< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Рушійні сили економічного розвитку

Потреби і виробничі можливості суспільства.

У людей завжди існують ті чи інші потреби, які виступають рушійною силою розвитку суспільства, і які можна задовольнити шляхом виробництва. Адже кінцевою метою всякого виробництва є споживання, тобто задоволення потреб людей: матеріальних, духовних, соціальних, виробничих. Суб'єктами потреб можуть виступати окремі особи, сім'ї, колективи, співтовариства громадян, народ, нація. Тому виробництво, розвиток суспільства повинні підпорядковуватися цим потребам, які реалізуються через виробничу діяльність людей.

Саме потреби примушують людей вступати в певні відносини, розвивати виробництво, науку, техніку, технологію, культуру, сприяють соціально – економічному прогресу суспільства. Гегель писав, що дії людей виникають з їх потреб, пристрастей, інтересів.

Що таке потреба? Потреба – це відчуття людиною нестачі в чомусь, що диктується її фізичним і духовним рівнем розвитку. Потреба – це нужда, яка прийняла специфічну форму у відповідності з культурним рівнем і особистістю індивіда. Потреба – це усвідомлення індивідом необхідності у певних життєвих благах.

Потреби людей самі різноманітні:

  • фізіологічні – в їжі, одязі, житлі, теплі, відпочинку;
  • соціальні – охороні здоров'я, належних умовах праці, безпеці, в духовній близькості, любові, забезпеченні старості, збереженні навколишнього середовища, мирі;
  • інтелектуальні – в знаннях, саморозвитку, самореалізації, в культурі.

Якщо коротко узагальнити, підсумувати усі потреби, то вони зводяться до того, що людина завжди хоче „мати" і „бути". Мати потрібні

їй життєві блага і бути на певній висоті, займати відповідне становище в суспільстві. А цього можна досягти передусім наполегливою, повсякденною, кропіткою працею.

Потреби людини обумовлені самою її природою. Якщо вони не задовольняються, то людина почуває себе обділеною, нещасливою. І навпаки, коли людина матеріально забезпечена і духовно задоволена, то вона почуває себе гідною, повноцінною.

У кожного суб'єкта економіки є свої потреби. Наприклад у сім'ї є потреба у житлі (будинку чи квартирі), дачі, транспортних засобах, а у наших сучасних складних умовах, в присадибній ділянці, огороді. У підприємства є потреба в сировині, паливі і інших засобах виробництва, у висококваліфікованих кадрах, у сприятливому мікрокліматі у колективі, у прибутку, у законодавстві, яке б сприяло підприємництву. Якщо взяти потреби народу чи нації, то це перш за все забезпечення економічного зростання шляхом реалізації наукового, технологічного, людського і духовного потенціалу, а також недопущення безробіття, інфляції, гарантування зовнішньої безпеки, миру, економічної і політичної незалежності, стабільності в суспільстві.

Потреба – це можливість споживання. А щоб ця можливість перетворювалась в реальну дійсність, потрібно мати відповідні життєві засоби. Тому потреба спонукає людей до дії, до виробництва. Тобто потреби виступають двигуном розвитку суспільства. Вони примушують людей виробляти, трудитись. Разом з цим, виробництво, науково-технічний прогрес, розвиваючись, пропонує споживачам нові різноманітні товари: засоби виробництва, предмети споживання, послуги, що породжує нові потреби. Тобто існує прямий і зворотній зв'язок між потребами і виробництвом, що забезпечує безперервний розвиток суспільства.

Потреби класифікуються за різними ознаками. Розрізняють виробничі і невиробничі потреби. Перші пов'язані з процесом виробництва, а другі – з особистим споживанням.

Існують матеріальні і нематеріальні потреби. Якщо матеріальні потреби людини мають певні межі (зокрема в їжі), то нематеріальні, наприклад, в освіті, культурі, саморозвитку, самореалізації, не мають меж.

Західні вчені класифікують потреби за ступенем їх нагальності або значимості. Так, американський соціолог Авраам Маслоу побудував спеціальну піраміду людських потреб за їх вагомістю.

Піраміда потреб за А. Маслоу

Піраміда потреб за А. Маслоу

З наведеної піраміди видно, що на першому місці знаходяться фізіологічні потреби. І це зрозуміло, адже коли людина голодна, то її насамперед цікавить їжа, а не те, які події відбуваються в світі мистецтва (5 потреба), чи її статус (4 потреба), або яким є стан навколишнього середовища (2 потреба).

В науковій літературі економічні потреби за їх масштабом класифікуються на: абсолютні, дійсні і фактичні.

Абсолютні – визначаються максимальним обсягом створених в суспільстві життєвих благ.

Дійсні – досягаються при оптимальному обсязі виробництва.

Фактичні – ті, що виступають у формах задоволеного попиту.

Потреби, як і суспільство, постійно розвиваються, оскільки діє економічний закон всезростаючих потреб. Його суть полягає в тому, що задоволення існуючих потреб тут же викликає нові потреби. Так, у кожного із нас на сьогоднішній день є певні потреби в тих чи інших життєвих благах, але достатньо їх задовольнити, як тут же виникають нові потреби. І це нормальне, закономірне і прогресивне явище.

На різних етапах розвитку людства існують різні потреби. Одні потреби у людей були 100 років тому інші 50 років тому і ще інші зараз. Колись одна пара взуття нерідко була на всю сім'ю, а зараз більшість людей має декілька пар взуття: зимове, літнє, осіннє, хатнє. В 50-Х-60-Х роках минулого століття інколи можна було бачити, як селяни, ідучи до міста, несли взуття на плечах і лише перед містом взували його.

Закон всезростаючих потреб має як кількісну, так і якісну сторону. Він характеризує зростання не просто потреб, а все нових і нових, тобто підвищених потреб. Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу Він примушує людей розвивати, удосконалювати виробництво.

Якщо простежити його дію в розвинутих країнах в XX ст., то можна виділити такі три етапи в розвитку потреб.

Перший етап охоплює першу половину XX століття, де переважали матеріально – речові потреби; в їжі, одязі, житлі. Хоч в окремих країнах (в США уже в 30-ті роки) спостерігається тенденція до зростання потреб у вільному часі.

Другий етап починається з середини 50-х років. Він характеризується переходом суспільства до „економіки споживання" коли значно зростають соціальні потреби: в побутовому обслуговуванні, освіті, охороні здоров'я, спорті, відпочинку, розвагах. На ці потреби в розвинутих країнах витрачається 30-50% коштів сімейного бюджету, тоді як на харчування – від 10 до 30%. До речі, 100 років тому на їжу тратилось 40-50% бюджету, а в Україні в останні роки на харчі витрачається близько 60% сімейного бюджету.

Третій етап в розвитку потреб в розвинутих країнах почав формуватися у 80х роках минулого століття. Він характеризується зростанням гуманітарних потреб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Це вимагає скорочення тривалості робочого часу і збільшення вільного часу. Так, проведене в США обстеження показало, що % американців готові відмовитись від купівлі багатьох товарів на користь задоволення потреб нематеріального характеру. Від 14 до 42% усіх робітників і службовців готові на збільшення вільного часу навіть за рахунок зменшення заробітку. Це обумовлено тим, що на сучасному етапі середній розмір заробітної плати в розвинутих країнах забезпечує досить пристойний рівень життя.

Таким чином, розрізняють первинні і вторинні потреби. До перших належить їжа, одяг, житло. А до других – „потреби вільного часу", або потреби у всебічному розвитку особи.

У високорозвинутих країнах давно уже реалізовані первинні потреби і успішно вирішуються вторинні потреби. В нашій країні, на жаль, в багатьох людей далеко ще не повністю задоволені первинні потреби. Це пов'язано не лише з важким економічним становищем країни, але і з нашим тоталітарним минулим, менталітетом, утриманською психологією значної частини людей, переважно старшого покоління, успадкованої від попередньої системи.

В країнах з високим економічним розвитком змінюється, удосконалюється характер індивідуальних потреб. Якщо раніше потреби носили узагальнений (подібний) характер, в результаті чого виробництво було зорієнтовано переважно на масового споживача, то в останній час вони все більше персоніфікуються. Крім того, на сучасному етапі посилюються потреби в здоровому способі життя: занятті спортом, культурному відпочинку, туризмі, а також захисті навколишнього середовища, збереженні миру. Останнє вимагає колективних зусиль, тобто спільних дій усіх народів світу.

Оскільки потреби, як і суспільство, весь час розвиваються, то потрібно постійно вивчати і знати обсяг і види потреб індивідів, сімей, колективів, підприємств, галузей, регіонів, країни, їх тенденції. Така інформація необхідна для того, щоб орієнтувати виробництво на задоволення цих потреб, а також впливати на них, формувати потреби. Важливу роль в цьому відіграє маркетинг – система попереднього вивчення ринку з метою пристосування виробництва до потреб споживачів. Однак виробництво через маркетинг повинно не лише повністю задовольняти потреби, але і формувати такі потреби, які б сприяли фізичному і духовному розвитку людини, здоровому способу життя. Для цього необхідно, щоб виробництво було добре розвинутим, ефективним, забезпечувало людей достатньою кількістю різноманітних життєвих благ, щоб не було дефіциту, бо це породжує тіньову економіку, спекуляцію, деформує психологію людини, мораль.

Повне задоволення всезростаючих потреб, в т.ч. тих, які тільки- но появилися, практично неможливо навіть в ринковій економіці, не говорячи уже про командну, для якої характерним є дефіцит. Однак, коли мова йде про задоволення фізіологічних потреб людини, зокрема в їжі, то тут повне задоволення потреб не тільки можливе, але і давно вже вирішено в багатьох країнах. Це обумовлено не лише їх високим рівнем розвитку, але і тим, що людина не може споживати більше їжі, ніж їй потрібно для нормального гармонійного розвитку організму. Існують так звані науково обґрунтовані норми споживання (табл. 1).

Таблиця 1

Науково-обґрунтоване і фактичне споживання основних продуктів на душу населення в Україні і світі (кг на рік)[1]

Види

продуктів

Споживання в країнах Європейського союзу (27 країн)

Україна

Раціональні норми споживання

Споживання

1990 р.

2012 р.

в 2012 р. до норм у відсотках

М'ясо і

м'ясопродукти

95

83

68

54

65,0

Молоко і молокопродукти

363

380

373

215

56,6

Яйця (шт.)

222

290

272

307

105,8

Риба і

рибопродукти

24

20

18

13,6

68,0

Хліб і

хлібопродукти

91

101

141

109

108

Картопля

81

124

131

140

113

Овочі та баштанні

116

161

103

163

101,2

Плоди, ягоди, виноград

110

90

47

53

58,9

Цукор і кондвироби

41

38

50

38

100

Олія

19

13

12

13

100

Надушу населення за добу (калорій)

3456

3388

3597

2954

87,2

З наведених даних видно, що на Україні фактичне споживання далеке ще від науково обґрунтованих норм, особливо це стосується м'ясо – молочної продукції і фруктів. їх недоспоживання лише частково компенсується картоплею і хлібом. В переводі на калорії середньодобове споживання їжі в Європейських країнах перевищує раціональну норму харчування на 2%, тоді як в Україні менше від норми на 13,4%. До речі, в 1990 р. воно перевищувало раціональну норму на 6%, в 2000 році було нижчим за норму на 24,5% (2,560 ккал.), а у 2010 р. – нижчим на 13,5%.

А взагалі людина повинна споживати стільки їжі в переводі на калорії, скільки вона витрачає енергії. А це залежить від виду і характеру роботи людини і її фізіологічних особливостей. Наприклад, вчителю достатньо споживати їжі на 3 тис ккал., тоді як сталевару, шахтарю – на 4,0-4,5 тис. ккал. При цьому забезпечується баланс між затраченою енергією і кількістю спожитих калорій. Порушення такого балансу негативно позначається на фізичному стані людини.

При цьому медицина рекомендує, що 1/3 калорій (із 3,5 тис. ккал) повинні мати тваринне походження і 2/3 рослинне. У 2002-2003 pp. в Україні середньодушове добове споживання продуктів харчування становило 2800 ккал, з яких 1/5 ккал містилося у продуктах тваринного походження. Недостатнє споживання продуктів тваринництва, вимушене вегетаріанство є результатом існуючого співвідношення цін на продукти тваринництва і рослинництва. Так, одиниця енергетичної цінності (ккал) продуктів тваринництва коштує споживачу в 5-10 разів дорожче, ніж продуктів рослинництва. Якщо у 1990 р. за середньомісячну заробітну плату (238 крб.) можна було купити майже 1т хліба, 840 кг картоплі, 2,4 тис шт. яєць, 90 кг м'яса, то в 2012 році хліба у 4 рази менше, картоплі – у 2 рази менше, м'яса – у 3,5 рази менше, яєць – у 1,5 рази менше. Якщо в 1990 р. населення витрачало на продовольчі потреби 32,8% сімейного бюджету і споживало 3597 ккал за добу на людину, то в 2010 р. ці показники становили відповідно 53,5% і 2933 ккал, тобто за 1% бюджету населення споживало в 1990 р. 110 ккал, а в 2010 р. – 39,7 ккал., або в 2,8 рази менше. Для порівняння, сім'я США у 1996 р. на їжу витрачала 14,1% свого бюджету (після сплати податків) при добовому споживанні продовольства в 3800 ккал. За 1% бюджету сім'я споживала продовольства на 270 ккал. Тобто продовольча доступність в США у сім разів вища, ніж в Україні. В Україні, щоб вийти на науково обґрунтовану норму споживання (1/3 ккал тваринного походження), треба витрачати на добу на одну людину 40 грн., а на рік – 14,0 тис. грн. Такі кошти доступні лише 3-4% населення країни.

Як впливає рівень доходів сімей на відмінності у витратах на продовольство? В США при 6 кратній різниці в доходах між 10% самих багатих і бідних, витрати на продовольство різняться лише в 1,5 раза. При найнижчих доходах сім'я на харчування тратить 35,9% бюджету, а при високих доходах – 9,1%. В Україні при найнижчих доходах сім'я на продовольство тратить 77% свого бюджету, а при найвищих – 50%.

Науково обґрунтовані норми споживання життєвих благ дають можливість визначити мінімальний споживчий бюджет сім'ї, на основі чого визначається мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія, стипендія. В Україні щорічно визначається прожитковий мінімум на одну особу на місяць, але ніхто його не гарантує (ні Кабінет Міністрів, який визначає цей мінімум, ні Верховна Рада, яка його затверджує].

Так, в 2010 році в 43,3% домогосподарств середньодушові сукупні витрати були нижчими прожиткового мінімуму. В США прожитковий мінімум становить $22,3 тис. на сім'ю (4 чоловіка) на рік або $557 на місяць на одну людину, але держава його гарантує.

Із збільшенням доходів людей все повніше задовольняються їхні потреби, в результаті чого людина почуває себе впевненіше, утверджується почуття власної гідності. Адже людина усвідомлює свою достойність тоді, коли її не пригнічують матеріальні турботи, буденні нестатки, тобто коли вона матеріально забезпечена.

Належний матеріальний і духовний рівень життя людини спонукає її до активної діяльності, бажання добре і ефективно працювати. Найсприятливіші умови для цього створюються в демократичному суспільстві, в ринковій економіці. В тоталітарній системі потреби обмежені, пропагувалося „виховання розумних потреб”, що гальмувало розвиток суспільства. Між тим потреби не мають меж, як і розвиток суспільства. Потреби органічно зв'язані з інтересами.

Потреби зростають не лише разом з розвитком продуктивних сил, НТП, але і під впливом міжнародного поділу праці, спеціалізації, поглиблення економічних і культурних зв'язків між країнами. Адже люди, спілкуючись між собою, бачать, що у когось є те, чого немає у них, тому хочуть також це мати.

Коли з'являється новий вид товару, то задовольнити ним усіх одразу неможливо. В результаті чого виникає суперечність між потребою і можливістю її задовольнити, між попитом і пропозицією. Ця суперечність вирішується шляхом нарощування обсягу виробництва і продажу. Адже коли попит на якійсь товар перевищує пропозицію, то ціна на нього зростає, що стимулює підприємців збільшувати обсяг виробництва і реалізації.

Однак закон всезростаючих потреб часто наштовхується на обмежені ресурси. Таким чином, в кожній країні, з однієї сторони, у людей існують необмежені потреби, а з другої сторони – ці потреби постійно наштовхуються на обмеженість ресурсів: землі, корисних копалин, природних, трудових, фінансових ресурсів, тобто усе те, від чого залежить обсяг виробництва і рівень задоволення потреб. Суперечність між безмежними потребами і обмеженістю виробничих ресурсів породжує закон рідкості. Адже ресурси рідкісні, оскільки існують обмеженій кількості. Є такі ресурси, які поновлюються, а є такі, що не поновлюються і поступово вичерпуються (нафта, газ, вугілля і др.).

Крім цього, в країні існують потреби як в розвитку галузей, які працюють безпосередньо на людину, задоволення її різноманітних потреб, так і існує потреба в обороні країни. Якщо за приклад товарів народного споживання взяти масло, а для оборони країни – гармати, то їх можна виробляти, припустимо (гіпотетичний варіант), лише в певному обсязі, співвідношенні, яке описується т.зв. кривою виробничих можливостей:

Границя виробничих можливостей.

Масло (тис. тонн)

Гармати (тис. шт.)

100

0

80

20

60

40

40

60

20

80

0

100

Точка "К" говорить про неможливість досягти даного обсягу виробництва (80 тис. гармат і 40 тис. т масла), а точка "З" – про не повне використання існуючих ресурсів.

Тому перед суспільством завжди стоїть проблема вибору, що і скільки виробляти. Наприклад, скільки виготовляти цивільної і військової продукції, скільки виробляти предметів першої необхідності і товарів розкошу і т.д. Чим бідніша країна, тим більше буде потрачено ресурсів на товари першої необхідності і менше на товари розкошу. Чим багатша країна, то тим більше буде втрачатися коштів не лише на виробництво товарів розкошу, але і на освіту, охорону здоров'я та природи, оборону, дороги і сади, інвестиції, з метою підвищення споживання в майбутньому.

Безмежні потреби і обмеженість ресурсів примушують людей ефективно розвивати виробництво, не допускати втрат.

Потреби людини не можуть бути повністю задоволені. Якщо б це було, то люди не піклувалися би про зростання своїх доходів: підприємства – про збільшення прибутку, а держава – про податки, освіту, охорону здоров'я і та ін. Таким чином, у зв'язку з тим, що виробничі можливості кожної країни обмежені, то перед нею завжди виникають питання: Що виробляти?Як виробляти і для кого виробляти? При цьому на першому місці завжди знаходиться: які блага виробляти? Засоби виробництва чи предмети споживання? Трактори чи автомобілі? Сорочки чи морозиво? Та інше.

Після того, як визначено, що виробляти, виникає питання: Як виробляти? З яких ресурсів, яку використовувати технологію? І на кінець, для кого виробляти?Тобто, хто буде користуватися виробленими благами? А це залежить від того, як будуть розподілятися доходи між людьми. Скільки дістанеться управляючим фірм, найманим працівникам, малоімущим, багатодітним і іншим людям.

Основними виробничими ресурсами є: земля, праця (робоча сила), капітал. Земля – це дар природи, який використовується для виробництва сільськогосподарської продукції, видобування природних багатств, будівництва. Вважається, що економіка функціонує ефективно, якщо суспільство не може збільшити випуск одного блага, не зменшуючи при цьому виробництва другого. Ефективна економіка – це така, яка повністю використовує свій виробничий потенціал.

  • [1] Статистичний щорічник України за 2012 р. С. 406,407.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >