Відносини з громадами

У системі становлення та розвитку громадянського суспільства центральне місце належить територіальній громаді. Територіальна громада формується на основі постійного населення сіл і міст, які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями або їх об'єднаннями.

Фахівці Світового банку розрахували, що мінімальна кількість населення територіальної громади з погляду ефективного управління має бути не меншою, ніж 5-6 тис осіб. В Україні понад 30 тисяч населених пунктів налічують менше ніж 5 тис населення в кожному. Згідно зі статтею 6 закону України "Про місцеве самоврядування'' територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого само-

врядування з метою реалізації різних проектів або ж фінансування заходів, спрямованих на вирішення їхніх спільних проблем.

Визнання територіальної громади можливе за наявності таких чотирьох основних ознак:

– населення/спільність людей (історична, культурна, сусідська);
– місце (територія), простір у межах певних кордонів (географічних, адміністративних, економічних, інформаційних тощо);
– соціальна взаємодія (сусідські відносини, спільні правила і норми поведінки, суспільні послуги, організації, взаємозв'язки у виробничій діяльності тощо);
– почуття спільноти (психологічна ідентифікація із спільнотою, спільність інтересів, почуття належності, почуття співучасті до подій у суспільстві, почуття відповідальності перед спільнотою тощо).

Отже, за своєю соціально-економічною суттю функціонування громади передбачає налагодження тісних взаємовідповідальних відносин між усіма її учасниками.

Для бізнесу територіальна громада – не лише місце розташування підприємства. Передусім, це середовище життєдіяльності його теперішніх і потенційних працівників, споживачів, інвесторів. Саме тому підприємці розуміють, що не можна побудувати успішну компанію без успішної громади. Допомагаючи громаді, бізнесмен фактично закладає підґрунтя для розвитку власної справи в майбутньому. Сучасні реалії ринку прості: завоюєш довіру громади і місцевий ринок – матимеш перспективи щодо розвитку бізнесу і надалі. Не розумно не допомагати розвиватися місцевій громаді, яка власне і споживатиме товари чи послуги компанії. У такому контексті особливої ваги набуває такий інструмент стратегічної корпоративної філантропії, як інвестування у громади. Історія розвитку соціально відповідальних відносин бізнесу і громади в Україні наведена у додатку Ф.

Такі традиційні форми участі компаній у житті територіальних громад, як-от патронат, меценатство та спонсорство, перестають бути просто благочин- ністю і перетворюються на інструмент досягнення стратегічних цілей бізнесу соціальним інвестуванням. Тобто відбувається перехід від хаотичного не спланованого фінансування нагальних потреб чи проблем громади до систематичного стратегічного інвестування соціальних програм, які дають змогу підприємцеві не лише виконати обов'язок перед громадою, а й отримати певний соціальний чи економічний ефект для розвитку самої компанії.

Сучасний бізнес – це здатна до саморозвитку система, яка залежить від зовнішніх впливів та внутрішніх імпульсів. Сьогодні інновації в соціальній сфері дають змогу формувати і використовувати соціальні технології, які дають можливість відшукати прийнятний для соціуму оптимальний стан між бажанням бізнесу одержувати прибуток і соціальними, екологічними і етичними вимогами суспільної моралі. До таких технологій зараховують соціальні інвестиції і соціально відповідальне інвестування.

Соціальні інвестиції – це матеріальні, технологічні, управлінські та інші ресурси, а також фінансові засоби компаній, які скеровуються на реалізацію соціальних програм, розроблених з урахуванням інтересів внутрішніх і зовнішніх зацікавлених сторін. Тобто, в стратегічному сенсі компанією буде одержано певний (хоча і не завжди наперед прорахований) соціальний та економічний ефект.

Соціально відповідальне інвестування – це процес вкладення засобів інвесторів з урахуванням факторів соціального, екологічного і етичного характеру поряд з традиційним фінансовим аналізом.

Принципова відмінність зазначених технологій полягає в тому, що соціальні інвестиції прямо скеровані на покращення корпоративної політики і практики, відносин із зовнішніми та внутрішніми зацікавленими сторонами (stakeholder) компанії, а соціально відповідальні інвестиції змушують компанію покращувати ці політики і практики, тобто діють непрямо. Суб'єктом стратегії соціальних інвестицій виступає власне підприємство, або, що точніше, його топ-менеджмент та провідні акціонери. Соціально відповідальне інвестування – це сфера дії інвесторів, їх груп та об'єднань. Основна ціль соціально відповідального інвестування – поєднання економічної ефективності вкладених засобів з етичними цінностями інвестора. Так, в США, де представлено найбільший сегмент світового ринка соціально відповідальних інвестицій – 2,29 трильйонів дол. США, або 81,8 % світового ринка – практика соціально відповідального інвестування має достатньо довгу історію, пов'язану переважно з релігійними організаціями і сектами. В американських колоніях квакери відмовлялись інвестувати в проекти, які могли підтримувати работоргівлю; перша формалізована етично орієнтована інвестиційна політика ігнорувала так звані "грішні" товари – алкоголь, тютюн, азартні ігри.

Отже, обидві ці технології пов'язані з соціальною відповідальністю бізнесу перед громадою. Однак соціальні інвестиції – це засіб або механізм реалізації відповідальності бізнесу перед стейкхолдерами на практиці, а соціально відповідальне інвестування – спосіб мотивування компанії до проведення соціально відповідальної політики.

У світовій практиці розрізняють три стратегії соціально відповідального інвестування.

1. Відбір компаній, або "просіювання" (англ. screening), являє собою політику оцінки підприємств за критеріями ведення соціально відповідального бізнесу за принципом або їх дотримання (позитивне – positive screening), або їх невідповідності соціальним та етичним уявленням про бізнес-інвестора (негативне – negative або avoidance screening). Загальний розмір активів, якими управляють у відповідності до стратегії "просіювання", становив у США в 2005 р. 1685 млрд дол. США, збільшившись у 10 разів за останнє десятиліття. Частку цієї стратегії у загальному обсязі засобів, якими управляють за принципами соціально відповідального інвестування, оцінюють в 68 %. Основними гравцями на ринку, який використовує цю технологію, є взаємні фонди (mutual funds), активи яких оцінюють в 179 млрд дол. США, та окремі рахунки (socially screened separate accounts) і для індивідуальних, і для інституційних інвесторів, з активами в розмірі 1506 млрд дол. США. Основними інституційними інвесторами при цьому виступають публічні пенсійні фонди (80,9 %), корпорації (9,2 %), релігійні організації (3,6 %).
2. Дії акціонерів на захист громадських інтересів (shareholders advocacy) полягають у винесенні питань соціальної відповідальності бізнесу і корпоративного управління на голосування на загальних зборах акціонерів, діалог з менеджментом підприємства. Так, у 2005 р. у США акціонери висунули 348 пропозицій за проблемами соціальної відповідальності, корпоративного управління та змішаними питаннями, відсоток підтримки яких становив у середньому 10,3. Внесена пропозиція може бути відкликана у тому разі, якщо менеджмент компанії розпочинає дії із впровадження такої пропозиції в життя. У 2005 р. таких відкликань було зареєстровано 177. Особливого значення у цій стратегії набуває активність інституційних інвесторів, які представляють своїх вкладників, наприклад, взаємні фонди, їх політика та відкритість голосування.
3. Інвестиції в місцеві громади (community investing) скеровані не на удосконалення корпоративної політики, а на розвиток та вирішення конкретних проблем. їх частка в загальному обсязі соціально відповідальних інвестицій в США становить близько 1 %, розмір активів у 2005 р. оцінювався в 19,6 млрд дол. США, тоді як у 1995 р. їх обсяг становив лише 4 млрд дол. США. Основними суб'єктами інвестування в місцеві громади є банки розвитку громад (Community Development Banks), які надають громадам з низьким та помірним рівнем доходу звичайні можливості фінансового сервісу, раніше їм недоступні (активи оцінюють в 10,1 млрд дол. США); кредитні спілки розвитку громад (Community Development Credit Unions) з активами в 5,1 млрд дол. США; фонди розвитку громад (Community Development Loan Funds) з активами в 3,4 млрд дол. США, які надають програми кредитів і позик; венчурні фонди розвитку громад (Community Development Venture Capital Funds) з активами у 870 млн дол. США.

Інфраструктура системи інвестування в місцеві громади об'єднує також різноманітні програми і центри підтримки внесків у розвиток громад. Загалом, можливості соціально відповідального інвестування у США обумовлені рівнем розвитку фінансового ринку і корпоративного управління.

Соціальні інвестиції бізнесу поділяються на внутрішні, тобто спрямовані на співробітників компанії, та зовнішні – спрямовані на розвиток місцевих громад та навколишнє середовище. Універсальними соціальними інвестиціями є вкладення в підтримку добросовісної ділової практики.

За результатами аналізування стану соціальних інвестицій вітчизняних компаній можна стверджувати, що вони більшою мірою спрямовані на внутрішні програми, метою яких є розвиток власного людського потенціалу та задоволення потреб працівників. Аналогічна ситуація характерна і для інших пострадянських країн. Так, за даними вибіркового дослідження Російської асоціації менеджерів, до 90 % соціальних інвестицій бізнесу спрямовані на реалізацію внутрішніх програм (зокрема: на розвиток персоналу – 52,3 %; ресурсозбереження – 17%; охорону здоров'я – 12,6%), тоді як лише 10% інвестицій спрямовується на розвиток місцевих громад. Для країн, які мають більший досвід реалізації соціальної відповідальності бізнесу перед територіальною громадою, переважає частка зовнішніх соціальних інвестицій. Так, за даними Корпорації з дослідження громадської думки у США, близько 60% соціальних інвестицій спрямовані саме на розвиток місцевої громади.