Соціальна відповідальність як чинник сталого розвитку

Сталий розвиток: сутність, теорія та модель. Історія розвитку соціальної відповідальності. Суть та значення соціальної відповідальності. Типи та напрямки соціальної відповідальності. Внутрішнє і зовнішнє середовища соціальної відповідальності. Концепція менеджменту зацікавлених сторін. Організаційне багатство і "стосункові" активи. Матриця зацікавлених сторін соціальної відповідальності. Переваги соціальної відповідальності. Теорії соціальної відповідальності. Моделі корпоративної соціальної відповідальності (американська, європейська, японська тощо). Міжнародні ініціативи як чинник формування і розвитку корпоративної соціальної відповідальності (Глобальний договір ООН).

Сталий розвиток: сутність теорії, модель та концепція

До кола “традиційних” цінностей, що стосуються технологічного розвитку, додаються ще й такі:

– пріоритет наук про життя, суспільство;
– визнання пріоритетності людини, її духовного світу в розвитку виробництва й історичному прогресі;
– цивілізаційний підхід до ролі історії у майбутньому суспільстві;
– орієнтація на діалог, співробітництво й кооперацію, а не на протиборство й боротьбу як рушійні сили розвитку;
– прискорення поширення нових знань через інформаційні системи й систему безперервної освіти.

Теорію сталого розвитку оприлюднила в квітні 1987 р. Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку (МКНСР) та сформулювала поняття “сталого розвитку” (англ. sustainable development) як “стратегію, реалізовану в такий спосіб, щоб рівною мірою забезпечити задоволення потреб у розвитку і збереженні навколишнього середовища як для нинішніх, так і для майбутніх поколінь”. Висновки і рекомендації міжнародної комісії схвалила Генеральна Асамблея ООН на Конференції з навколишнього середовища і розвитку у Ріо- де-Жанейро в 1992 р., вони відображені у програмі “Порядок денний на XXI сторіччя”, яку прийняли представники 179 держав і яка є глобальною програмою формування нового типу сталого розвитку.

Сутність теорії сталого розвитку полягає у такому:

– забезпечує гармонійний розвиток національного господарства й сприяє його економічному та соціальному зростанню, що виявляється у відносинах "держава – соціум – природа";
– ставить у центр уваги людину, яка всю свою діяльність орієнтує на досягнення максимальної гармонії з природою;
– передбачає його несумісність з проявами революційних, катастрофічних змін.

Отже, ця теорія знаходить відображення в економічному механізмі природокористування, який передбачає зміну усталених уявлень про людські цінності, розроблення спеціальної податкової системи, оцінку використання природних ресурсів тощо.

"Сталий"- який не змінюється, зберігає ті самі склад і розмір, однакові форму і величину; незмінний, постійний; який не припиняється, триває весь час, безперервний; розрахований на довгий час, призначений для тривалого функціонування, нетимчасовий. "Сталий розвиток" у вітчизняній фаховій літературі характеризують як стійкий, постійний, незмінний, безперервний, тривалий (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Трактування поняття "сталий розвиток"

Автор	Визначення
1	2
В. М. Барановський	Сталий (гармонійний, збалансований) розвиток – розвиток, який забезпечує певний тип рівноваги, тобто баланс між його соціально- економічними та природними складовими, рівновага і збалансованість повинні лежати в основі такого розвитку регіонів..
Б. М. Данилишин	Сталий розвиток – процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення потреб усіх членів суспільства за збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами всіх поколінь. Це трактування поняття "сталий розвиток" зафіксовано на національному рівні у Концепції сталого розвитку України в 1997 р.
Л. Г. Мельник	Стійкий розвиток – перманентне відтворення динамічної рівноваги (так званого стану гомеостазу) з періодичною зміною його рівня, за якого відбувалося б постійне вирішення суперечностей між внутрішніми компонентами системи, а зміна параметрів біосфери не виходила б за межі катастрофічних (фатальних) для системи трансформацій. Автор наголошує на коректності вживання терміна "стійкий розвиток", а не "сталий розвиток", зважаючи на філологічні аспекти та динамічну рівновагу: стійкість є саме тим рівноважним станом, що підтримує добробут людини та суспільного ладу за допомогою життєзабезпечувальних функцій природи як основи суспільного розвитку. Стійкому розвитку, як зазначає Л. Г. Мельник, притаманні динамічна рівновага з періодичною зміною її рівня та еластичність..
В. В. Оскольський	Сталий розвиток – розвиток суспільства, зростання валового внутрішнього продукту, за якого задоволення потреб у природних ресурсах теперішніх поколінь не повинно ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти в них свої потреби, коли будуть узгоджені економічні, екологічні та соціальні складові розвитку, коли техногенне навантаження не перевищуватиме можливостей навколишнього природного середовища до самовідновлення, а суспільство усвідомить перевагу екологічних пріоритетів над іншими
Т. О. Савостенко	Сталий розвиток – розвиток, який здатний задовольнити потреби сучасного покоління людей, не наражаючи на ризик позбавити майбутнє покоління спроможності задовольняти свої потреби. Водночас економіка повинна забезпечувати людям задоволення їхніх потреб та законних бажань, але їх зростання не повинно виходити за межі екологічних можливостей екосфери
А. С. Філіпенко	Сталий розвиток системи розглядає під кутом економічного зростання, соціального прогресу та захисту навколишнього природного середовища

У широкому розумінні термін "сталий розвиток" означає збалансованість економічних, соціальних та екологічних цілей суспільства, що покращує якість життя і підтримує ефективне відтворення навколишнього середовища. Отже, йдеться про гармонійний, збалансований, безконфліктний прогрес всієї цивілізації, в ході якого одночасно оптимально вирішується комплекс питань щодо збереження довкілля, ліквідації бідності та дискримінації і кожної окремо взятої людини, і цілих народів чи груп населення. Зрозуміло, що виконання такого глобального завдання є можливим лише за умови добровільного зобов'язання всіх учасників суспільного процесу діяти етично та соціально відповідально.

Сталий розвиток розглядається як процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь.

Модель сталого розвитку національного господарства характеризується збалансованим вирішенням проблем економічної та соціальної сфер із одночасним вирішенням проблем навколишнього природного середовища, збереження сприятливого стану якого є необхідною умовою для забезпечення життєдіяльності сучасного та майбутніх поколінь людства (рис. 1.1).

Отже, модель сталого розвитку передбачає біоцентричний (антропоцентричний) варіант забезпечення життєвих потреб суспільства. Щодо факторів економічного розвитку, то відповідно до стратегії сталого розвитку вони активно і рівномірно розвиваються.

Взаємозв

Рис. 1.1. Взаємозв'язок основних елементів моделі сталого розвитку