Екологічна відповідальність бізнесу та її елементи

Перехід до сталого розвитку вимагає значних змін в економічній та соціальній сфері в розрізі зменшення негативного впливу на навколишнє середовище. Із розглядом виробничої діяльності постає питання екологічної відповідальності бізнесу. Фактично екологічна відповідальність бізнесу є частиною корпоративної соціальної відповідальності. Під екологічною відповідальністю бізнесу розуміють дії, які приносять користь навколишньому середовищу (або зменшують негативний вплив бізнесу на навколишнє середовище) і виходять за межі того, що компанії зобов'язані робити за законом. Екологічна відповідальність бізнесу передбачає зобов'язання осіб, що приймають рішення, запроваджувати дії, спрямовані на захист і поліпшення стану навколишнього середовища загалом, і які також відповідають їх власним інтересам. Сьогодні корпоративна соціальна відповідальність, екологічна відповідальність бізнесу зокрема, мають значення, проте вони не є визначальними аспектами бізнес-стратегій підприємств. У більшості фірм наразі розглядають екологічну відповідальність бізнесу як законні і добровільні види діяльності, які можуть збільшити конкурентоспроможність фірми і закріпити її репутацію під впливом різних соціальних та економічних агентів (стейкхолдерів).

Згідно з теорією стейкхолдерів, оскільки всі зацікавлені сторони є законними партнерами в бізнесі, бізнес-одиниця повинна враховувати вплив своїх дій на всі групи зацікавлених сторін. Розглядаючи планету як кінцеву зацікавлену сторону – стейкхолдера – у межах цієї концепції, бізнес має нести відповідальність за шкоду, завдану навколишньому середовищу. Застосування теорії стейкхолдерів до концепції екологічної відповідальності бізнесу об'єднує визнання стейкхолдерами нагальності екологічних проблем, яке трансформується в стратегічні дії з метою поліпшення екологічної політики підприємства, а також можливість інтеграції різних зацікавлених сторін.

Саме стейкхолдери можуть впливати на підприємства і вимагати від них екологічної відповідальності. Від реакції підприємства залежатиме її репутація. Репутація компанії є важливим фактором конкурентоспроможності на ринку. На шляху до сталого розвитку корпоративна репутація має також враховувати вплив підприємства на навколишнє середовище та запровадження екологічної відповідальності бізнесу. Більше того, фірми мають розглядати захист навколишнього середовища як конкурентні переваги, а не як додаткові витрати або відкладену загрозу. Крім того, конкурентні переваги від екологічної відповідальності бізнесу можуть бути не просто внутрішніми, а переходити в розріз зовнішніх – соціальної законності, прозорості та співробітництва.

Превентивна щодо забруднення стратегія запобігання забрудненню" – полягає в зменшенні шкідливих викидів та відходів з використанням новітнього обладнання та нових методів зменшення забруднення, а не у відловлюванні шкідливих газів "на кінці труби" ("endof-pipe" method). Результатом такого підходу буде зменшення витрат, в чому і полягатимуть конкурентні переваги фірми. Цей підхід безпосередньо пов'язаний з дотриманням екологічних зобов'язань, зокрема відповідно до екологічного законодавства. З погляду суспільства зростає прозорість бізнесу.

Застосовуючи стратегію "управління якістю продукції з урахуванням екологічної складової", конкурентними перевагами фірми буде завоювання ринку збуту. При цьому важлива думка потенційних споживачів та інших зацікавлених сторін – стейкхолдерів, які повинні входити до процесу стратегічного управління. Запровадження екологічної відповідальності бізнесу з метою досягнення сталого розвитку має стати стратегічним рішенням, що вплине на внутрішній розвиток фірми, відносини між стейкхолдерами, організаціями і владою.

Отже, фірми мають зосередитися на всіх аспектах сталого розвитку – економічному, екологічному і соціальному. Йдеться про мінімізацію екологічного навантаження від розвитку та зростання підприємства. Так, на шляху до сталого розвитку екологічна відповідальність повинна бути не просто атрибутом, що забезпечує відповідний імідж на міжнародній арені або вітчизняному ринку та прихильність споживачів, додаткові конкурентні переваги, популярність, а стати життєвою філософією для всіх людей, країн, урядів, корпорацій та компаній. При цьому фірма здобуває довгострокові конкурентні переваги у вигляді усебічного співробітництва (між бізнесом, громадськістю та владою) та технологічної кооперації. У результаті організація отримує суспільну репутацію та поліпшення іміджу, зростання вартості нематеріальних активів. Крім того, значні переваги від запровадження екологічної відповідальності бізнесу отримують держава і суспільство: вирішення частини ключових екологічних питань, відповідність нормам і стандартам світової економіки з урахуванням екологічної складової, збереження здоров'я населення тощо.

Отже, на шляху до сталого розвитку екологічна відповідальність бізнесу має стати не просто добровільним заходом, а таким, що підтримується та заохочується державою. Згідно з проведеними опитуваннями у Німеччині основними мотивами діяльності підприємства щодо захисту навколишнього середовища є:

• 1) екологічна / соціальна відповідальність (30,5 %);
• 2) законодавство / державне регулювання (22,5 %);
• 3) гарантії життєздатності фірми / запобігання ризикам (12,1 %);
• 4) імідж (9,2 %);
• 5) ін.

Отже, значення державного регулювання в цьому питанні є чи не першочерговим.

У країнах Західної Європи економічні втрати від неефективного екологічного менеджменту, за різними оцінками, досягають 3-5 % від розміру валового внутрішнього продукту; в Російській Федерації 10-15 %; дані по Україні – відсутні. Тому найперспективнішим способом вирішення екологічних проблем промислового виробництва слід вважати саме екологічний менеджмент – внутрішньо мотивовану ініціативну діяльність економічних суб'єктів, спрямовану на досягнення їхніх екологічних цілей і завдань. Протягом останніх 5-10 років у всьому світі серед компаній спостерігається зростання усвідомлення тих обставин, що екологічний менеджмент є важливим чинником забезпечення основного напряму діяльності компаній, тісно пов'язаним, зокрема, із системою менеджменту якості. Дедалі більша кількість компаній використовує провідні стандарти ISO 14001 для впровадження в себе систем екологічного менеджменту, що є важливим чинником забезпечення основного напряму менеджменту. Ядром системи екологічного менеджменту є програма – комплексний документ, що описує організацію діяльності підприємства в галузі екологічного менеджменту, а також конкретні заходи та дії з її реалізації, розроблені відповідно до екологічної політики, цілей і завдань. У розробленні програми підприємство керується принципом послідовного поліпшення, тобто досягнення кращих показників у всіх екологічних аспектах діяльності підприємства.

По-перше, керівництво підприємства має визначити місію і стратегічні цілі у сфері природоохоронної діяльності й розробити свою екологічну політику, екологічні цілі та зобов'язання з цього процесу в письмовій формі. Цей документ необхідно надрукувати в організації і забезпечити підтримкою управлінського персоналу. Частиною цього процесу підготовки мас стати попередній внутрішній аудит з метою оцінки того, наскільки наявна система екологічного менеджменту не відповідає вимогам стандарту ISO 14001.

По-друге, необхідно визначити та впровадити відповідні елементи системи, виконати модифікацію тих складових, які не цілком задовольняють вимоги. Зазвичай це набирає форми написання і/або коригування процедур чи робочих інструкцій. Реалізація цього процесу може вимагати також удосконалення організаційної структури, уточнення відповідальності й повноважень співробітників, що залучаються до роботи системи екологічного менеджменту. Можливо, слід також провести один чи більше "нульових" внутрішніх аудитів, які інколи називають попередньою оцінкою. Якщо результати цих аудитів оцінюються задовільно, компанія переходить до третього етапу.

По-третє, проводиться сертифікація системи екологічного менеджменту підприємства.

Деталізовано процес впровадження системи екологічного менеджменту на підприємстві наведено у табл. 6.3.

Таблиця 6.3

Процес впровадження системи екологічного менеджменту (СЕМ) на підприємстві

Незважаючи на відмінності у природоохоронній діяльності, компанії, зазвичай, дотримуються приблизно однакового алгоритму мінімізації негативного впливу своєї діяльності на навколишнє середовище. Основними елементами екологічної відповідальності бізнесу є:

• 1. Запровадження корпоративної екологічної політики. Компанії, які намагаються мінімізувати шкоду для природи, заподіяну своєю діяльністю, зазвичай, приймають систему екологічних принципів та стандартів. Як мінімум, більшість таких заяв виражають повагу компанії до навколишнього середовища на всіх стадіях виробництва, проголошується дотримання компанією екологічного законодавства, провадиться відкрита екологічна політика, згідно з якою працівники, партнери, члени місцевої громади та інші зацікавлені сторони інформуються про можливу екологічну шкоду від діяльності компанії. Зазвичай, вичерпну інформацію про екологічну політику організацій подано на їх веб-сайтах.
• 2. Екологічний аудит. Для того, щоб розробити основні засади екологічної політики, визначити її основні напрями, компанії використовують спеціальну процедуру екологічного аудиту, яка дає змогу оцінити реальні масштаби екологічної шкоди від діяльності організації. Мета екологічного аудиту полягає у визначенні основних ресурсів, необхідних для функціонування організації та обсягів їх споживання, а також в одержанні науково обгрунтованих висновків про міру впливу діяльності компанії на навколишнє природне середовище (атмосферні викиди, забруднення водойм, відходи від перероблення тощо). Екологічний аудит проводить компанія добровільно, він допомагає визначити пріоритетні напрями екологічної політики організації і в довго-, і в короткостроковій перспективі, та визначитися з системою заходів, від яких буде максимальна користь навколишньому середовищу та організації.

Узагальнено екологічний аудит можна визначити як систему заходів, спрямованих на оцінювання впливу діяльності компанії чи її природоохоронних дій на навколишнє середовище.

Поняття екологічного аудиту є доволі широким, з огляду на це компанії використовують різні його види:

• – перевірка відповідності діяльності організації до нормативних екологічних норм та її екологічної політики (compliance audit) – найпоширеніший тип екологічного аудиту, який використовують практично усі компанії-виробники;
• – проблемний аудит (issues audit) полягає в оцінюванні того, як діяльність компанії впливає на глобальні екологічні проблеми (світове забруднення атмосфери, руйнування озонового шару, споживання енергії тощо). Цей тип аудиту також використовують для екологічної оцінки конкретних проектів;
• – оцінювання безпечності роботи для працівників компанії та можливого негативного впливу на їх здоров'я (health and safety audit);
• – оцінювання екологічної ситуації певної території (сучасний стан та перспектива). Цей тип аудиту (site audit) компанії використовують при прийнятті рішення про передислокацію виробництва, відкриття нових представництв тощо;
• – корпоративний аудит (corporate audit) передбачає повну аудиторську перевірку компанії – перевірку її екологічної політики, основних виробничих та технологічних процесів;
• – аудит товарного циклу (product or life cycle audit) передбачає аналіз впливу продукції компанії на екологічну ситуацію на стадії її розробки, виробництва, реалізації, споживання, а також під час перероблення відходів.
• 3. Залучення працівників до екологічних ініціатив. Керівництво екологічно відповідальних міжнародних компаній переконане, що ефективною екологічна політика компанії може бути лише за умови, що і менеджмент, і співробітники, і члени їх сімей переймаються екологічними проблемами та намагаються долучитися до їх вирішення. З цією метою корпорації реалізовують цілу низку екологічних освітніх проектів, у межах яких відбувається інформування працівників про те, як впливає на навколишнє середовище їхня робота, як вони можуть сприяти поліпшенню екологічної ситуації своїми діями (екологічне виховання дітей, сортування сміття, придбання продуктів, виготовлених з найменшою шкодою для природи, тощо). Деякі організації мають спеціальні програми для тих працівників, які виявляють неповагу до навколишнього середовища та не дотримуються корпоративних екологічних принципів. Тобто компанії утверджують екологічну відповідальність працівників крізь призму екологічної етики.
• 4. "Зелене постачання". Для того, щоб забезпечити екологічність товарів та виробничих процесів, підприємства намагаються обирати так званих "зелених постачальників". Такі постачальники постачають товари та надають послуги, які є менш шкідливими для навколишнього середовища. Деякі компанії об'єднуються у купівельні групи, щоб, з одного боку, показати наявність попиту на "зелену" сировину, а, з іншого, змусити постачальників застосовувати природоохоронні технології.

Вибираючи постачальників, екологічно відповідальні компанії керуються не лише ціною та якістю товарів, але й їх екологічністю. Тобто, сировина та матеріали повинні, по-перше, задовольняти внутрішні вимоги екологічних стандартів виробництва компанії, по-друге, вони мають видобуватися чи виготовлятися за природоохоронними технологіями, по-третє, для їх доставки повинні використовуватись найбільш екологічні транспортні схеми.

5. Виробництво "зелених" товарів. Виробники намагаються зробити свою продукцію екологічнішою за допомогою використання для її виготовлення екологічно чистих матеріалів, застосування інноваційних технологій переробки відходів, використання технологій замкнутих циклів.

Традиційно вважають, що найбільшими забруднювачами планети є підприємства, які працюють в енергетичній, хімічній, металургійній промисловості. Проте стрімкий розвиток інформаційних та комунікаційних технологій активізував проблему інформаційного брухту (е-waste). Так, у світі активовано понад 4 мільярди мобільних телефонів, тоді як населення Землі становить 6,8 мільярдів осіб. Отже, мобільних телефонів на планеті більше ніж комп'ютерів, телевізорів та автомобілів. Бажання людей іти в ногу з часом призводить до частої заміни техніки. У середньому комп'ютер замінюють через 42 місяці після покупки, тоді як мобільний телефон змінюють кожні 17 місяців. За даними ЄРА, близько 130 мільйонів мобільних телефонів викидають щорічно, а це, своєю чергою, створює 65 тис тонн відходів електроніки.