< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Функції культури

Достатньо поширений у навчальній культурологічній літературі перелік включає 10 основних функцій культури: 1 .адаптаційна, 2. пізнавальна, 3. аксіологічна (ціннісна), 4. інформаційна, 5. комунікативна, 6. нормативна, 7. гуманістична, 8. людинотворча, 9. виховна, 10. світоглядна.

Утім, зазначені функції можна поєднати в три групи. Перша група – нормативні і релоксативні функції культури. Вони полягають у відпрацьовування і поширення суспільно значущих норм і правил поведінки, так само як і системи цінностей та естетичних ідеалів, на які орієнтується розвиток мистецтва. Цікаво, що з прадавніх часів у культурі сформовано величезну кількість форм зняття напруги – від розваг, свят, фестивалів до фільмів жахів, пригодницьких романів і віртуальних світів комп'ютерних ігор. Усі вони є профілактикою антигромадських проявів людської діяльності, у тому числі спричиненою тиском культурних вимог на окремо взяту особистість.

Друга група функцій – інформативні (транслятивні) і комунікативні. Вони полягають в передачі інформації у будь-якому виді – усні чи письмові повідомлення, спілкування людей, груп, народів, використання технічних засобів зв'язку й т.п. Лише таким чином стає можливим накопичувати від одного покоління до іншого або безпосередньо (як життєва мудрість) або символічно в художніх образах та графічних знаках) переважну більшість знань, що мають прислужитися людству в справі раціонального перетворення, окультурення і природного середовища, і самого суспільства. Трансляція культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення є найефективнішими у різноманітних формах спілкування людей, котрі можуть бути носіями різних культур.

Але найголовнішою є третя група функцій – людино'творчі. Адже людина окультурюється не в механічному виконанні приписів, додержанні певних норм і цінностей співжиття, наслідуванні певних ідеалів, успадкованих від своїх попередників. Глибинну сутність культури, як відомо, складає активний процес перетворення людиною навколишнього матеріального світу й підпорядкування власного внутрішнього біологічного єства. Більше того, ступінь задоволення матеріальних та інтелектуальних потреб, емоційних порухів, ступінь соціально-статусних і владних претензій, нарешті, глибина усвідомленості людиною всього духовного вмісту культури, мають тенденцію постійно зростати.

Процес творення людиною самої себе можна поділити на два взаємопов'язані кроки: саморефлексії (самоусвідомлення) і самоідентифікація. На першому етапі здійснюється самопізнання людини, культура показує їй не тільки оточуючий світ, але й її саму. Це свого роду дзеркало, де людина бачить себе і такою, якою вона була і є, і такою, якою вона повинна стати. Але ж самоусвідомлення, самоідентифікація людини стає можливою тільки через пошук орієнтирів не стільки у власному внутрішньому світі, скільки у зовнішньому соціокультурному середовищі. Отже, на другому етапі постає проблема співвідношення людини з певною групою людей або тим чи іншим культурним утворенням.

Акценти культурного самовизначення змінювалися від епохи до епохи. На ранніх етапах розвитку світової цивілізації провідну роль відігравали кровно-родові, сімейні стосунки, далі – релігійні і соціальні, тобто належність до послідовників тієї чи іншої релігії або соціальної верстви. З Нового часу на перший план висунулася національно-державна приналежність до певного народу (нації), яка створила власну державу. У сучасному світі найбільшого значення набуває саме культурна приналежність, причому в якнайширшому контексті. Головний її принцип дуже простий – людина є тим, з ким вона себе співвідносить. Недарма національно-державне будівництво в Україні з кінця минулого століття тісно пов'язане з пошуками ознак "європейськості" країни та її населення.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >