Суб'єкти (учасники) соціальної відповідальності

Соціальна відповідальність відображає певне співвідношення між особистістю, бізнесом та суспільством інтегрально. О. Плахотний та В. Хомич вважають, що поняття соціальної відповідальності поєднує дві форми, два різні види відповідальності:

• 1) відповідальність як реакція суспільства на поведінку індивіда (суспільна відповідальність);
• 2) відповідальність як система відповідей індивіда на вимоги суспільства (особиста відповідальність).

Між суспільством, індивідом та бізнесом існує взаємозв'язок: з одного боку, суспільство покладає на індивіда та бізнес обов'язок здійснювати соціально корисні вчинки, а з іншого, воно зобов'язано сприяти суб'єкту у виконанні ним своїх прав та обов'язків та несе за це відповідальність.

Запорукою успіху бізнесу, що прагне усталити свої конкурентні переваги, багато в чому є його кадровий потенціал. Саме від співробітників, задіяних у бізнес-структурі, залежать стабільність її розвитку і успіх на ринку. Тому одним із головних завдань, що потребують виконання в бізнесі, є формування стабільного кадрового складу професіоналів, здатних продукувати та реалізовувати нові ідеї вдосконалення бізнес-процесів і підвищення ефективності бізнесу, а головне – доводити починання до їх логічного завершення. До того ж, як і будь-який ресурс, задіяний у бізнесі, використання цього ресурсу вимагає певних видатків, які позначаються на результатах бізнес-діяльності.

Працівники, задіяні в бізнес-процесах, зі свого боку, усе вимогливіші до своїх роботодавців: витрачаючи багато часу на роботі, вони не бажають задовольнятися тільки певним рівнем заробітної плати – їм потрібно відчувати і свою причетність до спільної справи, і певну соціальну захищеність.

Держава, здійснивши перехід до ринкової економіки, відійшла не тільки від прямого централізованого регулювання умов оплати праці та розмірів зарплати більшості працівників, але і значної частини соціальних пільг працівника, повністю сконцентрувавши увагу на соціально незахищених верствах населення. Навіть у назві центрального органу влади, що здійснює державне регулювання цих питань, скасовано слово "праця" і збережені лише питання регулювання "соціальної політики".

Це змушує профспілки, як представників найманих працівників, звертатися до бізнесу з вимогою забезпечити трудящим окремі соціальні пільги і гарантії, які не пов'язані з характером і профілем бізнесу. Держава, зі свого боку, також покладає на бізнес вимоги щодо фінансування соціальних програм із розвитку територій і підтримки певних верств населення, що не мають відношення до бізнесу.