< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Виникнення економічної науки, її предмет і метод

Виникнення і основні етапи розвитку економічної теорії

Життя людського суспільства є досить складним, заплутаним, багатогранним. Воно включає в себе виробництво матеріальних благ, сферу послуг, науку, культуру, охорону здоров'я, політику, ідеологію. В суспільстві між людьми складається ціла система різноманітних відносин, формується певний уклад життя, форма державного устрою, сім'я, мораль, побут та ін. Для того, щоб розплутати цей складний клубок відносин, необхідно з них виділити головне, що складає основу життя людського суспільства. Такою основою є матеріальне виробництво. Без нього неможливе існування самого людства. Адже для того, щоб жити, людям необхідно мати насамперед їжу, одяг, житло. А щоб усе це мати, потрібно його створювати.

Людина здавна намагалася розгадати таємниці економічних процесів, вивчити закони, які спрямовують і рухають суспільне виробництво. Стародавня Індія, Єгипет, Китай, античний світ залишили нам свідоцтва про досить глибокі дослідження господарського життя тогочасного світу. Такі історичні документи та пам'ятки культури, як "Артхашастра" ("Наука політики"], Закони Ману (Давня Індія), колективний трактат "Гуань-цзи" (Давній Китай), Закони царя Хаммурапі (Древній Вавілон), Біблія, Коран та інші свідчать про певний рівень розвитку економічних знань.

Але відносно систематизованими економічні знання стають лише у Стародавній Греції, що пов'язано з іменами Ксенофонта (430-354 pp. до н. е.), Платона (427-347 pp. до н. е.) та Аристотеля (384-322 pp. до н. е.). Так, багато важливих економічних процесів досліджується у працях Ксенофонта, який вивчав натуральне і товарне господарство, розглядав господарську діяльність людей як процес створення корисних речей, тобто споживних вартостей. Він перший звернув увагу на значення суспільного поділу праці, його вплив на розвиток ринку.

Вивченням природи суспільства займався Платон, який ділив його на три великих групи: 1) філософів і управляючих державою; 2) воїнів; 3) чернь (простих людей: землеробів, ремісників, купців]. На його думку, перші дві групи складають державний апарат управління, і вони не повинні мати будь-якої власності. Власність на засоби виробництва повинна зосереджуватись у руках черні, якій належить утримувати перші дві групи, а останні створювати їм сприятливі умови для виробництва і захищати їх. Платон показав взаємозв'язок між розподілом праці і розвитком торгівлі, твердив, що гроші – одна з причин ворожнечі у суспільстві, тому захищав натуральне рабовласницьке суспільство.

Аристотель вважав, що істинним багатством суспільства є сукупність речей, споживних вартостей. На його думку, щоб їх примножувати, необхідно підтримувати рабовласників середнього достатку, і при допомозі держави забезпечувати справедливий обмін на основі однакових вартостей. Аристотель дійшов висновку, що ціни формуються під час обміну. Правда, він думав, що вартість товарів визначається грішми, а не кількістю затраченої праці.

Певний внесок у економічну теорію зробили вчені Стародавнього Китаю, зокрема Конфуцій (552-479 pp. до н. е.), який розглядав розумову і фізичну працю, захищав рабовласницький лад, теорію природного права – соціальну, моральну і юридичну філософію.

У Римі економічними питаннями займався Катон Старший, який радив менше проживати (споживати) і більше наживати (нагромаджувати). Варрон (116-27 pp. до н. е.) виступав за зміцнення латифундій. Він займався агрономією, археологією, історією. Твердив, що для підвищення врожайності потрібний "великий союз" землеробства і тваринництва.

Колумелла (1 ст. до н. е.) вважав, що у зв'язку із кризою рабовласницького ладу стосовно рабів слід проводити, з однієї сторони, тверду дисципліну, а з іншої – вести з ними бесіди і навіть жартувати. Однак, Колумелла слабо вірив у можливість підвищення продуктивності рабської праці і тому виступав за колонат, тобто роздрібнення великих латифундій на парцели – невеликі земельні ділянки і здачу їх в оренду.

Усі ці мислителі поклали лише початок формуванню економічної теорії. У цьому зв'язку П. Самуельсон пише: "як усяка дитина, політична економія як самостійна наука почала формуватися задовго до її народження".

Економічна теорія, або політична економія, як самостійна наука виникає у період зародження капіталізму. Тоді і з'явився сам термін "політична економія". Його вперше ввів французький економіст A. Монкретьен, який опублікував у 1615 р. "Трактат політичної економії”. Безумовною науковою заслугою Монкретьєна було те, що він не лише сформував назву нової науки, але й досить чітко визначив її предмет, під яким розумів вивчення економіки національних держав. На той час держави управлялися абсолютними монархіями, тому наука найбільшу увагу приділяла проблемам державного управління економікою. В своїй праці А. Монкретьен дає поради королю Людовіку XIII, як збагачувати державу (шляхом збору податків, розвитку ремесла, торгівлі тощо].

Сама назва "політична економія" походить від 3-х грецьких слів: "політейя" – що означає державний устрій; "ойкос" – дім, господарство; "номос" – закон.

Таким чином, політична економія – це наука про закони господарювання в межах національної економіки (держави]. У процесі становлення і розвитку економічної теорії склались такі три основні напрямки (школи]: меркантилісти, фізіократи і класична політична економія.

Меркантилісти (У Стаффорд, Т. Мен (Англія], А. Монкретьен (Франція] вважали, що джерелом багатства є торгівля, особливо зовнішня, оскільки вона приносить прибуток. На їхню думку, багатство нації міститься у грошах, тому вони виступали за те, щоб країна більше нагромаджувала золота, срібла і мала активний торговий баланс.

На відміну від меркантилістів, фізіократи (Ф. Кене, А. Р. Тюрго, B. Мірабо – Франція] твердили, що багатство створюється не у сфері обігу, а в сфері виробництва. У зв'язку із цим увага уряду повинна бути звернута не на розвиток торгівлі і нагромадження грошей, а на створення достатку "виробів землі", бо у цьому і є дійсне благоденство нації. На їхню думку, єдиним джерелом багатства є матеріальне виробництво, до якого вони відносили лише сільське господарство. Чому? Тому що, наприклад, посадиш одне відро картоплі, а збираєш п'ять відер (чотири відра доход). Тоді як у промисловості один вид продукції лише перетворюється в інший: бавовна – в пряжу, пряжа – в тканину і т. д. Фізіократи не розуміли того, що під час таких перетворень до існуючої вартості долучається нова вартість, що веде до збільшення багатства країни.

Класична політична економія (X Петті, А. Сміт, Д. Рікардо) виникла у період становлення капіталістичного способу виробництва. Вона відкрила і обґрунтувала трудову теорію вартості, розглянула окремі форми додаткової вартості, проаналізувала капіталістичне відтворення в цілому, використала метод наукових абстракцій.

У подальшому, на противагу буржуазній політичній економії, виникає пролетарська політична економія. Її творцями є К. Маркс і Ф. Енгельс, які глибоко вивчили, переосмислили усе те, що було створено до них. Разом з цим, К. Маркс і Ф. Енгельс далі дослідили вчення про додаткову вартість, механізм капіталістичної експлуатації, вважали, що на зміну капіталізму прийде світле майбутнє – комуністичне суспільство. Вони всіляко закликали робітничий клас до повалення капіталізму. Ця думка була потім розвинута у працях В. 1. Леніна, який дав характеристику капіталізму на його імперіалістичній стадії. (До речі, аналізом імперіалізму до В. і. Леніна займались Гобсон Д. А., Р. Люксембург, К. Каутський, Ф. Гільфердінг).

Колишній прем'єр-міністр Великобританії Черчілль якось сказав, що "сама ідея про комуністичне суспільство є досить привабливою, але де взяти людей-ангелів?”.

Як слід ставитись до теорії марксизму-ленінізму? Як до одного з етапів, а точніше, напрямів у розвитку науки. Одні його положення правильно відображають ті процеси, які були характерні для тодішнього капіталізму. Другі втратили своє значення стосовно сучасного капіталізму. Треті – не підтвердились розвитком суспільства, відкинуті самим життям, потерпіли фіаско, особливо у тому варіанті моделі будівництва соціалізму, яку ми намагались здійснити у себе, а також насаджували в інших країнах, Тут повна криза теорії марксизму- ленінізму. Недаремно після падіння Берлінської стіни на Бранденбурзьких воротах було виставлено портрет К. Маркса і Ф. Енгельса з написом: "Пролетарі всіх країн, пробачте нас".

У цілому, сама ідея соціалізації суспільства правильна і не нова. В останній час капіталізм дійсно поступово трансформується в більш досконалий лад (соціалізується), в центрі уваги якого стоїть людина з її різноманітними потребами: матеріальними, духовними, громадськими. Однак здійснюється це еволюційним шляхом, без революційних потрясінь і людських жертв.

Певні особливості має, так би мовити, радянський період у розвитку політичної економії. Ці особливості полягали насамперед у тому, що завданням політекономів було не стільки розвивати політичну економію, як пристосувати її до тієї системи, яка будувалась. Від політекономів вимагалось в основному схвалювати, популяризувати ті партійні і державні рішення, які приймались, ідеологічно їх підтримувати. Однак не всі економісти з цим мирились. Мали місце спроби з боку окремих вчених (А. Чаянова, Н. Д. Кондратьева, Л. Юровського та ін.) об'єктивно аналізувати ті процеси, які відбувались у країні, давати відповідні рекомендації. За це вони поплатились своїм життям. Більше поталанило нашому земляку з Лохвиці Л. Ярошенку, який лише за наполегливу спробу одержати дозвіл від Й. Сталіна самостійно написати підручник з політекономії, був посаджений у в'язницю.

Одним словом, політична економія протягом так званого соціалістичного і комуністичного будівництва формувалась і викладалась догматично, як система незаперечних гасел. Тому назвати її наукою в повному розумінні цього слова немає підстав. Вона, в основному, виконувала роль служниці тоталітарної влади, хоч деякі теоретичні положення, наукові розробки щодо планування, функцій держави, господарський розрахунок і інше заслуговують на увагу.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >