< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Дж. С. Браун. До нової культури навчання

Світ блискавично стає дедалі складнішим і взаємопов'язанішим, а ледь не кожна серйозна соціальна проблема для свого вирішення потребує залучення людей, які вже не просто традиційно освічені, а новітньо освічені. Ця новітня освіченість вимагає розуміння різних систем зворотного зв'язку, швидкоплинних процесів, неочікуваних наслідків, притаманних розвитку соціальних системі і т. ін. Крім того, неухильне зростання темпів змін веде до того, що наші знання дедалі швидше потрібно оновлювати, а отже, все більша частина процессу навчання виходить за межі традиційних навчальних закладів. Також навряд чи знайдеться достатньо ресурсів, щоб збудувати нові університети, необхідні для задоволення щораз більшої потреби у вищій освіті (у кожному разі, це не будуть університети і університетські містечка, до яких ми звикли). Так само малоймовірно, що сучасні методи викладання і навчання є достатніми для того, щоб підготувати студентів до життя у XXI столітті.

Щоб вирішувати ці проблеми, нам потрібно знайти способи переосмислення у новому столітті багатьох освітніх моделей і разом з тим стимулювати розвиток навчального процессу поза традиційними навчальними закладами. Можливо, буде знайдено потужні засоби, які зітруть межу між традиційними і новими моделями навчання, але водночас і традиційні, і нові моделі посилюватимуть соціальну роль знання і навчання. Звичайно, нам слід звернутися до основ – удосконалювати найефективніші методи навчання, викладання і наставництва, проте водночас слід зважати і на неформальне навчання, яке відіграватиме дедалі більшу роль у суспільстві.

На щастя, новітні цифрові технології можуть стати "чудесним засобом", який дасть змогу одночасно і поліпшити освіту, і стати середовищем, і забезпечити середовище, у якому розвиватиметься нова культура навчання. За цифрової доби основою самоорганізації спільнот є Інтернет, який створює глобальну "платформу", що величезною мірою розширює доступ до усіх ресурсів, зокрема і до традиційних, і нових навчальних матеріалів. Інтернет також сприяє розвиткові нової культури обміну, яка майже без обмежень допускає користування знаннями і участь у їх творенні.

Останній за часом етап розвитку Інтернету, так зв. Web 2.0, розмиває межу між виробниками і споживачами контенту, а головне питання тепер полягає не в доступі до інформації, а в доступі до людей. Нові види інтернет-ресурсів – соціальні мережі, блоги, вікі- та віртуальні спільноти – дають змогу людям зі спільними інтересами знаходити одне одного, обмінюватися думками і працювати разом. Web 2.0 справді створює засіб організації і комунікації нового типу, що ідеально підходить до багатьох освітніх моделей. Двома з них, зокрема, є взаємне навчання, взаємна освіта, грунтовані на ідеї, що наше розуміння чогось конструюється соціально через спілкування і через взаємодію, спрямовану на вирішення певних потреб. Головне не так у тому, чого навчаємося, а у тому – як.

Другий, напевно, навіть іще важливіший аспект взаємного навчання полягає в тому, щоб не тільки "навчатися чогось", а й "навчатися бути" повноцінним і повноправним учасником чомусь. Це вимагає опанування методів і норм, носіями яких є вже існуючі учасники, чи входження у цю спільноту, об'єднану спільною діяльністю. Для того, щоб увійти до такої спільноти, необхідно засвоїти певний спосіб мислення, їй притаманний. І саме це відбувається, коли ви хочете вступити до комп'ютерних "відкритих спільнот", які користуються саме такими методами спільної роботи і очікують від учасників, що вони будуть ділитися результатами своєї роботи з усіма іншими.

Культура вільного обміну, посилювана культурою спільної участі, стала як ніколи реальною з розвитком Інтернету і Web 2.0; швидше за все, вона зародиться у середовищі самих студентів, які ми вже бачимо на прикладах ігор з великою кількістю учасників та у навчальних групах, зокрема і тих, що працюють в Інтернеті...

Звісно, ключовим моментом є технологія, і я хотів би зупинитися лише на двох аспектах того, як технологія сьогодні може змінити навчальну сферу: "залучення" й інтелектуальні системи викладання. "Залученню" приділяється вкрай недостатньо уваги. Візьмімо для прикладу хоча б те, як кожен з нас оволодіває такою системою величезної складності, як рідна мова. Ми навчаємося мови через залучення і прагнення. Залучення зумовлене тим, що нас оточують інші, які розмовляють і взаємодіють з нами, що посилюється великим прагненням того, щоб з нами взаємодіяли і з нас розуміли. Ми навчаємося мови постійно і без страху. Ледве не кожен, з ким ми якось взаємодіємо, виступає вчителем мови – неформальним вчителем, який заохочує сказати щось нове, виправляє наші помилки, розширює наш словниковий запас і т. ін. Ця проста форма залучення за своєю природою є глибоко соціальною.

Сьогоднішній світ високих технологій і візуалізації відкриває майже безмежні можливості для використання і посилення залучення. Ми можемо створювати моделі місць, історичних подій, атомів, біологічних і технологічних систем – і це лише кілька прикладів. Питання в тому, як відкрити доступ до усіх вже наявних моделей і баз даних, причому відкрити так, щоб інші могли їх далі розширювати, поєднувати їх елементи і збагачувати їх. Досі залишається мрією віртуальна система, за допомогою якої можна було б вивчити всі аспекти функціонування людського організму – від органів до клітинного та мембранного рівнів. У цьому напрямку вже дещо зроблено, проте досі ми не маємо механізму конструювання модулів такої віртуальної системи і спільної роботи з ними. Але якби мали семантичну мережу, можливо, це дало б змогу розбудови великої взаємопов'язаної мережі моделей. В цілому таку мережу не може побудувати жодна окрема група, однак багато груп можуть взяти участь у її розбудові – зокрема і студенти.

Хоча візуалізовані учасницькі тривимірні моделі допоможуть студентам, народженим вже у цифровому світі, опановувати складні теми, самого лише цього буде недостатньо. Ці системи (як пасивніші традиційні навчальні матеріали) вимагають кваліфікованих, у тому числі і в комп'ютерному сенсі, викладачів. Історія інтелектуальних навчальних систем почалася у 1970-х роках, коли і я сам почав займатися питання навчання і освіти. Деякі з наших систем давали дуже непогані результати, якщо не братии до уваги того факту, що вони вимагали – у найпотужніших системах – на кожного студента комп'ютера за мільйон доларів. Але зараз наші машини у десять тисяч разів потужніші, а за останні кілька років обчислювальна техніка набула такого поширення, що тепер величезні обчислювальні потужності стали дешевими і легко доступними за рахунок кластер них обчислень або, останнім часом, навіть cloud computing ("[за]хмарних обчислень" – Інтернет-обчислень). Це означає, що наші давні мрії про інтелектуальні системи навчання, які уможливлюють безперервний навчальний процес під кваліфікованим керівництвом викладача/наставника/вихователя, стають реальністю...

Третє, на чому я хотів би зупинитися – це знання. Десятиліттями ми працювали над тим, щоб створити кращі теорії навчального процесу і успішніші моделі навчання і викладання. Ми збирали маленькі фрагменти даних і намагалися реконструювати за ними більший контент, однак цей процес просувався повільно. Контент має багато нюансів, які роблять дуже складним завданням його всеохопну характеристику. Внаслідок цього результати освітніх експериментів рідко є остаточними, а найкращий досвід – знову- таки, у кращому разі, – являє собою набір фрагментів, які інші мають інтерпретувати...

...жоден окремий педагогічний чи технологічний підхід не здатний забезпечити повної участі студента в навчальному процесі і його максимальної підготовки. Необхідні відкритість і різносторонність. У світі тисячі коледжів і університетів, чимало інших навчальних закладів, зокрема – різноманітні навчальні центри і заклади професійного навчання. А крім того – ще десятки тисяч закладів, де тією чи тією мірою займаються "неформальним навчанням". І ...ми маємо думати про те, як технології, зміст навчання і знання про навчання й викладання можна творчо поєднати разом, щоб поліпшити нашу освіту і побудити у студентів зацікавлення, уяву і прагнення до участі у безперервному вивченні навколишнього світу...

Ці нові технології починають стирати меж засобами дослідження і засобами навчання, і межу цю потрібно стирати ще більше. Простий приклад: давайте подивимося, скільки студентів беруть участь у створенні програм, приєднуючись до спільноти відкритого програмного забезпечення – Linux, Apache і т. ін. В окремому навчальному закладі такі групи можуть бути невеликими, однак у цілому їх дуже багато. Участь у такій спільноті передбачає спочатку роботу над якимось малим проектом, спрямованим на поліпшення чи розширення певної не надто значущої програми чи частини програми. Поволі учасник завойовує своєю роботою репутацію і переходить до завдань, важливіших для спільноти. Учасники навчаються нових прийомів у програмуванні, стежачи за роботою таких самих учасників, захищаючи свою роботу і беручи участь в обговоренні нових проблем. Такий базований на взаємному навчанні процесе – це більше процесе навчання бути учасником ніж навчання програмування. Сьогоднішні студенти не хочуть роками вивчати щось, щоб лише потім розпочати навчання бути учасником цієї сфери знання. Звичайно, до певної міри те саме відбувається сьогодні в університетах у формі практикумів і лабораторних занять, однак зазвичай вони потребують багато часу і зусиль викладачів. Працемістки вони і для студентів. Та час, що витрачається на навчання, має цікаву особливість. Якщо студенту справді подобається те, чого він навчається, цей час наче зникає. І зацікавленість веде нас до останнього моменту, на якому я зупинюсь.

Сьогодні Інтернет відкриває студентам неймовірні можливості знаходити групи за інтересами, які великою мірою створюють основу того, що крім Андерсон назвав 2004 року у журналі Wired "довгим хвостом". Знаходження своєї групи і входження до неї, що стає основою зацікавленості, створює умови для плідного дослідження і взаємного навчання, що в результаті дає студенту як практичні, так і теоретичні знання про певну сферу чи проблему. Майже всі освітні ресурси, разом з мільйонами аматорських (від латинського слова amere – любити) груп за інтересами можуть скласти міцний фундамент для неперервного навчання протягом всього життя, а базові елементи засвоюються в університеті. Це може не тільки значно поліпшити відкриту освіту, а й стати важливим кроком у творенні культури навчання XXI століття.

Браун Дж. С. Передмова: до нової культури навчання / Джон Сілі Браун // Колективний розвиток освіти через відкриті технології, відкритий контент і відкрите знання / за ред. Тору Іійосі та М. С. Віджая Кумара ; пер. з англ. А. 1 щенка та О. Насика. – К. : Наука, 2009.С. 14-18.

Режим доступу: vidkrytaosvila.org.ua.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >