внутрішніх справ, а також висловлюються думки стосовно врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави й суспільства;
  • – "заява" (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності органів внутрішніх справ, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо;
  • – "скарга" – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, посадових осіб[37].

Також у положенні визначено права громадянина, який звертається із завою чи скаргою до органів державної влади, ОВС України, їх посадових осіб: особисто викласти аргументи особі, яка перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, що розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; отримувати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень[38].

Слід також зазначити, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи розглядають звернення громадян без стягнення за це плати. Не є винятком і звернення до ОВС України. Перелічені права громадян мають яскраво засвідчувати гарантії реалізації даного права.

Одним із важливих заходів гарантування адміністративно-правового права на звернення до ОВС України є особистий прийом громадян. На нашу думку, відмінною рисою звернень, які надходять до ОВС у формі скарг, є те, що особа, яка звертається до компетентних органів держави, не згодна з тим рішенням, яке було раніше прийнято стосовно неї у зв'язку з порушенням передбачених у Конституції України прав. Слід також додати, що за функціональними ознаками у структурі адміністративного процесу провадження за скаргами громадян належать, поряд із провадженнями у справах про адміністративні правопорушеннями, до правоохоронних проваджень[39].

Важливими аспектами характеристики провадження за зверненнями громадян в ОВС, що визначають його структуру і виділяють серед інших різновидів адміністративних проваджень, є його стадійність, яка включає наявність окремих етапів і конкретних процесуальних дій. В адміністративно-правовій теорії процесуальна стадія визначається як відносно відокремлена, обмежена в часі та логічно пов'язана сукупність процесуальних дій, спрямованих на досягнення конкретної мети й розв'язання відповідних завдань конкретного адміністративного провадження, котра характеризується колом певних суб'єктів і закріплюється у процесуальних актах[40]. Виходячи з цього й на підставі змісту Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі МВС України, можемо виділити такі процесуальні стадії:

  • 1) направлення і приймання звернення. Компетентними органами ОВС України проводять відповідну роботу з прийняття та реєстрація звернення;
  • 2) розгляд справи. На цій стадії відбувається аналіз викладених матеріалів, а також збираються й долучаються до матеріалів звернення документально зафіксовані джерела інформації про дійсний стан справ, оцінюється перспектива вирішення питання, викладеного у зверненні, та подальший розгляд звернення;
  • 3) ухвалення рішення. Вирішення звернень громадян та надання відповідей їх авторам полягає у наданні юридичної оцінки ситуації та зібраній інформації, здійсненні повного і всебічного вивчення всіх обставин справи з метою прийняття конкретного рішення;
  • 4) перегляд рішення у зв'язку із його оскарженням чи опротестуванням (має факультативний характер);
  • 5) виконання ухваленого рішення.

На всіх наведених стадіях провадження за зверненнями громадян в ОВС наявний зв'язок з іншими різновидами адміністративної процесуальної діяльності. Найбільш чітко він простежується із провадженням з ведення діловодства (що окремо врегульовано п. З Положення). Отже, з цього питання слушним є зауваження Т. О. Коломоєць, яка наголошує, що відповідне провадження поєднує в собі юрисдикційні (провадження за скаргами) та неюрисдикційні елементи (інші види звернень)[41].

Стосовно зв'язку адміністративного провадження за скаргами громадян в ОВС з іншими різновидами юридичної процесуальної діяльності важливо зауважити, що згідно зі ст. 12 ЗУ "Про звернення громадян" (як це випливає зі змісту п. 7 Положення)[38] порядок ведення процедури розгляду скарг на дії чи бездіяльність працівників ОВС не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, установлений кримінально-процесуальним, цивільно- процесуальним та трудовим законодавством.

Отже, на підставі проаналізованих характерних рис провадження за зверненнями громадян виділимо особливості здійснення цього різновиду проваджень в ОВС.

По-перше, підставою для порушення цього різновиду адміністративних проваджень є одностороннє волевиявлення фізичної особи – громадянина, що наділений адміністративною процесуальною правосуб'єктністю. При цьому суб'єктом звернення може бути не лише окрема фізична особа, а й група осіб – у разі, наприклад, подання колективних звернень.

По-друге, сторона, що ініціює провадження, – громадянин (об'єднання громадян) та є носієм прав і обов'язків учасника провадження за його зверненням, водночас реалізує й власні інтереси, та для сприяння цьому звертається до органу внутрішніх справ – іншої сторони, на яку покладається законодавчо закріплений обов'язок щодо сприяння реалізації інтересів, які відстоюють громадяни, а також всебічного забезпечення й захисту їхніх прав і свобод.

По-третє, слід погодитися з думкою Т. О. Коломоєць про те, що провадження щодо розгляду звернень громадян – це єдине адміністративне провадження, яке не може бути однозначно віднесено до конфліктних або неконфліктних[43].

ОВС, у межах провадження за зверненнями громадян, можуть розглядатися як індивідуально-конкретні справи, що не містять елемента суперечності, спору про право – наприклад, реєстраційні, дозвільні провадження тощо, так і справи з приводу порушення норм адміністративного права (вчинення адміністративних проступків) або справи, порушені за заявами і повідомленнями про вчинення злочинів та інших протиправних діянь. Отже, формальними підставами для здійснення проваджень є, як правило, письмові звернення громадян – переважно заяви та скарги (рідше – пропозиції) або звернення, одержані під час особистого прийому громадян керівництвом відповідного ОВС, що обумовлено різноманітністю приводів для звернень громадян до ОВС.

По-четверте, провадження за зверненнями громадян в ОВС найтіснішим чином пов'язані зі здійсненням інших видів проваджень – реєстраційно-дозвільних, дисциплінарних, з ведення діловодства, проваджень у справах про адміністративні правопорушення та інших. Через те, що вони певною мірою супроводжують багатоаспектні та широкі за своїм змістом напрями адміністративно-процесуальної діяльності ОВС.

Гарантії права громадян на звернення до ОВС України слід розглядати у двох аспектах. З одного боку, вони створюються державою на конституційному та законодавчому рівні, з другого боку, – їх набувають у ході реалізації державних гарантій та знаходять своє закріплення у локальних правових актах (відомчих актах).

Говорячи про систему адміністративно-правових гарантій прав громадян на звернення до ОВС України, слід зазначити, що це певною мірою умовний поділ наявних правових засобів (умов і заходів), спрямованих на визначення порядку збирання, надання, розгляду та отримання відповіді від компетентного органу з приводу предмета звернення. На нашу думку, система юридичних гарантій прав громадян на звернення до ОВС України складається з нормативно-правових та організаційно-правових частин. Інші варіанти будуть деталізувати та певною мірою доповнювати запропоновану систему.

Таким чином, аналіз нормативно-правових засад реалізації громадянами права на звернення до ОВС характеризується тим, що як кожен із законодавчих, так кожен із підзаконних, зокрема, відомчих правових актів, що регулюють діяльність ОВС стосовно роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому, органічно поєднують у собі як норми матеріального, так і процесуального адміністративного права. Провадження за зверненнями громадян в ОВС характеризується наявністю спільних з іншими різновидами адміністративних проваджень рис (витриманості у межах законодавчо регламентованої процедури, стадійності, пов'язаності зі здійсненням контрольно-наглядових функцій тощо). Разом із тим їм притаманні й відмінні особливості, передусім вони різняться за сторонами, що є суб'єктами цього виду адміністративно-процесуальних відносин – з одного боку, власний інтерес представляє конкретний громадянин, з другого, – цей інтерес зобов'язаний захищати представник влади, що діє від імені органу внутрішніх справ. На підставі наведеного зміст провадження за зверненнями громадян в ОВС може бути визначено як специфічний різновид урегульованої диспозиціями адміністративно-процесуальних норм діяльності уповноважених на те посадових осіб ОВС щодо розгляду заяв, скарг і пропозицій громадян та прийняття за ними обгрунтованого рішення.

  • 1. Під адміністративно-правовими гарантіями права на звернення громадянами до ОВС України слід розуміти систему юридично закріплених умов і заходів, спрямованих на визначення порядку збирання, надання, розгляду та отримання відповіді від компетентного органу з приводу предмета звернення.
  • 2. Досліджуючи процес розвитку права громадян на звернення на сучасному етапі українського державотворення, доходимо висновку, що в основу формування правової бази права громадян на звернення до ОВС України Конституцією покладені державна гарантія та можливість кожного громадянина безпосередньо звертатися, направляти індивідуальні й колективні письмові звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб (ст. 40). Не є винятком і право звернення громадян до ОВС України. ЗУ "Про звернення громадян" та Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення" реалізує конституційну новелу щодо права громадян на звернення. На процес інституціоналізації продовжують впливати нестабільність законодавства у сфері звернень громадян до ОВС України, невирішеність організаційних, фінансових, матеріальних, кадрових, інформаційних та інших питань.
  • 3. Досліджуючи теоретичні напрацювання з окресленої проблематики, доходимо висновку, що поняття "гарантія" містить дві невід'ємні складові: по-перше, гарантія захищає, по-друге, реалізує. Обидві складові мають державницьке коріння. Зробити цей висновок допомогло дослідження понять "гарантія" і "юридична (правова) гарантія)".

Вважаємо, що захист права громадян на звернення є складним механізмом відносин у суспільстві, у сфері якого відбувається реалізація значного обсягу прав і свобод громадян або створюються передумови для їх реалізації. При цьому акцентуємо, що реальною можливістю реалізації цих прав є не тільки загальновизнані політичні, економічні, ідеологічні гарантії, а й такий рівень правопорядку в досліджуваній сфері, стан якого забезпечував би оптимальні умови для їх реалізації.

4. Законодавець чітко не визначає поняття "інститут адміністративних гарантій права громадян на звернення до ОВС України" та водночас декларує їх існування в нормативно-правових актах. З огляду на це доцільно розглядати цей інститут у двох аспектах: законодавчому і науковому.

Досліджуючи право на звернення громадян до ОВС України, яке гарантується на конституційному, законодавчому, підзаконному, міжнародно-правовому та локальному рівнях, висновуємо саме діяльність у межах наданих повноважень, що дає змогу забезпечити певні адміністративні гарантії розгляду звернень громадян до ОВС України на локальному рівні, тобто створення умов в управлінні діяльністю правоохоронних органів громадян держави.

5. Адміністративні гарантії права громадян на звернення не можна відокремлювати від інших обов'язків працівників ОВС України, найголовнішим з яких є той, що визначений ст. 19 Основного Закону – обов'язок діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, сприяти у наданні адміністративних послуг соціальної та правової допомоги громадянам, участь у межах свой компетенції у сприянні державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Проаналізувавши адміністративно-правові норми у сфері права громадян на звернення до ОВС України, доходимо висновку, що інститут адміністративних гарантій звернення громадян до ОВС України – явище динамічне. Розвиток адміністративно-правових засад права на звернення відбувається під впливом імплементації міжнародно-правових стандартів. На сьогодні важливе місце в системі гарантування інституту посідають локальні нормативно-правові акти, які найчастіше фіксують правові засади для здійснення управління на місцях.

6. Сучасна українська адміністративно-правова наука перебуває в такому стані, коли потреба розроблення її загальних світоглядних засад, категоріального апарату та методологічних принципів вважається не лише нагальною потребою, а й постає ж неминучий крок на шляху її розвитку. Йдеться насамперед про утвердження гуманістичних орієнтирів подальшого формування науково обгрунтованої державної політики в різних сферах – тобто цінностей, які мають поставати одночасно як рушійні сили і показники історичного й соціального прогресу суспільства та відповідно – практичного значення досягнень науки. Утілення в життя загальнолюдських ідеалів рівності, справедливості, відповідальності держави перед людиною безпосередньо залежить від рівня їх забезпечення дієвими та науково обгрунтованими засобами і механізмами.

На нашу думку, адміністративно-правові гарантії реалізації громадянами права направляти звернення до ОВС України, зазнаючи під час свого послідовного формування і становлення впливу багатьох ідеологічних, політичних, соціальних і інших факторів розвитку суспільства натепер являють собою органічне поєднання двох основних управлінських форм – видання нормативних та індивідуальних актів управління. Своєю чергою, гарантування органами виконавчої влади прав особи шляхом видання такого роду актів у жодному разі не може розглядатися як показник ефективності й результативності роботи зі зверненнями громадян, така діяльність має суто забезпечувальний характер і полягає у створенні державою реальних умов для використання кожною людиною наданих їй можливостей реалізувати свої права або захистити інтереси. Водночас необхідним є роз'яснення заявникові підстави у випадку відмови в розгляді звернення або обґрунтування рішення, прийнятого за результатами розгляду.

7. Конституцією України закріплено основні права, свободи та обов'язки, гарантії здійснення прав громадян їх правового захисту. Сучасне законодавство продовжило регламентування права на звернення до ОВС України. ЗУ "Про звернення громадян", "Про Національну поліцію", "Про статус народного депутата України", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про інформацію", "Про захист персональних даних", в Указах Президента України "Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення", "Про невідкладні заходи з удосконалення організації прийому громадян органами державної влади, органами місцевого самоврядування та посадовими і службовими особами цих органів", постановах КМУ "Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації" окреслено можливості громадян як об'єкта адміністративно-правового гарантування права на звернення та відповідні дії керівників структурних підрозділів ОВС України.

Зазначимо, що громадяни мають право на звернення до ОВС України, їх керівників із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх діяльності, заявами або клопотаннями про реалізацію своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів, а також із скаргами про їх порушення. Підкреслимо, що важливим заходом реалізації конституційного права на звернення є особистий прийом громадян керівниками міськрайліноргану ОВС.

Правове регулювання має бути спрямоване на визначення кола суспільних відносин, які потребують захисту суб'єктами публічного управління; чітке визначення їх повноважень щодо забезпечення реалізації прав громадян на звернення; закріплення видів і заходів відповідальності працівників за невиконання або неналежне виконання зазначених повноважень. Визначено, що нормативно-правове регламентування діяльності окреслених суб'єктів щодо захисту права громадян на звернення до ОВС України складається з положень, які розкривають зміст досліджуваного права, стосуються діяльності вказаних суб'єктів щодо їх забезпечення, встановлюють форми покарання за порушення досліджуваних прав.

  • [1] Дячок Т. О. Звернення громадян – шлях до вирішення гострих суспільно значущих проблем / Т. О. Дячок// Бюлетень Міністерства юстиції України. -2013. -№ 1. -С. 148.
  • [2] Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації : Указ Президента України : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : I/ donumvd.dn.ua.htm.
  • [3] Загальна декларація прав людини // Права людини. – К.: Либідь, 1991. – 54 с.
  • [4] Конвенція про запобігання злочину геноциду й покарання за нього : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995 155 – Заголовок з екрана.
  • [5] Міжнародний пакт про громадянські і політичні права : ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII (2148-08) від 19 жовтня 1973 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_043
  • [6] Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права : ратифіковано Указом Президії ВРУ РСР № 2148-VIII (2148-08) від 19 жовтня 1973 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_042/conv. – Заголовок з екрана.
  • [7] Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_042/conv – Заголовок з екрана.
  • [8] Про Національну поліцію : Закон України // Відомості Верховної Ради України – 1991. – № 4.-Ст.20.
  • [9] Про статус народного депутата України : Закон України від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
  • [10] Про статус депутатів місцевих рад : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 43. – Ст. 5257.
  • [11] Про інформацію: Закон України // Відомості Верховної Ради України. -1997. -№ 35. – Ст. 32.
  • [12] Про захист персональних даних : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2010.-№14.-Ст. 32.
  • [13] Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення : Указ Президента України від 13 серпня 2002 р. № 700 // Урядовий кур'єр. – 2002. – 16 серпня. – № 150. – С. 35.
  • [14] Про невідкладні заходи з удосконалення організації прийому громадян органами державної влади, органами місцевого самоврядування та посадовими і службовими особами цих органів: Указ Президента України від 14 квітня 2004 року № 434 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: kmu.gov.ua/control – Заголовок з екрана.
  • [15] Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації : постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 348 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : kmu.gov.ua/control – Заголовок з екрана.
  • [16] Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2004 р. № 1177 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 43. – Ст. 2853. – С. 93.
  • [17] Фрицький О. Ф. Конституційне право України : підруч. / О. Ф. Фрицький. – 3-тє вид., перероб, і доп. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – С. 177.
  • [18] Конституційне (державне) право зарубіжних країн : навч, посіб. / В. М. Бесчастний, О. В. Філонов, В. М. Субботін, С. М. Пашков ; за ред. В. М. Бесчастного. – К. : Знання, 2007. – 467 с.
  • [19] Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : учеб. / А. А. Мишин. – 10-е изд., испр. и доп. – М. : Юридический Дом "Юстицинформ", 2003. – С. 63.
  • [20] Лазаренко Л. А. Конституційне право на звернення людини і громадянина та його забезпечення в Україні : автореф, дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид, наук : спец. 12.00.02 "Конституційне право; муніципальне право" / Л. А. Лазаренко – К. : Київський національний університет внутрішніх справ, 2010. – С. 11.
  • [21] Тарануха В. П. Петиція як історичний вид звернень / В. П. Тарануха // Держава і право. – К. : ІДП ім. В.М. Корецького НАН України. – 2003. – № 21. – С. 120-123.
  • [22] Костюкевич О. К. Адміністративно-правове регулювання реалізації права громадян на звернення : автореф, дис. на здобуття наук, ступеня кандидата юридичних наук : спец. 12.00.07 "Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право" / О. К. Костюкевич. – К. : Міжрегіональна академія управління персоналом, 2011. – С. 8.
  • [23] Коментар до Конституції України: Науково-популярне видання. – К., 1996. – 378 с.
  • [24] Конвенція про захист прав і основних свобод людини : Конвенція Рада Європи від 4 листопада 1950 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/. – Заголовок з екрана.
  • [25] Большой юридический словарь. – 3-є изд., доп. и перераб. / под ред. проф. А.Я. Сухарева. – М.: ИНФРА-М, 2006. – VI. – С. 617.
  • [26] Шатов С. А. Про изводство по обращениям граждан и организаций в сфере государственного управления / С. А. Шатов // Человек: преступление и наказание. Псковский юридический институт ФСИН России. -2008. -№ 1. – С. 162.
  • [27] Кіщак Ю. Розгляд звернень громадян: платні чи безкоштовні послуги? / Ю. Кіщак, М. Міняйло // Підприємництво. Господарство. Право. -2006. -№ 10. -С. 54.
  • [28] Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини : Конвенція Рада Європи від 4 листопада 1950 р. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main.cgi?nreg=810%2F98. – Заголовок з екрана.
  • [29] Кудря В. Види проваджень за зверненнями громадян до органів виконавчої влади та адміністративні (управлінські) послуги / В. Кудря // Право України. – 2006. – № 3. – Є. 12.
  • [30] Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні : Указ Президента України від 22 липня 1998 р. №810/98 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. – Заголовок з екрана.
  • [31] Концепція розвитку системи Міністерства внутрішніх справ : постанова Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1996 р. №456 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/cgi. – Заголовок з екрана.
  • [32] Концепція реформування системи Міністерства внутрішніх справ України : рішення розширеного засідання колегії МВС України від 12 жовтня 2007 р. – К. : МВС України, 2007. - 29 с.
  • [33] Битяк Ю. П. Административное право Украины : учеб, для студентов высш. уч. заведений юрид. спец. / Ю. П. Битяк, В. В. Богуцкий, В. Н. Гаращук и др.; под ред. проф. Ю. П. Битяка. -X. : Право, 2003. – С. 212.
  • [34] Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення : Указ Президента України від 13 серпня 2002 р. № 700 // Урядовий кур'єр. – 2002. – №150. –16 серпня. – С. 3-5.
  • [35] Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2004 р. за № 1177 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 43. – С. 93.
  • [36] Кузьменко О. В. Адміністративно-процесуальне право України підруч. / О. В. Кузьменко, Т. О. Гуржій ; за ред. О. В. Кузьменко. – К. : Атіка, 2008. – С. 208.
  • [37] Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2004 р. № 1177 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 43. – С. 93.
  • [38] Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2004 р. № 1177 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 43. – С. 93.
  • [39] Битяк Ю. П. Административное право Украины : учеб, для студентов высш. уч. заведений юрид. спец. / Ю. П. Битяк, В. В. Богуцкий, В. Н. Гаращук и др. ; под ред. проф. Ю. П. Битяка. -X. : Право, 2003. – С. 212.
  • [40] Там само. – С. 214.
  • [41] Адміністративне право України : підруч. / за заг. ред. Т. О. Коломоєць. – К. : Істина, 2010.-С. 244.
  • [42] Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2004 р. № 1177 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 43. – С. 93.
  • [43] Адміністративне право України : підруч. / за заг. ред. Т. О. Коломоєць. – К. : Істина, 2010. – С. 247.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >