< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Екзистенціалізм і концепція Іншого у Ж-П. Сартра

У рамках філософії екзистенціалізму в романі "Сторонній" (1945) французький філософ і письменник, лауреат Нобелівської премії, Альбер Камю (1913-1960) одним із перших створив образ Іншого, який увійшов у філософську та літературну свідомість кінця XX ст. Герой роману Мерсо відрізняється від більшості людей емоційної байдужістю і відчуттям повної самотності в світі, але при цьому він має внутрішню впевненість в своєму праві "бути іншим", навіть якщо це дратує його оточення. В поведінці героя Камю можна виявити протест проти прагнення суспільства обмежити індивідуальність та уніфікувати кожного свого члена.

Але найбільшої мірою на сучасні напрямки "іншології" вплинули ідеї та методологія Ж.-П. Сартром, які він розвивав протягом усього життя. Саме в філософських роботах Сартра можна знайти "зародки" майже усіх сучасних дискурсів Іншого, – пост- колоніального, гендерного, расово-релігійного.

Згідно із Сартром, свою присутність в світі не можна довести один раз і назавжди, її треба підтверджувати постійно. Тільки сприйняття суб'єкта Іншим, тобто реагування Іншого на тілесні прояви суб'єкта, дає суб'єкту впевненість в його власному існуванні. Тому Сартр розглядає Іншого як того, чия інтенціональність (направленість уваги) здатна засвідчити (або зруйнувати) об'єктивність існування самого суб'єкта.

Свій головний трактат "Буття та Ніщо" (1943) Сартр написав в окупованому нацистами Парижі, тому не дивно, що Інший розуміється ним насамперед як "ворожий Інший", той, чий погляд перетворює суб'єкта на річ, спонукає скам'яніти від жаху, подібно погляду Медузи[1]. Саме від Іншого залежить існування суб'єкта і тому однією із ключових тез бачення Сартром Іншого стає теза "Пекло – це інші".

Сартр доводить, що людина не може бути вільною на рівні онтології, тобто безумовно, присутність Іншого завжди обмежує свободу суб'єкта. Але людина може стати вільною на рівні антропології, тобто суб'єктивного вибору: зробити жест, який підтвердить свободу волевиявлення людини всупереч присутності Іншого. Якщо Інший – це "наглядаюча" і "контролююча" інстанція, то подолання його погляду означатиме свободу індивіда. Таким чином, важливими концептами в розробці теорії Іншого у Сартра стають погляд, тіло, страх, вина, свобода, опір, подолання, вибір.

У 1948 році виходить есе "Чорний Орфей", яке Сартр присвятив аналізу буття "чорної людини" в світі, яке відрізняється своєю екзистенцією від білого європейця, тому що чорна людина завжди Інший в європейській свідомості. Сартр підтримував ідеї негритюду – культурософського вчення та ідеології африканських національно-визвольних рухів, яке обґрунтовувало право африканців на власну ідентичність, на те, щоб зберігати свою відмінність стосовно білої європейської аксіології. Саме в цій роботі Сартр виразив погляди, які пізніше, в різних формах, були розвинуті в теорії постколоніального Іншого, в дослідженнях раси, нації та діаспори. Зокрема, представники постколоніальної теорії (Саїд, Бхабха, Фенон) стверджують, що расовий Інший моделюється поглядом білої людини, коли вона поміщає представника не-білої раси у фокус наглядання і створює "чорну культуру" і "чорну сексуальність" через політики проти'ставлення.

У 1949 році Сартр публікує "Роздуми про єврейське питання", які, на думку дослідників[2], стали однією із перших спроб європейської філософії осмислити джерела Ґолокосту, культурного та екзистенціального антисемітизму. Згідно зі Сартром, єврейська ідентичність – це завжди діаспорна та страждаюча ідентичність, а інакшість єврея формулюються через перебування в ситуації, тобто через отримання "культурного досвіда" єврейства[3]. І хоча тези Сартра викликали дискусії, ця його робота заклала підгрунтя майбутньої етики "після Аушвіцу", досліджень геноциду та теоретичних осмислень Другої світової війни, природи насильства та ненависті, які направлені на расового або національного Іншого.

Свій семисотсторінковий трактат "Святий Жене, комедіант та мученик" (1952) Сартр присвятив маргінальному французькому письменнику, злодію та гомосексуалісту Жану Жене, з якого Сартр зробив класика нової французької літератури і повстанця проти буржуазного лицемірства. На думку Сартра, Жене репрезентував новий тип культурного і сексуального Іншого, який стає Іншим у суспільстві тому, що пануюча більшість вважає його відмінним від них і він знаходиться в опозиції до традиційних цінностей. Таким чином, Сартр вплинув на ідеологічні засади майбутньої квір та дизабіліті-теорії, досліджень маргінальності як "інакшості". Відомий постмодерністський теоретик Жорж Батан (1897-1962), натхненний текстами Сартра, написав трактат "Література та зло"[4], присвячений напівмаргинальним письменникам (Сад, Кафка, Жене), і який можна розглядати як гімн свободі як трансгресії, тобто мистецтву порушувати традиційні стереотипи та культурні табу.

Ще одним, побічним впливом Сартра, стала його підказка Симоні де Бовуар написати книгу про статус жінки в традиційній культурі. Результатом досліджень де Бовуар стала відома праця "Друга стать" (1949), яка зіграла засадничу роль в формуванні феміністської теорії та розумінні гендерного Іншого (про це говорилося у темі 9). Розвиваючи феміністську епістемологію, сучасні гендерні теоретики[5] наполягають на тому, що бачити відмінності в Іншому не теж саме, що бачити Іншого як свою протилежність. Відмінність – це позитивний потенціал розвитку, тоді як протилежність стимулює агресію і ворожнечу. Тендерне розуміння Іншого стимулює розрізнення багатьох Інших і не заперечує досвіду інакшості, оскільки наявність Інших утворює різноманіття можливостей, які володіють власною цінністю у формуванні світу.

  • [1] Сартр Ж.-П. Буття і Ніщо. Нарис феноменологічної онтології : пер. з фр. / Ж.-П. Сартр. – К., 2001.
  • [2] Кристоф А. Больное место. Еврейство, желание и язык у Сартра / А. Кристоф // Ж.-П. Сартр в настоящем времени: Автобиографизм в литературе, философии и политике : мат. межд. конф. / сост. и пер. с фр. С. Л. Фокин. – СПб., 2006.
  • [3] Judaken J. Jean-Paul Sartre and the Jewish Question. Anti- antisemitism&the politics of the French intellectuals. – University of Nebraska Press. – Lincoln and London., 2006. – P. 99-100.
  • [4] Батай Ж. Теория религии. Литература и зло : пер. с фр./ Ж. Ба- тай. – Мн., 2000.
  • [5] Уитбек К. Другая реальность: феминистская онтологія : пер. с англ. / К. Уитбек // Женщины, познание и реальность. Исследования по феминистской философии. – М., 2005.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >