< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Форми організації суспільного виробництва

Натуральне і товарне виробництво. Багатоукладність економіки

Розрізняють два види господарства: натуральне і товарне.

Натуральне господарство – це така форма організації виробництва, коли створені продукти споживаються самими виробниками або призначені для внутрішньогосподарських потреб. У натуральному господарстві вироблені продукти становлять фонд життєвих засобів виробника.

Основою натурального господарства є землеробство, яке поєднується з домашньою промисловістю. У найбільш чистому вигляді натуральне господарство існує в первіснообщинному ладі. У рабовласницькому і феодальному суспільстві панівним є також натуральне господарство, хоча паралельно розвивається й товарне виробництво. Так, за умов феодалізму селянська сім'я займалася землеробством, скотарством, виготовленням одягу, взуття, будівництвом житла тощо.

У натуральному господарстві існує, безпосередній зв'язок між виробництвом і споживанням, що забезпечує певну стійкість економіки. Натуральне господарство досить розповсюджене на селі, передусім на перших етапах становлення і розвитку капіталізму. Воно є і зараз в слаборозвинутих країнах.

Останнім часом в Україні також посилюється розвиток натурального господарства у зв'язку з погіршенням життєвого рівня населення, обумовленого низьким рівнем заробітної плати, пенсій, стипендій, а також затримкою їх виплати. Тому більшість населення, зокрема вчителі, лікарі, інженери, викладачі вищих навчальних закладів, не говорячи вже про інших трудівників, змушені займатися присадибним господарством: вирощенням картоплі, овочів, фруктів, ремонтом житла й інше, що, без сумніву, не може не вплинути на якість їхньої основної роботи. В Україні 10 млн. громадян є власниками присадибних ділянок.

Натуральне господарство – результат нерозвиненості суспільного поділу праці. Це замкнуте виробництво. Воно ізолює одне господарство від іншого, веде до консерватизму, обмеження потреб у задоволенні людей матеріальними благами. Водночас натуральне господарство досить живуче, оскільки забезпечує існування людей. Для натурального господарства характерним є ручна праця. Тут кожен працівник виконує усі основні види робіт, використовуючи прості знаряддя праці і кустарний інструмент. Така праця є малопродуктивною, оскільки відсутня механізація і спеціалізація виробництва.

На противагу натуральному господарству виступає товарне виробництво.

Під товарним виробництвом слід розуміти таку організацію суспільного господарства, коли відособлені виробники спеціалізуються на виготовленні того чи іншого продукту з метою його продажу, обміну на ринку. Товарне виробництво є характерним, панівним для капіталістичного суспільства. Однак це не означає, що тут повністю відсутнє натуральне виробництво. Воно зустрічається, але носить обмежений характер.

Причиною виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці і поява приватної власності. Товарне виробництво почало зароджуватися ще в родовому способі виробництва, коли між племенами виник природний поділ праці, зумовлений природнокліматичними умовами. У результаті цього утворилися своєрідні кормові території, де інколи виникав надлишковий продукт, яким обмінювалися племена.

Значним поштовхом до розвитку товарних відносин був перший суспільний поділ праці, у результаті якого скотарство відокремилося від землеробства. Це сприяло підвищенню продуктивності праці, появі додаткового продукту у вигляді їх надлишків (тваринництва, рослинництва), якими племена обмінювалися, що обумовило підрив натурального господарства і сприяло розвитку товарного виробництва.

Посилення обміну відбулося в результаті другого суспільного поділу праці, коли від землеробства відокремилося ремесло. З'явилися люди, які стали займатись окремими видами ремесла (ткачі, шевці, кравці, столярі та інші фахівці). Суспільний поділ праці та спеціалізація виробників на виробітку окремих видів продуктів спричиняє їхню матеріальну та соціально-економічну відособленість один від одного.

На цьому ґрунті почала з'являтися приватна власність, яка з виникненням держави знайшла своє втілення у правових нормах.

Економічна та юридична відособленість виробників створювала необхідний ґрунт для обміну, поширення ринкових відносин у суспільстві, що сприяло його подальшому розвитку.

Виникнення рабовласницьких міст та поява купців спричинила поділ праці між містом і селом, що стимулювало розвиток товарного виробництва, ринку. При феодалізмі відбувається подальший суспільний поділ праці і розширення товарного виробництва. Однак для докапіталістичних формацій характерним (панівним} було натуральне господарство. У первісному ладі лише зароджується товарне виробництво, тоді як при рабовласницькому суспільстві воно знаходить свій подальший розвиток. Справа в тому, що рабовласник намагався так організувати господарство у своїй латифундії, щоб усе те, що йому і його челяді було потрібне, тут же і вироблялося.

Так господарював і поміщик при феодалізмі. Кріпак займався не лише сільським господарством, але й ремісництвом. Він сам виготовляв собі одяг, взуття, дбав про житло, інвентар. Однак при феодалізмі товарне виробництво було більш розвинутим порівняно з рабовласницьким суспільством. Особливо швидко почало розвиватися товарне виробництво на межі розпаду феодального ладу й зародження капіталізму, коли натуральну ренту змінила грошова. Це було значним поштовхом до розвитку ринку. Встановлення грошової ренти посилює зв'язок селян із ринком, прискорює їх диференціацію, формування капіталістичних виробничих відносин.

В Україні за часів Козацької Республіки були досить розповсюджені товарно-грошові відносини, зумовлені розвитком ремесла, торгівлі. Особливо добре була розвинута торгівля в Києві, Львові, Кам'янці, на Поділлі, Луцьку. Україна експортувала зерно в Голландію, Англію, Францію, а також полотно для корабельних вітрил, деревину, шкіряні та гончарні вироби, килими, вишивки. Розвитку товарно-грошових відносин сприяла економічна політика Богдана Хмельницького, завдяки якій була заснована державна скарбниця (“Скарб"), що формувалась за рахунок поміркованих податків із населення, а також мита і податків на іноземних купців.

Щорічно в скарбницю надходило понад 100 тис. "червоних золотих” яких вистачало для державних потреб. В Україні карбувалися золоті монети. Однак після Переяславської угоди Україна почала втрачати свою державність, що спричиняло насадження кріпацтва, підрив товарного виробництва, руйнування фінансово-грошової системи, яку після смерті Богдана Хмельницького остаточно знищила Катерина II. У результаті цього Україна як самостійна держава перестала існувати.

Розрізняють просте і крупне (розвинуте капіталістичне) товарне господарство.

Просте товарне виробництво засноване на дрібній приватній власності й особистій праці товаровиробника. Це виробництво ремісників, кустарів, селян, які працюють на ринок з метою задоволення своїх потреб.

Розвинуте товарне виробництво базується на системі найманої робочої сили і ведеться з метою одержання прибутку.

Просте товарне виробництво є основою для крупного господарства. Для перетворення простого товарного виробництва в розвинуте капіталістичне необхідні такі умови:

  • 1. Наявність вільної робочої сили як у юридичному, так і в майновому відношенні;
  • 2. Нагромадження значних сум грошей в окремих людей.

Ці умови створюються в результаті скасування кріпацтва і первісного нагромадження капіталу. Найвищого розвитку товарне виробництво досягає за умов капіталізму, який історично є вищою формою товарного господарства, оскільки тут усе продається, усе купується, стає товаром, зокрема й робоча сила.

К. Маркс і Ф. Енгельс вважали, що з перемогою соціалістичної революції товарне виробництво відімре, що соціалізм і товарне виробництво – несумісні. Цю точку зору до 1921 року поділяв і В. І. Ленін. Уведення воєнного комунізму в 1918 році в Радянській Росії означало втілення в життя вищезгаданих передбачень. Однак через деякий час довелося відмовитися від неспроможних теоретичних міркувань. У 1921 році було запроваджено НЕП, який виявив, що країна не може обійтися без товарно-грошових відносин, без того, що формувалося людством протягом багатьох віків.

Політизованим радянським економістам на той час здавалося, що в перехідний період від капіталізму до соціалізму товарно-грошові відносини зберігаються, оскільки економіка має багатоукладний характер. Так, у СРСР нараховувалося 5 економічних укладів: 1) патріархально-селянське господарство, що передбачало натуральне виробництво; 2) дрібне товарне виробництво (кустарі, ремісники, торговці, селянські господарства), де не використовувалася наймана праця; 3) приватногосподарський капіталізм (підприємства з використанням найманої робочої сили); 4) державний капіталізм (ґрунтувався на концесіях, зданих в оренду іноземним і своїм капіталістам); 5) соціалістичний уклад (підприємства, що належали державі, а також різні кооперативи).

Через товарно-грошові відносини відбувається зв'язок між підприємствами різних укладів. Але в середині 30-х років перехідний період закінчується, й економіка стає одноукладною (соціалістичною), тому економістам і політикам здавалося, що товарне виробництво повинно відмерти. З метою прискорення цього процесу в країні проводилися навіть певні заходи: створювались обмінні пункти. Однак товарне виробництво збереглось. Яка причина цього?

Тривалий час в економічній літературі причина товарного виробництва при соціалізмі пояснювалася наявністю двох форм власності: державної і колгоспно-кооперативної. Насправді їх значно більше: це передусім існування суспільного поділу праці і відособленості товаровиробників; сам характер праці (наявність простої і складної, високопродуктивної і низькопродуктивної праці, що вимагає їх порівняння, оцінки); збереження особистої власності, зокрема власного підсобного господарства; необхідність економічного спілкування із зарубіжними країнами тощо.

У цілому при соціалізмі недооцінювалося товарне виробництво, оскільки вважалося, що воно має тимчасовий, перехідний характер; перебільшувалася роль планомірності, безпосередньо суспільної праці. Вступ країни у 80-х роках в процес так званої перебудови змусив переглянути ставлення до товарно-грошових відносин, оскільки без їх розвитку неможливо було проведення економічної реформи.

На сучасному етапі роль товарно-грошових відносин ще більше зростає, адже перехід до ринкової економіки лежить через усебічний розвиток товарно-грошових відносин. Перехід до ринкової економіки не є самоціллю, а засобом досягнення мети. Такою метою є вихід країни із економічної кризи, підвищення ефективності виробництва.

Справа в тому, що з часу виникнення суспільного поділу праці в економіці починає діяти економічний закон відособлення товаровиробників. Його суть полягає в тому, що кожний товаровиробник, котрий спеціалізується на виробітку якоїсь продукції, неминуче відокремлюється від інших – матеріально і відносинами власності.

Ті товаровиробники, які зайняті виготовленням однорідної продукції, неминуче вступають між собою у специфічні відносини – конкурентну боротьбу.

Конкуренція веде до того, що на ринку виграє той товаровиробник, котрий виробляє найкращу продукцію при мінімальних затратах праці. Тому товарне виробництво, ринок примушує виробників раціонально господарювати, заохочує до високопродуктивної й ефективної праці.

Складовою частиною товарного господарства, його елементарною клітиною виступає товар.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >