< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Особливості української культури та методологія її вивчення

Вивчення історії української культури має виходити зі знання її особливостей і основних тенденцій розвитку. Ці ознаки можемо поділити на дві великі категорії – інституційні та ментальні. Перші стосуються функціонування основних культурних інститутів і структур на вітчизняних теренах, інші – світоглядних характеристик її носіїв, людей, які ідентифікують себе належними до української культурної спільноти.

Серед найспецифічніших інституційних ознак української культури найчастіше називають її межовість. Розуміння України як Пограниччя має давні та міцні джерела. На думку більшості дослідників, воно вкорінене в етимології назви нашої країни від часів пізнього середньовіччя. У наступну, ренесансно-ранньобарокову епоху, "межовість" по-українськи поставала як соціально- юридична категорія, зумовлена намаганням козацтва легітимізувати особливий соціальний статус мешканців українських земель, у першу чергу, як представників "лицарської корпорації", які пліч-о- пліч польської шляхти захищають Європу від "ворогів Хреста". Первинне наукове осмислення вітчизняної "межовості" пов'язане з романтично-просвітницькою історіографією І половини XIX ст. з її прихильністю до ідей географічного детермінізму: "И вот составился народ, по вере и месту жительства принадлежавший Европе, но между тем по образу жизни, обычаям, костюму совершенно азиатский, – народ, в котором так странно столкнулись две противоположные стихии...", – писав М. Гоголь у "Погляді на складання Малоросії". Зародження національно-визвольного руху доповнило зміст цього поняття певною соціально-політичної кон'юнктурою, зокрема ідеями "волелюбності" та "демократизму", які обстоював у своїх працях (від "Книг буття.." до "Двох руських народностей") знаменитий історик М. Костомаров.

Відповідно до позитивістських уподобань кінця XIX – початку XX ст., якими позначився розвиток наступниці романтичної історіографії – народницької течії – в історичній науці, відбувся перехід до соціально-економічного бачення вітчизняної "межовості". Ішлося, за М. Грушевським, про точку відліку "української колонізації". Український народ не тільки "відіграв почесну ролю заборола європейської культури від азіатських орд...", але й здіснив "українську колонізацію" в прямому сенсі слова, яка "розсунула свої кордони на південний схід і, ймовірно, також на схід"[1] стосовно первинних абрисів "етнографічної української території"[2]. Колонізаційні процеси були протиставлені класиком життю на Галичині – "тихого і тісного запічку, де хоронилися люди, яким наприкрялося більш рисковне, тривожне, але і більш дозвільне життя полудневих погранич"[3].

У творчості діячів української діаспори, передусім О. Кульчицького та В. Яніва, відбулось переозначення "межовості" на популярному в той час філософсько-психоаналітичному ґрунті. Історична та геополітична ситуація з українськими землями спричинювала екзистенційну ситуацію перебування на межі можливостей існування, формування переважаючого "лицарського-козацького типу людини", підпорядкованої ідеалові оборони честі, волі та віри[4].

Так само у діаспорі одним із перших на соціокультурні виміри "межовості" звернув увагу І. Лисяк-Рудницький. У відомому есеї "Україна між Сходом та Заходом" він розглядав українську культуру як проміжну між "світами грецько-візантійської й західної культур і законний член їх обох", котрий "на протязі своєї історії поєднати ці дві традиції в живу синтезу". Новий підхід до "межовості" було розвинуто О. Пріцаком, який порушив питання про необхідність представлення української історії через поєднання всіх соціокультурних та етнічних впливів у межах української національної території.

У сучасній інтерпретації пограничним може вважатися увесь регіон з Україною, Білоруссю, Молдовою включно. Саме тут перебігають складні процеси особливої політичної, економічної взаємодії, передусім – "стратегії практичного подолання політичного й економічного відставання регіону" через системну трансформацію комуністичної моделі суспільного розвитку в капіталістичну.

Таким чином, із культурологічної точки зору, межовістьунікальна соціокультурна характеристика української культури, яка складається з безлічі різноякісних субкультурних елементів і займає особливе геополітичне становище на кордоні між принципово різними світами. Межовість української культури слід досліджувати на основі методологічних принципів багатовекторності культурних впливів, багатоконфесійності, багатоетнічності та багатоукладності.

Багатовекторність культурних впливів може бути окреслена умовним трикутником "Південь" (Візантійська імперія), "Схід" (Росія), "Захід" (країни Західної Європи). Важливо зазначити, що домінування конкретного центру в певний історичний період (наприклад, Візантії у середньовічну добу) траплялась значно рідше, ніж ситуація перетину декількох впливів одночасно (XVI – І половина XVII ст.).

Слід також обов'язково врахувати наздоганяючий характер і опосередкованість сприйняття зовнішніх культурних впливів. Хоча на рівні найкращих представників творчої еліти найновіші здобутки філософії, науки та мистецтва засвоювалися доволі швидко після свого виникнення в первинному культурному середовищі, масового поширення в українській культурі вони часто набували із великим запізненням. Опосередкованість сприйняття означала, що здобутки західної духовної традиції засвоювалися не автентично, а крізь призму традиції власної культури, внаслідок чого виникали синтетичні феномени. Класичним прикладом цьому є феномен двовірства часів Київської Русі.

Принцип багатоконфесійності означає, що українська культура є культурою християнською, а не лише православною. Адже історично, крім Православної Церкви, в Україні діяла Римо-Католицька та похідна від неї Греко-Католицька (уніатська Церква), основні протестантські конфесії. А вражаючі зразки образотворчого мистецтва й архітектури у добу пізнього середньовіччя були створені вірменами-монофізитами, представниками самостійної Давньосхідної Церкви.

Принцип багатоетнічності полягає в тому, що українська культура од віку створювалася не єдиним етносом, що мешкав на сучасній українській території з давніх-давен, а представниками різних народів, одні з яких вже щезли з історичної арени, а інші продовжують існувати, створюючи одночасно й українську культуру як таку, й власні субкультури в її межах. Причому здебільшого вони мають особливі, неправославні релігійні уподобання (кримські татари, німці, євреї, греки).

Нарешті, принцип багатоукладності означає поєднання архаїчних і сучасних елементів в усіх сферах культурного життя, наприклад, успішне функціонування підприємств, установ і організацій за західними стандартами бізнесової діяльності та переважання архаїчних – родинних, кланово-корпоративних відносин – у суспільно-політичному вимірі культури України. У цілому, як засвідчує світовий досвід, багатоукладність може стати основою для прискореної модернізації. Зокрема, Японія у 1950-1990 pp. здійснила "прорив століття" на основі поїдання традиційної культури із найновітнішими для свого часу технологіями ("східна мораль – західна техніка"). Напроти, в українській культурі складається протилежна ситуація взаємоінерційності її складників, що належать до різних укладів. Як засвідчують прикрі випадки з постачанням передоплачених літаків і бронетехніки в деякі країни третього світу, без перебільшення мільярдні замовлення зривалися не через відсутність технологій, а через брак сучасної виробничої й управлінської культури, застарілість відповідних організаційних структур.

Причому дотепер значна частина українців не має моральних і моральних стимулів для глибинної зміни багатоукладної культурної ситуації. За даними вітчизняних соціологічних опитувань, рівень самостійності населення у розв'язанні життєвих проблем у середині 2000-х pp. не перевищував 40% населення. Цей показник досить точно корелює з даними Держкомстата, згідно до яких приблизно половина доходів вітчизняних домогосподарств отримується за рахунок соціальних виплат і різноманітних льгот. Натомість, на відміну від більшості європейських країн, в Україні частка фінансування громадських організацій з державного бюджету досі залишається незначною та понад те має тенденцію до скорочення.

Послідовне використання зазначених принципів означає, що теоретична реконструкція будь-якого явища вітчизняного культурного надбання має відтворити його місце серед різних векторів культурних впливів і домінуючих християнських конфесій, зважити питому вагу у ньому різних етнічних компонентів і соціально- економічних та соціокультурних укладів, нарешті, встановити коефіцієнт відповідності подібному явищу в західній культурі та ступінь запізнення в розвитку порівняно з ним.

Таким чином може бути забезпечений об'єктивізм і науковість у вивченні та відновленні національної культурної спадщини, суспільно-політичному відношенні піднятий її авторитет в очах світової громадськості й індиферентно налаштованого вітчизняного широкого загалу.

Серед ментальних, світоглядних характеристик українства з часів Д. Чижевського згадуються:

  • кордоцентричність, тобто сприйняття навколишнього світу та свого місця у ньому не стільки "головою" (розумом), а "серцем"почуттями, емоціями, здоровим глуздом;
  • екзистенціальність (орієнтація на неповторне в своїй окремішності людське існування);
  • антеїзм (відданість людини рідній землі, а не світові у цілому);
  • плюралістинність і діалогічність, вміння поєднувати як на рівні матеріальних явищ, так і на рівні людського спілкування різноякісних й в іншому культурному середовищі, можливо, несумісних елементів.

  • [1] Грушевський, М. С. Історія України-Руси. Вступні замітки / М. С. Грушевський // Грушевський, М. С. Історія України-Руси. В II т. 12 кн. – К.: Наук, думка, 1991. – Т. 1. – С. 14.
  • [2] Грушевский, М. С. Очерк истории украинского народа / М. С. Грушевский. – К.: Лыбидь, 1990. – С. 8
  • [3] Грушевський М. С. "Малі діла" / М. С. Грушевський // Твори : у 50 т. – Л. : Світ, 2005. – Т. 2 : сер. "Суспільно-політичні твори (1894– 1907)". –С. 294.
  • [4] Енциклопедія Українознавства. В 2 т. Т. 1 / під гол. ред. проф., д-ра В. Кубійовича, проф., д-ра 3. Кузелі. – Мюнхен – Нью-Йорк : Молоде життя, 1949. – 1230 с.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >