< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

Основним компонентом, що забезпечує дієздатність системи державного управління, є людський ресурс, його дієздатність, спроможність до ефективного та демократичного управління, розвитку і самовдосконалення. Тому Європейський Союз та держави-члени намагаються вдосконалити систему професійного навчання публічних службовців. Наразі в ЄС діє надзвичайно розгалужена система професійної підготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців, яка охоплює посадовців, працівників державних органів влади та органів місцевого самоврядування.

Сьогодні серед багатьох характерних рис системи професійного навчання публічних службовців у країнах ЄС основними є три: системність, розмаїтість та змішаний характер.

Щодо системності професійна підготовка публічних службовців є складовою системи державної служби, обидві системи є взаємозалежними, особливості першої визначають специфіку другої. Навчання публічних службовців відбувається в руслі завдань, які стоять перед державною службою тієї чи іншої країни, відповідно до стратегічних та оперативних планів розвитку.

Системи професійного навчання публічних службовців в ЄС демонструють розмаїття підходів до їх організації та функціонування. Історія, традиції, культура, поточні проблеми національного чи глобального масштабу, завдання уряду та інші фактори зумовлюють вибір моделі, системи професійного навчання публічних службовців, структури управління нею та інші риси.

На тлі такого розмаїття цілком природним видається змішаний характер системи професійного навчання державних службовців, тобто поєднання різних підходів, методів, форм організації навчання та його фінансування, поєднання в одній системі різних рис або тенденцій, що можуть навіть суперечити одна одній: приміром, поєднання централізованого та децентралізованого підходів. Прикладом останнього є Естонія, де діє децентралізована система підготовки державних службовців, тобто кожна державна установа самостійно здійснює набір, підготовку та атестацію державних службовців. Департамент державного управління та державної служби при Міністерстві фінансів визначає принципи, напрями розвитку та управління людськими ресурсами, надає рекомендації щодо змісту навчальних програм. Міністерство фінансів розробляє та реалізує так звану Центральну тренінгову програму (Central Training Programme), яка адресована посадовцям і службовцям усіх міністерств та відомств. Відповідальність за розроблення та реалізацію Центральної тренінгової програми з питань етики була покладена на Академію безпеки – один з центральних навчально-тренінгових закладів Естонії.

Серед найважливіших факторів, що формують і визначають характер системи професійної підготовки публічних службовців кожної окремої країни ЄС, можна назвати: державний устрій; особливості системи державної служби; централізований чи децентралізований характер організації системи професійної підготовки державних службовців; історію, традиції, культуру; завдання, що стоять перед державною службою та системою професійної підготовки на конкретному етапі розвитку держави.

Щодо державного устрою, то переважно йдеться про федеральний чи унітарний принцип устрою держави. Федеральні держави (наприклад Німеччина, Австрія), як правило, мають децентралізовану систему професійної підготовки державних службовців, тоді як інші держави (наприклад Польща) – централізовану. В Австрії діє Федеральна академія державного управління, власні навчально-тренінгові установи мають провінції (Lander), їх діяльність доповнюють університети, професійні школи, навчальні центри при агенціях регіонального розвитку.

Організація системи державної служби за посадовою чи кар'єрною моделлю великою мірою зумовлює форму системи професійної підготовки публічних службовців. Кар'єрна система, що передбачає вступ на державну службу в молодому віці та перебування на ній протягом життя, приділяє більше уваги професійній підготовці публічних службовців, ніж посадова. Посадова система не передбачає контракту із службовцем на все життя, вони можуть приходити на державну службу для зайняття конкретної посади, а потім іти зі служби. За такої системи на відкриту вакансію відбирається особа із необхідною кваліфікацією та компетенціями. Тому у разі посадової системи організації державної служби можливо менше уваги приділяти професійному навчанню державних службовців, що, однак, при цьому не потрібно приділяти постійну увагу професійному розвитку працівників.

Система професійної підготовки публічних службовців може мати централізований, децентралізований або змішаний характер. У централізованій системі відповідальність за організацію професійного навчання публічних службовців може бути покладена на один або кілька органів, тобто вона передбачає існування в системі державної служби одного або більше органів, відповідальних за професійне навчання, підвищення кваліфікації, професійний розвиток кадрів державної служби. Таким органом у Німеччині, Нідерландах є Міністерство внутрішніх справ; у Литві за питання професійної підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців відповідає Департамент державної служби Міністерства державного управління та адміністративної реформи. У Великій Британії загальна відповідальність за організацію професійного навчання покладена на Комісію з державної служби, в той час як Рада з питань навчання та розвитку спроможності державної служби відповідає за зміст навчання, його оновлення, відповідність сучасним потребам.

При централізованій системі аналіз навчальних потреб здійснюється централізовано; стратегія професійного навчання, програми навчання розробляються централізовано; вищезазначений орган може обирати навчальні заклади, які будуть викладати різні курси і програми професійного навчання та фінансувати їх.

Згідно з децентралізованим підходом міністерствам та відомствам належить самим (переважно за професійної допомоги відповідних консалтингових агентств та навчальних центрів) визначати навчальні потреби, шукати навчальні програми та курси або замовляти їх розроблення. Послуги з професійного навчання державних службовців можуть надавати університети, професійні школи та навчальні центри. Органи державної влади або місцевого самоврядування можуть проводити навчання самостійно, за допомогою відомчих навчальних центрів та власних кадрових служб; вони мають фінансувати навчання з власного бюджету, за рахунок коштів на підвищення кваліфікації, що надійшли з державного (центрального) бюджету. Серед 28 держав-членів ЄС тільки Чехія мае децентралізовану систему професійного навчання державних службовців у чистому вигляді.

Сьогодні в державах-членах ЄС переважають змішані системи професійної підготовки державних службовців. Наприклад, аналіз потреб може здійснюватися централізовано, відповідно до національної стратегії держави, згідно зі змінами в програмі уряду, у відповідь на внесення змін до місії, візи (стратегічного бачення) та завдань державної служби або у зв'язку із новими викликами (економічною, фінансовою кризою, демографічними змінами, старінням населення тощо) та доповнюватися аналізом потреб у кожній державній установі. Центральний відповідальний орган може розробити програми професійного навчання та підвищення кваліфікації державних службовців, але запропонувати міністерствам самостійно обирати навчальні заклади чи фахівців – тренерів, здатних реалізувати вищезазначені програми.

На підходи до організації та здійснення програм підготовки і підвищення кваліфікації державних службовців впливають історія, традиції, культура. Історія і традиції держави великою мірою визначають підходи до організації професійного навчання державних службовців. Наприклад, у країнах Австро-Угорської імперії професійне навчання державних службовців було розпочато наприкінці ХУЛІ ст., після прийняття у 1777 р. Закону про державну службу. Така підготовка здійснювалася в університетах на базі юридичних факультетів. І в наші часи в Угорщині, Австрії юридичні факультети є основними “постачальниками” кандидатів для вступу на державну службу. Втім, Чехія, яка теж належала до Австро-Угорської імперії, не мала централізованої системи підготовки державних службовців та намагається сформувати її зараз на принципах децентралізації. У Франції на момент їх запровадження у 50-60-х pp. минулого століття магістерські програми з державного управління формувалися на базі факультетів соціології, пізніше – політології, у Німеччині – на базі факультетів правознавства.

Без перебільшення можна стверджувати, що в державах-членах ЄС найбільший вплив на організацію системи професійної підготовки державних службовців справляють завдання, що стоять перед державною службою та системою професійної підготовки державних службовців у той чи інший період. Оскільки завдання в сучасних умовах постійних трансформацій змінюються досить часто, то змінюються і системи професійної підготовки державних службовців. У 1-му – 2-му десятилітті XXI ст. перелік завдань, що стоять перед державою та визначають зміст і форму програм професійної підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, є доволі великим. Серед найважливіших з них слід назвати:

  • – необхідність відповідати сучасним викликам. Глобалізація, економіка знань, намагання утвердитися на світовій арені як світовому лідеру та конкуренція за вплив на різних континентах вимагають від урядів держав-членів та їх державних служб працювати ефективно, продуктивно, інноваційно;
  • – намагання сприяти реформам і модернізації держави. Водночас якщо уряди держав-членів є ініціаторами суспільних, державно-управлінських, економічних та інших реформ, то державні служби є їх виконавцями. Державні службовці вимагають підтримки і відповідної підготовки, щоб гідно відповідати викликам і виконувати покладені на них завдання;
  • – спроби підвищити ефективність і зменшити витрати. Ці завдання стоять на порядку денному державних служб протягом останніх 20-30 років та позначаються на системі підготовки публічних службовців. Так, у Литві у 2008- 2010 pp. у зв'язку із фінансовою кризою тимчасово діяла “каскадна” система підготовки: на курси, семінари запрошували одного представника від організації, який потім повинен був поширити знання серед інших;
  • – пошук оптимальних шляхів адаптації до змін. Як старі, так і нові держави-члени відчувають на собі тиск реформ і змін (демократизація, дебюрократизація, децентралізація, новий публічний менеджмент, відповідальний уряд (іresponsive government) тощо. Останнім часом глобальні кризи – економічна, фінансова, демографічна, а також кліматичні зміни, міжнародний тероризм тощо – створюють додаткове навантаження на державних службовців. Щоб допомогти їм легше і швидше адаптуватися до змін, більшість держав-членів вводить до програм навчання курс “управління змінами”;
  • – бажання посилити мотивацію державних службовців. Якісне навчання, що сприяє професійному розвитку, є додатковим стимулом, що приваблює людей на державну службу. Крім того, через навчальні програми можна змінювати ставлення державних службовців до виконання своїх обов'язків, розвинути у них ініціативність та інноваційність;
  • – необхідність підвищити довіру до владних інституцій. Таке завдання стоїть перед більшістю державних служб доволі тривалий час. Через тренінги, навчальні курси можна навчити державних службовців краще представляти державу у стосунках із громадянами, більш сумлінно відповідати на їхні запити, дотримуватися кодексу належної адміністративної поведінки (етичного кодексу державного службовця);
  • – наміри змінити, сформувати нову корпоративну культуру. Сьогодні для багатьох держав-членів ЄС актуальним є завдання сформувати єдиний корпус державної служби із єдиною корпоративною культурою, розвинути у державних службовців відчуття належності до державної служби Франції, Великої Британії, Нідерландів замість ідентифікації себе із окремим міністерством чи відомством. Також важливим є донесення до широкого загалу державних службовців нових, інколи змінених принципів і цінностей державної служби (наприклад: відповідність принципам європейського врядування, служіння, партнерство, лідерство);
  • – потреба гідно представляти країну в ЄС, на міжнародній арені. Таке завдання є більш актуальним для нових держав-членів. У дослідженнях останніх років висловлювалося побоювання, що необхідність навчити публічних службовців співпраці з ЄС, особливо взяти на себе обов'язки головування, може витіснити на задній план решту завдань професійної підготовки і підвищення кваліфікації публічних службовців (наприклад, саме так експерти оцінювали ситуацію в Чехії, коли на період підготовки до головування були згорнуті всі програми професійного навчання, крім тих, що стосувалися підготовки до головування).

Серед інших факторів, що впливають на характер системи професійної підготовки державних службовців кожної окремої країни, можна назвати пропозицію від донорів. Найбільшим таким донором є Європейська Комісія, яка розробляє програми сприяння саме для того, щоб стимулювати держав-членів, окремі професійні або суспільні групи до певних дій (наприклад формування інноваційної культури, навичок міжкультурного спілкування тощо).

Важливе місце в організації програм підготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців займає нормативно-правове забезпечення. Професійне навчання державних службовців, як правило, регулюється первинним законодавством про державну службу, наприклад Законом про державну службу у Болгарії, Данії; Кодексом з організації державної служби в Греції. У Польщі необхідність підвищення кваліфікації державних службовців закріплена в Конституції. Оскільки в Чехії немає Закону про державну службу, право державних службовців на підвищення кваліфікації зафіксовано у двох постановах: одна стосується організації державної служби в центральних органах влади та підготовки державних службовців для них, друга визначає порядок проходження державної служби і підвищення кваліфікації в системі регіональних і місцевих органів влади. У Франції, крім Закону про державну службу, умови професійного навчання державних службовців прописуються у щорічному колективному договорі.

У переважній більшості держав-членів у національному законодавстві наголошується на обов'язковому характері професійного навчання публічних службовців. Час від часу виникає питання, як тлумачити обов'язковість професійного навчання публічних службовців: як їхнє право чи обов'язок? З одного боку, право на безоплатне підвищення кваліфікації є привілеєм публічних службовців, додатковою мотивацією для вступу на державну службу. З другого боку, для зайняття певних посад у більшості держав-членів чи всіх посад в окремих державах (наприклад в Естонії, Польщі) професійне навчання державного службовця є обов'язковим. У Німеччині обов'язкове щорічне навчання для податківців; державні службовці, щойно зараховані на державну службу, повинні обов'язково пройти навчання протягом 6-8 тижнів; у Португалії для зайняття посад вищого і середнього рівнів обов'язковим є проходження навчання в Національному інституті державного управління.

Фінансування професійного навчання публічних службовців може здійснюватися за централізованим або децентралізованим підходом. Якщо фінансування організовано за централізованим підходом, то орган, відповідальний за систему професійного навчання державних службовців, розподіляє кошти між (державними) навчальними закладами; державні установи не повинні платити за навчання своїх працівників; навчальні заклади разом із фінансуванням автоматично отримують замовлення на навчання державних службовців. Якщо підготовка державних службовців побудована за децентралізованим підходом, кошти на підвищення кваліфікації надходять до державної установи, яка витрачає їх за призначенням, але на власний розсуд; навчальні заклади можуть втратити клієнтів, якщо їх програми неконкурентоспроможні, залишитися без бюджету, припинити існування.

Крім того, доволі поширеним є змішаний підхід, коли частина коштів надходить на рахунок державної установи, частина – на рахунок навчального закладу. Перші мають можливість обирати серед кількох пропозицій ті курси і програми, що найбільше відповідають їхнім потребам, другі завдяки державному фінансуванню можуть розробляти нові або вдосконалювати існуючі програми, краще відповідати вимогам часу тощо.

Обсяги фінансування професійного навчання в середньому по ЄС дорівнюють 2,7% від фонду заробітної плати (payroll, wages bill), але вони суттєво відрізняються від країни до країни. Від 1 до 2% коштів витрачають на професійне навчання державних службовців нові держави-члени ЄС (пострадянські країни, Кіпр). У 2000-х pp., до кризи 2008 р. лідером щодо обсягів фінансування програм професійної підготовки та навчання державних службовців була Ірландія, яка виділяла на підвищення кваліфікації державних службовців щорічно 4% від фонду заробітної плати. У Франції витрати на професійне навчання є диверсифікованими: в окремі роки на підвищення кваліфікації вищих державних службовців витрачалося більше від 6%, в той час як для нижчої та середньої ланки витрати не перевищували 2%.

На відміну від вітчизняної системи підготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців, де кожен службовець зобов'язаний пройти навчання кожні п'ять років, у державах-членах ЄС навчання розраховане на один рік. Кількість навчальних днів у різних країнах становить від 5 до 10 навчальних днів на рік. Лідером є Литва, де для вищих державних службовців програма навчання може досягати 12-14 днів на рік.

Доволі різноманітними є навчальні заклади, що здійснюють професійну підготовку публічних службовців. Кожна держава-член ЄС має кілька типів навчальних закладів, що здійснюють професійну підготовку публічних службовців. Майже кожна країна має централізований (національний) навчальний заклад, відповідальний за професійне навчання: ΕΝΑ (Франція), KSAP (Польща), INА (Португалія), National School of Government (Велика Британія). У федеральних державах цей заклад може мати назву “федеральний”: Федеральна академія Німеччини, Федеральна академія державного управління Австрії. Відповідно до назви такий навчальний заклад переважно здійснює професійну підготовку державних службовців федерального рівня. Наприклад, Федеральна академія державного управління Австрії несе відповідальність за професійне навчання окремих категорій федеральної державної служби, які загалом становлять 9% від загальної'кількості працівників державної служби в цілому по країні.

Як правило, національні (федеральні, централізовані) навчальні заклади, крім своєї основної функції – навчання державних службовців за програмами різних типів, – виконують також додаткові функції: формування бачення (візії) і місії системи професійної підготовки державних службовців, вироблення стратегії її розвитку та реформування, визначення навчальних потреб, підготовки навчальних програм і планів.

До інших типів навчальних закладів, що здійснюють професійну підготовку публічних службовців, належать: децентралізовані: наприклад центри підвищення кваліфікації при міністерствах (Австрія, Чехія, Естонія, інші країни); регіональні: деякі національні школи мають свої філіали у регіонах (Польща, Франція); приватні або незалежні: останнім часом до професійного навчання державних службовців все частіше долучаються навчальні заклади із статусом незалежних (недержавних) навчальних центрів, консалтингових агентств, аналітичних центрів (think-tanks) і т.ін. Прикладами таких незалежних навчальних закладів е: ROI (Нідерланди), Hay Management Consultants (Ірландія); IPS-Інститут проектного консалтингу (Словенія); міжнародні: зростає роль і значення міжнародних навчальних закладів, особливо в ЄС: Європейський інститут державного управління (ЕІРА) у Маастрихт!, Європейський коледж (College of Europe) у м. Брюгге (Бельгія) та його філія у Натоліні (Польща) частково фінансуються за рахунок освітніх програм ЄС та пропонують курси і програми з питань європейської інтеграції та європейського врядування.

Часто статус тієї чи іншої установи, що здійснює професійну підготовку публічних службовців, важко визначити. Так, кілька десятиліть програми професійної підготовки та розвитку державних службовців у сфері європейської інтеграції здійснює Європейський тренінговий центр у Парижі (European Training Centre in Paris). Ця французька тренінгова агенція пропонує семінари і тренінги європейської тематики, які завжди користуються попитом: європейський менеджмент та ухвалення рішень в ЄС; умови участі та отримання фінансування від Європейських структурних фондів та інвестиційних програм для регіональних органів влади, малого та середнього бізнесу; сертифікація та аудит для учасників проектів, фінансованих ЄС. Тренінги адресовані посадовцям, державним службовцям центральних, регіональних та місцевих органів влади, представникам малого та середнього бізнесу. Навчання у Центрі пройшли громадяни 24 держав-членів ЄС.

Класичні університети є важливою частиною системи професійного навчання публічних службовців. Вони пропонують освітні та освітньо-професійні програми за спеціальністю “державне управління” рівня “магістр” та “бакалавр”. Крім спеціальності “державне управління”, на державну службу залежно від традицій тієї чи іншої держави приймаються випускники факультетів права, соціології, політології. В інших державах, наприклад в Ірландії, класична університетська освіта незалежно від спеціальності є пропуском на державну службу: професійна підготовка державних службовців здійснюється вже під час проходження служби. Також останнім часом інтенсивно розвивається спеціальність “державне управління” та її розгалуження: з'являються магістерські програми з публічнош/державного менеджменту, публічної/державної політики, європейського врядування тощо.

У багатьох державах-членах ЄС професійну підготовку та підвищення кваліфікації публічних службовців здійснюють професійні школи, інститути, академії. Навчальні заклади цього типу мають різний статус. Наприклад, професійні школи у Німеччині є трохи нижчими за статусом від університетів: вони є “рятівним жилетом” для випускників шкіл, які не впевнені в тому, що будуть прийняті до університетів. Натомість у Нідерландах Академія Торбекке, м. Леуварден (ThorbeckeAcademievan de Noordelijke Hogeschool Leeuwarden) є престижним навчальним закладом, який орієнтований на професійний розвиток службовців, що вже перебувають на державній службі.

Із поширенням Інтернету та ІКТ важливу роль у підвищенні кваліфікації публічних службовців відіграють мережі як об'єднання публічних службовців наднаціонального (загальноєвропейського), національного та субнаціонального (регіонального, місцевого) рівнів. Впливовою інституцією із позитивною репутацією є EUPAN – Мережа державного управліїшя ЄС (European Union Public Administration Network), заснована міністрами/директорами департаментів, відповідальними за державну службу. Мережа позиціонує себе як “центр знань”, серед багатьох її функцій важливе місце посідає обов'язок розвивати кадри державної служби, сприяти підвищенню кваліфікації публічних службовців, піднімати та обговорювати найактуальніші теми, що турбують урядовців, посадовців, пересічних державних службовців і громадян. Діяльність мережі здійснюється через робочі групи (наразі діють 3 робочі групи: з розвитку людських ресурсів, інноваційних державних послуг, соціального діалогу), тематичні зустрічі та семінари. Он-лайн платформа Мережі – eupan.eu також є бібліотекою, де зберігаються публікації з фундаментальних питань державної служби та актуальних проблем, що турбують суспільство у той чи інший період часу; майданчиком для поширення знань та обговорення ідей.

Також доволі відомим серед публічних службовців, експертів, фахових тренерів є ΕΝΤΌ – Європейська мережа тренінгових організацій для місцевих та регіональних органів влади. Це об'єднання утворюють не тільки навчальні заклади, тренінгові центри, інші установи з ЄС, а й організації, що не входять до складу ЄС (зокрема, до ENTO входить кілька організацій з України).

Мережі, як правило, не пропонують тривалих програм підготовки рівня “бакалавр” чи “магістр”, а зосереджені на розробленні та викладанні короткотермінових курсів і семінарів (півдня, один день, два дні). ENTO широко застосовує коучинг, навчальні візити (study visit).

Аналіз програм професійної підготовки публічних службовців свідчить про їх величезне розмаїття. Серед різновидів програм професійного навчання державних службовців можна виокремити:

  • 1. Освітні програми рівня “бакалавр” і “магістр” до вступу на державну службу (pre-service).
  • 2. Спеціальні професійні програми до вступу або під час перебування на державній службі (pre-service або in-service training). Ідеться про спеціальні програми підготовки дипломатів, аудиторів, податківців, поліцейських тощо.
  • 3. Кілька типів програм післядипломного навчання для державних службовців (in-service training), зокрема:
    • pre-entry (після зарахування до початку служби); post-entry (перші 1-6- 12 місяців після вступу на службу);
    • – програми професійного розвитку (щороку, для всіх категорій державних службовців);
    • – програми для кадрового резерву (вищого корпусу державних службовців, керівників середньої ланки);
    • – програми професійного розвитку посадовців, які обіймають вищі керівні посади;
    • – специфічні програми (наприклад в ΕΝΑ, Федеральній академії Німеччини: post-entry pre-service training, тобто навчання після зарахування на державну службу до початку роботи).

Кожен з вищеперерахованих типів навчальних закладів може пропонувати вищезазначені типи навчальних програм у різних комбінаціях. Наприклад, Програми професійної підготовки Національної урядової школи (National School of Government), Велика Британія, включають 4 типи програм:

  • 1. Відкриті курси: 32 навчальні програми, побудовані за компетентнісним підходом.
  • 2. Програми для лідерів: курси, спрямовані на розвиток лідерських компетентностей та спеціальні програми для посадовців рангу міністра.
  • 3. Програми “на замовлення”, які розробляються за спеціальними запитами від конкретних державних установ чи відомств.
  • 4. Акредитовані професійні програми за спеціальностями “управління ризиками”, “аудит”, “міжнародний консалтинг”, “менеджер УПР”та багато інших, які розроблені та викладаються спільно з іншими навчальними закладами; після завершення такої програми слухач отримує диплом або сертифікат.

Крім вищезазначеного, сучасні програми професійної підготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців можуть мати формат інтернет- форумів, які фахово підтримуються державою, з тим щоб створити можливості для публічних службовців обмінюватися досвідом, обговорювати проблеми та шукати шляхи їх розв'язання у всесвітній мережі; національних конференцій (приміром, щорічна конференція державних службовців, на яку своїх делегатів направляє кожна державна установа Ірландії; щорічна конференція проходить за фінансової підтримки уряду). Все більшої популярності набувають неформальні тренінги у вигляді “коучингу”, тобто супроводження більш досвідченим державним службовцем менш досвідченого колеги (подібно до наставництва); а також оперативні (у разі потреби) тренінги на робочому місці (on-the-job training).

Аналіз сучасних тенденцій в організації професійного навчання публічних службовців виявив кілька трендів, які можуть (мають) бути враховані в процесі модернізації та європеїзації вітчизняної системи професійного навчання публічних службовців.

Насамперед слід згадати, що підготовка і підвищення кваліфікації публічних службовців здійснюються за компетентнісним підходом. Навчальні програми (модулі) спрямовані на розвиток певних професійних публічних службовців (специфічних, яких безпосередньо потребує та чи інша посада, та загальних: комунікативних, інтерактивних, лідерських тощо). На етапі планування навчання публічний службовець, його керівник та/або працівник установи або підрозділу, відповідальний за підвищення кваліфікації, разом визначають компетентності, яких бракує державному службовцю, та обирають курси, які дадуть змогу розвинути необхідні навички та вміння.

Відповідно установи, які пропонують курси і здійснюють навчання, також складають свої навчальні програми з огляду на компетентності, які пропонується розвивати.

Публічні служби більшості держав-членів мають у своєму складі корпус вищих публічних службовців, що зумовлює необхідність розроблення для них спеціальних навчальних програм. Більшість таких програм спрямована на розвиток лідерських компетентностей, виховання лідерів. Крім того, тематика програм підготовки для вищих державних службовців включає питання: етики та запобігання корупції; прозорості публічного адміністрування; співпраці із політиками; інноваційних підходів до вироблення та впровадження державної політики; європейського менеджменту та врядування; якості, модернізації та інновацій на державній службі; медіа тренінгів, роботи зі ЗМІ; рівних можливостей, задоволення від роботи; права ЄС, правил та регулювання; європейських компетентностей, європеїзації та інтернаціоналізації; підготовки до головування в ЄС; вивчення мов та ін.

Останнім часом набувають популярності спільні програми, у яких вищі державні службовці беруть участь разом із зовнішніми стейкхолдерами: так, у Фінляндії запроваджено програму управління змінами, у якій вищі керівні кадри державної служби, керівники державних підприємств беруть участь разом із представниками соціальних партнерів, керівниками профспілок. Темами тренінгу є такі: політична воля; спільне бачення; стратегічне лідерство, відкритий менеджмент та культура діалогу як складові успіху реформ.

Значний вплив на формування системи підготовки і підвищення кваліфікації державних службовців у державах-членах ЄС справляє членство в ЄС, що вимагає спеціальних компетентностей, зумовлює європеїзацію та інтернаціоналізацію змісту навчальних курсів. Обов'язковим компонентом підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців стали програми, спрямовані на розвиток компетентностей, необхідних для успішного співробітництва з європейськими інституціями, колегами з інших держав- членів, зарубіжними партнерами, міжнародними організаціями. Загальноєвропейські тренінгові заклади та національні інституції можуть пропонувати семінари, курси, навчальні програми, що готують до членства в ЄС, особливо до періоду головування; опанування компетентностями, необхідними для участі у фінансованих ЄС програмах та проектах, у процесі ухвалення рішень європейськими інституціями, для успішного використання фінансової допомоги від Структурних фондів ЄС.

Найвідомішим європейським тренінговим закладом є вищезгаданий ЕІРА – Європейський інститут державного управління у Маастрихті. ЕІРА пропонує очні та заочні онлайнові курси, присвячені “європейським питанням”. Програма підготовки на 2015 рік включає 5 тематичних напрямів, у рамках яких пропонуються курси, які, у свою чергу, включають кілька семінарів або тренінгів;

A. Ухвалення рішень у ЄС (4 курси).

B. Спільні європейські політики (11 курсів).

C. Європейська політика згуртування, доступ до Структурних фондів та менеджмент (3 курси).

D. Європейський публічний менеджмент (8 курсів).

E. Право ЄС (5 курсів).

Дводенні, інколи одноденні тренінги та семінари є платними, адресовані посадовцям та публічним службовцям усіх рівнів, включаючи працівників регіональних та місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування, а також політиків, соціальних партнерів, експертів, науковців та ін.

Крім вищезазначених тренінгів, ЕІРА також має одну магістерську програму “Європейські правові студії”, пропонує літні та зимові школи.

Програми підготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців з питань європейської інтеграції можуть здійснювати університети, спеціальні національні або міжнародні тренінгові центри (наприклад, вищезгаданий французький Європейський тренінговій центр у Парижі).

Характерною особливістю сьогодення є включення до програм професійної підготовки публічних службовців модулів, курсів з управління людськими ресурсами, управління змінами, лідерства. Важливим трендом другого десятиліття XXI ст. є підвищена увага до питань цінностей, етики, організаційної культури.

Ще одним сучасним трендом є поширення децентралізації або перехід до змішаного підходу в організації професійного навчання публічних службовців, зокрема у фінансуванні програм навчальних програм для публічних службовців. Включення витрат на підвищення їхньої кваліфікації до бюджету кожної окремої установи та надання можливості державному службовцю та/ або його керівникові на основі аналізу потреб обирати серед можливих пропозицій на ринку ті, які найкраще задовольняють навчальні потреби. Децентралізація може поєднуватися із централізацією, коли йдеться про формування змісту навчальних програм для втілення загальнонаціональних цілей або розв'язання загальнонаціональних проблем (наприклад зміна корпоративної культури, повернення довіри суспільства до держави та державної служби).

Останнім часом все більшим стає розуміння безперервності змін та необхідності реагувати на них, відбувається поступове інтегрування програм професійного навчання державних службовців у національні системи безперервного навчання (або навчання впродовж життя). Концепція “навчання впродовж життя” поширилася на державну службу. Службовець, його керівник, установа, де він (вона) працює, зацікавлені в постійному підвищенні кваліфікації або за рахунок бюджету установи, або за програмою ЄС “Навчання впродовж життя”, або за власні кошти службовця. За такого підходу поєднуються професійні програми, організовані установою, та неформальне навчання.

Необхідність постійного підвищення кваліфікації, навчання, професійного розвитку спонукує до пошуку оптимальних форм навчання, зручних і доступних програм. Сьогодні все більшої популярності набуває змішане навчання (blended learning) як поєднання очного та заочного навчання з використанням ІКТ, значним компонентом самостійної роботи студента, слухача.

Таким чином, система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців є складовою системи державної служби, яка, у свою чергу, є складовою системи державного управління. Відповідно її аналіз, а також визначення напрямів модернізації і реформування не повинні розглядатися окремо від перетворень і реформ у системах державної служби і системі державного управління. Система професійного навчання публічних службовців постійно перебуває у стані змін, що зумовлено багатьма чинниками. Держави- члени ЄС демонструють значне розмаїття в організації систем підготовки і підвищення кваліфікації публічних службовців, жодна з яких не є досконалою, і, відповідно, будь-коли може вдосконалюватися та змінюватися.

При плануванні та здійсненні реформ найбільша увага приділяється людському фактору, який може бути як каталізатором змін, так і їх гальмом. Навчальні програми передбачають активну участь публічних службовців, яким відводиться роль суб'єктів реформування. Програми, курси підготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців оновлюються відповідно до вимог часу.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >