< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Законодавча влада

Законодавча влада – це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, головним призначенням якої є здійснення державної влади шляхом законотворення. Структурно вона являє собою сукупність повноважень щодо прийняття законів та інших нормативно-правових актів, а також організаційних форм реалізації цих повноважень.

У правовій державі законодавча діяльність має бути спрямована на забезпечення абсолютного пріоритету і главенства в організації всіх сфер життєдіяльності суспільства і держави, прав і свобод людини шляхом створення законів, що забезпечують їх захист; тобто на практичну реалізацію принципу правозаконності.

Законодавча влада посідає особливе місце в системі органів публічної влади. Вона визначає організацію та функціонування виконавчої та судової влади і в такий спосіб відіграє орієнтовну роль стосовно цих гілок державної влади. У відносинах з іншими гілками державної влади, а також у визначенні ролі законодавчої влади в суспільстві важливе значення має реальна, тобто фактична сила законодавчої влади. Зазвичай вважають, що в сучасних умовах у демократичних державах законодавча влада – це сильна влада. Вона іноді приймає закони (поправки до них) усупереч волі уряду (наприклад один із останніх законів про соціальні стандарти) або глави держави, здійснює дієвий контроль стосовно виконавчої влади. Ефективною формою контролю є робота слідчих комісій, звіти уряду та інших посадових осіб тощо.

Здійснювана парламентами законодавча влада є представницькою. Саме на основі виборів народ передає владу своїм представникам і уповноважує представницькі органи здійснювати державну владу. У цьому сенсі можна вести мову про первинність представницьких органів у механізмі державної влади. Проте існують сутнісні і політико-юридичні обмеження цієї влади. Сутнісні обмеження випливають із її делегованості, визначаються принциповою залежністю від волі виборців. Політико-юридичні обмеження пов'язані з тим, що будь-який закон, щоб не залишатися набором фраз на папері, повинен відповідати політичним і юридичним реаліям, а також фундаментальному праву – конституції.

Поточне завдання законодавчої діяльності парламенту полягає в підготовці та прийнятті законів, безпосередньо передбачених конституцією, і тих законів, які забезпечують потреби розвитку суспільства і держави в усіх сферах їх життєдіяльності. При цьому слід наголосити на тому, що законодавство є безпосереднім інструментом формування стратегії й тактики такого розвитку.

Назва “законодавча” не означає, що представницькі органи виконують лише законодавчу діяльність. Остання є для них головною, але не єдиною. Важливими для парламентів є також виконання представницької, установчої та контрольної функцій. Відповідно до теорії поділу влади законодавча влада є самостійною відносно виконавчої і судової гілок влади. Її специфіка полягає у тому, що прийняті парламентом закони мають вищу порівняно з актами інших гілок державної влади юридичну силу. Водночас кожна гілка влади має властиву їй систему стримувань і противаг для запобігання можливим зловживанням з боку іншої гілки влади.

Органи законодавчої влади, як правило, є виборними і мають різні назви: Верховна Рада, Державна Дума, Конгрес, Сейм, Фолькетинг, Альтинг. Парламенти країн Європейського Союзу можуть бути як двопалатними, як у федеративних (Австрія, Бельгія) і унітарних державах (Велика Британія, Ірландія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Польща, Румунія, Франція, Чехія), так і однопалатними (Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Португалія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Хорватія, Швеція).

Органом законодавчої влади є парламент (держави або окремої адміністративно-територіальної одиниці), може бути народ (у разі прийняття законів на референдумі) і монарх.

Парламент – єдиний представницький орган народу і єдиний законодавчий орган, який цілком або частково створює інші вищі органи влади, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави і бере участь у її здійсненні, контролює діяльність інших вищих органів і посадових осіб.

Функції парламенту:

  • – представницька – реалізується через обов'язок представляти інтереси народу, його різні верстви за допомогою депутатського корпусу (постанови парламенту як представницького органу мають політичний характер);
  • – законодавча – реалізується через право видавати закони (основна діяльність, що має юридичний характер);
  • – фінансова – реалізується через право приймати рішення з фінансових питань (щорічно затверджувати бюджет країни);
  • – установча – реалізується через право брати участь у формуванні вищих виконавчих, а також судових органів;
  • – контрольна – реалізується через право здійснювати контроль за діяльністю уряду, інших вищих органів і посадових осіб;
  • – політична – реалізується через право визначати основи внутрішньої та зовнішньої політики і через обов'язок брати участь у її здійсненні.

Головною особливістю організації та діяльності парламенту є його представницький характер. Парламент можна назвати владою прямого загальнонародного представництва.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >