< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Екологічна відповідальність як духовна якість особистості

Екологічну відповідальність можна розглядати як духовну якість особистості, що виражається у ставленні до навколишнього середовища, як частини себе. Це означає, що екологічно відповідальна людина ніколи не завдаватиме шкоди природі, якщо вона не хоче зашкодити собі. Близьким до екологічної відповідальності є поняття "екологічна духовність", під яким розуміють гармонію людини з природою. Для такої особистості життєвоважливим сенсом Буття стає самопізнання (самоусвідомлення), пізнання світу, творчість, спрямована і на покращення світу, і на самовдосконалення. У структурі особистості активізуються передусім такі компоненти, як спрямованість та самосвідомість, що закріплюються на емоційно-почуттєвому рівні та обумовлюють орієнтацію і потребу у відповідній діяльності.

Зрозуміло, що егоцентризм і самоствердження, що лежать в основі деструктивної поведінки людини в природі, є наслідком первинного інстинкту самозбереження, самовиживання. Якщо людина залишається на цьому рівні протягом подальшого життя, то вона буде егоїстом не лише серед людей, але й споживачем, руйнівником у природі.

На другому, вищому рівні відповідальне поводження людини у природі зростає завдяки турботі про найближчих людей – батьків, рідних, дітей. Для цього рівня пріоритетними цінностями та потребами є цінності та потреби власної сім'ї. На цьому рівні характерне споживацьке ставлення людини до природи.

Подальшому розширенню екологічної духовності сприяє розуміння того факту, що особисте життя людини та життя її сім'ї тісно пов'язане з життям народу, рідного краю. Завдяки усвідомленню цього факту людина дозріває до розуміння певної екологічної активності. її не перестають хвилювати сімейні чи особисті цінності, однак у разі потреби людина може відсунути їх на задній план. До цього рівня доходять далеко не всі. На цьому рівні людина є все ще споживачем природних багатств.

Наступний, четвертий рівень, це рівень здатності до розуміння єдності людини з природою, усвідомлення себе органічною часткою природи, переконання у тому, що без здорової природи людина вижити не зможе. Цей рівень свідомості визволяє людину із замкнутого кола протистояння "я-природа", "друзі – вороги". Це рівень готовності активно допомагати природі.

Сутнісна відмінність між визначеними рівнями полягає у пріоритеті та сформованості цінностей, у спрямованості прагнень та потреб людини: на нижчому рівні потреби спрямовуються на себе, незважаючи на потреби природи (інстинкт самозбереження, деструктивність, агресія), а на найвищому – на навколишнє середовище, інших людей, природу загалом.

Загалом, по-перше, процес духовного розвитку тісно пов'язаний з процесом розширення свідомості особистості, розвитком її готовності до захисту природи та активним особистим ставленням до охорони довкілля; по-друге, рушійними силами цього процесу є прагнення людини до гармонії, єдності з природою і єдності з Буттям (Всесвітом), а також усвідомлення того факту, що руйнація довкілля створює пряму загрозу життю; по-третє, власна причетність до екологічної відповідальності, як духовна якість, тісно сполучається і віддзеркалюється у моральній, екологічній спрямованості особистості.

Екологічна спрямованість особистості виражається через конкретні складники:

  • • зацікавленість інформацією екологічного характеру;
  • • сформованість почуття гармонійної єдності з природою;
  • • прагнення захистити природу;
  • • прагнення до участі в природоохоронних заходах;
  • • схильність до активного пошуку шляхів виходу з екологічної кризи;
  • • усвідомлення власної причетності до створення кризового стану у природі;
  • • постійна готовність до екологічного спрямування;
  • • особиста відповідальність щодо охорони довкілля.

Сьогодні виокремлюють три рівні розвитку екологічної духовності людини: високий, середній, низький.

Низький рівень характеризується байдужістю. Людина практично не усвідомлює свого зв'язку з природою. Вона пов'язана з природою в тому

розумінні, що остання дає можливість жити, дихати, їсти, розмножуватися тощо. Найхарактерніша ознака цього рівня – споживацьке ставлення до природи. Більшість людей, на жаль, природа цікавить лише настільки, наскільки вона здатна їм щось дати. Основним мотивом, що діє на споживацькому рівні, є мотив вигоди. Отже, для низького рівня розвитку екологічної духовності характерною ознакою є непричетність: сприймання природи – як оточення, з якого можна мати користь, ставлення до природи – споживацьке.

Середній рівень характеризується причетністю. Людина цього рівня частково усвідомлює свій взаємозв'язок з природою, який обмежується раціональним. Людина пов'язана з природою силою свого розуму, який допомагає вивчити, пізнати все навколишнє на раціональному рівні. Отже, для середнього рівня розвитку екологічної духовності характерною ознакою є співпричетність: сприймання природи – реалістичне; ставлення до природи – усвідомлення її значущості.

Високий рівень характеризується відповідальністю. Людина цього рівня не лише повно усвідомлює свій зв'язок з природою, але й як господар природи відповідає за її збереження. Тут спостерігається цілісне сприймання природи і себе у природі таким, який він є, з усіма його проблемами і несподіванками. За Е. Фроммом цілісне світосприймання – це таке сприймання, коли людина бачить не тільки зовнішню, явну сторону навколишнього, але і проникає за межі баченого в його сутність і мисленим поглядом бачить небачене, бачить перспективу явленого світу. Отже, для високого рівня розвитку екологічної духовності характерною ознакою є відповідальність: сприймання природи – цілісне; ставлення до природи – активний захист.

На низькому і середньому рівнях становлення духовних цінностей особистості, ступінь усвідомлення нею свого взаємозв'язку зі світом ще не достатній для того, щоб говорити про сформованість духовних цінностей. Лише на третьому, високому рівні духовні цінності особистості стають її якістю, перетворюючись на особисту причетність і відповідальність.

Прикладним аспектом застосування рівнів розвитку екологічної відповідальності (духовності) людини може слугувати діагностика особистості (наприклад, студента) за результатами виявленого взаємозв'язку між критеріями навченості студента та рівнем розвитку його особистої екологічної відповідальності (додаток Ш). Наведені рівні складають ієрархію: кожний новий рівень бере свій початок у попередньому і створює реальну базу для зародження наступного. Просування студента цими "ієрархічними сходинами" засвідчує його зростання як духовної, екологічно відповідальної особистості.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >