Організаційно-правові гарантій права звернення громадян до органів внутрішніх справ України

Сучасний стан державотворення в Україні характеризується все більшим посиленням уваги до утвердження загальнолюдських демократичних цінностей і засад пріоритетності прав і свобод громадян. Роздуми про права і свободи громадян, про механізми та гарантії їх реалізації стали цілком звичним явищем, яке пронизує практично всі фундаментальні дослідження, що здійснюються у різних напрямах юридичної науки. У зв'язку із зазначеним організаційно-правові гарантій права звернення громадян до ОВС України являють собою інтерес не тільки для теоретичної складової проблематики. Викликає чимало питань і практична частина.

У зв'язку зі змінами в питаннях диференційованого підходу при вирішенні заяв та реагуванні на повідомлення про протиправні дії з набранням чинності нового Кримінально процесуального кодексу України МВС було ухвалено ряд підзаконних нормативно-правових документів, найважливішим з яких є наказ "Про затвердження змін до Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів органів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань" від 19 жовтня 2012 року № 923^[1]. Але, як відомо, тільки законодавчим регулюванням проблему вирішити неможливо. Підтвердженням цьому є показники, що загальна кількість повідомлень звернень громадян та юридичних осіб щороку збільшується (з 1,8 млн у 2000 р. до 3,3 млн у 2011 р.). У свою чергу, це спонукає оптимізовувати, вдосконалювати діючий механізм організації звернення громадян до ОВС.

Загальний стан дотримання прав людини в Україні значною мірою визначається станом дотримання прав людини в діяльності ОВС, а організація роботи зі зверненнями громадян в системі МВС – один із найважливіших механізмів забезпечення цих прав.

Важливою частиною системи адміністративних гарантій виступають організаційно-правові гарантій права звернення громадян до ОВС України. Відповідно до Конституції України основними організаційними гарантами прав і свобод людини та громадянина є ВРУ, що закріплює в нормативно-правових актах України права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основні обов'язки (ст. 92); Президент України, який є гарантом додержання прав і свобод людини та громадянина (ст. 102); КМУ, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (ст. 16), які вживають заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина; місцеві державні адміністрації, що на відповідній території забезпечують додержання прав і свобод людини та громадянина (ст. 119); суди, які захищають права та свободи людини і громадянина (ст. 55); Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 55, 101); прокуратура, що здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом (ст. 121), і адвокатура, яка забезпечує право на захист в разі обвинувачення та надає правову допомогу (ст. 59). Названі суб'єкти відіграють значну роль у процесі звернень громадян до ОВС України.

На думку В. Ф. Погорілка та В. Л. Федоренка, організаційно-правові гарантії представлені системою основних суб'єктів конституційного права, що включає народ України, територіальні громади, органи державної влади й органи місцевого самоврядування та їх посадові і службові особи, політичні партії, громадські організації тощо^[2].

Організаційно-правові гарантії – це передбачена законодавством організаційна діяльність державних органів та недержавних організацій із забезпечення, охорони й захисту прав і свобод особи^[3].

Коріння організаційно-правових гарантій має походження від іменників організація та орган. В енциклопедичних виданнях під організацією (від фр. "упорядкування", лат. "інструмент", "знаряддя") розуміється властивість будь-якого матеріального об'єкта, що виявляється у впорядкованості структури, внутрішньої будови та означає сукупність пов'язаних між собою складових частин (елементів) відповідного суб'єкта, а також зв'язків (взаємовідносин) між ними та іншими об'єктами, у результаті чого утворюється певне зовнішнє організоване середовище^[4]. Слово "орган" серед багатьох значень має таке: установа, що виконує певні функції в суспільному житті^[5]. На думку А. А. Шарої, дане поняття притаманне всім керованими соціальним об'єктам і в такому розумінні може використовуватися поряд із поняттям "управління"^[6]. Для нашого дослідження важливими є такі аспекти: по-перше, що організація є чинником будь-якої соціальної діяльності; по-друге, має відповідну будову (частини, елементи); по-третє, відбувається певний розвиток (удосконалення) організаційної діяльності; по-четверте, певна управлінська діяльність та ін.

Концепцією створення Національної системи опрацювання звернень до органів виконавчої влади, ухваленою 9 червня 2011 року, визначено, що удосконалення системи державного управління і проведення системних соціально-економічних реформ потребує налагодження ефективної взаємодії з громадськістю, насамперед для виявлення за допомогою зворотного зв'язку проблемних питань державної політики, забезпечення оперативного реагування на суспільні потреби^[7]. Отже, як одна зі складових державної виконавчої влади, правоохоронний орган на сьогодні має не лише сумлінно й ефективно виконувати покладені на неї завдання боротьби зі злочинністю, захисту від протиправних посягань на життя і здоров'я, майно, права та інтереси громадян. Нагальною потребою і необхідною передумовою для досягнення відповідності результатів роботи ОВС потребам суспільства є і надалі залишатиметься постійне зміцнення відносин партнерства та взаємної допомоги із самими громадянами.

Провадження за зверненнями громадян до органів виконавчої влади України мають власну, притаманну лише їм, структуру. Слід підтримати Μ. М. Тищенка, що їх структура, ж і структура будь-якого окремого провадження, включає в себе стадії провадження – відносно відмежовані в часі й логічно пов'язані між собою сукупності процесуальних дій (процедур), які відрізняються колом суб'єктів і закріплюються відповідними процесуальними актами^[8]. Не є винятком і провадження за зверненням громадянам до ОВС України.

Як свідчить практика правозастосування, у діяльності багатьох правоохоронних органів під час приймання, реєстрації або вирішення звернень громадян, які містять інформацію про злочини, донині продовжують існувати тенденції, що не сприяють ефективній боротьбі зі злочинністю, охороні прав і законних інтересів громадян, захисту інтересів суспільства й держави.

Законодавством України, зокрема профільним ЗУ "Про звернення громадян", визначено основні засади, на яких здійснюється робота із заявами (клопотаннями), пропозиціями та скаргами громадян в усіх органах державної влади – законодавчої, виконавчої й судової її гілок, а також Прокуратури України, місцевих державних адміністраціях і органах місцевого самоврядування тощо. При цьому робота з такими видами звернень, як заяви і повідомлення про злочини, що вчинені або готуються, є прерогативою державних правоохоронних структур. Прокуратура України, СБУ, прикордонні, митні, податкові органи (так само, як і ОВС) здійснюють прийом та розгляд заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, у межах своєї компетенції та на підставі вимог відомчих нормативно-правових актів – наказів і відповідних інструкцій.

У діяльності тих органів виконавчої влади, що виконують завдання з протидії злочинності і боротьби з нею, а також функції дізнання у кримінальних справах, робота з інформацією про злочини, які вчинені або готуються, є надзвичайно важливою складовою. Відповідно до норми ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України, заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості чи окремих громадян, а також повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або за наявності речових доказів віднесено до підстав для порушення кримінальної справи^[9]. Зазначені положення в частині, яка безпосередньо стосується ОВС, конкретизовано у Примірних правилах приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються^[10].

Із запропонованого вище визначення випливає, що організаційно-правові гарантії права звернення громадян до ОВС України – це передбачена законодавством організаційна діяльність ОВС, державних та недержавних організацій із забезпечення, охорони та захисту прав і свобод особи, що включає комплекс заходів прийняття, реєстрацію, розгляд та надання обгрунтованої відповіді позивачеві, спрямованих на профілактику та недопущення правопорушень у майбутньому.

Практична реалізація громадянами наданого їм права на звернення до органів державної виконавчої влади здійснюється в межах визначеної законодавством форми і певної процедури та являє собою процес, у якому гарантії прав набувають характеру динамічних, тобто процесуальних. Процесуальні гарантії вважаються найважливішою складовою галузей процесуального права і являють собою систему правових засобів успішного захисту й охорони прав та інтересів усіх суб'єктів процесуальної діяльності^[11].

Говорячи про динаміку розвитку даного інституту, слід зазначити, що за роки незалежності законодавство змінювалося принаймні двічі, а це у свою чергу об'єктивно змушувало до зміни організаційних та правових засад. Також слід звернути увагу й на технічні можливості – використання системи Інтернет спонукає до розширення та впорядкування згідно з чинним законодавством.

У роботі ОВС зі зверненнями громадян однією з таких форм реалізації гарантій є, відповідно, адміністративно-процесуальна форма. Адміністративна процесуальна форма передбачає оптимальний для здійснення тих чи інших адміністративно-процесуальних дій визначений законом порядок, який містить "програму" адміністративно-процесуальної діяльності, спрямовану на реалізацію її головної мети – здійснення функцій виконавчої влади^[12].

У науковій літературі немає єдності щодо організаційної складової адміністративних проваджень з розгляду заяв, пропозицій та скарг громадян до органів державної влади. Так, А. М. Бандурка і Μ. М. Тищенко аналізуючи чинне вітчизняне законодавство, яке регулює адміністративні провадження з розгляду заяв, пропозицій та скарг громадян, вважають, що у провадженнях зі звернень громадян до органів публічного управління існують наступні стадії: а) порушення провадження зі звернення; б) розгляд справи компетентним органом (посадовою особою) і прийняття за цією справою індивідуального правового акта; в) оскарження рішення у справі (факультативна стадія); г) виконання прийнятого в справі рішення^[13].

Єдиний для органів і підрозділів ОВС України порядок приймання, реєстрації та розгляду заяв і повідомлень про злочини, передбачено відповідною Інструкцією, затвердженою вищевказаним наказом МВС України.

Під термінами "приймання", "реєстрація", "розгляд" заяв і повідомлень про злочини, які застосовані в Інструкції, розуміється:

Приймання – дії посадових осіб ОВС при одержанні заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються. Зазначимо, що дане визначення не є беззаперечним. Адже посадові особи не будуть виконувати ніяких дій без підтвердження, що заяви і повідомлення стосуються виключно злочинів, які вчинені або готуються. У разі відсутності фактичних даних про злочин, на інформацію, яка міститься у зверненні, логічно можуть не звертати увагу.

Реєстрація – присвоєння кожній отриманій заяві й повідомленню про злочин, що вчинений або готується, порядкового номера і фіксація в єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі – ЕР ДР), або журналі єдиного обліку стислих даних про заяви і повідомлення про злочини, що вчинені або готуються. Окрім присвоєння кожній отриманій заяві й повідомленню про злочин, що вчинений або готується, порядкового номера, виконується цілий ряд організаційних заходів. А саме: інформування керівництва області та МВС, особового складу на відповідній території та виконання інших організаційно-штатних заходів^[13].

Розгляд – здійснення перевірки відомостей про злочини, що вчинені або готуються, про які йдеться в заяві чи повідомленні, узагальнення матеріалів та прийняття рішення згідно з вимогами кримінально-процесуального законодавства України. Важливою складовою даної стадії є заходи, спрямовані на недопущення правопорушень в майбутньому та створення законодавчих перепон для здійснення правопорушень^[15].

Робота зі зверненнями громадян та їх особистий прийом є важливим напрямом діяльності органів внутрішніх справ, засобам подальшого зміцнення правопорядку й законності, удосконалення діяльності ОВС, отримання інформації з питань, віднесених до їх компетенції, і однією з форм зміцнення й розширення зв'язків правоохоронного органу з громадськістю та містить такі складові: приймання, реєстрація; початковий розгляд звернень громадян; розгляд звернень та надання відповідей; контроль за станом роботи зі зверненнями; узагальнення та аналіз звернень громадян; використання результатів аналізу в практичній діяльності; інформування громадськості.

Для забезпечення виконання вимог чинного законодавства МВС України щодо порядку приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, запроваджено контроль, який мають здійснювати структурні підрозділи центрального апарату Міністерства та галузеві служби на місцях.

Зокрема, штабні підрозділи зобов'язані здійснювати контроль за:

– станом обліково-реєстраційної дисципліни при прийманні, реєстрації та розгляді в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються;
– організацією роботи чергових частин щодо реагування на заяви і повідомлення про злочини та щодо забезпечення порядку їх приймання й реєстрації;
– достовірністю і повнотою обліку заяв та повідомлень про злочини.

Контроль за станом проведення ОВС службових розслідувань за

фактами порушень законності при розгляді заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, покладено на підрозділ інспекції з особового складу ОВС України.

На інші структурні підрозділи центрального апарату' МВС покладено контрольні функції за роботою підпорядкованих галузевих служб за станом роботи з питань приймання, реєстрації й розгляду в органах внутрішніх справ України заяв та повідомлень про злочини, що вчинені або готуються. Крім того, саме на галузеві служби ОВС, покладено завдання проводити службові розслідування за фактами порушень обліково-реєстраційної дисципліни підлеглими працівниками міськрайлінорганів.

Чуйне й уважне ставлення до звернень громадян кожен працівник ОВС зобов'язаний вважати своїм службовим обов'язком. У роботі зі зверненнями, а також під час особистого прийому громадян слід уважно ставитися до їх запитів і проблем, дотримуватися високої культури поводження і правил етикету.

На практиці у працівників правоохоронного органу майже не виникає питань щодо застосування та виконання Положення. Разом із тим, як зареєструвати і розглянути звернення громадян щодо працівників правоохоронного органу, які надходитимуть на адресу керівників ОВС, ані вищевказана Інструкція, ані будь-який інший відомчий нормативний акт відповіді не надає.

Керівники ОВС усіх рівнів згідно зі своїми функціональними обов'язками несуть персональну відповідальність за організацію роботи зі зверненнями громадян та з питань їх особистого прийому.

Наявні у національному позитивному праві норми, які закріплюють право будь-якої людини звертатися до органів державної влади і направляти письмові заяви, клопотання, пропозиції, зауваження чи скарги або бути особисто прийнятими керівниками відповідних органів, реалізуються не повною мірою та навряд чи можуть уважатися такими, що сприяють досягненню рівня, за якого можна було б стверджувати про дієвість цих правових механізмів. Наприклад, в Указі Президента України від 7 лютого 2008 року за № 109/2008 йшлося про покладання на КМУ завдання розроблення та подання на розгляд ВРУ законопроекту про внесення змін до законодавчих актів щодо вдосконалення правового регулювання питань гарантування права громадян на звернення, поновлення порушених прав і свобод заявників^[16], проте ані після встановленого для виконання цього заходу шестимісячного терміну, ані в наступні роки суттєвих змін у цьому напрямі не відбулося.

Проблему удосконалення системи розгляду звернень громадян в органах виконавчої влади визнано однією з найбільш гострих на рівні КМУ, що свідчить про посилення уваги до налагодження належного зворотного зв'язку між органами держави та населенням. КМУ в ухваленій ним 9 червня 2011 року Концепції створення Національної системи опрацювання звернень до органів виконавчої влади констатує: "На сьогодні міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади ... проводиться робота з опрацювання переважно письмових звернень, при цьому значно ускладнюється оперативне вжиття заходів для вирішення проблемних питань, що порушені представниками громадськості, а також своєчасне надання послуг інформаційно-довідкового характеру з питань діяльності зазначених органів"^[17].

Отже, зміщення акцентів з декларативного проголошення на досягнення дієвості гарантій реалізації громадянами конституційно встановленого права на звернення до органів влади, їх посадових і службових осіб має стати необхідною умовою подолання браку відповідальності, що дотепер спостерігається в діяльності багатьох державних структур. Наведене стосується і проведення наукових досліджень з тематики реалізації громадянами наданих їм прав, результати яких мають використовуватися у практичній роботі під час розроблення відомчих нормативно-правових актів, налагодження безпосереднього спілкування з населенням для ефективного вирішення проблемних ситуацій, за вирішенням яких громадяни звертаються до суб'єктів владних повноважень.

Нами проаналізовано теоретичні й практичні як українські, так і зарубіжні наукові праці в аспекті розгляду звернень громадян. Так, перевага в реагуванні надається пропозиціям (зауваженням), заявам (клопотанням) і скаргам у письмовій формі. Усній формі звернень громадяни віддають перевагу значно менше (15 %), оскільки у службових осіб правоохоронних органів виникає можливість відреагувати на це більш м'яко.

Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі МВС України визначає термін "заява" як звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності органів внутрішніх справ, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності; а поняття "скарга" – як звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, посадових осіб^[18]. Тому, на нашу думку, залежно від інформації, яка міститься у зверненні, воно може вважатися заявою (повідомленням) про злочинні діяння, що вчинені або готуються й, отже, мати форму заяви або скарги фізичної особи, поданої до органу внутрішніх справ. Відмінності у порядку роботи з такими зверненнями виявлятимуться в порядку їх приймання, а також реєстрації та розгляду.

Належна організація роботи зі зверненнями громадян, а також їх особистого прийому в органах внутрішніх справ є і надалі залишатиметься одним із найважливіших завдань, від результатів розв'язання якого безпосередньо залежить авторитет правоохоронного органу у суспільстві й рівень довіри до неї населення. У центрі уваги МВС України протягом останніх років постійно перебувають питання щодо посилення контролю керівників за прийняттям підлеглими обгрунтованих рішень, усунення формалізму під час розгляду заяв і повідомлень про вчинені злочини, зміцнення службової та виконавської дисципліни в контексті вимог ЗУ "Про звернення громадян".

Обліково-реєстраційна діяльність має певні питання, що потребують подальшого вдосконалення. З метою викорінення фактів нереєстрації заяв та повідомлень МВС України ухвалено наказ "Про організацію реагування на повідомлення про кримінальні правопорушення, надзвичайні ситуації й інші події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України" від 22 жовтня 2012 року за № 940, згідно з яким працівники ОВС, отримавши заяву чи повідомлення, зобов'язані діяти згідно з Інструкцією^[19]. Загальна організація обліково-реєстраційної роботи в ОВС покладається на начальника міськрайліноргану, а в разі його відсутності – на особу, яка виконує його обов'язки.

Згідно із ст. 18 ЗУ "Про Національну поліцію" поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції та своєчасно реагувати та приймати рішення^[20]. На нашу думку, зміст роботи зі зверненнями громадян, а також організація їх особистого прийому в системі ОВС України є більш широким напрямом діяльності, оскільки її метою є приймання, реєстрація, розгляд, узагальнення та аналіз звернень громадян, а також контроль за дотриманням законодавства в цій сфері. З погляду теорії адміністративного процесуального права цей напрям діяльності ОВС характеризується низкою рис, специфічних для адміністративного провадження за зверненнями громадян. Згідно з Т. О. Коломоєць, провадження за зверненнями громадян – це регламентована адміністративно- процесуальними нормами діяльність органів публічної адміністрації з розгляду скарг, заяв і пропозицій окремих громадян та їхніх колективів^[21].

Створення реально діючої системи гарантій на звернення до ОВС – складне завдання. Безперечно, така система має складатися з різноманітних заходів адміністративного характеру. Найбільш ефективний механізм управління складається з двох рівнів: публічного (державні органи) і суспільного (громадськість). Узагальнюючи викладене, доходимо висновку, що гарантії поділяються на державні, тобто ті, які проголошуються і гарантуються державою, та самоврядні, які мають недержавний характер саморегулювання.

У різних галузях права (у конституційних, цивільних, господарських правовідносинах) втілено відповідні гаранти реалізації прав громадян, існують вони і в теорії адміністративного права. По-перше, у матеріальному праві такими визнаються гарантії прав громадян як суб'єктів адміністративних правовідносин (що водночас постають як елемент адміністративно-правового статусу фізичних осіб)^[22], також про права і їх гарантії згадується у разі громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади. По-друге, в адміністративному процесі є свої особливості реалізації прав громадян як суб'єктів процесуальних правовідносин. Однією з них можна вважати сформульований фахівцями адміністративно- процесуального права принцип презумпції правоти громадянина у відносинах з органами публічної влади, що грунтується на поєднанні ідей "... презумпції справедливості вимог або претензій, висунутих громадянином до органів публічної влади та презумпції обгрунтованості правової позиції особи в будь-яких інших її відносинах з органами публічної влади"^[23].

Правовий механізм перевірки заяв та повідомлень покладається на підзаконне (відомче) реагування. Автор зазначає, що чітка регламентація процесуальної діяльності на початковому етапі перевірки заяв і повідомлень є передумовою законності та обгрунтованості подальшого реагування на звернення громадян, тобто однією з гарантій законності в діяльності ОВС. Гарантування захисту громадян можливе за умови, що кожному факту порушення закону надаватиметься вчасна належна правова оцінка шляхом встановлення точної відповідності обставин події.

Таким чином, дійсна та дієва – не формально визначена, а підкріплена надійними гарантіями реалізація громадянами права на звернення до ОВС є можливою лише за умови вирішення проблеми демократизації виконавчої влади загалом, утвердження належних засад громадського контролю за діяльністю всіх без винятку органів державної влади – насамперед у частині убезпечення людини від протиставлення її законних прав інтересам і цілям окремих посадових осіб ОВС. Своєю чергою, направлення громадянами звернень до ОВС є формою громадського контролю за діяльністю суб'єктів виконавчої влади, зокрема правохоронного органу, а тому створення всіх необхідних умов для заснованого на законі, повного, всебічного й неупередженого розгляду їхніх заяв, пропозицій або скарг керівниками органів і підрозділів відповідних рівнів прямо впливає на результат процесу оптимізації діяльності ОВС, тобто розв'язання завдань підвищення ефективності роботи ОВС у напрямі розгляду звернень громадян і громадського контролю за діяльністю суб'єктів державної влади є взаємно обумовленим.

Організаційно-правові гарантії права громадян на звернення до ОВС України – це передбачена законодавством організаційна діяльність ОВС з охорони та захисту прав і свобод особи, зміцнення правопорядку й законності та удосконалення діяльності ОВС.

Проаналізувавши всі правові норми, що стосуються гарантій права на звернення до ОВС України, їх можна умовно розподілити на дві групи. До першої належать ті, що створюють умови для звернення та захищають дане право, а до другої – ті, що забезпечують його існування й реалізацію.

Гарантування прав і свобод людини та громадянина в Україні потребує здійснення оцінки стану їх реального забезпечення в діяльності владно-управлінських структур, а також наявних прорахунків і проблем. Нині, на жаль, у свідомості більшості громадян глибоко вкорінені негативні стереотипи щодо неефективності державного апарату, що призводить до відвертої байдужості, бюрократизму й тяганини під час вирішення проблем пересічної людини. Отже, зусилля ОВС та суспільства загалом необхідно спрямувати на подолання цих негативних тенденцій. При цьому провідна роль має відводитися підвищенню дієвості адміністративно-правових гарантій правового статусу особи у її відносинах з державою, а відтак – і поваги до громадської думки й суспільних інтересів. Саме в такий спосіб є можливим втілення ідеї пріоритету прав і свобод людини та громадянина в діяльності всіх органів публічного управління, що в більш широкому вимірі й визначатиме рівень стабільності в українській державі.

Гарантії звернення громадян до ОВС поділяються за: громадянством – громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства; подані – окремою особою (індивідуальні), групою осіб (колективні); фізичною особою чи юридичною; службовцями органів державної виконавчої влади чи службовцями органів місцевого самоврядування; адресовані керівникам обласних чи районних підрозділів ОВС, приймальні МВС України; статтю – чоловік чи жінка; віком – повнолітній, громадяни похилого віку.

Щодо суб'єкта як надходження, так і безпосередньо звернення: парламентські, президентські, урядові, судові, прокурорські, контрольно-наглядові, муніципальні (комунальні) тощо.

Створення реально діючої системи гарантій права громадян на звернення до ОВС – це складне завдання. Безперечно, така система має складатися з різноманітних заходів адміністративного характеру. Найбільш ефективний механізм управління складається з двох рівнів: публічного – (державні органи) і суспільного (громадськість).

Класифікація адміністративно-правових гарантій права громадян на звернення до ОВС України допомагає систематизувати накопичені результати дослідження теорії та практики функціонування ОВС і сприяє подальшому розвитку досліджень у даній сфері.

Гарантії права громадян на звернення до ОВС України складаються з двох основних частин: нормативно-правових і організаційно-правових. Безперечно, зазначена класифікація носить умовний характер, але допомагає зрозуміти саму природу походження та сутність інституту права громадян на звернення до ОВС України.

Нормативно-правові гарантії права громадян на звернення до ОВС України – це нормативно правові акти, які регулюють питання звернення громадян до ОВС України.

Аналізуючи стан захисту прав громадян на звернення до ОВС у законодавстві України, автор указує, що особливістю цього законодавства є значна кількість відомчих нормативних актів, якими регульовано процедури організації порядку реєстрації та обліку, чому сприяє значна кількість банкетних норм у законодавчих актах. Для посадовців ці документи нерідко залишаються єдиним керівництвом до дій, оскільки вони перебувають у прямому підпорядкуванні органу, який видав підзаконний нормативно-правовий документ (інструкцію). Автор доходить висновку, що системні недоліки законодавства в роботі зі зверненнями громадян посилюють залежність останніх від держави/органів і наголошує на необхідності його суттєвого вдосконалення.

До нормативно-правових гарантій належать: нормативно-правові акти, певні процедури (з надання звернень); заходи забезпечення реалізації формально визначених правил поведінки (заходи примусу); примусові дії щодо забезпечення застосування заходів юридичної відповідальності, розгляд компетенційних питань як у судовому порядку, так і з використанням позасудових механізмів.

Організаційно-правові гарантії права громадян на звернення до ОВС України – це передбачена законодавством організаційна діяльність ОВС з охорони та захисту прав і свобод особи, зміцнення правопорядку й законності, удосконалення діяльності ОВС.

Державна політика, ж важливий компонент життєдіяльності суспільства, маючи велику кількість вимірів і характеристик, формує відповідну систему та механізми соціально орієнтованої державної влади. Актуальним і необхідним є удосконалення процесу формування державної політики в питанні гарантії у сфері права звернення громадян до ОВС України, аналізу процесу її становлення та реалізації.

[1] Про затвердження змін до Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів органів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань : наказ Міністра МВС України від 19 жовтня 2012 р. № 923 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : mvs.gov.ua/mvs/controlmail/uk – Заголовок з екрана.
[2] Конституційне право України / за ред. В. Ф. Погорілка. – К. : Наукова думка, 1999.
[3] Теорія держави та права : підруч. [за вимогами кредитно-модульної системи навчання] / Є.О. Гіда, Є.В. Білозьоров, А.М. Завальний та ін.; за заг. ред. Є.О. Гіди. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2011. -С. 301.
[4] Адміністративне право України: словник термінів / за заг. ред. Т. О. Коломоєць, B. К. Колпакова; Держ. вищ. навч. закл. "Запоріз. нац. ун-т". – К. : Ін Юре, 2014. – С. 284.
[5] Короткий тлумачний словник української мови / уклад.: Д. Г. Гринчишин, Л. Л. Гумецька, В. Л. Карпова [та ін.]; відп. ред. Л. Л. Гумецька. – К. : Рад. школа, 1978. – C. 172.
[6] Адміністративне право України: словник термінів / за заг. ред. Т. О. Коломоєць, В.К. Колпакова; Держ. вшц. навч. закл. "Запоріз. нац. ун-т". – К. : Ін Юре, 2014. – С. 284.
[7] Кушніренко О. Г. Права і свободи людини та громадянина : навч. посіб. / О.Г. Кушніренко, Т. М. Слінько. – X. : Факт, 2001.
[8] Адміністративне право України. Академічний курс : підруч.: у 2 т. / ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). – К. : Вид-во "Юридична думка", 2004. – Т. 1: Загальна частина. – С. 488.
[9] Кримінальний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 2012. – 13 квітня / Урядовий портал : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : kmu.gov.ua/control/ – Заголовок з екрану.
[10] Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2004 р. № 1177 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 43. – С. 93.
[11] Адміністративне право України : підруч. / за заг. ред. Т. О. Коломоєць. – К. : Істина, 2010. -С. 39.
[12] Короед С. О. Адміністративний процес як форма юридичної діяльності / С. О. Короєд // Держава і право : зб. наук, праць. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2011. – Вип. 53. – С. 242. – (Серія "Юридичні і політичні науки"),
[13] Административный процесе : учеб, для вузов / за ред. Бандурка О. М., Тищенко Μ. М. -X., 2000.-С. 132.
[14] Административный процесе : учеб, для вузов / за ред. Бандурка О. М., Тищенко Μ. М. -X., 2000.-С. 132.
[15] Там само.-С. 132.
[16] Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування : Указ Президента України від 7 лютого 2008 р. № 109/2008 11 Офіційний вісник Президента України. – 2008. – № 5. – Ст. 207. – С. 31.
[17] Мірошниченко О. О. Реалізація матеріальних та процесуальних гарантій права фізичних осіб на звернення до органів державної влади в адміністративному праві України / О. О. Мірошниченко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності – 2012. -№ 4. -С. 65.
[18] Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2004 р. за № 1177 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 43. – С. 93.
[19] Про організацію реагування на повідомлення про кримінальні правопорушення, надзвичайні ситуації й інші події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України : наказ МВС України від 22 жовтня 2012 р. № 940 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : mvs.gov.ua/mvs/control/
[20] Закон України "Про Національну Поліцію", Положення про патрульну службу МВС, Положення про Національну поліцію : чинне законодавство станом на 10 лист. 2015.: (офіс, текст). – К.: ПАЛИВОДА А. В., 2015. – 104 с.
[21] Адміністративне право України : підруч. / за заг. ред. Т. О. Коломоєць. – К. : Істина, 2010.-С. 247.
[22] Битяк Ю. П. Административное право Украины : учеб, для студентов высш. уч. заведений юрид. спец. / Ю. П. Битяк, В. В. Богуцкий, В. Н. Гаращук и др.; под ред. проф. Ю. П. Битяка. – X. : Право, 2003. – С. 52.
[23] Кузьменко О. В. Адміністративно-процесуальне право України: підруч. / О. В. Кузьменко, Т. О. Гуржій; за ред. О. В. Кузьменко. – К. : Атіка, 2008. – С. 53.