< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Медіа: посередник і середовище. Феномен медіа-культури

Традиційно вважається, що засоби комунікації займають посереднє, проміжне становище в комунікаційній ланцюжку "відправник-канал- одержувач повідомлення". Медіа являють собою механізм зв'язку між відправником та одержувачем повідомлення. За допомогою медіа замикається цикл інформаційного обміну, створюються умови для реалізації масової комунікації.

Не менш важливий інший аспект. Медіа виступають як такий собі посередник, що організовує наші уявлення про світ у найрізноманітніших його проявах. Причому в сучасних умовах ця тенденція стає все більш значущою. Логіка зростання зазначеної тенденції полягає в наступному: з одного боку, існує об'єктивна реальність, з іншого – сукупність знань і уявлень про цю реальність. Остання якраз і створюється значною мірою завдяки наявності медіа, які за допомогою своїх повідомлень, сприяють формуванню наших уявлень про цю реальність.

Транслюючи "образи світу", медіа є не пасивними провідниками інформації, а радше активними інтерпретаторами дійсності. Крім того, не слід мати на увазі ту обставину, що матеріали медіа є не механічним відображенням дійсності, а певними соціальними "конструктами" – в сенсі конструювання значень і символів, що знаходяться в основі людської діяльності.

Таким чином, "медіа" – широке, неоднозначне поняття, яке не може зводитися до простого "посередництва" системою ЗМІ і масових комунікацій. Перед нами канал трансляції, побудований на ідеологічних, емоційних і навіть підсвідомих очікуваннях аудиторії. Таке розуміння приводить до визнання "медіа" не просто засобом для передачі інформації, а цілим "середовищем, в якому виробляються, естетизуються і транслюються культурні коди". "Медіа виявляється вже не стільки посередником, – зазначає відомий дослідник філософії медіа культури В. В. Савчук, – скільки середовищем, яке включає в себе те, що раніше протистояло одне одному: світ небесний і земний, суб'єктивну і об'єктивну реальність, індивіда і суспільства... Якщо спочатку за сучасними медіа закріплюється інструментальний статус, – роль незацікавленого посередника (будь то лист, телефон, радіо, комп'ютер), завдання якого повідомляти, не привносячи нічого від себе, – ні власної стратегії, ані своїх інтересів, ні волі змінити положення справ, то надалі ситуація рішуче змінюється: медіа не тільки стають самостійними, але й єдиною, або, посиливши тезу, онтологічною умовою існування людини. Вони вже не є технічними посередниками, що транслюють щось, у них самих відсутнє, що тільки через них передається, проходить, але самі постають всепоглинаючим і всеохоплюючим середовищем, тобто реальністю досвіду і свідомості"[1].

У свою чергу, буденна (об'єктивна) реальність також запозичає риси медіа-реальності. У цій взаємодії полягає безліч питань, що стосуються взаємодії людини і світу медійної реальності (взаємовідображення, взаємовплив, взаємопроникнення тощо).

За допомогою все більш досконалої техніки сучасна людина переміщається зі світу повсякденної реальності в світ реальності медійної, постійно прискорюючи темп свого переміщення. Нині йдеться про такі короткі часові проміжки, що їй самій дедалі важче зрозуміти, в якій з реальностей він перебуває. Чим глибше медіа впроваджуються в свідомість, досвід, тіло, оточуючий світ людини, тим більше вони стають умовою її свідомості, досвіду, тіла, оточуючого світу.

Поєднавшись з медіа, людина стає комунікантом – інстанцією для передачі інформації та її середовища. Основу такого середовища складає дереалізація персональної комунікації та структур безпосереднього міжособистісне спілкування доінформаційної епохи. Міжособистісне спілкування, яке базується на близькодіючих органах чуття, заміщує чиста мова комунікації, важливим стає не особиста присутність людини, а можливість "зв'язку" з нею, її "досяжність".

Нова картина світу, яку створюють нові ж медіа, призводить до принципово нового світобачення та сприйняття, де повідомляти і бути суть одно. Ось як описує новий досвід Т. Щербина: ""Я" відривалося від фізичного тіла все минуле століття, ледве трималося на ниточці, але тепер відірвалося. ..."Я на мобільному", – кажу. Фізичне моє тіло, може, пасеться на альпійських луках або загоряє в іншій півкулі – я розмовляю з Москвою так, ніби ми з абонентом сидимо поруч... На зустрічі фізичних тіл часу стало не вистачати ..., зате я регулярно читаю в ЖЖ "стрічку друзів", обмінююся коментарями. Віртуальні друзі, прижився англіцизм "френди", – це ті, близькі й далекі, знайомі і незнайомі, з ким я перебуваю в діалозі. Тіло не перебуває, а "я" перебуваю Зовсім вже нічого матеріального: ні голосу, ані почерку, ані папірця, ані літери. "Ти де?" – "В ЖЖ"..."[2].

Таке переплетіння особового і соціального життя з технічними медіа призводить до злиття двох раніше окремих сфер – світу і картини світу, а комунікація стає єдиною всепоглинаючою реальністю існування. Особливості цієї реальності втілюється в окремому феномені, який стає знаковим для культури сучасності, а саме в медіакультурі.

Згідно з традиційним розумінням, медіакультура об'єднує різні види аудіовізуального мистецтва. Тобто це – галузь культури, пов'язана з трансляцією динамічних образів через поширення сучасними технічними способами запису і передачі зображення і звуку (кіно, телебачення, відео, системи мультимедіа).

Сьогоднішня медіакультура – це особливий тип культури інформаційної епохи; це інтенсивність інформаційного потоку, перш за все аудіовізуального – телебачення, кіно, відео, комп'ютерної графіки, Інтернету, це засоби комплексного освоєння людиною навколишнього світу в його соціальних, моральних, психологічних, художніх, інтелектуальних аспектах.

Медіакультура це сукупність інформаційно-комунікативних засобів та цінностей у сфері медіа, вироблених людством у ході культурно-історичного розвитку, а також історично сформована система їх відтворення та функціонування в суспільстві.

Специфіка медіакультури визначається її:

  • – знаково-символічною природою і технічними можливостями засобів її реалізації;
  • – високою інформаційною ємністю;
  • – легкістю і переконливістю чуттєвого образного сприйняття;
  • – домінуванням продуктивних можливостей над репродуктивними;
  • – швидкістю і широтою трансляції і тиражування;
  • – масовістю і доступністю.

Зазначені особливості медіакультури формують її соціокультурні функції.

  • [1] Савчук В. В. Медиафилософия: формирование дисциплины // Медиафилософия. Основные проблемы и понятия / под ред. В. В. Савчука. – СПб, 2008. – С. 10.
  • [2] Щербина Т. "Я" и тело. Индивидуальность растворилась в общедоступном информационном пространстве // Независимая газета. – 18 декабря 2007 г. – С. 8.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >