< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Теорія і практика постмодерністського мистецтва

Крах європейських тоталітарних режимів після Другої світової війни, призвів до виникнення постмодерністської культурної ситуації та "децентралізації", руйнування класицистичної системи розуміння мистецтва. Динамічний розвиток інформаційних технологій, поява розгалуженого медіапростору призвели до формування різноманітних субкультур з їх художніми практиками та світобаченнями. Вибухова енергійність арт-практик цього періоду, швидкість протікання творчих і, головне – комунікаційних процесів виявили креативність хаосу або хаокосмосу. Хаокосмос як спосіб мистецької і культурної діяльності та улаштування морфологічної системи візуального мистецтва – це вияв деякої надскладної впорядкованості,що існує неявно, потенційно, і може проявитися при величезному розмаїтті елементів і структур. Хаосмос надає максимум творчої свободи, породжуючи нові мистецькі і культурні смисли. Руйнування або реконструкція кількох вже визначених культурних (і візуальних кодів), набування ними хаотичної невизначеності дозволили подолати повторюваність формально-логічних структур і втілити парадоксальну природу мистецтва. Остаточно формується багатовекторна морфологія візуального, смисловим ядром якої стає візуальність.

Заперечення традиційного способу накопичення і трансляції духовних смислів і культурного надбання попередніх поколінь не тільки спричинили формування майбутньої контркультури, але й підготували опору мистецтва на новітні способи накопичення духовних смислів, творцем яких у модерну добу стала не тільки людина, але й технології. Уся ця "платформа" майбутнього "розламу" була підготовлена Новим і новітнім часом, а завдяки соціальному і мистецькому конструктивізму, реалізована як на індивідуальному, так і на соціальному рівнях.

Таким чином, зв'язок мистецтва з культурно-історичним контекстом епохи надає можливість виявити паралелі у розвитку різних видів мистецтва, оскільки кожен з цих видів є пов'язаний із певними культурними традиціями.

Стилізація, імітація, реконструкція та симуляція виявилися основними арт-стратегіями постмодерніського мистецтва.

Поєднуючись з радикалізмом контркультури, митці- постмодерністи перетворили закінченні художні твори, на твори- цитатники, твори, в народженні яких приймав активну участь глядач, слухач, читач. Перехід від "чистого" мистецтва до "мистецтва повсякденності" був примножений домінуванням дизайну як новітньої проективної сфери. Сила-силенна субстильових напрямів постмодернізму (від "бідного мистецтва" до концептуалізму та іншого) поступово руйнують саме поняття "художній стиль", знову повертаючись до поняття "індивідуальна манера", "авторський стиль", "індивідуальна арт-практика".

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >