< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Академічні дослідники про мовну ситуацію в Україні

...співробітники Інституту соціальної та політичної психології АПН України здійснили опитування 1800 студентів у 9 областях України, причому запитання передбачали десятки можливих ситуацій вибору мови як засобу спілкування – від виступів на офіційних зібраннях до освідчення коханій дівчині. Виявилося, що студентська молодь країни переважно двомовна, але для молоді західних регіонів більш зручною є українська мова – у навчально- діловій сфері та сфері медіа-новин їй віддали перевагу від 88,8 до 93,4% респондентів, у сфері медіа-розваг – 50,1%. У Східній Україні картина виявилася протилежною – тут російська впевнено домінує у сфері міжособистісної комунікації (83,3%), у навчально- діловій сфері й сфері масс-медіа відповідні показники становлять 73,5 та 70,2%. Своєрідним "буфером" виявився регіон Центральної України, де обидві мови ситуаційно майже однаково зручні для студентської молоді. Утім, у навчально діловій сфері українська явно переважає (61,5% проти 23).

Отже, двомовність (білінгвізм) органічно притаманна українському соціуму, насамперед його молодому і освіченому сегменту. Добре це чи погано? З погляду впливу на стан політичної культури – безумовно добре. Двомовність – чинник інтелектуального збагачення й духовного розкріпачення людини, вона розширює кругозір і водночас допомагає позбутися комплексів національної мегаломанії, психологічного нарцисизму. Долучаючись до світу іншої культури, людина стає більш толерантною, більш сприйнятливою до загальнолюдських цінностей. Зрозуміло, що у цьому процесі є й свої підводні рифи, особливо коли йдеться про близькоспоріднені мови. Небезпека "суржикізації", приміром, стає реальною у тих українських школах, в яких російськомовні учні поза навчальним процесом переходять на російську. Але це вже справа якості навчання і відповідної вимогливості.

...хоча мовна біполярність є постійним джерелом напруження в українському суспільстві і підживлює міфологеми "розколу", дві майже рівновеликі частини соціуму розмежовані зовсім не за ознаками мови. Напругу в суспільстві створюють багато в чому полярні соціокультурні й зовнішньополітичні орієнтації, і передусім відмінне ставлення до радянської спадщини і до етноцентризму як напряму державної політики.

Активізація радикального українського націоналізму відразу ж тягне за собою мобілізацію його антипода – російського націоналізму. Якщо додати до цього сильний політичний і інформаційний тиск владних структур Росії, легко зрозуміти, чому соціальна інтеграція в українському суспільстві пробуксовує.

Те, що часто називають мовним конфліктом чи конфліктом етнічних субкультур, насправді є протистоянням інформаційно- комунікативних стратегій, безпосередньо пов'язаних зі сферою мови і каналами надходження інформації. Це протистояння не є глибоко закоріненим у сферу політичної культури, але відбиває несумісність ідентифікаційних практик. У східноукраїнських ідентифікаційних процесах виразно домінують соціальні й професійні критерії, а у західноукраїнських – етнокультурні й мовні. Корекція інформаційної, культурної і мовної політики, культурні обміни, систематичний діалог здатні істотно згладити розбіжності, які виникають на цій основі.

Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом монографія.К. : ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008.С. 379-381.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >