Відносини з конкурентами: принципи добросовісної конкуренції та етика компаній щодо контрагентів по бізнесу; відповідальне управління ланцюгом постачання; захист прав інтелектуальної власності

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Однак вона, як будь-яке явище, має свої позитивні та негативні ознаки. До позитивних ознак можна зарахувати: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, високу продуктивність праці тощо. До негативних наслідків перемогу" одних і "поразку" інших, розбіжності в умовах діяльності, що призводить до нечесних прийомів.

Так, надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку держави, можуть призвести до створення "держави в державі", чим у принципі і є ТНК. Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низьку якість продукції, робить цю продукцію неконкурентоспроможною, втрачаються стимули знаходження ефективніших рішень функціонування в економіці тощо.

Загалом конкуренція має менше негативних аспектів, аніж позитивних; конкуренція – значно менше зло, ніж монополія, що зловживає своїм положенням в економіці. Конкуренція – визначальна умова підтримки динамізму в економіці, також в умовах конкуренції створюється більше національне багатство за меншої вартості кожного виду продукції порівняно до монополії та планової економіки.

Конкуренцію можна умовно розділити на добросовісну та недобросовісну.

Добросовісна конкуренція. Основними її методами є:

• • підвищення якості продукції;
• • зниження цін ("війна цін");
• • реклама;
• • розвиток перед- і післяпродажного обслуговування;
• • створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТП тощо.

Недобросовісна конкуренція. Основними її методами є:

• • економічне (промислове) шпигунство;
• • підробка продукції конкурентів;
• • підкуп і шантаж;
• • обман споживачів;
• • махінації з діловою звітністю;
• • валютні махінації;
• • приховування дефектів.

У країнах із розвиненими ринковими механізмами спостерігається керована конкуренція, що регулюється комплексом антимонопольних економічних відносин. Ці відносини є економіко-правовим каркасом ринку, тобто певними правовими нормами, у межах яких діють попит та пропозиція. В Україні діє закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", що передбачає заходи покарання для підприємств у разі недобросовісної конкуренції. Вітчизняним законодавством передбачено також адміністративну відповідальність за порушення антимонопольного законодавства. Так, статтею 166 (1) Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено покарання за зловживання монопольним положенням на ринку:

• • нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, зокрема нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
• • обмеження або припинення виробництва;
• • вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
• • часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
• • інші дії, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;
• • встановлення монопольних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, а також дискримінаційних цін, що обмежують права окремих споживачів.

З метою чіткого окреслення правил та норм поведінки з конкурентами організації формують власні етичні кодекси. Кодекси етики в бізнесі- це зведення моральних принципів, моральних норм і правил поведінки однієї особи або групи осіб, що визначає оцінку їх дій з погляду взаємовідносин з іншими суб'єктами бізнесу, відносин у колективі і в суспільстві на основі дотримання моральних норм і принципів, які вони розділяють.

Вважається, що родоначальниками корпоративних кодексів були японські компанії, які довели регламентування поведінки працівників до абсолюту. Потім кодекси почали широко впроваджуватись в США, особливо після скандалу, який спричинив відставку президента Р. Ніксона. Деякі американські компанії, щоб запевнити громадськість у своїх чеснотах, опублікували свої етичні кодекси. У них, крім загальних положень про етику ринку і бізнесу, було додано етичні норми, які стосувались поведінки її працівників. За цими нормами забороняли хабарі, шахрайство, подарунки, виплати незаконно отриманих грошей, розпалення конфліктів, розкриття секретів компанії, використання інформації, отриманої на довірливих умовах, протиправна поведінка заради інтересів фірми.

Основні функції корпоративних кодексів в організаціях наведено у табл. 5.4.

Таблиця 5.4

Функції корпоративних кодексів в організаціях

Зазвичай корпоративні кодекси містять дві частини: ідеологічну та нормативну. В ідеологічній частині закладається філософія організації (формулюються місія, цілі та цінності). Вона об'єднує етичні принципи, покладені в основу мислення та діяльності керівництва. Формування таких ключових принципів має на меті створити певний образ організації, сприяти підвищенню її репутації. Нормативна частина (викладають стандарти поведінки різних груп працівників, регламентують норми їх спілкування та взаємодії) містить у собі положення, які відображають принципи і правила ділової поведінки в конкретній організації, відповідальність адміністрації щодо працівників, регламентують взаємини з навколишнім середовищем- клієнтами, акціонерами, партнерами, конкурентами.

Не менш важливою проблемою відносин з конкурентами є відповідальне управління ланцюгами постачання (ВУЛП). Саме з розвитком соціальної відповідальності бізнесу, залученням все більшої кількості вітчизняних компаній у світові торговельні потоки, виходом національних компаній на міжнародні ринки, підвищенням інформативної залученості українського споживача постає завдання активного використання ВУЛП. ВУЛП – це управління екологічним, економічним і соціальним впливом та заохочення постачальників до впровадження практик відповідального управління впродовж усього життєвого циклу товарів і послуг. Його ціллю є створення, захист і зростання довгострокової екологічної, економічної та соціальної цінності для всіх груп впливу, залучених у донесення товарів і послуг до ринку. Керівники великих підприємств і транснаціональних корпорацій розуміють, що наразі не достатньо просто управляти ланцюгами постачань, зводячи цей процес лише до підвищення організаційної та фінансової ефективності усього процесу. Більшість цих підприємств нині активно впроваджують концепцію корпоративної соціальної відповідальності, яка має бути відображена безпосередньо і у виробничій діяльності підприємств. Тому керівники зосереджують свою увагу на питаннях відповідального підходу до процесу управління ланцюгами постачань (використовуючи концепцію ВУЛП), що дає змогу унеможливити руйнування набутих конкурентних позицій підприємства та сприяє зростанню конкурентного потенціалу підприємства не тільки на внутрішньому ринку, а й у системі міжнародних економічних відносин.

Загалом, ВУЛП – це комплексний процес управління, покликаний знизити негативний вплив виробничого процесу на навколишнє середовище, дотримання прав та умов праці для персоналу, а також на збереження і підвищення якості продукції відповідно до міжнародних стандартів. Серед основних причин, що привели до виділення цієї управлінської концепції в окремий функціональний напрям діяльності підприємства, є збільшення уваги бізнес-спільноти до провадження "зеленого" бізнесу та основ корпоративної соціальної відповідальності (КСВ). Наразі великі підприємства, що прагнуть залишатися на ринку збуту власної продукції, намагаючись збільшити свою частку ринку якомога довше, намагаються не лише виконувати власні програми із КСВ, а й впроваджувати ці принципи на підприємствах, що безпосередньо формують їх ланцюг постачання. Саме тому більшість підприємств розробляють та приймають до роботи "кодекси поведінки постачальників", в яких чітко вказуються головні принципи співпраці сторін (замовника і постачальника), а також правила поведінки постачальників відносно замовника та третіх сторін на ринку діяльності обох сторін. Виконання вищенаведених принципів і правил поведінки є запорукою тривалої співпраці та, як результат, гарантії отримання прибутку протягом тривалого часу. Крім того, в епоху стрімкого розвитку інформаційних технологій "нечистим на руку" підприємцям стає дедалі важче приховувати факт забруднення навколишнього середовища, недотримання гідних умов праці тощо.

Розуміючи збільшення небезпеки з боку власних постачальників, підприємства почали ретельніше їх обирати, досліджувати не тільки показники фінансової стійкості підрядників, можливість виконувати власні зобов'язання, а й реально оцінювати корисність співпраці з такими партнерами. Дослідження значення нефінансових ризиків як джерела можливої небезпеки з боку постачальників займає одне із центральних місць у процесі аналізу активності постачальників.

Головну проблему, яку створюють для компаній "брудні" постачальники, становлять саме нефінансові ризики та низькоефективний процес управління ними. Ігноруючи необхідність розроблення і впровадженням програм із ВУЛП, підприємства можуть зазнати значних репутаційних втрат, які згодом набудуть свого відображення в обсягах продажу товарів та фінансових показниках компанії. А постачальники, які відмовляються виконувати умови таких програм, можуть бути видалені із "шорт-лісту" відповідальних постачальників, а відтак втратити значні обсяги замовлень.

Розглядаючи сутність і значення поняття "ВУЛП", необхідно визначити його основні складові, а точніше основні етапи, наведені у табл. 5.5.

Таблиця 5.5

Етапи ланцюга постачань та умови до них згідно із ВУЛП^[1]

Водночас слід розуміти, що до кожного з етапів такого ланцюга замовник висуває свої вимоги, яких постачальники повинні дотримуватися. Серед основних складових, які під час впровадження системи ВУЛП мають бути обов'язковими для виконання, є дотримання умов праці, її охорона та своєчасна і повна оплата.

Більшість компаній, розуміючи факт та важливість необхідності дотримання цих умов, провадять інвестиційну діяльність, вкладаючи значні матеріальні ресурси в розроблення і впровадження "програми ВУЛП" на своїх підприємствах. Остання являє собою довгостроковий план, розроблений вищим керівництвом компанії з метою управління економічним, екологічним, соціальним впливом, а також мотивацією працівників компанії-замовника та постачальників для забезпечення процесу розвитку і впровадження практики відповідального підходу до управління постачанням на всіх етапах створення, розроблення та виробництва продукції.

Кожний з етапів ланцюга постачання за умови впровадження практики ВУЛП має реалізовуватися відповідно до основних інструментів ВУЛП, якими є:

• • система сертифікації продукції;
• • система маркування продукції;
• • система якості виготовленої продукції;
• • система оцінки впливу кожного з етапів ланцюга постачання на екологічний стан і соціальний та економічний розвиток підприємства (міста, області, країни);
• • система проведення соціальних аудитів;
• • система нефінансової звітності підприємств-постачальників;
• • розроблення та реалізація кодексу етики (або етики поведінки).

Забезпечення добросовісної конкуренції, відповідальних закупівель та відповідального управління ланцюгами постачання сьогодні не можливі без гарантування захисту прав інтелектуальної власності, оскільки найважливішим чинником успішного виробничого та комерційного функціонування сучасних високотехнологічних підприємств, підвищення їх конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках є його інтелектуальний потенціал. Результати інтелектуальної діяльності, яка займає найвищу частку в структурі доданої вартості, підлягають охороні у зв'язку з існуванням їх ринкової цінності. Поза системою ринкових відносин така охорона є неможливою і недоцільною.

Ефективний механізм охорони прав інтелектуальної власності:

по-перше, є важливим елементом економічної політики, спрямованої на стимулювання і розвиток наукових досліджень, впровадження інновацій та прискорення науково-технічного прогресу;

по-друге, сприяє залученню інвестицій до інноваційних проектів, зростанню зайнятості, підвищенню економічного добробуту населення тієї чи іншої країни;

по-третє, стимулює розвиток міжнародної торгівлі, має важливе значення у підвищенні конкурентоспроможності національних економік у глобальному ринковому середовищі;

по-четверте, перетворюється на глобальну проблему, пов'язану з економічною безпекою окремих держав, що вимагає стратегічних підходів до її вирішення на наднаціональному рівні.

Необхідно розрізняти: охорону прав інтелектуальної власності – встановлення системи правових норм, що регулюють відносини з приводу створення і використання об'єктів інтелектуальної власності; захист прав інтелектуальної власності- сукупність заходів, спрямованих на визнання та відновлення прав інтелектуальної власності у разі їх порушення. Еволюція системи охорони і захисту прав інтелектуальної власності наведена у додатку П.

Сьогодні розрізняють три типи системи охорони прав інтелектуальної власності:

• 1-й тип – кумулятивна (суміщена) правова система охорони промислових зразків, яка передбачає сумісне використання двох типів охорони – авторського і патентного прав. Така система, наприклад, широко використовується у Франції на основі застосування до результатів творчої праці принципу "єдності мистецтва";
• 2-й тип – сепаратна (доктрина поділу), яка не допускає суміщення законодавства про авторське право та патентного законодавства. При цьому авторське право застосовується винятково до об'єктів інтелектуальної власності, що не мають промислового або комерційного використання (Італія, Велика Британія, Португалія);
• 3-й тип – проміжна, яка допускає часткове суміщення норм авторського права і права промислової власності. Така система наявна в Німеччині, Швейцарії, Іспанії.

Наприклад, комп'ютерні програми та інші комп'ютерно-орієнтовані інформаційні об'єкти можна розглядати як промислові зразки і корисні моделі, що актуалізує застосування до них кумулятивної правової системи.

• [1] Джерело: М. С. Клюквіна. Відповідальне управління ланцюгами постачань як фактор підвищення конкурентоспроможності підприємств. – [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: soskin.info/ea/2011/9-10/201113.html