Відносини з інвесторами: відповідальне ставлення до інвесторів та дотримання принципів корпоративного управління

Діяльність із відносин з інвесторами почала розвиватись у Сполучених Штатах у 50-ті роки XX ст. і була націлена на індивідуальних інвесторів, які тоді домінували на фондовій біржі. Ці інвестори вимагали інформацію про компанії, у які вони вкладали свої гроші, для того, щоб оцінити доходи, які їхня інвестиція могла їм принести. Через це директори компаній відчули необхідність виділити частину свого часу на публікацію інформації про роботу компанії, а також про її діяльність на її конкретному ринку. Спочатку, функцію Відділу відношень з інвесторами (1R – investor relations) плутали з функціями, пов'язаними зі зв'язками із громадськістю (PR-pablic relations). Тим не менш, збільшення кількості організацій-інвесторів і злиття компаній, які відбувались у США у вісімдесятих роках XX ст., допомогли роботі із відносин з інвесторами стати діяльністю з корпоративного маркетингу, яка комбінує у собі комунікації і фінансові дисципліни для просування і видання інформації. Отже, вони уможливлюють оцінку поточної та майбутньої роботи державних компаній, роблять внесок у коректну оцінку інвестиції, яка планується.

Діяльність із відносин з інвесторами також значно розвинулась у Європі з 80-х років XX ст., переважно через процес екстенсивної приватизації, який спричинив необхідність покупки акцій новими інвесторами. Ця тенденція посилилась з виданням Американських депозитарних розписок (ADR) на американському ринку капіталу європейськими компаніями, оскільки цей ринок був уже розвиненішим у цьому сенсі.

Умови, яких шукають іноземні підприємства, здебільшого ті самі, що становлять здорову атмосферу для підприємництва загалом. Тим не менш, інвестори, які легко пересуваються у міжнародному просторі, можуть швидше реагувати на зміни в умовах підприємництва. Найефективнішими діями влади країни приймання для того, щоб виправдати очікування інвесторів, є:

• • захист прозорості державного сектору, зокрема неупереджена система судів і правопорядку;
• • гарантування правил та їх дотримання, які грунтуються на принципі недискримінації між іноземними та місцевими підприємствами, у відповідності до міжнародних норм права;
• • забезпечення права вільних переказів, пов'язаних із інвестиціями, і захист від самовільної експропріації;
• • створення адекватних схем здорового конкурентного середовища у місцевому бізнес-секторі;
• • усування перешкод для міжнародної торгівлі;
• • коригування тих аспектів податкової системи, які є бар'єрами для ПП;
• • забезпечення адекватності та відповідності до державних витрат.

На припливи ПП значно впливають такі фактори: ризик, витрати на робочу силу з розрахунку на одиницю продукції, розмір ринку країни приймання і фактор тяжіння (відстань). Крім того, до уваги беруть розвиток приватного сектору, промисловий розвиток, баланс уряду, валові резерви і корупцію, що є вагомими визначними чинниками ризику країни-реципієнта інвестицій. (Bevan and Estrin, 2000).

Можна визначити чотири основні типи ПП на основі мотивацій для міжнародної експансії компанії:

• 1-й тип. У пошуках ресурсів (зниження витрат і отримання доступу до сировини). Коли фірми інвестують гроші за кордон для того, щоб отримати ресурси, яких немає у рідній країні, то кажуть, що це ПП у пошуках ресурсів або активів, їх також іноді називають"вертикальними". Ресурси можуть бути природними ресурсами, сировиною або низько-затратними факторами виробництва, такими як некваліфікована робоча сила. Особливо у виробничому секторі, коли багатонаціональні компанії роблять прямі інвестиції для того, щоб експортувати, витрати на фактори виробництва стають важливими. На відміну від горизонтальних ПП, вертикальні, або орієнтовані на експорт, ПП об'єднують переміщення частин серійного виробництва у країну приймання. Наявність недорогої робочої сили є одним із головних чинників для орієнтованих на експорт ПП. Крім того, ПП у сектор ресурсів, таких як нафта або природний газ, залучаються для країн із багатими запасами природних ресурсів.
• 2-й тип. У пошуках ринків (з метою підвищення продажів на іноземних ринках). ПП у пошуках ринків виконують компанії, які виробляють за кордоном більш-менш ті самі товари та послуги, що й вдома. їхня мета полягає у визначенні та експлуатації нових місцевих та регіональних ринків для кінцевих продуктів компанії. Цей тип ПП також називають "горизонтальними ПП", оскільки до них входить копіювання виробничих потужностей у країні приймання. ПП "для обходу тарифів" або для заміщення експорту є варіантом ПП у пошуках ринків. Оскільки підставою для горизонтальних ПП є краще обслуговування місцевих ринків за рахунок місцевого виробництва, розмір ринку і зростання ринку в економіці країни приймання є основними рушійними чинниками. Перешкоди у доступі на місцеві ринки, такі як тарифи і витрати на транспортування, також заохочують такий тип ПП. Він надає унікальну можливість для деяких типів послуг, для яких виробництво і розповсюдження мають бути одночасними (телекомунікації, водопостачання, енергопостачання).
• 3-й тип. У пошуках рентабельності (використання країн приймання, де ціни є низькими, для експорту у країну походження ПП, причому цільовими є іноземні ринки). Іноземні інвестиції називають інвестиціями у пошуках рентабельності, коли компанія може мати користь від звичайного управління географічно розкиданих операцій за наявності економії від масштабу та диверсифікування. ПП у пошуках рентабельності використовують "вертикальні" компанії, тобто компанії, які географічно розподіляють виробництво на етапи на основі фактороінтенсивності. Метою є реструктуризація поточних інвестицій компанії для того, щоб досягти ефективного розподілення міжнародної економічної діяльності. Доведено, що так воно і є у разі першої хвилі країн, які вступили до ЄС. Майбутнє членство у Європейському Союзі, яке сприяє встановленню регіональних корпоративних мереж привабило більше ПП у пошуках рентабельності після того, як було вперше оголошено про прогрес у отриманні членства у ЄС.
• 4-й тип. ПП у пошуках стратегічних активів/можливостей. Мультинаціональні компанії досягають стратегічних цілей через придбання наявних компаній і/або прибутковість і можливості активів для того, щоб захистити або покращити їх поточні особливі переваги, підтримати або покращити своє глобальне становище серед конкурентів (наприклад, придбати фармацевтичну компанію для того, щоб отримати контроль над власними патентами на лікувальні засоби, або їхніми потужностями/вченими відділу розробок і досліджень). Сюди можна додати: – придбання ключових авторитетних місцевих компаній; – придбання місцевих можливостей, зокрема розроблення та дослідження, ноу-хау і людський капітал; – придбання ринкових знань; – входження на ринок конкурентів; – придбання ключових місцевих компаній конкурентів.

У минулому існувала тенденція зосереджуватись майже винятково на інфраструктурі та на ПП у пошуках рентабельності і для обходу тарифів у виробництві. У майбутньому все більше і більше ПП будуть інвестиціями у пошуках ринків у секторах послуг, а також інвестиціями у туризм і офшорні послуги. Більшість країн, що розвиваються, продовжують обмежувати ПП у секторах послуг (наприклад, Індія не дозволяє ПП у роздрібний продаж), тим не менш, вони готові витратити великі суми грошей для того, щоб залучити ПП у пошуках рентабельності для виробництва у битві проти Китаю, що нині розгортається.

На урядовому рівні діяльність із відносин з інвесторами почала розвиватись зі збільшення потоку прямих іноземних інвестицій (ПП), а також через процеси приватизації та глобалізації. Для залучання цих ресурсів країни спочатку вжили заходів для створення сприятливішого середовища для інвесторів, зосередились на таких політичних та економічних факторах, а також на бізнес-кліматі. Групи факторів та їх ключові компоненти наведено у табл. 5.6.

Таблиця 5.6

Характеристика факторів, сприятливих для залучення прямих іноземних інвестицій (ПП)

Зі зростанням попиту на ПП у світі у декількох країнах було створено агентства зі сприяння іноземним інвестиціям. У квітні 1995 р., після зустрічі представників агентств зі сприяння інвестиціям, яка була проведена під егідою Конференції ООН з питань торгівлі і розвитку- ЮНКТАД, було створено міжнародну асоціацію агентств зі сприяння інвестиціям "Всесвітня асоціація агентств зі сприяння інвестиціям" (WAIPA). Наприкінці 1999 р. WAIPA вже мала асоційовані агентства у понад 100 країнах. WAIPA є автономною, неприбутковою організацією з штаб-квартирою у Женеві (Швейцарія). Різнопланова діяльність Всесвітньої асоціації агентств зі сприяння інвестиціям WAIPA грунтується на попиті. Її метою є надавати послуги своїм членам у роботі з нарощування потенціалу і забезпечувати корисну мережу для контактів і обміну передовим досвідом. Кількість членів Всесвітньої асоціації агентств зі сприяння iHBecTm^MWAIPA збільшилась зі 173 у 2004 р. до 191 у 2005 р. Членство нині охоплює 149 країн.

Згідно з її статутом, головними цілями Всесвітньої асоціації агентств зі сприяння інвестиціям WAIPA є:

• а) сприяти порозумінню і співробітництву між агентствами зі сприяння інвестиціям і розвивати їх;
• б) посилювати системи збирання інформації і обмін інформацією між агентствами зі сприяння інвестиціям;
• в) ділитися досвідом країн та регіонів у залученні інвестицій;
• г) допомагати агентствам зі сприяння інвестиціям отримати доступ до технічної допомоги і навчання через скерування у відповідні агентства;
• д) сприяти доступу до фінансування та іншої допомоги через скерування до відповідних двосторонніх та багатосторонніх агентств для розвитку та реалізації програм зі сприяння інвестиціям;
• е) допомагати агентствам зі сприяння інвестиціям давати поради відповідним урядам у формулюванні доречних політик і стратегій зі сприяння інвестиціям.

В Україні Український центр сприяння іноземному інвестуванню (INVESTUKRAINE) було створено Урядом у 2005 р., він є членом WAIPA. На регіональному рівні у Рівненській області є спеціалізоване агентство з підтримки інвесторів та бізнесу "Інвестуйте в Рівне" (InvestlnRivne).

Зв'язки з інвесторами або IR – сфера діяльності підприємства, яка є на перетині фінансів, комунікаційної політики, маркетингу і права і має на меті побудову максимально ефективної двосторонньої комунікації між підприємством, інвестиційною спільнотою та іншими групами інвесторів, що впливають або потенційно можуть чинити вплив на оцінку ринкової вартості компанії. Доволі часто термін використовується для ідентифікування структурного підрозділу в компанії, який займається встановленням і підтриманням відносин з акціонерами та інвесторами.

Необхідність формування відносин з інвесторами у вітчизняних підприємств сьогодні є дуже великою. Багато українських підприємств потребують реструктуризації і розвитку, але їх власні ресурси є недостатніми, інвестиційний потенціал населення все ще обмежений низьким рівнем заощаджень, а урядових субсидій для підприємств більше немає у тому вигляді, як це було до ринкових реформ. За цих умов зовнішні (зокрема іноземні) інвестиції стають одним з важливих джерел розвитку бізнесу. Однак доцільно розглянути, як різні етапи розвитку компанії можуть вимагати різних типів зовнішнього фінансування (табл. 5.7).

У табл. 5.8 наведені залежності між різними етапами розвитку бізнесу у зв'язку з типами інвесторів і тими інвестиціями, які вони зазвичай залучають.

Фахівці з відносин із інвесторами повинні мати знання у сфері корпоративних фінансів і бухгалтерського обліку, бути в курсі справ на Woll- street, міжнародної торгівлі акціями, тенденцій розвитку міжнародного бізнесу, вимог до складання фінансових звітів з боку Комісії з цінних паперів (Securities Exchange Commission) та фондових бірж, особливостей журналістики, яка висвітлює фінансові проблеми, тощо. Здебільшого необхідно знати кілька іноземних мов, попрацювати в різних країнах та вивчити політичну ситуацію. Тобто, фахівці в царині відносин з інвесторами сьогодні є гостродефіцитною та високооплачуваною спеціалізацією у сфері "паблік рилейшнз".

Таблиця 5.7

Залежність типів зовнішнього фінансування від етапів розвитку компанії

Таблиця 5.8

Взаємозв'язки між етапами розвитку підприємства, типами інвесторів та характеристиками інвестицій