< Попер   ЗМІСТ   Наст >

П. Рикер. Яким має бути новий етос Европи?

Не буде надуживанням поставити в рамках уявлень питання про майбутню Европу. Справдібо, її політична організація висуває безпрецедентну проблему: як на інституційному рівні обійти форму державинації, не повторивши, однак, на вищому, так званому рівні надгромадянства, добре знаних структур. Зауважимо, що, створюючи нові інституції, не можна скористатися прикладом жодної наявної федеральної держави (Швейцарії, Німеччини, США), що має такі самі символи суверенности (валюту, армію, дипломатію), як і менш складні державинації. Із цих обох поглядів пасує означення держави "постнаціональної", зважаючи на те, як воно залишає відкритим – власне, для уявлень – запитання: котрі незнані досі інституції можуть відповідати політичній, посутньо безпрецедентній ситуації...

...переклад чужої культури в категоріях, властивих рідній культурі, передбачає, як уже було зазначено, попереднє перенесення в культурне середовище, де діють етичні й духовні категорії іншого. Отже, першою відмінністю, яка потребує перенесення та гостинности, є несхожість пам'ятей навіть на рівні звичаїв, правил, норм, вірувань і переконань, що обумовлюють ідентичність культури ...

Ідентичність групи, культури, народу чи нації не є ідентичністю непорушної субстанції чи застиглої структури, а є ідентичністю історії, яку розповіли. Сучасні наслідки принципу наративної ідентичности криються в тому, що застигла, виклична концепція культурної ідентичности перешкоджає завважувати окреслені неодмінні наслідки цього принципу, якої можливість переглянути всю передану історію та можливість виділити місце багатьом історіям, що стосуються того самого минулого. Бути інакше повіданими культурам перешкоджає роль так званих засадничих і визначних подій, регулярне пригадування та святкування яких спричиняє фіксування історії кожної культурної групи в ідентичності не лише непорушній, а й добровільно та систематично невисловлюваній. Звичайно, європейський етос, який себе шукає, вимагає не забуття важливих історичних віх, а зусиль для їх плюралістичного прочитання: його першим прикладом стала суперечка французьких істориків про значення Французької революції, а другим – сварка німецьких істориків про значення злочинних епізодів Другої світової війни. Розповідати інакше не суперечить певному історичному шануванню мірою того, як невичерпне багатство події вшановано через розмаїття оповідей про неї та протиборство, що його це розмаїття викликає.

Здатність інакше розповісти найвагоміші події нашої національної історії знаходить підтримку в обміні культурними пам'ятями. Пробним каменем здатности обміну є бажання символічно й шанобливо розділити пригадування та пошанування визначних для інших національних культур та їхніх етнічних меншин або нечисленних релігійних конфесій подій.

У такому обміні пам'ятями йдеться не лише про перехресне прочитання найважливіших культурних подій обох учасників обміну, а про взаємодопомогу у виявленні частки життя і оновлення, яку полонили застиглі, забальзамовані, мертві традиції...

По суті минуле – це не лише завершене, те, що відбулося і вже не може зазнати змін, воно живе в пам'яті завдяки стрілам футуристичности, що не були випущені або траєкторію яких було перервано. Незвершене в минулому майбутнє становить, можливо, найбагатшу частку традиції. Вивільнення цього незвершеного в минулому майбутнього може дати найбільше користі, якої можна сподіватися від перехрещення пам'ятей та обміну оповідями. Такому критичному прочитанню слід би піддати найважливіші події історичної спільноти, щоб вивільнити заряд сподівання, який вона несла та якого зрадив подальший перебіг історії. Минуле – це кладовище недотриманих обіцянок, що його слід відродити: так як відроджують кістки, котрими була переповнена долина Йосафа в пророцтві Єзекіїля...

Новизна ... моделі пов'язана з явищем, що доповнює явище знакових подій, якими пишається історична спільнота: "ран", що їх завдали, за висловом Мірчі Еліаде, "жахи історії"...

Читач міг би без проблем передбачити подальше: головною рисою історії Европи є неймовірна маса страждань, що їх більшість держав, великих чи малих, або безпосередньо одна проти іншої, або об'єднавшися в союзи, завдали одна одній у минулому. Історія Европи жорстока: релігійні та завойовницькі війни, війни на винищення, підкорення етнічних меншин, вигнання або поневолення релігійних меншин, – скорботний перелік може бути нескінченним. Західна Европа заледве виборсується із цього жахіття, ЦентральноСхідна Европа ризикує в ньому опинитися... Тоді обмін пам'ятями, згідно з новою моделлю, що його потребує наша друга модель, вимагає обміну пам'яттю про завдані й пережиті страждання. А цей обмін вимагає чогось більшого, ніж уява й симпатія, пояснені вище. Це "більше" має щось спільне з прощенням, оскільки прощення полягає в тому, щоби "зітерти борг" (якщо скористатися підзаголовком Янкелевічевого томика, присвяченого темі прощення)...

Слушно те, що прощення у повноті своїх значень набагато перевищує політичні категорії; воно належить до порядку – порядку милосердя, який перевершує навіть порядок моральности...

Всі пам'ятають Вілі Брандта, який стояв у Варшаві на колінах; можна також згадати Вацлава Гавела, який написав президентові ФРН, просячи вибачення за страждання судетських німців після Другої світової війни; чи, скажімо, слова вибачення, з якими німецька влада звернулася до єврейського народу, та її ретельність у намаганні різними способами відшкодувати це тим, хто пережив остаточне рішення. Можна згадати ще й Садатову блискавичну поїздку до Єрусалима. Втім, наскільки милосердя перевершує правосуддя, настільки слід остерігатися підміняти ним правосуддя. Милосердя залишається надлишком співчуття й ніжности, що здатний забезпечити обмінові пам'ятями глибоку мотивованість, сміливість і порив...

Найперше великі християнські спільноти мають вділити взаємне прощення одні одним, щоби "зітерти борг", отриманий у спадок у тривалій історії переслідувань, інквізиціях і репресіях, незалежно від того, чи ці жорстокості вчиняли одні стосовно інших, чи усі супроти нехристиян і невіруючих. Проект нової євангелізації Европи має таку подвійну ціну.

Рикер П. Яким має бути новий етос Европи? : пер. з фр. / Поль Рикер // Критика.2005.№ 6. Режим доступу до журн. : krytyka.kiev.Ua/articles/s. 1 _6_2005.html. – Назва з екрану.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >