< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Романський стиль

Починаючи з 1000 р., з початком багато- столітнього економічного підйому, Європа знаходилася на шляху політичного і соціального оновлення. Стрімка урбанізація спонукала до розвитку будівництва та появи нових технічних та художніх рішень в архітектурі та інших видах мистецтва. Романська доба (XI–XIII ст. н. е.) сформувала таку нову художню мову. Термін "романський" був вжитий до цієї мови значно пізніше, в 1818 р. де Жервіллем для визначення римського впливу на мистецтво Європи раннього Середньовіччя.

Романський стиль втілював силу і міць римського оригіналу в мистецтві, зокрема у формі така найпоширенішого конструктивного елементу як напівциркульпа арка, при цьому став виявом середньовічної християнської духовності. Ознаками романського стиля були: суворість та масштабність та лаконічність художніх форм, аскетизм в декорі та питома функціональність.

Першість серед мистецтва романського стилю належить архітектурі; скульптурний декор підкоряється функціональності споруд (як світських, так і храмових). Такі споруди як церква Нотр-Дам ля Гранд (1130-1150, Пуатьє), церква абатства в Серрабоні (1151), собор Сен-Лазар (1120-1140) втілюють ідеї християнства з певною мірою естетичної аскези, з одного боку, але і не відкидають доробок естетичної античної спадщини, з іншого. Зображення в декорі романських храмів мають міфологічне походження, а сцени з Священного писання межують з зображеннями атлантів та кентаврів. Нові художні пристрої та художні прийоми свідчать про нове відношення до історичної античної спадщини. Наміри майстрів Середньовіччя перевершити цю спадщину привели до створення нового образу будівель та їх декорів. Фасад романського собору і його масштабні портали слугували не тільки утвердженню догматів християнської Церкви, але й слугували для захисту пастви у разі потреби.

У західноєвропейському середньовічному образотворчому мистецтві тілесність не була втрачена, як у візантійському. Але при цьому дух та тіло все ж сприймалися як полярності, і це робило шлях до духовного ідеалу драматичним і болючим. Якщо у візантійському стилі скульптура декоративно-сакрального призначення була позбавлена об'єму та "тілесності", то романська скульптура повертає ці ознаки. Фігури тепер відділяються від тіла, повертають необхідний об'єм та масивність.

Розповсюдження Святого письма в Європі цієї доби активізували книжкову мініатюру. Так, в Євангелії св. Гримбальда (початок XI ст., Лондон, школа Вінчестерського абатства) тілесність втілена традиційним живописним прийомом: формуванням світло-тіньового обрамлення фігур святих; одежа виявляє різкі тіні та окреслює об'ємність людських фігур.

Це стосується і декоративно-прикладного мистецтва романського стилю. У творчості Ніколя де Вердена (скриня з волхвами, Кельнський собор, 1205 р.) та у творчості інших ранньосередньовічних майстрів об'ємна міць фігур виходить за межі ювелірної техніки та стає своєрідною мініатюрною скульптурою зі всіма її естетичними ознаками.

Певним субстильовим породженням романської доби став норманно-романський стиль. Захоплення Сицилії норманами в 1130 р. повернуло острів до європейської цивілізації після двох сторіч панування мусульман. В архітектурі норманно-романського стилю починає головувати хрестова конструкція, яка складає ядро споруди. Храмові та світські будівлі цього стилю використовують перспективні і світлотіньові ефекти (широкі арки, які створюють ефект повного поєднання простору). На відміну до загального романського стилю, цей субстиль характеризується не тільки монументальністю пропорцій, але й розкішшю зовнішньої та внутрішньої орнаментовки, філігранним різьбленням по каменю тощо. Так, Палац норманських королів у Палермо (капелла Палатіна, XII ст.) є прикладом поєднання візантійських та норманських мотивів в інтер'єрі (підлога, інкрустована дорогоцінним мармуром, декорована орнаментом у візантійському дусі). Собор в Монреалі – остання грандіозна культова споруда в цьому стилі (XII ст.). Він став шедевром норманського художнього синкретизму і поєднав римсько- кампанське різьблення та орнаментовки в ісламському дусі із міццю норманської архітектури.

Цистерціапськии субстиль початку XI ст. виявляється також в архітектурі. Церква абатства в Фонтене (1139-1147) була споруджена під наглядом одного з найвідомішого релігійних діячів раннього Середньовіччя Бернара Клервоського за зразком південно- європейських храмів. У цьому субстилі відсутній орнамент, а виражальними засобами стає графічність архітектури, прості і гармонічні пропорції, спокійне денне освітлення тощо. Оскільки таких пам'яток залишилося мало, можна казати про важливу мистецьку спадщину, яка навчила європейців гармонійній функціональності художнього мислення.

Готичний стиль. Назва "готичний стиль" визначає художній феномен XII-XV ст., який був розповсюджений у Франції, Німеччині, Австрії, Чехії, Англії, Іспанії, почасти Італії у пізньому Середньовіччі. Художній готичний стиль є новим кроком у розвитку художнього мислення.

Архітектурні пропорції готичних соборів різко звужуються та стають спрямованими угору. Внутрішній простір значно розширюється за рахунок іншого конструювання храму. Уся конструкція виявляє іншій стрій, витонченість храмового декору доповнюється вузькими колонами та високими стрілчастими арками. Відомі готичні споруди ( собори в Ам'єні, в Буржі, Бове тощо) є прикладом нового світовідчуття середньовічної людини, появи зародків її індивідуального художнього мислення.

Париж стає містом формування так званої "променистої готики", субстилю, завдяки якому розповсюджуються візуальні ефекти гри форм та використання денного освітлення для створення синтезу безтілесності та тілесності в храмовому просторі. Церкви Сент-Шапель (1242-1248), собор в Бове (1284) демонструють легкість конструкцій та невимушену наповненість храмового простору "духовним" світлом.

Влада королівських дворів наприкінці Середньовіччя надала поштовх для розвитку куртуазної готики – стилістичного вияву пишноти та чуттєвого декору в художньому мисленні європейських митців.

Приватне в романську добу сприймалось як зменшена копія цілого, відсторонене і конкретне поєднували за допомогою символу, а реальна річ сприймалась як натяк на прихований смисл, як видимий образ невидимих речей. У пізньому західноєвропейському Середньовіччі таке протиріччя зберігається. Наприклад, одна з перших станкових картин Західної Європи –індивідуальний портрет французького короля Жана II Доброго – зображено у площинній манері раннього Середньовіччя. Брати Дзаваттарі, наприклад, в парадному портреті благородної дами (1415 р.), навпроти, підкреслюють суспільний статус своєї моделі, демонструючи розкіш її одягу. Фреска "Цикл героїв та героїнь" майстра з Манти (1430) виявляє позачасову атмосферу магії, чуттєвості та граціозної ритміки в зображенні куртуазних осіб. Тема лицарства та культу благородної дами межує з темою величчі християнських святих та Богородиці.

"Прикрашена готика", англійський субстиль цієї доби, демонструє застосування незвичайних декоративних конструкцій

(попарне поєднання арок в интер'єрах соборів), нова система контрвигінів тощо. "Перпендикулярна готика" – теж англійський субстиль, в якому використовувалися решітки як конструктивний архітектурний елемент.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >