И. Поняття корупції, корупційних злочинів та корупційної злочинності в законодавчому та нормативно-правовому полі

Одним із перших варіантів офіційного розуміння поняття "корупція" з боку вищих органів державної влади України була законодавча пропозиція, яка містилась у листі Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1993 р. № 19-683/4, адресованому Верховній Раді України з приводу виконання п. 2 згаданої вище постанови Верховної Ради України Постанові від 23 січня 1993 р. " Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби із злочинністю", який передбачав необхідність законодавчого визначення зазначеного поняття. Цим листом пропонувалось передбачити у законі, що корупція – ціе "суспільне небезпечне діяння, що полягає в корисливому використанні посадовими особами свого службового становища і пов'язаних з ним можливостей для збагачення, протиправного одержання матеріальних чи інших благ і переваг в особистих чи групових інтересах" Таким чином, корупція зводилась до конкретного суспільно небезпечного діяння (злочину), а точніше до посадового зловживання, яке: 1) мало корисливий характер; 2) було спрямовано на збагачення або протиправне одержання матеріальних чи інших благ і переваг в особистих чи групових інтересах.

У прийнятому 5 жовтня 1995 р. Законі України "Про боротьбу з корупцією" (ст. 1), сформульовано: "Під корупцією в цьому Законі розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг". Основною формальною особливістю такого визначення поняття "корупція" є те, що воно має нормативно-правовий характер. Що стосується суті самої корупції, то її відзначає низка моментів: по-перше, корупція розглядається як діяльність; по-друге, така діяльність пов'язується із протиправним використанням службових повноважень; по-третє, сфера цієї діяльності обмежується сферою державного управління; по-четверте, її відзначає чітко визначена корислива (матеріальна) спрямованість. За формою прояву корупція є близькою до одержання хабара, зловживання владою або посадовим становищем, хоча і не тотожна їм. Слід погодитись з тими вченими і практиками, які вважають передбачене у Законі України "Про боротьбу з корупцією" поняття "корупція" не зовсім вдалим. Про те, що це поняття не можна визнати досконалим і універсальним, оскільки воно відображає розуміння корупції у вузькому смислі і може бути застосоване лише у контексті зазначеного закону, відзначали і окремі автори Закону України "Про боротьбу з корупцією". Саме фахівці, які працювали над підготовкою цього закону, відчули всю складність чіткого юридичного визначення поняття "корупція". Пропонувалися різні підходи, різні варіанти визначень. Вносилась пропозиція (і слід зазначити – не позбавлена підстав) взагалі відмовитися від загальної дефініції. Було й інше – пропонувалося розглядати корупцію як злочин і передбачити у КК спеціальну норму про відповідальність за корупцію. Як уже зазначалось, на законодавчому визначенні поняття "корупція" особливо наполягали керівники правоохоронних органів, які вбачали у відсутності такого визначення основну правову перешкоду ефективній протидії корупції. І хоча для більшості фахівців, що працювали в робочій групі по підготовці відповідних законопроектів, необхідність законодавчого визначення цього поняття викликала великий сумнів, у результаті багатьох дискусій, зокрема і на засіданні парламентської Комісії з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, було прийнято компромісне рішення – дати загальне визначення поняття "корупція" і сформулювати основні види корупційних діянь, що знайшло своє відображення у ст. 1 Закону України "Про боротьбу з корупцією".

Таким чином, вказане законодавче визначення поняття "корупція"- це результат певного компромісу, який за тодішніх умов прийняття цього закону (політичних, організаційних, стану вітчизняних наукових досліджень у сфері протидії корупції), мабуть, не міг мати принципово іншого рівня досконалості. Однак, незважаючи на власну недосконалість, це визначення все ж зіграло свою позитивну роль у загальному розумінні поняття "корупція". У перспективі законодавче описання поняття "корупція" може зазнати змін, які пропонуються деякими суб'єктами законодавчої ініціативи. Зокрема, такого роду пропозиції містяться у двох законопроектах, які вносились на розгляд парламенту Кабінетом Міністрів України та Президентом України відповідно у 1998 та 2000 pp.

Передбачене в Законі України "Про боротьбу з корупцією" визначення поняття корупції є не єдиним у нашій державі розумінням, яке має офіційний характер. Такого роду розуміння також відображене в Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 pp., затвердженій указом Президента України від 24 квітня 1998 р. №367/98. У ній сказано: "У правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень стики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь". Як бачимо, наведене визначення поняття "корупція" за своїм змістом суттєво відрізняється від того, яке передбачене у Законі України "Про боротьбу з корупцією". Це обумовлено тим, шо воно має інше порівняно із законодавчим визначенням функціональне призначення – його основне призначення полягає в тому, щоб констатувати різноманітність корупційних проявів, виключивши зведення корупції до якогось одного виду правопорушення. Слід зазначити, що саме у такому вигляді це визначення було передбачене у згаданій Концепції.

Корупційні злочини і корупційне злочинність Виділення корупційних злочинів як особливого виду злочинів є правомірно обгрунтованим з огляду на таке:

• 1. Поняття "корупційний злочин" – поняття конвенційне, тобто таке, що мас відповідний нормативно-правовий зміст. Воно, як і інше – "корупційне правопорушення"- вживається у такому міжнародному документі, як Конвенція про кримінальну відповідальність за корупцію, прийнятій 4 листопада 1998 р. в м. Страсбург і відкритій для підписання 1999 р. Таким чином, це поняття є загальновизнаним у міжнародному праві, що дає можливість, по-перше, стверджувати про виділення такої групи злочинів в принципі, по-друге, використання такого терміну для потреб національного права.
• 2. Наявність зазначеної групи злочинів логічно випливає з чинного законодавства України. Вітчизняне законодавство вживає такі терміни як "корупція", "корупційні діяння", " правопорушення, пов'язані з корупцією" (закони України "Про боротьбу з корупцією", "Про державну службу" (ст. 37), " Про прокуратуру" (ст. 50-1) та інші). Із законодавчого визначення понять "корупція" та "корупційні діяння" та інших положень Закону України "Про боротьбу з корупцією" (ст. ст. 1,3, 7,8) випливає, що корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, можуть бути злочинними. Це також визнано Концепцією боротьби з корупцією в Україні на 1998-2005 pp., в якій сказано, що у правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь. У законах України "Про державну службу" (ст. 37), " Про прокуратуру" (ст. 50-1), "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" (ст. 5), " Про статус суддів" (ст. 43) міститься формулювання (" умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища"), яке за своїм змістом є якщо не аналогічним, то дуже близьким до поняття "корупційні злочини". Слід звернути увагу, що у цих законах йдеться не про посадові чи якісь інші злочини, на які у КК України міститься пряма вказівка, а саме про умисні злочини, вчинені з використанням свого посадового становища. Відповідним положенням з таким термінологічним зворотом зазначені закони були доповнені Законом України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про боротьбу з корупцією". Як уже зазначалось, цим термінологічним зворотом розробники цього закону намагались означити коло злочинів, які за своєю суттю є корупційними. Більше того, частиною представників авторського колективу по розробці згаданого законопроекту замість зазначеного формулювання пропонувався термін "корупційні злочини", який навіть було вжито в одному із варіантів проекту цього закону, але який в силу певних причин (головним чином через побоювання неоднозначного його тлумачення на практиці) не був закріплений у законі.

Отже, хоча закон та інші нормативно-правові акти і не називають прямо корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, які утворюють склад злочину, корупційними злочинами, вони все ж дають підстави для того, щоб називати такими всі кримінально карані правопорушення корупційного характеру. Слід зазначити, що кримінальне законодавство деяких країн прямо вказує на корупційний характер окремих складів злочинів. Так, Кримінальний кодекс Киргизької Республіки (ст. 303) передбачає відповідальність за такий злочин як корупція, а Кримінальний кодекс Республіки Молдова (ст. 189-4) – за недотримання посадовою особою вимог закону про боротьбу з корупцією та протекціонізмом.

• 3. Термін "корупційний злочин" є визнаним і широко вживаним у юридичній науці багатьох держав світу, зокрема тих, які виникли на теренах колишнього СРСР і правові системи яких є близькими до правової системи України.
• 4. Виділення такого виду злочинів як корупційні для потреб кримінально- правової науки та практики не лише можливе, але й доцільне з погляду особливої правової сутності, спільності ознак злочинних діянь, які охоплюються поняттям "корупція". Ці злочини виділяє те, що вони об'єднуються у відповідну групу не за формальним розташуванням в системі Особливої частини КК залежно від того, в якій главі знаходяться статті про їх відповідальність, а за цілим рядом спільних і обов'язкових для всіх їх ознак змістовного характеру: суб'єкта злочину, сфери вчинення, особливостей ознак об'єктивної і суб'єктивної сторони складу злочину. Такий підхід не є абсолютно новим для кримінального права та кримінології, оскільки за подібним принципом виділяються такі види злочинів, як, наприклад, транспортні, фінансові, економічні, митні, податкові, валютні, комп'ютерні і такі види злочинності як рецидивна, жіноча, корислива, насильницько-корислива, організована, професійна, пенітенціарна, політична тощо.

Підстави віднесення злочинів до категорії корупційних залежить, насамперед, від визначення підходу в розумінні такого соціального явища як корупція. Цьому розумінню сприятиме визначення об'єктивних та суб'єктивних ознак корупційних злочинів. Об'єктом таких злочинів є встановлений порядок діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, а також порядок реалізації посадовими особами таких органів наданої їм влади та посадових повноважень. Відповідні зловживання посадових осіб можливі і у приватному та інших секторах, але це не є корупцією, оскільки у такому разі відсутнє посягання на відносини, що виникають у процесі реалізації публічної влади. " Корозія" влади, яка настає внаслідок корупції, можлива через державний апарат, а не через комерційні структури та інші організації. Об'єктивна сторона полягає у неправомірному використанні (зловживанні) посадовими особами наданої їм влади або посадових повноважень. Суб'єктом корупційного злочину є не будь-яка посадова особа у розумінні ст. 164 КК, а лише посадова особа органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Особливість суб'єктивної сторони полягає у тому, що шляхом зловживання посадова особа переслідує особистий інтерес чи прагне задовольнити інтерес третіх осіб. При цьому такий інтерес не обов'язково має бути корисливим. Це може бути будь-який особистий інтерес. З огляду на це, видається, що ознаками, які визначають сутність корупційних злочинів, є: 1) особлива сфера соціальних відносин, в якій можливе вчинення корупційних злочинів, – сфера державного управління та місцевого самоврядування; 2) неправомірне використання (зловживання) посадовою особою наданої їй влади або свого посадового становища; 3) задоволення шляхом такого зловживання особистого інтересу чи інтересу третіх осіб; 4) спеціальний суб'єкт – особа, уповноважена на виконання функцій держави. Якщо адаптувати цю формулу до положень чинного кримінального законодавства, то – це посадова особа органу державної влади або органу місцевого самоврядування. У цьому зв'язку з категорії корупційних злочинів, слід виключити зловживання повноваженнями особами, які виконують управлінські функції в комерційних та інших організаціях і за цією ознакою за чинним кримінальним законодавством визнаються посадовими особами. Посадові особи таких організацій мають різні повноваження, різний статус, різні завдання тощо. Отже, для них навіть не можуть бути встановлені однакові обмеження, пов'язані із зайняттям тих чи інших посад.

Таким чином, корупційними можна визнати злочини, які полягають у неправомірному використанні (зловживанні) посадовими особами органів державної влади або органів місцевого самоврядування наданої їм влади або свого посадового становища в особистих інтересах або інтересах третіх осіб.

Види корупційних злочинів. Аналіз кримінального законодавства дає змогу віднести до категорії корупційних злочинів такі суспільно небезпечні діяння, як одержання хабара (ст. 168), зловживання владою або посадовим становищем (ст. 16S), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 166), посадова підробка (ст. 172), розкрадання державного або колективного майна шляхом зловживання посадовим становищем (ст. 84), винесення суддями завідомо неправосудного рішення (ст. 176), втручання у вирішення судових справ з використанням посадового становища (ст. 176-1), втручання у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, безпеки з використанням посадового становища (ст. 189-3), зловживання військової посадової особи владою чи посадовим становищем (ст. 254) та інші. Власне за описаними вище ознаками корупційним може бути визнано будь-який умисний злочин, який учиняється посадовою особою органу державної влади або органу місцевого самоврядування з використанням влади або свого посадового становища з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або для задоволення інтересів третіх осіб (таких злочинів у чинному КК, а також у проекті нового КК України понад тридцять). При цьому, одна частина з таких злочинів може бути безумовно визнана корупційними, інша – зарахована до категорії корупційних лише з певним застереженням, тобто лише за певних умов їх вчинення.

Так званими безумовно корупційними злочинами є суспільно небезпечні діяння, всі ознаки яких, що вказують на їх корупційний характер, зазначені в законі чи за необхідності випливають з його змісту. До них, зокрема, відносяться одержання хабара (ст. 168 КК), зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165 КК), розкрадання державного або колективного майна з використанням посадового становища (ст. 84 КК), притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 174 КК), винесення суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 176 КК), зловживання військової посадової особи владою чи посадовим становищем (ст. 254 КК). Ці злочини можуть бути вчинені лише посадовими особами, завжди пов'язані із зловживанням наданих їм влади або посадових повноважень, завжди вчиняються з корисливої або іншої заінтересованості. Єдине, що заплутує ситуацію з однозначним визнанням окремих із зазначених злочинів корупційними – це можливість їх вчинення не лише у сфері державного управління та місцевого самоврядування. Йдеться про такі посадові злочини, як одержання хабара (ст. 168 ЮС) та зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165 КК). Як відомо, чинне кримінальне законодавство (ст. 164 КК) визнає певних осіб посадовими незалежно від сфери їх діяльності. Такими можуть бути визнані особи, які займають відповідні посади чи виконують відповідні функції в органах державної влади, місцевого самоврядування, на державних підприємствах, в установах і організаціях, на підприємствах приватної чи колектив• ної форм власності (зокрема спільних, кооперативних та інших) тощо. Такий стан речей у науковій літературі визнається неправильним, оскільки суб'єктом посадових злочинів мас бути не просто посадова особа, а публічна посадова особа. Відповідальність за зловживання посадовими особами своїм офіційним статусом має бути диференційована хоча б з огляду на те, що такого роду діяння, вчинювані посадовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, та вчинювані посадовими особами інших установ, підприємств та організацій, посягають на різні об'єкти. На необхідність такої диференціації неодноразово вказували багато вітчизняних учених (О. Я. Светлов, С. В. Трофімов, О. О. Дулоров). Однак, ситуація у цьому плані залишається незмінною, більше того, вона перенесена і в проект нового КК України, в якому зберігся існуючий підхід щодо визначення посадової особи. І якщо не відбудеться принципових змін у цьому питанні при прийнятті нового КК загалом, то і надалі доведеться керуватися положеннями щодо визначення поняття посадової особи, які закладені у чинному КК, усвідомлюючи при цьому, що сьогоднішнє законодавче визначення посадової особи "суперечить юридичній природі посадових злочинів".

До так званих умовних корупційних злочинів відносяться злочини, вчинення яких не завжди супроводжується ознакою корупційності – в одних випадках вони мають корупційний характер, в інших – ні. Це, як правило, пов'язано з законодавчим описанням ознак суб'єкта злочину (може вчинятися і непосадовими особами) та суб'єктивної сторони злочину (для наявності складу злочину закон не вимагає корисливої мотивації чи іншої особистої заінтересованості). До цієї категорії корупційних злочинів відносяться, зокрема: порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 80-3 КК), видання нормативних актів, якими змінюються доходи і розходи бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 80-4 КК), перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 127 КК); підробка виборчих документів, приписка або неправильний підрахунок голосів (ст. 128 КК); порушення таємниці голосування (ст. 129 КК); порушення посадовою особою законодавства про референдум (ч. ч. 2 і 3 ст. 129 КК); порушення недоторканності житла громадян (ст. 130 КК), переслідування громадян за критику (ст. 134-1 КК), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 166 КК), провокація хабара (ст. 171 КК), посадова підробка (ст. 172 КК), завідомо незаконний арешт, затримання або привід (ст. 173 КК), примушення давати показання (ст. 175 КК), невиконання судового рішення (ст. 176-4 КК), бездіяльність військової влади (ст. 254-3 КК) – суб'єктивна сторона цих складів злочину не пов'язується з корисливою або іншою особистою заінтересованістю; порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності чи ставлення до релігії (ст. 66 КК), протидія законній підприємницькій діяльності (ст. 155-8 КК), втручання у вирішення судових справ (ст. 176-1 КК), втручання у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, безпеки (ст. 189-3 КК)- суб'єктом цих злочинів можуть бути як приватні, так і посадові особи (вчинення їх посадовою особою утворює кваліфікований склад таких злочинів). За умов вчинення таких злочинів посадовою особою і переслідування корисливого чи іншого особистого інтересу є всі підстави визнавати їх корупційними.

Особливе місце у питанні визнання того чи іншого злочину корупційним належить даванню хабара. Ця особливість зумовлена трьома моментами: 1) віднесенням законом давання хабара до посадових злочинів; 2) загальним суб'єктом його вчинення; 3) нерозривним зв'язком давання хабара з одержанням хабара. Хоча, давання хабара визнається злочином, який безумовно відноситься до категорії корупційних, однак така позиція видається спірною, оскільки цьому злочину не властиві щонайменше дві визначені вище ознаки, які характеризують злочин як корупційний: наявність спеціального суб'єкта і можливість зловживання суб'єктом давання хабара владою або посадовим становищем. Безумовно, давання хабара може бути вчинена посадовою особою з використанням наданої їй влади або своїх посадових повноважень і бути спрямованою для задоволення особистого, у т. ч. і корисливого інтересу. Але й у такому випадку відсутні підстави для безумовного віднесення дачі хабара до категорії корупційних злочинів. По-перше, як уже зазначалось, для цього немає достатніх законодавчих підстав, а, по-друге, вчинення посадовою особою таких дій виходить за рамки складу давання хабара і потребує додаткової кваліфікації за ст. 165 КК, яка передбачає відповідальність за такий корупційний злочин як зловживання владою або посадовим становищем. За будь-яких обставин давання хабара може бути визнана корупційним злочином лише умовно, як це до речі, має місце з визнанням цього злочину посадовим. Сам по собі факт розміщення його у главі "Посадові злочини" не є підставою того, що давання хабара – посадовий злочин у повному розумінні цього слова. Віднесення давання хабара до посадових злочинів обумовлене лише одним моментом – нерозривним зв'язком його з таким посадовим злочином, як одержання хабара. Інакше кажучи, давання хабара, як, до речі, і посередництво в хабарництві, відносяться до посадових злочинів тому, що вони разом з одержанням хабара утворюють необхідну співучасть. Особливість зазначених злочинів (давання хабара і одержання хабара) полягає в тому, що одержання хабара неможливе без його давання, і, навпаки, давання хабара неможливе без його одержання. Ця особливість (нерозривний зв'язок з корупційним злочином) є також підставою для умовного віднесення давання хабара до корупційних злочинів.

Особливістю корупційних злочинів є те, що, з одного боку, будучи об'єднаними за вищезазначеними ознаками в окрему групу злочинів, вони можуть бути складовими інших груп злочинів, які утворюються за формальними чи не формальними ознаками. Так, за формальними ознаками (місцем розташування конкретного корупційного злочину у тому чи іншому розділі Особливої частини КК) корупційні злочини можуть входити до більшості із визначених законом категорій злочинів (злочинів проти держави- ст. 66, 80-1, 80-3, 80-4 КК, проти державної та колективної власності – ст. 84 КК, злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина – ст. 130,133,134-1 КК, господарських злочинів – ст. 148-7 КК, посадових злочинів – ст. ст. 165, 166,168, 171,172 КК, злочинів проти правосуддя – ст. ст. 173,174, 175 КК, злочинів проти порядку управління– ст. 189-3 КК, злочинів проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я – 227-1 КК, військових злочинів – ст. ст. 254, 254-2,254-3 КК). За неформальними (змістовними) ознаками корупційні злочини можуть входити до складу економічних, фінансових злочинів, злочинів, вчинюваних організованими злочинними групами (організована злочинність) тощо. З іншого боку, знову ж таки, будучи об'єднаними за комплексом притаманних лише їм ознак, корупційні злочини за своїм змістом не збігаються із жодним іншим видом злочинів, утвореним як за формальними, так і неформальними ознаками. Це повною мірою стосується і такого виду злочинів, як посадові злочини (глава VII Особливої частини КК України), з якими найчастіше ототожнюють корупційні злочини. Річ у тому, що не всі посадові злочини є корупційними (взяти ту ж халатність, яка за ознаками суб'єктивної сторони не може бути визнана корупційним злочином, оскільки вчиняється з необережності), і не всі корупційні злочини своєю чергою є посадовими (у розумінні глави VII чинного КК України).

Що стосується корупційної злочинності, то її можна визначити як сукупність зумисних злочинів, учинених посадовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням влади або свого посадового становища з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або для задоволення інтересів третіх осіб. Корупційну злочинність, як і злочинність загалом, характеризують такі показники як її стан, структура, динаміка. Ці показники корупційної злочинності, а також деякі інші особливості, які її характеризують у кримінологічному плані, розглянуті нижче у розділі, присвяченому рівню, структурі та тенденціям розвитку корупції в Україні. Розглянуті аспекти не вичерпують повного розв'язання розглядуваної проблеми (окремі з них у вітчизняній літературі висвітлюються вперше, до того ж лише у постановному плані), однак вони з достатньою очевидністю свідчать про незаперечну актуальність їх дослідження в сучасних умовах розвитку нашого суспільства, зокрема визначення поняття, сутності корупційних злочинів, вирішення питань їх кваліфікації, поняття корупційної злочинності, співвідношення її з іншими видами злочинності тощо.