Система соціального партнерства в Україні та її особливості за видами економічної діяльності

Металургійний комплекс України представлений підприємствами, що входять до складу великих корпорацій, таких як "Метінвест холдинг", "Індустріальний союз Донбасу", "Арсілор Міттал", " Євраз холдинг", " Інтерпайп", які позиціонують себе як соціально орієнтований та соціально відповідальний бізнес.

Основними засадами внутрішньої соціальної політики, яка реалізується на підприємствах металургійного комплексу України, є:

– створення та забезпечення нормальних умов праці та зайнятості трудового колективу;
– забезпечення тісного взаємозв'язку між результатами праці та заробітною платою трудящих (як основного показника їх рівня доходів), а також моральною та матеріальною винагородою працівників за працю;
– дотримання державних соціальних стандартів;
– недопущення заборгованості з виплати заробітної плати;
– турбота про зміцнення здоров'я працівників підприємства (часткове фінансування надаваної працівникам медичної допомоги й медичних послуг, медичного страхування, витрат на вакцинацію, оздоровлення в санаторіях- профілакторіях, санаторіях і базах відпочинку, матеріальна допомога на оздоровлення, додаткові пільги для донорів крові тощо);
– надання цілого спектра соціальних пільг і гарантій працівникам і членам їх родин (доставлення працівників, які мешкають у віддалених мікрорайонах, на підприємство і додому, матеріальна допомога працівникам при одруженні, народженні дитини, а також надання їм додаткової оплачуваної відпустки при одруженні й народженні дитини, матеріальна допомога працівницям підприємства, які перебувають у відпустці за доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відпочинок членів родини й оздоровлення дітей у дитячих оздоровчих центрах тощо);
– розвиток фізкультури і спорту на підприємстві, організація дозвілля та вирішення побутових питань працівників підприємства (фінансування проведення робочої спартакіади, культурно-масових заходів, перерахування коштів профспілковому комітету для організації та проведення цієї роботи, придбання дитячих новорічних подарунків тощо);
– реалізація молодіжної політики (турбота про професійне зростання та розвиток науково-технічної творчості молоді (конкурси професійної майстерності, науково-технічні конференції молоді, підготовка резерву і планування кар'єри), її побут та відпочинок (культурно-масові та спортивні заходи, позики молодим родинам), матеріальне й моральне заохочення молоді тощо);
– надання адресної допомоги соціально незахищеним категоріям населення, пов'язаним із підприємством (багатодітним родинам працівників, самотнім матерям, родинам працівників, які мають дітей-інвалідів, опікунам дітей, які є їх єдиними годувальниками, удовам (удівцям), що мають дітей, родинам, що втратили годувальника у зв'язку із травмою на виробництві тощо);
– надання соціальних пільг і гарантій колишнім працівникам підприємства (виплата матеріальної допомоги й додаткової пенсії непрацюючим ветеранам, фінансування заходів, проведених Радою ветеранів, часткове фінансування надання медичних послуг і медичного страхування, надання пільгових путівок для оздоровлення тощо).

Зовнішня соціальна політика в діяльності бізнесу передбачає зовсім інші методи його функціонування на території присутності, а також відносин бізнесу із владою та суспільством. Навіть в економічно розвинених західних країнах в умовах низької залежності бізнесу від держави компанії використовують участь у соціальних програмах і добродійність, щоб "заслужити" лояльність із боку влади, одержати певні соціально-психологічні переваги перед конкурентами, податкові пільги тощо.

Для зовнішньої соціальної політики підприємств металургійного комплексу характерні такі моделі взаємодії бізнесу і навколишнього середовища:

– модель, яка обумовлює те, що розвиток бізнесу нерозривно пов'язаний із розвитком території (містоутворююче підприємство), коли межа між працівниками, безпосередньо задіяними в бізнес-структурах, та членами їх родин, а також іншим населенням території присутності бізнесу, дуже примарна. Бізнес у питаннях соціальної політики в цьому випадку орієнтується на інтереси всього населення території, оскільки його благополуччя – найважливіша умова благополуччя самого бізнесу, тому підприємство не може працювати на території та бути осторонь від проблем її розвитку;
– зовнішня соціальна політика підприємства характеризується добродійністю – надання матеріальної допомоги та спонсорської підтримки на підставі звернення громадян, громадських організацій, органів державного управління та місцевого самоврядування, політичних партій, недержавних об'єднань тощо. Не є секретом той факт, що нерідко благодійна акція має добровільно-рекомендаційний, а в деяких випадках навіть і примусовий характер та стає запорукою невтручання влади (громадсько-політичних органів та ін.) у процес реалізації того або іншого бізнес-проекту. Практично в кожному регіоні є якийсь яскравий об'єкт, який слугує символом такого типу моделі;
– модель соціального інвестування бізнесу за допомогою реалізації соціальних програм як бізнес-проектів (з орієнтацією на кінцевий результат і наступною оцінкою ефективності) в обмін на певні поступки (дозвільні документи та ін.) з боку влади й/або суспільства;
– модель соціального партнерства бізнесу, органів державного управління та громадських організацій, яка передбачає уточнення та регламентацію сфер відповідальності бізнесу, влади і суспільства у спільному вирішенні суспільно значущих питань.

При цьому найперспективнішою вважається діяльність бізнесу соціальної спрямованості, що передбачає взаємну відповідальність бізнесу і влади перед суспільством, а також урахування інтересів підприємців не тільки в економічній, але і в соціальній сфері. Створення взаємовигідних механізмів соціальних інвестицій бізнесу в суспільство стає важливим елементом переговірної стратегії бізнесу та влади.

Перехід від добродійності до сфокусованих соціальних інвестицій і на регіональному, і на національному рівнях роботодавці металургійного комплексу розглядають як основу зовнішньої соціальної політики корпорацій. Ці соціальні інвестиції мають бути спрямовані на вирішення найактуальніших проблем у сфері зайнятості, освіти, безпеки, охорони здоров'я та середовища проживання. При цьому має бути викорінене соціальне утриманство, створені механізми суспільного контролю за виконанням державою та суспільством своїх соціальних зобов'язань.

Аналіз наявних умов реалізації металургійними підприємствами соціально відповідальної позиції ведення бізнесу висвітлює окремі проблеми, які потребують вирішення. До таких проблем, що заважають перетворенню зовнішніх соціальних програм бізнесу на ефективний інститут вирішення соціальних проблем населення, можна зарахувати такі:

– частина "пожертв" бізнесу не доходить до соціальних споживачів. Керівники підприємств, що скеровують кошти на зовнішні соціальні програми, спонсорську і добродійну діяльність, найчастіше не можуть контролювати правильність і ефективність витрат цих коштів;
– окремі соціальні проекти бувають вкрай невигідними підприємцям, але підтиском адміністративних структур вони вимушені їх фінансувати. Погляд на соціальну відповідальність бізнесу в такий спосіб викривляється, тому що соціальна відповідальність перетворюється на різновид "прихованого соціального податку", простого "соціального пожертвування";
– в окремих випадках держава формує недостатньо ефективні правові та соціальні інститути, і, як наслідок, бізнес-структури змушені компенсувати "помилки" держави, здійснюючи значні соціальні інвестиції, тим самим "заміщуючи" державу в соціальній сфері. У відносинах держави та підприємців головну роль завжди відіграє держава, а підпорядковану – бізнес, тому необхідність і можливість реалізації окремих соціальних проектів задаються саме владою.

Формування соціально відповідального бізнесу пов'язане з низкою суперечностей та конфліктів:

– конфлікт інтересів при формуванні внутрішньої соціальної політики між бізнесом і профспілками;
– конфлікт інтересів між бізнесом й органами державного управління та місцевого самоврядування при формуванні зовнішньої соціальної політики бізнесу.

На жаль, дієва й ефективна система реалізації процесу узгодження інтересів та забезпечення взаємовигідного співробітництва органів державної (регіональної, муніципальної) влади, власників бізнесу (роботодавців) та представників найманих працівників (профспілкових організацій), яка забезпечить запобігання й/або пом'якшення суперечностей, що виникають у процесі соціального діалогу, сьогодні практично відсутня. Таку систему узгодження інтересів можливо створити тільки на базі досягнення сторонами соціального діалогу фундаментального консенсусу за питаннями:

– збереження стабільності розвитку національної економіки;
– сприяння економічному зростанню й конкурентоспроможності бізнесу;
– спільного регулювання і контролю у сфері економічної та соціальної політики сторонами соціального партнерства (діалогу);
– підтримки соціального миру.

Створення зазначеної системи ускладнюється, з одного боку, різними підходами до оцінки соціальної орієнтації бізнес-структур через особистісні, політичні, економічні та інші особливості цих структур, з іншого- взагмовиключними вимогами, які пропонуються бізнесу соціальними партнерами. Наприклад, профспілкові лідери поєднують вимоги до роботодавця про розширення в колективному договорі переліку й обсягу соціальних пільг і компенсацій для трудящих з одночасним висуванням вимог до збільшення як розмірів тарифних ставок (окладів) працівникам, так і їх питомої ваги в структурі заробітної плати. Є цілий перелік взагмовиключних вимог до бізнесу і з боку профспілок, і з боку органів державного управління та місцевого самоврядування.

Для розвитку соціально відповідального бізнес-середовища в Україні необхідно:

1) сформувати єдині правила ведення бізнесу тільки як соціально орієнтованого та відповідального перед власним персоналом та суспільством загалом;
2) визначити методологічні основи і методичні рекомендації щодо кваліфікації та оцінки бізнесу з погляду його соціальної відповідальності;
3) виробити єдині критерії оцінки ступеня соціальної відповідальності бізнесу;
4) уточнити систему узгодження інтересів сторін соціального діалогу на основі реальних можливостей кожної зі сторін;
5) створити механізм суспільного контролю за дотриманням сторонами соціального діалогу взятих зобов'язань і відповідальності за їх невиконання.