< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Проблеми переходу від етатистської (неринкової) до соціально орієнтованої ринкової економіки

Проблеми переходу від одержавленої економіки до соціально орієнтованого ринкового господарства можна поділити на три великі групи (напрямки): 1) формування ринку приватних товаровиробників; 2) досягнення рівноваги на макрорівні; 3) Проведення соціальної політики.

Переходимо до розкриття кожного напрямку.

І. Формування ринку приватних товаровиробників.

Даний напрямок перетворень включає такі три завдання:

A. Роздержавлення державного сектора:

  • – Воно передбачає: приватизацію шляхом: а) викуп через аукціони за реальними ринковими цінами власності і передачу її у приватні руки; б) акціонування з наступним продажем контрольного пакету акцій приватним особам.
  • – жорсткий фінансовий контроль за діяльністю державних підприємств (повернення кредитів, скасування субсидій і дотацій, контролювання дисципліни заробітної плати, повна відповідальність за фінансові результати діяльності).

Б. Стимулювання розвитку приватного сектора:

Стимулювати розвиток приватного сектора означає створення для нього необхідних умов (приватний сектор розвивається сам по собі). А для цього потрібна:

  • – свобода створення і функціонування приватних підприємств;
  • – специфікація прав власності і формування механізму їх захисту;
  • – свобода приватного експорту й імпорту і приватних валютних операцій;
  • – система державної підтримки приватного підприємництва (податкова система, яка стимулює виробництво; виділення частини державних ресурсів, особливо кредитного фонду для приватного сектора, захист приватної власності тощо).

B. Загальні реформи:

  • – реформа системи управління економікою (ліквідація галузевих міністерств і перехід до макрорегулювання);
  • – антимонопольне законодавство і законодавство про банкрутство;
  • – поширення ринкових відносин на всі сфери економіки (промисловість, сільське господарство, торгівля, сфера послуг, будівництво, банкірська справа і т.д.);
  • – податкова реформа (з урахуванням завдань перехідного періоду);
  • – реформа банкірської сфери (перехід до двохрівневої системи);
  • – реформа митної політики (з метою стимулювання експорту й імпорту);
  • – створення валютного ринку всередині країни (перехід до внутрішньої конвертованості національної грошової одиниці).

Друга група питань (напрямок), які необхідно вирішити для переходу до ринкової економіки, це:

II. Досягнення рівноваги на макрорівні.

Якщо вирішення завдань першого напрямку має не стільки короткочасний (крім пВ), скільки довготерміновий характер, то завдання другого напрямку – це насамперед короткострокові проблеми. Теорія і практика показує, що макроекономічна рівновага досягається, як максимум, за один календарний рік, а найчастіше – за 6-8 місяців, протягом яких розв'язуються такі завдання:

A. Збалансування сукупного попиту і пропозиції:

  • – зв'язування зайвої грошової маси, яка перебуває в обігові (підвищенням відсотків по вкладах населення в банки, випуск державних цінних паперів, продаж у приватні руки житла, підприємств, землі, акцій, проведення грошової реформи);
  • – "наповнення" ринку предметами споживання за рахунок централізованих закупівель за кордоном;
  • – вільне ціноутворення.

Б. Обмеження інфляції:

  • – ліквідація бюджетного дефіциту (ліквідація цінових і виробничих дотацій, максимальне обмеження військових витрат, використання доходів від розпродажі державного майна і т.д.);
  • – контроль за грошовою масою в обігу через двохрівневу банкірську систему;
  • – жорсткий фінансовий контроль за діяльністю державних підприємств.

B. Конвертованість національної валюти:

  • – свобода купівлі – продажу валюти (її вивіз і ввіз у країну) та інших валютних операцій;
  • – свобода експорту й імпорту;
  • – уведення єдиного обмінного курсу валюти і перехід до повної конвертованості.

Третя група питань, які необхідно вирішити при переході до ринкової економіки, це:

III. Соціальна політика. Вона передбачає:

  • – підтримку неринкового сектора (науки, освіти, культури, охорони здоров'я);
  • – визначення прожиткового мінімуму;
  • – визначення мінімальних ставок заробітної плати і пенсії;
  • – індексацію доходів;
  • – соціальний захист малозабезпечених – систему пільг, виплат і коштовних послуг (оплачують місцеві органи влади);
  • – допомогу безробітним;
  • – державну систему перекваліфікації і працевлаштування.

У результаті таких перетворень буде формуватися вільна, соціально-орієнтована ринкова економіка, для якої характерні:

  • – приватнопідприємницька ініціатива;
  • – вільна конкуренція товаровиробників;
  • – змішана економіка (державний, приватний, кооперативний сектори);
  • – відкритість економіки і конвертованість валюти;
  • – розвинута система захисту прав особи;
  • – правова держава;
  • – парламентська демократія;
  • – високий ступінь соціального захисту населення.

У цій системі соціальну справедливість розуміють як рівність усіх перед законом і як систематичне, постійне поліпшення становища найбідніших верств населення (у США до таких належать сім'ї з 4-х чоловік, річний доход яких менше 22,3 тис. доларів; із 3-х чоловік – менше 9000 доларів; з одного чоловіка – менше 7000 доларів) при одночасному стимулюванні підприємництва і кращої роботи. Для такого стимулювання обов'язково потрібно, щоб найбільш підприємливі, ділові, найталановитіші, бережливі люди могли нагромаджувати велике багатство і частиною його ділитися з суспільством. При цьому від багатих не слід забирати (через податки) надто багато, бо це може відбити у них бажання бути такими, тобто перетруджуватися. Щодо допомоги бідним, то вона також повинна мати розумний характер, щоб не привчати їх жити за рахунок інших, а самим заробляти, тобто замість того, щоб “кожного дня давати їм рибу" – слід дати "вудку і навчити їх самим ловити рибу". 1 хто яку зловить, таку і їстиме.

Отже, у ринковій економіці повинна існувати диференціація людей за рівнем доходу. Такі реальності ринкової економіки. Проте ця нерівність не повинна бути надмірною. Цьому повинна сприяти держава через макрорегулювання.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >