< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Взаємодія органів внутрішніх справ України з правоохоронними органами та органами державної влади в механізмі реалізації гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

Будуючи правову державу, навряд чи можна заперечувати той факт, що лише деякі з переваг демократичного суспільства за важливістю громадський спокій, який дозволяє громадянам вільно користуватися правами і свободами. Оцінюючи успіх у досягненні такого суспільного стану, насамперед слід звернутися до ролі правоохоронної системи та її місця в суспільному ладі. Важливе місце в побудові правової держави посідає питання довіри громадськості до рішень, які приймаються органами публічного управління. Свідченням такої підтримки є зростання щорічної кількості звернень громадян до зазначених органів, у тому числі і до ОВС України. Ураховуючи еволюційний розвиток суспільства, зміну системи управління, трансформацію влади на місцях, без взаємодії ОВС з органами публічного управління, у тому числі й з правоохоронними органами, реалізація права громадян на звернення до ОВС України буде менш ефективною. Тільки при взаємодії ОВС з державними та суспільними інституціями можемо досягти значних успіхів у перебудові правоохоронних органів, викоріненні проявів порушення прав громадян та бездіяльності працівників правоохоронних органів. І чим тісніша буде взаємодія, тим ефективніше будуть захищатися права і свободи громадян у сучасному суспільстві.

Характерною ознакою сучасного етапу побудови правової держави України є демократизація суспільного життя, яка виявляється в поглибленні уваги до практичного захисту прав і свобод людини та громадянина. Слід підтримати думку А. Ю. Олійника, що засади діяльності, принципи та

призначення правоохоронного органу в будь-якій державі слід розглядати на базі в Конституції – Основного Закону держави, який визначає основи суспільного і державного ладу, систему державних органів, порядок їх утворення й діяльності, прав і обов'язків громадян[1].

Багато вчених вважають, що одним з основних напрямів адміністративної реформи має бути нове бачення взаємодії правоохоронних органів із населенням. Необхідно відійти від старих стереотипів відносин, які базуються на владно-репресивних, недовірливих, а в деяких випадках – і негативних, ворожих проявах. Партнерські засади мають бути фундаментом відносин між сторонами. На думку науковців, це спільна діяльність, яка грунтується на рівних правах і обов'язках, спрямована на досягнення спільної мети та визначається потребами, інтересами та цілями сторін[2].

При забезпеченні прав громадян на звернення до ОВС перед правоохоронними органами постає ряд питань. Одне з них – щодо взаємодії державних правоохоронних органів з громадськістю лежить у площині прав і свобод людини. З одного боку, у ст. З Конституції нашої держави визначається, що людина в Україні визнається найвищою соціальною цінністю, конституційні права і свободи якої захищаються державою і суспільством, а з другого, – самі громадяни захищають власні права та свободи. Чим тісніше буде взаємодія між гілками влади і суспільством, тим якісніші будуть правоохоронні послуги[3].

Слід підтримати погляди науковців стосовно того, що держава має усувати, згладжувати протиріччя між загальними інтересами й інтересами

приватними. Ця теза слушна щодо будь-якого державного інституту, поміж іншим й ОВС. Її значення в найзагальнішому вигляді – це підтримка (охорона, захист) усталеного в суспільстві правопорядку[4].

Успішне розв'язання завдань, визначених суспільством перед правоохоронними органами держави, можливе лише на основі об'єднання зусиль ОДВВУ, ОМСУ, громадських об'єднань та громадськості. Зазначене є актуальним для організації діяльності органів державної влади, але особливо цінним для підрозділів ОВС. Участь громадськості в охороні правопорядку та громадської безпеки зумовлено, власне, природою української держави.

Поняття "взаємодія" досить широко висвітлене в літературі наукового спрямування – його розглядають як одну з філософських категорій, як метод співпраці або ж як зв'язок між об'єктами управління, а також як соціальну та психологічну категорію.

Розглядаючи з позиції філософії термін "взаємодія", можна висновувати, що це об'єктивна й універсальна форма руху та розвитку, яка визначає структурну організацію будь-якої матеріальної схеми[5]. Нарівні з філософською парадигмою термін "взаємодія" вживається на позначення узгодженості дій та взаємної підтримки[6].

Традиційно у спеціальній літературі принципи взаємодії поділяються на загальні та спеціальні. Загальні принципи взаємодії підрозділів ОВС із правоохоронними суб'єктами походять від загальнообов'язкових принципів побудови процесу взаємодії. До них треба віднести: прозорість, узгодженість, оперативність, об'єктивність, гласність та відкритість, законність, забезпечення прав людини та громадянина, науковість.

Спеціальні принципи взаємодії підрозділів ОВС із іншими суб'єктами управління мають функціональну приналежність та відповідають за побудову стійких взаємовідносин. До них ми відносимо: безперервність взаємодії, постійний обмін інформацією, узгодженість за місцем і часом, планування, незалежність суб'єктів взаємодії, організаційність, циклічність, оптимальне використання можливостей суб'єктів, професійність, відповідальність.

В основу взаємодії покладається принцип незалежності кожного з учасників відносин. Самостійність у цьому процесі не виключає узгодженості в діях правоохоронних органів та інших суб'єктів управлінської діяльності, саме діяльність як елемент діалектичного розвитку дійсності. У зв'язку з цим вона розглядається як вищий ступінь консолідації сил і засобів.

Проаналізувавши наукові розвідки вчених стосовно проблем взаємодії ОВС із громадою, ми бачимо, що даному питанню різного часу приділяли достатньо уваги. У своїх працях науковці та практичні працівники досліджували взаємодію правоохоронних органів із громадськістю під час охорони громадського порядку, водночас не залишаючи без розгляду важливе питання щодо взаємодії у сфері забезпечення права на звернення до ОВС. Таке положення є цілком природним, адже тривалість перебування правоохоронних органів у складі єдиного органу дається й на сьогодні взнаки.

За радянських часів В. Д. Рєзвих та І. А. Скляров трактували взаємодію як спільну чи погоджену за метою, місцем і часом діяльність різних державних органів і громадських організацій, що розв'язують спільне завдання.[7]

На думку Т. Л. Маркелова, "взаємодія – це глибоке поняття, до якого входять спілкування, зв'язок і взаємодопомога у вирішенні спільних завдань"[8]. І. Л. Олійник вважає, що взаємодія – це обмін результатами діяльності, у процесі якої важливо не тільки здійснити обмін інформацією, а й організувати обмін діями, спланувати загальну діяльність[9].

Під взаємодією правоохоронних органів Ю. В. Наумкін розуміє "постійні об'єктивно існуючі між ними взаємозв'язки, обумовлені загальними цілями, які досягаються у процесі взаємовпливу та взаємного використання можливостей один одного заради досягнення як загальних цілей, так і своїх власних"[10].

С. Я. Янковський визначає, що будь-яка взаємодія між об'єктами, у процесі якої один набуває субстанцію, а інший її не втрачає, називається інформаційною взаємодією. При цьому субстанція, що передається, називається інформацією, яка не існує поза взаємодією суб'єктів[11].

Деякі вчені вважають взаємодію ознакою партнерства, що виникає між двома або декількома суб'єктами, з метою вирішення спільної проблеми. Окрім традиційного терміна "взаємодія" в наукових публікаціях обгрунтовано вживається поняття "партнерські взаємовідносини". Партнерські взаємовідносини – діяльність двох чи більше суб'єктів для досягнення загальної мети, що спрямовані на найоптимальніше використання можливостей взаємодіючих. Про значущість партнерства як необхідної засади прозорої та демократичної діяльності правоохоронних органів йдеться також у Лімській декларації VIII Міжнародної конференції з боротьби з корупцією[12].

О. М. Бандурка розглядає партнерство як один із видів взаємодії, що базується на сподіванні від партнера поведінки, відповідної очікуванням співробітництва. Він переконаний, що взаємодія є більш широким поняттям, і на відміну від партнерства передбачає взаємний вплив, взаємообмін видами та результатами діяльності, заснований як на співробітництві, так і на впливі або примусі однієї зі сторін. Щоб взаємодія відбулася на рівні партнерства, необхідне усвідомлення спільності потреб сторін, які прагнуть взаємодіяти[13].

В. К. Колпаков пропонує визначати взаємодію як "наявність між правоохоронним органом й громадськістю стійких контактів, що виникають і розвиваються на основі загальних інтересів і в цілях боротьби з правопорушеннями, укріплення громадського порядку і громадської безпеки"[14]. О. В. Джафарова визначає взаємодію як "постійне, скоординоване, активне співробітництво у формі проведення спільної правоохоронної діяльності на самостійних засадах"[15].

В. М. Плішкін вважає, що взаємодія може бути як позитивною, так і негативною. Позитивна взаємодія в ОВС, на його думку, – це такий режим взаємозв'язків між елементами системи органів внутрішніх справ, який забезпечує погоджене функціонування з метою розв'язання загальних завдань[16].

На думку І. В. Зозулі, в основі партнерства не треба вбачати тільки взаємодію партнерів, первинним у будь-якому партнерстві є взаємозв'язок, взаємовідносини (стосунки, взаємини, ставлення, причетність тощо). У його розумінні "взаємодія є тільки похідною активною формою реалізації справжніх взаємозв'язків та взаємовідносин партнерів"[17].

А. В. Лебедева взаємодію визначає як партнерські взаємовідносини двох суб'єктів, що базуються на їх рівноправності, урегульовані спільною відповідальністю в досягненні загальної мети та спрямовані на найоптимальніше використання можливостей взаємодіючих суб'єктів для розв'язання поставлених перед ними завдань, а ефективну взаємодію – як досить високий рівень професійної діяльності певних співробітників у відносинах з мас-медіа, здобутий шляхом використання комплексу заходів при взаємодії зі ЗМІ, запроваджених у практичну діяльність, які формують позитивну громадську думку про правоохоронний орган, і націлені на підвищення рівня довіри та авторитету служби в цілому[18].

Стосовно взаємодії ОВС з іншими державними органами і громадськими організаціями у сфері забезпечення права громадян на звернення до ОВС слід розуміти взаємозумовлену діяльність двох чи більше суб'єктів управління, спрямовану на захист даного права та створення відповідних умов.

Визначимо ознаки взаємодії: по-перше, вона має місце тільки між двома чи більше суб'єктами (учасниками); по-друге, повинна бути взаємозумовленою чи такою, яка необхідна обом суб'єктам заради досягнення загальної мети; по-третє, між суб'єктами взаємодії має бути причинний зв'язок; по-четверте, результат взаємодії може бути ж позитивний, так і негативний.

ЗУ "Про звернення громадян" встановлює, що державні органи, підприємства, організації, їхні керівники, інші посадові особи зобов'язані приймати та відповідно до своїх повноважень, у встановленому порядку і терміни, розглядати пропозиції, заяви та скарги громадян, давати на них відповіді і вживати необхідних заходів, щодо сутності цих звернень.

Основними організаційними гарантами прав і свобод людини та громадянина за Конституцією України є ВРУ, Президент України, КМУ, ОДВВУ, ОМСУ, суди, Уповноважений ВРУ з прав людини, прокуратура, адвокатура. Це далеко не повний перелік державних та недержавних інституцій, задіяних у механізмі реалізації гарантій права громадян на звернення до ОВС України.

Продовженням таких організаційних гарантії можуть слугувати наказ Міністра оборони України від 3 грудня 2005 року № 722 "Про затвердження Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України"; наказ Міністерства промислової політики України від 25 травня 2007 року № 265 "Про затвердження Порядку розгляду звернень та особистого прийому громадян"; наказ Державної податкової адміністрації України від 18 червня 2008 року № 395 "Про затвердження Інструкції про порядок розгляду звернень та особистого прийому громадян в органах державної податкової служби"; наказ Головного контрольно-ревізійного управління України від 28 жовтня 2008 року № 383 "Про затвердження Порядку розгляду звернень та організації особистого прийому громадян в органах державної контрольно- ревізійної служби"; наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 18 січня 2012 року № 33 "Про затвердження Інструкції про розгляд звернень громадян та організацію особистого прийому громадян у центральному апараті Міністерства енергетики та вугільної промисловості України"; наказ Міністерства юстиції України від 2 березня 2012 року № 350/5 "Про затвердження Інструкції про порядок розгляду звернень та організацію проведення особистого прийому громадян у Державній реєстраційній службі України" та багато інших, оскільки практично всіма міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, виходячи зі специфіки сфери їх діяльності, встановлюються відповідні вимоги до організації роботи зі зверненнями громадян та їх особистого прийому керівництвом тих чи інших органів, підрозділів або служб.

Шляхом видання нормативно-правових актів відповідні органи держави закріплюють, у межах свой компетенції, гарантії дотримання широкого кола прав і свобод, наданих громадянам Конституцією України. Цей обов'язок однаковою мірою поширюється як на вищі та центральні органи виконавчої влади, так і на ті, що діють на рівні областей – місцеві державні адміністрації. У п. З ст. 25 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації" таким органам було вказано на необхідність забезпечувати розгляд звернень громадян та їх об'єднань, контролювати стан цієї роботи в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в організаціях і установах, розташованих на відповідній території[19]. Аналогічні норми можемо знайти і в ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні"[20].

Усі звернення громадян, які надходять на розгляд до різноманітних суб'єктів (органів влади, місцевого самоврядування тощо), підлягають обліку, що регулюється Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади й місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, у засобах масової інформації, затвердженою постановою КМУ № 348 від 14 квітня 1997 року.

У п.п. 1 і 2 вищезазначеної Інструкції передбачається, що діловодство за пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями) і скаргами громадян (далі – звернення) в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, у ЗМІ ведеться окремо від інших видів діловодства й покладається на спеціально призначених для цього посадових осіб чи на підрозділ службового апарату. Усі звернення, що надійшли, повинні прийматися та централізовано реєструватися в день їх надходження на реєстраційно-контрольних картах, придатних для оброблення персональними комп'ютерами, або в журналах. Конверти (вирізки з них) зберігаються разом зі зверненням.

Облік особистого прийому громадян ведеться на картках, у журналах або за допомогою електронно-обчислювальної техніки. Автоматизовані реєстрація звернень та облік особистого прийому громадян здійснюються з реєстраційно-контрольних форм шляхом уведення в персональний комп'ютер таких елементів: дата надходження звернення; прізвище, ім'я, по батькові, категорія (соціальний стан) заявника; звідки одержано звернення, дата, індекс, контроль; порушені питання – короткий зміст, індекси; зміст і дата резолюції, прізвище автора, виконавець, термін виконання; дата надіслання, індекс і зміст документа, прийняті рішення, дата зняття з контролю; номер справи за номенклатурою.

Автоматизована реєстрація обліку особистого прийому громадян шляхом прямого введення в персональний комп'ютер здійснюється за допомогою таких елементів: дата прийому, хто приймає; прізвище, ім'я, по батькові, адреса, місце роботи, категорія (соціальний стан) заявника; порушені питання – короткий зміст, індекси; кому доручено розгляд, зміст доручення, термін виконання, прийняті рішення, дата одержання відповіді.

На сьогодні не лише нормативно-правові акти гарантують дотримання права громадянина направляти звернення. У повсякденній роботі різноманітних органів державної виконавчої влади видаються індивідуальні акти, що задовольняють ті чи інші інтереси громадян і, відповідно, постають засобом гарантування здійснення прав людини. Отже, до адміністративно-правових гарантій реалізації громадянами права направляти звернення до органів виконавчої влади можна віднести видання індивідуальних актів різними виконавчо-владними структурами.

Важливим моментом у вирішенні непростого питання є взаємодія з політичними партіями, громадськими організаціями. Політичною партією, відповідно до ст. 2 ЗУ "Про громадські об'єднання", є об'єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі[21]. Формування загальнонаціональної програми суспільного розвитку має відбуватися на основі громадських слухань, громадських ініціатив та активного залучення громадськості до вироблення суспільних рішень. Такі рішення повинні прийматися на основі всебічної аналітичної інформації, в тому числі і звернень громадян до органів влади.

Процес взаємодії правоохоронних органів із органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та громадськістю в забезпеченні правопорядку виходить на новий рівень – сенс процесу не тільки в подальшому розширенні формування громадськості, а й у належній організації взаємодії з уже створеними інституціями, а також у започаткуванні форм контролю.

Згідно зі ст. 28 ЗУ "Про звернення громадян" контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян покладається на декілька груп суб'єктів, які різняться за своїм правовим статусом і обсягом компетенції. Цей перелік включає як державні, так і недержавні структури, що відповідно до своїх повноважень здійснюють контроль, а саме: ВРУ, народних депутатів України; Президента України; КМУ; Уповноваженого з прав людини ВРУ; обласні, Київську міські, районні, районні в містах Києві державні адміністрації; сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, депутатів місцевих рад; міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій.

МВС України і Генеральна Прокуратура України ухвалили спільний наказ № 115/1046 "Про затвердження Порядку взаємодії Генеральної прокуратури України та Міністерства внутрішніх справ України щодо обміну інформацією з Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційних систем органів внутрішніх справ" від 17 листопада 2012 року[22]. З метою забезпечення належної взаємодії обох відомств на виконання вимог п. 2.7. розд. І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17 серпня 2012 року №69, з урахуванням ст. 15 ЗУ "Про прокуратуру"[23], п. 9 Положення про МВС України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №383/2011[24].

Одним із основних моментів у розкритті юридичної природи і характеристики правового статусу будь-якого органу державної влади є виявлення та аналіз його форм діяльності. Залежно від форм реалізації його функцій і ефективності можемо судити про сам орган державної влади, про його основні риси, значення в житті держави та суспільства, а також перспективи розвитку. Саме нагляд органів прокуратури України за додержанням законності під час прийняття, розгляду та вирішення питань по суті звернень громадян в ОВС виступає зовнішнім проявом функцій та завдань діяльності прокуратури. На думку М. Я. Мавдрика, саме завдяки здійсненню прокуратурою України функцій у притаманних їй формах втілюється в життя її здійснення[25].

Загальна характеристика правовідносин полягає в тому, що вони являють собою обов'язкову форму індивідуально-вольових суспільних відносин, які регулюються нормами права. Реалізація в Україні принципів законності та верховенства права в діяльності всіх державних і недержавних структур обумовлює певною мірою і зміну пріоритетів із переорієнтацією їх на захист та всебічне забезпечення прав фізичних осіб, у тому числі їх права направляти звернення до органів виконавчої влади. У роботі ОВС однією з необхідних умов продовження цих процесів є налагодження дієвої системи контролю та нагляду за дотриманням законодавства про звернення громадян.

На важливість проведення досліджень з цього питання звертає особливу увагу КМУ і, ж підкреслює з цього питання В. Кудря, при цьому необхідним постає "...вироблення грунтовних рекомендацій щодо вдосконалення законодавства, запобігання проявам корупції та хабарництва, формування та реалізації ефективної прозорої державної політики, жа була б не тільки зрозумілою, але й підтримуваною громадянами, сприяла б реальному впливу людей, їх думок на прийняття владних рішень"[26]. Практичне ж розв'язання цього завдання покладається на органи відомчого контролю у сфері управління внутрішніми справами та органам прокуратури, котрі здійснюють нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законодавства про звернення громадян органами виконавчої влади, зокрема ОВС.

Аналізуючи діяльність органами прокуратури Донецької області, слід зазначити, що протягом 2012 року порушено 304 кримінальні справи, з жих у сфері конституційних прав і свобод громадян – 144, охорони прав неповнолітніх – 17, економічній сфері – 114, охорони навколишнього природного середовища – 21[27]. З порушених кримінальних справ 206 направлено до суду, задоволено 2280 протестів прокурора. Із вжиттям заходів розглянуто 2518 приписів та подань. До дисциплінарної відповідальності притягнуто 3829 посадових осіб. За актами прокурорського реагування відшкодовано 218 538 тис. грн. з яких 16 764 тис. грн. – до бюджету. Протягом 2012 року органами прокуратури вирішено (розглянуто) 13 225 звернень громадян, з яких задоволено 351, що становить приблизно – 2,5 %.

Підсумовуючи, слід зазначити, що на відміну від різних організаційних форм діяльності прокуратури України з захисту прав і свобод людини й громадянина нагляд за додержанням законності під час прийняття, розгляду та вирішення питань по суті звернень громадян в ОВС достатньо врегульований чинним законодавством. Про окремі моменти, які слід врегулювати, буде йтися у наступному підрозділі. Водночас ряд форм діяльності підрозділів прокуратури й досі здійснюється поза межами правового регулювання, тому слід охопити правовим регулюванням усі організаційні форми діяльності органів прокуратури, звернувши особливу увагу на процесуальні моменти.

Отже, не є винятком і нагляд органів прокуратури за діяльністю ОВС щодо розгляду звернень громадян, і це можна пояснити наявністю декількох чинників, тобто принципових положень, які дають змогу розмежовувати прокурорський нагляд у цій сфері від різних форм контролю. По-перше, прокуратура здійснює нагляд за додержанням законності загалом, а не в межах окремих правових сфер. По-друге, прокурорське втручання пов'язано лише з порушеннями законів, тобто актів найвищої юридичної сили, тоді як численні контролюючі органи керуються в основному підзаконними актами, різного роду положеннями та інструкціями. І, по-третє, прокуратура, здійснюючи нагляд за додержанням законів органами відомчого контролю, постає ж впливовий важіль суспільного контролю, що сприяє підвищенню його активності та ефективності в боротьбі з порушеннями законності.

На нашу думку, для ефективності роботи у сфері адміністративно-правового забезпечення реалізації права громадян на звернення до ОВС України потрібно поглибити їх взаємодію з іншими правоохоронними та державними інституціями, у зв'язку з чим слід розробити комплексну програму щодо вирішення цього питання. До основних її розділів слід віднести: загальні положення такої діяльності, основи суспільної політики у сфері права громадян на звернення до правоохоронних органів, законодавче закріплення суспільної політики у сфері права громадян на звернення до правоохоронних органів, права і обов'язки суб'єктів управління у сфері захисту права громадян на звернення до правоохоронних органів, організаційно-правові основи діяльності суб'єктів публічного управління у сфері права громадян на звернення до правоохоронних органів, матеріально-фінансові можливості забезпечення суб'єктів публічного управління у сфері права громадян на звернення до правоохоронних органів, гарантії функціонування суб'єктів публічного управління у сфері права громадян на звернення до правоохоронних органів, заключні та прикінцеві положення.

Вважаємо за доцільне розглядати позитивну взаємодію ОВС із мас-медіа та розуміти під цим партнерські взаємовідносини. Дійсно, взаємодія являє собою узгодженість діяльності, коли кожним суб'єктом виконується те, що саме їм може бути виконане найбільш професійно, тобто пріоритет – раціональність та якість заходів, що реалізуються.

Недостатня взаємодія державних інституцій у сфері захисту права громадян на звернення, і ж наслідок – формування негативної громадської думки серед населення зумовлено насамперед низкою таких соціальних проблем: протиставлення інтересів законослухняних верств інтересам правоохоронних органів; наявності певного стереотипу сприйняття представників правоохоронної діяльності ж карального органу для населення, яке вважає за краще уникати будь-жих контактів із

правоохоронними органами; стратегії подачі інформації про діяльність ОВС у ЗМІ; неготовності ОВС до взаємодії із ЗМІ на принципах співпраці та довіри.

Нагальною вимогою часу стало інформування громадськості про стан правоохоронної діяльності. Адже останні резонансні події на території України засвідчили, що без широкого інформування через ЗМІ ситуації у правоохоронних органах, зокрема про скарги, які надходять до ОВС, досягти позитивного результату неможливо.

Потужний потенціал закладено в ЗУ "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави"[28], норми якого надають можливість ВРУ, Президентові України, КМУ, ОДВВ, ОМСУ, громадськості, ЗМІ здійснювати комплекс заходів відповідно до Конституції України та законодавства правових, організаційних, інформаційних заходів для забезпечення неухильного дотримання законності, відкритості й ефективності в діяльності правоохоронних органів держави, сприяння виконанню покладених на них функцій і зміцнення дисципліни.

На аналогічних засадах будується і Законопроект "Про громадський контроль"[29], метою якого є забезпечення захисту прав, свобод та законних інтересів громадян України, зміцнення конституційних засад демократичної та правової держави, прозорості дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх звітності громадянами України. Однак слід не тільки акцентувати на важливості цих новел, необхідно прописати механізми їх виконання.

Невирішеними залишаються питання реалізації наданої Положенням можливості залучення до перевірки звернень громадян представників громадськості (п. 4. 2.). Надане їм право брати участь у проведенні

службових перевірок ігнорується. Потребують конкретного визначення права та обов'язки, порядок проведення додаткових перевірок у разі незгоди представників громадськості з висновками службових перевірок.

Як свідчить практика, при розгляді переважної більшості звернень працівниками ОВС не виконуються вимоги щодо обов'язкового спілкування із заявниками. Така практика триватиме, доки не буде прямої заборони керівникам затверджувати висновки без наявності попереднього спілкування із заявником та матеріалів об'єктивних, всебічних перевірок дій або бездіяльності працівників поліції, що оскаржуються.

Успішна реалізація державної політики в окресленій сфері має привести до створення системи взаємодії суспільства, державної влади, місцевого самоврядування з ОВС. Ефективне функціонування цієї системи дасть змогу забезпечити удосконалення захисту прав громадян та держави, формування у громадян навичок демократичної взаємодії зі сформованими ними правоохоронними органами, а також громадського контролю за ефективністю їхньої діяльності.

На нашу думку, серед державних інституцій необхідно започаткувати "єдине вікно" чи "єдину електронну канцелярію", що з системою єдиної реєстрації прийнятих управлінських рішень, оптимізованою для роботи внутрішніх інформаційних систем і структур електронного управління, в майбутньому буде використовуватися як архів, який забезпечуватиме зручний та своєчасний доступ до інформування громадян, що у свою чергу буде сприяти попередженню корупції.

  • [1] Олійник А. Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні : моногр. / А. Ю. Олійник. – К. : Алерта; Центр навчальної літератури, 2008. – С. 9.
  • [2] Білоконь М. В. Партнерські відносини в діяльності міліції: поняття, сутність та форми / М. В. Білоконь // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2004. – № 1. – С. 5.
  • [3] Шемшученко Ю. С. Вступне слово. Громадянське суспільство і держава в Україні: проблеми взаємодії, матеріали методологічного семінару / Ю. С. Шемшученко : відп. ред.: В. В. Цветков, І.О. Кресіна; упоряд. Є. В. Перегуда. – К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 3.
  • [4] Авер'янов В. Б. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту / В. Б. Авер'янов, М.А. Бояренцева, І. О. Кресіна, Д. М. Лук'янець та ін. ; за заг. ред. В. Б. Авер'янова. – К. : НВП "Ви-во "Наукова думка" НАН України", 2007. – С. 47.
  • [5] Большой энциклопедический словарь. – Μ., 1991. – Τ. 1. – С.215.
  • [6] Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка / С. И. Ожегов, Н.Ю. Шведова. – М. : [б.и.], 1993.-С. 207.
  • [7] Резвых В. Д. Взаимодействие в процессе административно-правового обеспечения режима социалистического хозяйствования / В. Д. Резвых, И. А. Скляров. – Горький : ГВШ МВД СССР, 1977. – С. 55.
  • [8] Маркелов Т. Л. Взаимосвязь органов прокуратуры с общественностью в борьбе с правонарушениями / Т.Л. Маркелов // Проблемы участия общественности в борьбе с преступностью. – М. : [б.и.], 1978. – С. 34.
  • [9] Олійник I. Л. Організаційно-правові засади взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД у боротьбі з правопорушеннями : автореф, дне. на здобуття наук, ступеня канд, юрид, наук : спец. 12.00.07 /1. Л. Олійник. – Ірпінь, 2005. – С. 15.
  • [10] Наумкин Ю. В. Взаимодействие органов внутренних дел и учреждений массовой информации в обеспечении социалистического правопорядка : автореф. дисс. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук : спец. 05.13.10 "Управление в социальных и экономических системах" / Ю. В. Наумкин. – М., 1988. – С. 20.
  • [11] Янковський С. Я. Концепції загальної теорії інформації / С.Я. Янковський : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www: Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт. – Назва з екрана.
  • [12] Попович Є. Становлення партнерських відносин між прокуратурою та населенням / Є. Попович // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 9 (51). – С. 23.
  • [13] Бандурка О. М. Партнерські взаємовідносини між населенням та міліцією : підруч. / О. М. Бандурка. – X. : Нац. ун-т внутр. справ, 2003. -С. 8.
  • [14] Колпаков В. К. Взаимодействие милиции и общественности в сфере правопорядка : учеб, пособ. / В. К. Колпаков. – К. : Украинская академия внутренних дел, 1993. – С. 40.
  • [15] Бандурка О. М. Міліція і населення: Теорія і досвід партнерства : моногр. / О.М. Бандурка, О. В. Джафарова. – X. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С. 46.
  • [16] Плішкін В. М. Теорія управління органами внутрішніх справ : підруч. / В.М. Плішкін; за ред. канд. юрид, наук Ю. Ф. Кравченка. – К. : Нац. академія внутр. справ України, 1999. -С. 503.
  • [17] Зозуля І. В. Технології іміджу і партнерства як складові реформування системи МВС України /1. В. Зозуля // Право і безпека. – 2005. – № 4(3). – С. 66.
  • [18] Лебедева А. В. Адміністративно-правові та організаційні засади взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації : дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 "Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право" / А. В.Лебедева. – К., 2009. – С. 187.
  • [19] Про місцеві державні адміністрації : Закон України від 9 квітня 1999 р. № 586-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20. – Ст. 190.
  • [20] Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
  • [21] Про громадські об'єднання : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 1. – Ст. 1.
  • [22] Про затвердження Порядку взаємодії Генеральної прокуратури України та Міністерства внутрішніх справ України щодо обміну інформацією з Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційних систем органів внутрішніх справ : наказ Міністерство внутрішніх справ України спільно з Генеральною Прокуратурою України № 115/1046 від 17 листопада 2012 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : gp.gov.ua/
  • [23] Про прокуратуру : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №53.-Ст. 793.
  • [24] Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України : Указ Президента України від 6 квітня 2011 р. № 383/2011 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish
  • [25] Мавдрик М. Я. Організаційні форми діяльності органів прокуратури у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина / М. Я. Мавдрик // Право і безпека. – 2012.-№5 (47).-0.21.
  • [26] Кудря В. Види проваджень за зверненнями громадян до органів виконавчої влади та адміністративні (управлінські) послуги / В. Кудря // Право України. – 2006. – № 3. – С. 13.
  • [27] Звіт про стан законності та дисципліни в 2012 році в Донецькій області // Архів прокуратури Донецької області : [Електронний ресурс]. – Режим доступу kravchuk.ucoz.com/blog/skarga_na_bezdijalnist_mvs
  • [28] Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 46. – Ст. 366.
  • [29] Про громадський контроль : проект Закону України : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : gromrada.biz/images/stories/pdi7vetrov/zu.progromkontr.pdf
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >