< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

Досвід формування та роботи місцевої влади Бельгії. Бельгія це країна, що поєднує демократичні конституційні засади в парламентській монархії, яка функціонує за принципом представницької демократії. Федеральна держава складається зі спільнот і регіонів. До її компетенції належать усі сфери національних інтересів: оборона, закордонні справи, соціальна безпека, значна частина сфери податків, економіка, телекомунікації. На рівні федеральної держави законодавча влада належить федеральному парламенту. Держава розподілена на три Спільноти за мовою і культурою, за територіальним устроєм – теж на

три Регіони. Ці Регіони і Спільноти наділені великою автономією та чітко визначеними повноваженнями. У кожної з них є свої Парламенти і Уряди. Уряд кожної Спільноти (французької, фламандської і німецькомовної) відповідальний за культуру й освіту, допомогу громадянам. Регіональні уряди (фламандський, валлонський і брюссельський) займаються територіальними та економічними проблемами своїх регіонів. Офіційний статус Брюсселя-двомовний, Брюссель франкомовний і Брюссель фламандський мають свої політичні й адміністративні інституції.

У світовій виборчій практиці електоральна пропорційна виборча система вперше була використана якраз у Бельгії в 1889 р. Така довга демократична виборча традиція, з одного боку, несе історичний заряд європейського демократизму, а з другого – достатньо великий комплекс взаємопов'язаних проблем певного електорального архаїзму і некодифікованості.

У франкомовному регіоні Валлонії всього 5 провінцій (Брабан Валлон, Ено, Л'єж, Люксембург, Намюр). Виборці кожної Провінції повинні призначити своїх представників у Раду Провінції. Провінції розподілені на кілька виборчих округів, які називаються “дистрикти”. У провінції Ено – 15 виборчих округів, які об'єднують 69 комун з 7 адміністративних районів. У кожному окрузі провінції політична партія представляє свій список. Єдиний список партій у виборах до ради провінції складається з 15 окружних списків.

При формуванні партійних списків з 2001 р. дотримуються рівного представництва жінок, особливо в першій частині списку. Але загалом у провінційній раді Ено жінок близько третини її складу. В Бельгії запроваджені певні квоти для представництва жінок у парламентських партіях: Соціалістична партія Фландрії – 25% (у перспективі всі 50%), партія зелених (з 1995 р. дві верхні позиції у партійному списку діляться між представниками різних статей), Фламандські зелені (з 2000 р. квоти установлені вже й для місцевих виборів), Фламандські регіонали, Фламандські ліберали (з 2000 р. принцип “чоловік – жінка – чоловік” використовується для формування списків на місцевих і провінційних виборах), Фламандські соціал-демократи (з 1999 р. один представник кожної статі серед перших трьох позицій у списку; рівна кількість чоловіків і жінок серед перших 10 позицій списків на місцевих і провінційних виборах).

У Бельгії у 1994 р. було запроваджено закон, який забезпечує поступове збільшення місць для жінок у парламенті. В 1996 р. партійні списки могли мати не більше ніж три чверті кандидатів однієї статі, азі 999 р. – дві третини. На виборах 2002 р. застосування квотування було розширене. Тобто верхні три позиції не могли обіймати особи однієї статі. Завдяки такому законодавчому регулюванню на останніх виборах (червень 2010 р.) 39% місць у бельгійському Парламенті належить жінкам.

За 30 днів до виборів виборчі списки вже не можна змінювати, принцип заміщення вибулих депутатів іде за черговістю розміщення у списку. Позбавити депутатського мандата може лише суд, рішення якого зачитується на засіданні провінційної ради. Після законодавчих змін 2006 р. депутат, що вийшов із партії, за списками якої обраний, позбавляється депутатського мандата. Найбільш впливовими є ліберальна, соціалістична та екологічна партії регіонів, оскільки політичні партії Бельгії мають регіональний характер. Вони поділяються на валлійські та фландрійські. Серед інших Фламандські Ліберали та Демократи (VLD)y Соціал-Християнська Партія (CVP), Демократичний Фронт Франкофонів (FDF), Реформаторська та Ліберальна Партія (PRL Соціалістична Партія (SP).

У країні на законодавчому рівні не визначена процедура реєстрації політичних партій. Свою діяльність партії проводять через неприбуткові публічні організації чи їх асоціації. Відповідно до Закону “Про обмеження і контроль над виборчими витратами, ініційованими для виборів федеральних палат, для фінансування і обліку політичних партій” політичним партіям не дозволяється отримувати фінансову допомогу від корпорацій. А допомога від фізичних осіб не повинна перевищувати 500 євро на рік на одну людину в рамках однієї й тієї ж партії. Інші джерела фінансування політичної партії включають в себе державне фінансування, членські внески, прибуток від нерухомості та інші джерела. Партії, в яких є хоча б один представник у парламенті, має право на державне фінансування розміром у 125 тис. євро щорічно і 1,25 євро за кожен отриманий голос на останніх загальнодержавних виборах. Період проведення виборчої агітації складає відповідно до законодавства 3 місяці, а на її проведення партія має право витратити не більше 1 млн євро. Вибори проводяться на основі пропорційної виборчої системи в 11 округах, межі яких збігаються з межами Брюсселя і 11 провінцій. Партії висувають партійні списки з певною черговістю кандидатів у списку. Кожен виборець може голосувати або за список партії в цілому, або за конкретного кандидата в списку. Голос за кандидата вважається голосом, відданим і за партію.

Місцеві вибори проводяться в другу неділю жовтня на шостий рік повноважень ради провінції на принципах: таємності, рівності, обов'язковості участі в голосуванні. Причиною неявки на вибори може бути: відсутність у країні чи в провінції, хвороба, робота, що не дає можливості відлучитися. Перший штраф за неявку на вибори близько 200-250 євро. Якщо на вибори без поважної причини не прийшов працівник органів місцевого самоврядування, то на 6 років він позбавляється права на підвищення по службі. 44% бельгійців на останніх виборах скористалися правом електронного голосування при участі в голосуванні 91% населення за наявності штрафних санкцій за неявку на вибори.

У бельгійському законодавстві є два види голосування: за весь список партії, або за окремого чи кількох кандидатів у списку однієї партії. Кількість радників у Раді визначається залежно від кількості населення. У провінціях з кількістю населення менш ніж 250 тис. обирається 47 радників, від 255 тис. до 500 тис. – 56, від 500 тис. до 750 тис. – 76, один млн і більше – 84 члени регіональної ради. Радники обираються по округах, за партійними списками, а кількість депутатів визначається пропорційно кількості виборців в окрузі. У середньому по 6 депутатів з округу. Розподілення кількості обраних депутатів за списками кандидатів проводиться за методом d'Hondt.

У 2002 р. в Бельгії була проведена реформа виборчої системи і внесені суттєві зміни у Виборчий кодекс, зокрема:

  • – була зменшена кількість виборчих округів, котрі нині збігаються з провінціями у Бельгії;
  • – був установлений 5-відсотковий прохідний бар'єр для представництва партії в парламенті;
  • – встановлений обов'язок для політичних партій щодо забезпечення кількісної тендерної рівності представництва у виборчих списках.

Відповідно до Конституції Бельгії, щоб бути обраним до парламенту необхідно: бути бельгійцем, користуватися громадянськими і політичними правами; досягти 25-річного віку; проживати в Бельгії.

У провінції Ено (близько 1 млн мешканців, столиця м. Монс – 91 тис. мешканців) в провінційній раді засідає всього 83 радники, з яких 6 є постійними депутатами – тобто тими, що входять до виконавчих структур органу місцевого самоврядування і працюють на постійній основі. На Раді Провінції приймаються найбільш важливі рішення (бюджет, основні фінансові операції, які здійснюються в період нового скликання). Підготовка засідання Ради здійснюється комісіями (радники, об'єднані в групи). Засідання Ради є публічними. Головою нинішньої ради уже довгий час є Альбер Депре, який є одночасно мером одного з фламандських міст провінції Ено, що дозволяється законом. Рада збирається не рідше одного разу на місяць, при раді діють депутатські комісії та групи.

Колегія провінції, що складається з голови Ради, її секретаря та 6 постійних депутатів, здійснює поточне управління, вирішує питання бюджету, готує проекти головних рішень, контроль використання коштів тощо. ЇЇ засідання відбуваються кожного тижня під головуванням Президента Колегії Провінції. В управлінні провінцією Колегія Провінції наділена повноваженнями загального порядку Найбільш важливими є нагляд над комунами, Громадськими центрами соціальних дій (ГЦСД), майном православних і мусульманських церков. І нарешті, Колегія Провінції є органом адміністративної юрисдикції з виборчих і дисциплінарних питань по відношенню до місцевих уповноважених ГЦСД. Секретаріатом керує Секретар Провінції, що призначається Радою Провінції за результатами конкурсу. Він присутній на засіданнях Колегії Провінції і складає протоколи засідань. Рішення Колегії Провінції завжди колегіальні.

На засіданнях ради постійно присутній Губернатор, що здійснює державний нагляд за роботою органів ради, тобто слідкує за відповідністю рішень ради законодавчій базі країни, координує роботу державних структур провінції (поліція, цивільна оборона, пожежники тощо) та контролює їх, організовує виборчий процес, наглядає за діяльністю неурядових структур, у тому числі і церкви. В разі невідповідності має право оголосити вето і передати справу до суду. В разі позитивного рішення суду Рада повинна виправити своє рішення. Губернатор є одночасно Комісаром Уряду Валлонського регіону і Спільноти Валлонія-Брюссель, представником Короля (федерального Уряду) в Провінції.

Враховуючи зарубіжний досвід організації місцевої влади, потрібно обережно ставитися до його впровадження в Україні. Це стосується передусім дискусії між прихильниками мажоритарної, пропорційної, змішаної систем. Останнім часом частіше лунають голоси противників пропорційної системи. Це пов'язано з деякими негативними наслідками запровадження такої системи в Україні. Але, на нашу думку, формування системи місцевих виборів в Україні повинно йти шляхом забезпечення інтересів місцевих громад у регіональних та субрегіональних представницьких органах і збереження партійності виборів як шляху формування громадянського суспільства. І тут досвід організації місцевих виборів Бельгії може стати в пригоді.

Поєднання принципів інтеграції та децентралізації в діяльності органів місцевого самоврядування (на прикладі Бельгії). Ефективний державний контроль діяльності місцевої влади можливий лише за умов чіткого розподілу повноважень між органами управління різних рівнів та оптимального механізму формування органів місцевої влади. Як показує досвід демократичних країн світу (Польща, Ьраїпь, Швеція, Франція, Канада), такий механізм має спиратись на традиції державотворення. Іноді центральна влада неспроможна виконувати свої повноваження через політичну кризу чи конфлікти (наприклад урядова криза Бельгії 2009-2010 pp.), а місцева влада працює злагоджено й ефективно. Науковці, політики, громадяни обговорюють зміни виборчої системи, зміни адміністративно-територіального устрою, які могли б створити спроможну місцеву владу та зміцнити парламентаризм у країні. У демократичному світі при формуванні як МС, так і національних парламентів не застосовується якась одна універсальна система, існує ряд спільних принципових рис, які характеризують єдині підходи до її організації. їх потрібно знати для того, щоб врешті сформувати в Україні спроможну систему місцевої демократії та ефективну центральну владу.

Показовим є приклад Бельгії – країни, що поєднує демократичні конституційні засади в парламентській монархії, яка функціонує за принципом представницької демократії.

Усі провінції в Бельгії поділені на виборчі округи – “дистрикти”. У провінції Ено їх 15, і вони об'єднують 69 комун із 7 адміністративних районів. У кожному окрузі провінції політична партія представляє свій список. Єдиний список партій у виборах до ради провінції складається з 15 окружних. За 30 днів до виборів виборчі списки вже не можна змінювати, принцип заміщення депутатів, які вибули, іде за черговістю розміщення у списку. Позбавити депутатського мандата може лише суд, рішення якого зачитується на засіданні провінційної ради. Після законодавчих змін 2006 р. депутат, що вийшов з партії, за списками якої обраний, позбавляється депутатського мандата. Політичні партії Бельгії мають регіональний характер – є валлійські та фландрійські.

У бельгійському законодавстві два види голосування: за весь список партії або за окремого чи кількох кандидатів у списку однієї партії. Кількість радників (депутатів. – Авт.) у Раді визначається залежно від кількості населення.

Отже, вищевикладені принципи та інструменти широко застосовуються у практичній діяльності більшості країн Європейського Союзу. Реалізація принципу ефективності та результативності щодо підготовки фахівців у сфері місцевого самоврядування нині широко використовується у європейських країнах. Ще на початку XX ст. відбулися глибокі та кардинальні зміни в соціальному та економічному розвитку суспільства, які призвели до появи нової професії спеціаліста з розвитку місцевих спільнот, а потім і до відповідного напряму в світовій соціальній науці.

Підготовка фахівців у галузі місцевого самоврядування зумовлена життєвою необхідністю перехідного періоду, коли перед суспільством постала проблема неспроможності державних владних інститутів упоратися з тягарем соціальних, економічних та інших питань забезпечення життєдіяльності населення на місцях. Потрібні були фахівці, спроможні допомогти людям опанувати нову систему соціальних цінностей, пристосуватися до нового формату діяльності та співпраці, забезпечити формування почуття відповідальності за виконання загальної справи.

Дані спеціалісти працюють у муніципалітетах або в організаціях, які утворюються при місцевих органах влади. В більшості випадків спеціаліст із розвитку місцевих спільнот сам не приймає рішень та не наділяється будь-якою адміністративною владою. Його робота складається з двох основних моментів:

  • 1. Роботи з людьми (організація людей, продаж ідей, пошук і мобілізація соціальних ресурсів муніципального розвитку).
  • 2. Аналітичної діяльності.

Ще одним фактором, який відіграє вирішальну роль у результатах діяльності такого фахівця, є його вміння працювати та знаходити компроміси з різними людьми, незалежно від їх статусу, освіти, особистісних характеристик.

Одним із перспективних напрямів у європейських країнах, яким опікуються вищезгадані фахівці, є розвиток мережі місцевих агентств у справах державно-приватного партнерства. Агентства призначені пожвавити ділову активність громадян шляхом підтримки й розвитку місцевих підприємств, відіграючи роль проміжної ланки між державними і приватними установами та громадою. їхня функція полягає у полегшенні доступу до капіталу, технічної або професійної допомоги. Зазвичай агентства у справах місцевого державно-приватного партнерства утворюються об'єднаннями місцевих підприємців, профспілок та органами влади разом із організаціями, що діють на певній адміністративній території. Як правило, дані агентства включають органи муніципальної влади, органи самоврядування округу і приватні торгові палати. Іншими учасниками є заклади професійної підготовки, профспілки, приватні фундації тощо.

У деяких країнах Європи на регіональному рівні існують координуючі органи, так звані Регіональні Ради Розвитку. У країнах з виборним проміжним рівнем самоврядування призначений представник контролює дотримання державної політики на даному регіональному рівні.

У багатьох європейських країнах діють також агенції регіонального розвитку. Це установи, які визначають галузеві або соціально-економічні проблеми розвитку території, обирають певну групу можливостей або методологій для розв'язання цих проблем і сприяють розробці та реалізації проектів, що максимально усувають наявні проблеми. Розрізняють агенції, що існують у структурі місцевих і регіональних органів влади, та агенції, створені за ініціативою місцевих і регіональних органів влади. Агенції регіонального розвитку працюють через широке залучення громадськості до консультацій та співпраці з органами місцевого та регіонального управління. У різних країнах вони мають різні організаційно-правові форми:

  • – неприбуткові підприємства (Данія, Литва, Румунія, Польща);
  • – неприбуткові організації (Угорщина, США, Болгарія);
  • – ТОВ (Швеція, Німеччина);
  • – ВАТ (Ірландія, Італія, Греція, Нідерланди);
  • – акціонерні компанії (Словаччина, Португалія);
  • – інституції державно-приватного партнерства (Англія, Бельгія).

В агенціях, які створені органами місцевої чи регіональної влади, наприклад в Іспанії, Німеччині, Болгарії, Франції, головує виборна посадова особа, а бюджет повністю забезпечується місцевими органами влади. Але ключовим принципом діяльності агенцій регіонального розвитку є їх аполітичність, тобто вони завжди стоять осторонь політичних “амбіцій” – є “нейтральним майданчиком”.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >