< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Виконавча влада

Виконавча влада – влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Найчастіше уряд має офіційну назву – Рада або Кабінет Міністрів. В Італії, наприклад, це Рада Міністрів. Очолює уряд його глава. Як правило, це прем'єр-міністр (наприклад у Франції), або голова Ради Міністрів (Італія), канцлер (ФРН).

У президентських республіках, де ця посада відсутня, главою уряду є безпосередньо президент. Разом із главою уряду до його складу входять заступник (віце-прем'єр), міністри, що очолюють окремі міністерства.

Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Проте виконавча влада не вичерпується лише “виконанням законів”. Вона покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, здійснювати поточне управління, розпорядчу діяльність. З цією метою з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер.

Отже, призначення органів виконавчої влади – управління, що охоплює:

  • – виконавчу діяльність – виконання рішень, прийнятих органами законодавчої влади;
  • – розпорядчу діяльність – здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій.

Виконавча влада діє безперервно на всій території держави (на відміну від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією та ін. Це створює основу для можливої узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами. Тут важливі діючі механізми “стримувань і противаг” з боку як законодавчої (через розвинуте законодавство і контроль), так і судової влади (через судовий контроль і конституційний нагляд).

Найбільш значимі рішення, що породжують юридичні наслідки і відповідальність за їх виконання, уряд видає у вигляді регламентарних актів. Крім, власне регламентарної влади, уряд може мати право на видання актів делегованого законодавства. Уряд більшості країн має право законодавчої ініціативи і може справляти вирішальний вплив на законодавчий процес.

За здійснювані курс і управлінську діяльність уряд несе, як правило, солідарну політичну відповідальність. Відмова уряду в довірі виражається в суворій юридичній формі і шляхом спеціальної парламентської процедури. Вотум недовіри призводить до відставки уряду і, за загальним правилом, – до його заміни новим. Проте уряд (з метою зрівноважування влади) може, не виходячи у відставку, вдатися до дострокового розпуску парламенту (нижньої палати) і проведення позачергових загальних виборів.

У всіх країнах передбачається можливість притягнення голови уряду або його члена до судової відповідальності за вчинення злочинних діянь. При цьому обвинувачення подається парламентом або нижньою палатою, а розгляд і вирішення справи віднесене до юрисдикції або конституційного суду, або верхньої палати парламенту. Виконавча влада на місцях здійснюється за допомогою або призначених центром місцевих органів виконавчої влади, або виборних органів місцевого самоврядування. Звичайно, керівництво місцевими справами доручається призначеному представнику центральної влади – губернатору, префекту. Він очолює апарат місцевого управління, що становить частину апарату державного керування. Якщо керування реалізується виборними органами, вони мають певну самостійність стосовно центральних органів виконавчої влади.

Органи виконавчої влади – самостійний вид органів державної влади, головним призначенням яких відповідно до конституційного принципу поділу державної влади є здійснення функції однієї гілки державної влади – виконавчої.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >