Моделі та теорії соціальної відповідальності

Концепції соціальної відповідальності реалізуються у таких двох моделях:

– глобальна модель соціальної відповідальності бізнесу ґрунтується на етичній поведінці та добровільній ініціативі глобальних корпорацій, передбачає практику щодо поліпшення умов праці, управління охороною навколишнього середовища, розробку проектів розвитку громад;
– географічна модель соціальної відповідальності бізнесу описується трьома теоріями (американською, європейською та змішаною).

Отже, географічна модель соціальної відповідальності розкривається у таких теоріях:

– теорія корпоративного егоїзму – "американська модель соціальної відповідальності";
– теорія корпоративного альтруїзму – "європейська модель соціальної відповідальності";
– теорія розумного егоїзму – "змішана модель соціальної відповідальності або модель корпоративної соціальної відповідальності".

Теорія корпоративного егоїзму припускає, що єдина відповідальність бізнесу – це збільшення прибутків для своїх акціонерів. Нобелівський лауреат М. Фрідман суть цієї теорії сформулював так: "Існує одна й тільки одна соціальна відповідальність бізнесу: використовувати свої ресурси й енергію в діях, що ведуть до збільшення прибутків, поки це здійснюється в межах правил гри". З позиції цієї теорії бути соціально відповідальним означає платити податки й виконувати закони. "Мало що може так загрожувати самим основам нашого вільного суспільства, як згода лідерів корпорацій добрати на себе іншу соціальну відповідальність, крім тієї, яка полягає в зароблянні грошей для своїх акціонерів", – відзначає М. Фрідман.

Цю теорію зараховують до так званої "американської моделі соціальної відповідальності", яка припускає, що для сучасної компанії достатньо, щоб її діяльність узгоджувалася із загальними принципами захисту навколишнього середовища, здоров'я та безпеки, а відповідальність бізнесу перед суспільством обмежувалася створенням робочих місць і забезпеченням ефективності їх використання через формування умов праці. Виплата гідної заробітної плати найманим працівникам і високих податків державі та в органи місцевого самоврядування – соціальна відповідальність бізнесу, а всі інші соціальні програми не повинні стосуватися бізнесу, тому що лише призведуть до зайвих видатків, зменшення прибутку й, відповідно, податків.

Згідно з теорією корпоративного альтруїзму сплата податків і виконання законодавчих вимог – це мінімум, а корпорації зобов'язані робити значний внесок у поліпшення якості життя суспільства. У країнах ЄС під соціальною відповідальністю розуміють стабільний розвиток підприємства, що поєднується з виробництвом якісних товарів та послуг, а також покращенням ситуації на ринку праці. Доволі чітко цю позицію сформулював американський підприємець, співзасновник корпорації Hewlett-Packard, опікун декількох благодійних фондів Д. Паккард: "Багато хто помилково вважає, що мета існування будь-якої компанії – робити гроші. Однак, незважаючи на те, що гроші – важливий результат роботи, ми дійшли висновку: група людей стає тим, що ми називаємо компанією, щоб одержати можливість колективно зробити те, що не під силу одинакам, – зробити внесок у життя суспільства".

Прихильники цієї теорії схильні до моделі соціальної відповідальності бізнесу ("європейська модель соціальної відповідальності"), яка передбачає перерахування бізнесом спеціальних податків і платежів, а держава й органи місцевого самоврядування на ці кошти повинні реалізувати соціальні програми для населення. Мета держави й органів місцевого самоврядування полягає в забезпеченні права на основні соціальні гарантії в натуральному і грошовому вираженнях – грошові трансферти, особливо для низькодохідних груп, які забезпечують "нормальний" рівень життя. Західноєвропейські суспільства мають розвинені системи грошової допомоги, але їх охоплення й розміри значно різняться. Лише в деяких європейських країнах сформувалася система підтримуваних державою соціальних послуг в обсязі, який спостерігається у скандинавських країнах (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія), яку назвали "скандинавська модель соціальної держави" та менше відома "скандинавська модель соціальної відповідальності бізнесу".

Водночас звертає на себе увагу на те, що, якщо європейський бізнес розглядає державу як інститут, який має дотримуватися зазначених правил

поведінки, то американські підприємці подібне втручання держави розцінюють як порушення свободи бізнесу.

Соціальна відповідальність у країнах Європи: в одних країнах вона є винятково ініціативою компаній, а в інших- є важливою складовою громадської діяльності. Кожна країна розробляє власну національну модель соціальної відповідальності бізнесу (табл. 1.4). У Нідерландах така модель ґрунтується на максимальному сприянні уряду, заохоченні інноваційного підходу, інтегрованості з внутрішньою та зовнішньою структурами компанії. У Данії соціальна відповідальність бізнесу розглядається як засіб для підвищення конкурентоспроможності підприємств і на внутрішньому, і на міжнародному ринках. У Німеччині особлива увага приділяється розробленню ефективної інституційної мережі, де кожен інститут виконує визначену функцію, а вся система загалом забезпечує синергетичний ефект.

Таблиця 1.4

Національні моделі соціальної відповідальності бізнесу

Різновиди європейської моделі соціальної відповідальності	Місце поширення	Характеристика
Перший	Країни Центральної Європи: Австрія, Німеччина, Франція	Особливістю є втручання держави в соціально-трудові відносини за автономії підприємців та профспілок
Другий	Країни Північної Європи: Бельгія, Норвегія, Швеція	Характерна активна участь держави в регулюванні соціально-трудових відносин на всіх трьох рівнях
Третій	Великобританія, частково Ірландія	Характерне поєднання елементів американської і континентальної моделей

Теорія розумного егоїзму наголошує на тому, що соціальна відповідальність бізнесу – це просто "гарний бізнес", який скорочує довгострокові втрати прибутку. Витрачаючи гроші на соціальні та філантропічні програми, корпорація скорочує свої поточні прибутки, але в довгостроковій перспективі створює сприятливе соціальне оточення, а отже, стійкі прибутки. Соціально відповідальна поведінка – це можливість для корпорації реалізувати свої основні потреби у виживанні, безпеці та стабільності. Цю теорію зараховують до так званої "змішаної моделі соціальної відповідальності" або моделі "корпоративної соціальної відповідальності" (КСО), згідно з якою відповідальність бізнесу поширюється на: умови праці, заробітну плату, виплату дивідендів акціонерам, випуск якісної продукції та надання послуг, охорону навколишнього середовища, зайнятість населення в конкретному регіоні, реалізацію соціальних проектів та ініціатив населення цього регіону. Відповідальність бізнесу, пов'язана з реалізацією регіональних соціальних проблем, здійснюється через конкурсні гранти разом із місцевим самоврядуванням. Корпоративна діяльність, зазвичай, регулюється нормами, стандартами й законами відповідних держав. Так, наприклад, у багатьох європейських країнах законодавчо закріплені обов'язкове медичне страхування, пенсійне регулювання, природоохоронна діяльність підприємств. У Японії та Південній Кореї, наприклад, доволі значного поширення набув різновид КСО у вигляді моделі "бізнес відповідає за все", окремі елементи цієї моделі – бізнес надає житло, заохочує сімейну династію, здійснює навчання фахівців за рахунок корпорацій тощо. Порівняльна характеристика трьох базових моделей соціальної відповідальності наведена в табл. 1.5.

Таблиця 1.5

Порівняльна характеристика моделей соціальної відповідальності

Ознака порівняння	Американська модель	Європейська модель	Азійська (японська) модель
Ознака порівняння	Теорія корпоративного егоїзму	Теорія корпоративного альтруїзму	Теорія розумного егоїзму
1	2	3	4
Специфіка соціальної відповідальності	Тяжіє до філантропії	Пов'язана безпосередньо з бізнесом і формалізується у вигляді стратегії	Орієнтується на культурні традиції країни
Сфера застосування	Будь-яка. Фінансування соціальних програм відбувається через неприбуткові організації або напряму	Сфера застосування обмежується цінностями та стратегією	"Виробнича сім'я" – всі працівники компанії
Правове регулювання	Застосування принципів прецедентного права	Кодифікація законодавства	На законодавчому рівні не передбачається. Регулюється внутрішніми корпоративними директивами
Цільовий орієнтир	КСВ – вибір компанії, пов'язаний з її репутацією	КСВ – добровільний вибір компанії робити більше, ніж встановлено	КСВ – реалізація завдань та цілей в межах інституту "довічного наймання"
Зв'язок суб'єкта господарювання із його соціальними проектами	Передбачає мінімальний зв'язок, – що менший зв'язок між бізнесом та соціальним проектом, то краще	Тісний зв'язок, тобто діяльність пов'язана із розвитком компанії	Тісний зв'язок, компанія підтримує своїх працівників упродовж усього їх життєвого шляху
Роль держави в регулюванні процесів КСВ	Практично відсутня, передбачає, що компанії самостійно визначають необхідність та ступінь впливу на вирішення проблем суспільства	Державне регулювання значне, перелік програм, закріплений на законодавчому рівні	Активна роль держави, особливо в стратегічному плануванні бізнесу
Вид відповідальності	Індивідуальна	Колективна солідарна	Колективна
Відносини із зацікавленими сторонами	Етичність відносин зі стейкхолдерами є засобом повнішого задоволення інтересів власників	Однакове ставлення до всіх зацікавлених осіб	Однакове ставлення до всіх, але найбільша увага приділяється "виробничій сім'ї"

Отже, реалізуючи соціальні програми, бізнес прагне, з одного боку, реабілітуватися в очах суспільства, а з іншого, сподівається поліпшити свій імідж, зміцнити репутацію брендів, підвищити конкурентоспроможність продукції та прибуток. Тобто бізнесу необхідно позиціонувати себе як соціально відповідальний, винятково враховуючи логіку ринкових відносин для забезпечення ефективного та прибуткового ведення бізнесу. Скорочуючи свої поточні прибутки, корпорація в довгостроковій перспективі створює сприятливе соціальне оточення, а отже, забезпечує стійку можливість одержання прибутку.