К. Механізм корупційних відносин, варіанти та схеми корумпованої поведінки, групи корупційних діянь

Питання про механізм корумпованих відносин (корупційної поведінки) у розв'язанні розглядуваної проблеми відноситься до ключових. З'ясування механізму корумпованих відносин дає змогу більш глибоко і точно визначити соціальну сутність і правову природу корупції, її види, закономірності розвитку, а зрештою – виробити адекватні заходи протидії цьому злу. Так, І. В. Сервецький визначає корупцію як "єднання представника державного апарату з вітчизняними і (або) зарубіжними кримінальними формуваннями, які діють з власної вигоди на шкоду політиці та економічній сфері''. Таким чином, ключовим словом, за допомогою якого І. В. Сервецький визначає поняття корупції, є термін "єднання''. При цьому він не уточнює, що слід розуміти під зазначеним терміном, що охоплюється його змістом. З характеристики організованих злочинних угруповань, на якій цей автор далі зупиняється у своїй роботі, можна дійти висновку, що у зміст названого терміну він включає найрізноманітніші види протиправної діяльності: підкуп злочинними угрупуваннями представників державної влади, проникнення представників таких угрупувань у політичні та державні установи, утримання своїх людей на керівних посадах у таких установах за допомогою незаконно набутого капіталу, сприяння окремим посадовим особам у їх політичній кар'єрі. Отже, зазначене "єднання" І. В. Сервецький, якщо виходити зі змісту його роботи, розуміє як односторонній вплив організованих злочинних угруповань на владні структури, який головним чином здійснюється двома шляхами: 1) за допомогою підкупу державних службовців та політиків; 2) шляхом "проштовхування" своїх представників у владні структури. І хоча в подальшому І. В. Сервецький зазначає, що "однією з умов життєздатності організованих угруповань є встановлення корумпованого взаємозв'язку і взаємовідносин з представниками законодавчої, виконавчої і судової влади", він все ж детально не розкриває механізму корумпованих відносин, оскільки не показує у процесі такого "корумпованого взаємозв'язку і взаємовідносин" ролі суб'єкта корупції – корумпованих осіб законодавчої, виконавчої і судової влади. Хоча, як відомо, без суб'єкта корупції, без його відповідної поведінки, процес корумпування неможливий.

Досліджуючи корупцію в контексті проблем протидії організованій злочинності в сфері економіки та фінансів, Г. Л. Репецька розглядає корупцію, з одного боку, як спосіб одержання максимального прибутку від тіньового бізнесу, захисту організованої злочинності від соціального контролю, а з іншого, – як спосіб збагачення чиновників, поступового вростання кримінальних структур в державний апарат. Таким чином, Г. Л. Репецька фактично виділяє чотири окремих аспекти корупційної поведінки, а саме такі як: 1) спосіб одержання максимального прибутку від тіньового бізнесу; 2) захист організованої злочинності від соціального контролю; 3) спосіб збагачення чиновників; 4) спосіб поступового вростання кримінальних структур у державний апарат. З такої характеристики корупції очевидне те, що корупція є вигідною справою, як власне для корулціонера (спосіб його збагачення), так і для тих осіб та структур, включаючи насамперед організовані злочинні угруповання, які задовольняють свій інтерес за допомогою корумпованої поведінки чиновника. При цьому для останніх можливе багатоцільове використання корупційних зв'язків: для одержання прибутку, для самозахисту від дії закону та інших форм соціального контролю, для проникнення в легальні структури державної влади. Така характеристика кидас певне світло на механізм корумпованих відносин, обмальовує його контур, але все ж не визначає його змісту, оскільки мас загальнокримінологічний, а точніше загальносоціологічний опис. Вона обмежується визначенням функціонального призначення корупції як протиправної діяльності, не вказуючи на конкретні корупційні засоби досягнення відповідних цілей. Безумовно, зазначена характеристика корупції має важливе значення для розуміння соціальної сутності корупції, але для з'ясування механізму корумпованих відносин вона є недостатньою.

На думку О. М. Охотнікової, корупція існує як система відповідних стосунків між певними посадовими особами та кримінальним середовищем на основі протиправної діяльності цих посадових осіб на шкоду державним та суспільним інтересам, які виявляються у різних формах. Перевагою наведеного розуміння корупції, яке може прояснити зміст механізму корумпованих відносин, є те, шо його автор розглядає корупцію, як систему стосунків. Разом з тим, не зрозумілим с те, який характер мають ці стосунки (чим зумовлені, на що спрямовані) і хто с іншою (крім посадової особи) стороною таких стосунків, оскільки термін "кримінальне середовище" не дає змогу виразно визначитись у цьому. З більшості наведених у літературі визначень поняття корупції взагалі складно виділити однозначні і чіткі ознаки механізму корумпованих відносин поведінки, оскільки в них сама суть такої поведінки зводиться до загальних формулювань, таких, як, наприклад, " порушення службового обов'язку", " корисливе зловживання владою або посадовим становищем" тощо.

Деякі з дослідників все ж акцентують увагу на проблемі визначення власне механізму корумпованих відносин, розуміючи механізм корупції як: а) двосторонню угоду, за якої особа, що перебуває на державній чи іншій службі, нелегально "продає" свої службові повноваження або послуги, що засновані на авторитеті посади чи пов'язаних з ним можливостях, фізичним або юридичним особам, групам (зокрема організованим злочинним формуванням), а "покупець" отримує можливість використати державну чи іншу структуру в своїх цілях: для збагачення, законодавчого оформлення привілеїв, ухилення від передбаченої законом відповідальності, соціального контролю і т. п.; б) вимагання службовцем хабара, додаткової винагороди; в) ініціативний, активний підкуп службовців, нерідко з одночасним сильним психологічним впливом на них. При цьому зазначається, що взаємовигідна двостороння угода є найбільш поширеним механізмом корупції. За даними деяких досліджень, вона обопільно простежується приблизно у половині всіх випадків хабарництва, частіше, ніж пряме вимагання хабара та ініціативний підкуп, які мають місце майже однаково. В описаному механізмі корупції А. І. Долгова виділяє особливу ситуацію, за якої "угода" полягає в тому, що особа "купляється" нібито "на корню", одержуючи регулярну винагороду, не відаючи, яке "завдання" їй прийдсться виконувати і коли саме. У такому випадку посадова особа продасться не фізично, а "закладає" свої повноваження, можливості, зв'язки тощо. Таким чином створюються основи "тотального підкупу".

Такої ж позиції щодо механізму корупції дотримується В. Д. Лаптеакру, на думку якого в корупції присутні елементи "кримінального договору", предметом якого є купівля-продаж офіційних повноважень за винагороду. Позиція цього автора, власне, базується на положеннях Закону Республіки Молдова "Про боротьбу з корупцією", в якому корупція розглядається як "зговір двох сторін", одна з яких пропонує чи обіцяє не передбачені законом переваги або блага, а інша, яка перебуває на службі, погоджується прийняти чи приймає їх в обмін на виконання чи невиконання певних пов'язаних із службою дій. Таке визначення механізму корупції базується на розумінні цього явища як "продажності посадової особи" і незважаючи на описані вище варіанти в принципі зводиться до одного – до взаємодії на матеріальній основі обох сторін корумпованих відносин – суб'єкта корупції і особи, яка забезпечує матеріальну "оплату" його послуг (за висловом А. І. Долгової, корупціонера і коруптера). Різниця полягає лише в характері такого роду корумпованих відносин: діють обидві сторони при цьому добровільно чи така угода для однієї з сторін носить вимушений характер; кому із них належить ініціатива зазначених "купівлі-продажу"; незаконна винагорода корупціонером отримується систематично, незалежно від вчинюваних ним дій чи епізодично – лише за вчинені ним конкретні дії тощо. Однак, така різниця видається не принциповою для суті корупції, оскільки зміст корумпованих відносин і їх правова оцінка залишається в принципі однаковою для всіх зазначених варіантів. З огляду на це, можна констатувати, що наведена схема механізму корупції відображає лише один із можливих аспектів корумпованих відносин. З юридичної точки зору йдеться лише про хабарництво.

Прибічником визнання угоди механізмом корумпованої поведінки є також Н. О. Лопашенко. Даючи характеристику найбільш небезпечним проявам корупції (корупційним злочинам), вона виходить з того, що корупційні злочини це: 1) завжди угода між посадовою особою і особою, яка зацікавлена у відповідних діях посадової особи; 2) угода, яка завжди носить взаємовигідний характер (не обов'язково матеріальний); 3) угода, яка завжди суперечить чинному законодавству. Особливість підходу Н. О. Лопашенко полягає в тому, що вона визнає саме угоду єдиним механізмом злочинної корумпованої поведінки, тоді, як, наприклад, автори зазначеного вище російського підручника "Кримінологія" за редакцією А. І. Долгової вважають, що угода є найбільш поширеним механізмом корупції. Крім того, обов'язковою ознакою такої угоди вона називає її протиправність. Іншими словами, предмет такої угоди має бути завжди незаконним. При цьому вона допускає нематеріальний характер вигоди від такої угоди, що одразу ж розширює її рамки за межі хабарництва. Водночас, це породжує досить парадоксальну ситуацію, за якої один і той же вид злочину за наявності усіх обов'язкових описаних у законі ознак може як визнаватися корупційним злочином, так і не визнаватися. Це, наприклад, стосується зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165 КК): якщо посадова особа зловживала владою або посадовим становищем в інтересах іншої особи, то воно визнаватиметься корупційним злочином, якщо ж таке зловживання вчинялось для задоволення особистого інтересу посадової особи – ні.

Розглядаючи корупцію у контексті радянського кримінального права, Б. В. Волженкін виділяє три основні різновиди корумпованої поведінки посадових осіб. Перший – заволодіння посадовою особою чужим майном шляхом його вилучення всупереч волі власників з використанням службового становища. Другий – використання посадовою особою службового становища при вчиненні інших дій корисливого характеру, не пов'язаних з заволодінням чужим майном (наприклад, зловживання службовим становищем із корисливих спонукань, контрабанда, спекуляція). Третій, "класичний" різновид прояву корупції – одержання посадовою особою матеріальних цінностей чи послуг матеріального характеру у зв'язку з посадою, яку вона обіймає, з відома осіб, які передають ці цінності чи надають послуги. Подібний прояв корупції передбачений кримінально-правовою нормою – одержання хабара. Таким чином, запропонований Б. В. Волженкіним підхід щодо розгляду різновидів корумпованої поведінки суттєво розширює правові рамки корупції порівняно з наведеним вище розумінням механізму корумпованих відносин. Однак, і він, на мій погляд, має два істотні недоліки. По-перше, механізм корумпованої поведінки аналізується лише стосовно кримінально караних проявів корупції. За межами аналізу залишається корумпована поведінка, яка утворює інші види корупційних правопорушень. По-друге, будь-який із виділених цим автором різновидів корумпованої поведінки пов'язується виключно із задоволенням корисливого інтересу корупціонера, у той час, як такий інтерес може бути і некорисливим.

Варіанти корумпованої поведінки. Механізм корупції може передбачати два варіанти корумпованої поведінки, за яких в одному випадку має місце взаємодія двох суб'єктів, кожен з яких за допомогою встановлення корупційного зв'язку прагне задовольнити свої інтереси (в окремих випадках- інтереси тільки однієї сторони корумпованих відносин, інтереси іншої сторони з погляду правової оцінки вчиненого можуть, так би мовити, не проглядатися), в іншому- корумпована діяльність зводиться до дій лише однієї особи (корупціонера), яка самостійно (без взаємодії з іншим суб'єктом) задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої їй влади чи посадових повноважень.

Перший з них, який грунтується на принципі "ти мені – я тобі", своєю чергою також може характеризуватися двома ситуаціями: 1. Взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на матеріальній основі, коли суб'єкт, наділений владними (службовими) повноваженнями, за матеріальну винагороду вчиняє на користь особи, яка надає цю винагороду, певні дії з використанням наданої йому влади чи посадових повноважень або утримується від вчинення певних дій, які він міг чи зобов'язаний був у даній ситуації вчинити з використанням влади чи посадових повноважень. У такому випадку ми маємо справу із класичним проявом корупції- з підкупом-продажністю особи, уповноваженої на виконання функцій держави. Предметом купівлі-продажу виступає влада (службові повноваження), а засобом розрахунку- винагорода матеріального характеру. У більшості випадків (коли "продавцем" влади виступає посадова особа) юридичною мовою це називається хабарництвом – даванням-одержанням хабара. Саме з таким проявом корупції пов'язане типове розуміння цього явища і механізму корумпованих відносин. При такого роду корупції, умовно кажучи, відбувається обмін влади на власність, на матеріальні цінності, на послуги матеріального характеру. 2. Взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на вигідних для обох сторін умовах, які не обумовлюються безпосередньою матеріальною винагородою. Йдеться також про свого роду підкуп, який відрізняється від попереднього характером розрахунку: предметом купівлі-продажу у цьому випадку виступає також влада (службові повноваження), однак засобом розрахунку- винагорода нематеріального характеру. Ця особливість суттєво розширює правові рамки корупції, не дозволяючи зводити її у правовому розумінні лише до хабарництва. Водночас, вона не змінює суті вчиненого і не зменшує характеру його суспільної небезпеки. Адже для держави і суспільства в принципі не суть важливо, яку винагороду одержує носій владних (службових) повноважень за свою продажність, що, зокрема, підтверджується тим, що об'єктом одержання хабара традиційно визнається не принцип оплати праці службовців, а авторитет і престиж влади. Принципово важливим є те, що, по-перше, особа, уповноважена на виконання функцій держави, продається, а, по-друге, у такому випадку корумпована особа починає служити не державі та суспільству, а тому, хто його "купив" за неофіційну матеріальну винагороду чи за будь-яку іншу вигоду. Важливо, що в результаті таких дій, як вже зазначалось вище, відбувається "пошкодження" системи управління, " продаж влади". Теоретично можлива і третя ситуація взаємодії суб'єктів корупційних відносин, коли посадова особа шляхом неправомірного використання владних повноважень задовольняє чийсь особистий чи груповий інтерес третіх осіб, не отримуючи за це нічого для себе особисто. У такій ситуації, яка виходить за рамки принципу "ти мені – я тобі", ми маємо справу з так званим "корупціонером-альтруїстом". На практиці така ситуація малоймовірна, хоча повністю виключити її все ж не можна. Ця ситуація не охоплює випадків, коли не встановлено істинного особистого інтересу носія владних повноважень, який зловживав ними в інтересах третіх осіб. Не встановлення такого інтересу ще не означає його відсутність. Йдеться про зловживання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, владою чи посадовими повноваженнями саме за відсутності прагнення задовольнити свій особистий (корисливий чи будь-який інший) інтерес, коли задоволення інтересу третіх осіб с засобом задоволення (щонайменше розрахунок на це) особистого інтересу носія владних (службових) повноважень. Може бути і "альтруїзм" навпаки, коли особа задовольняє приватний інтерес особи, уповноваженої на виконання функцій держави (надає їй будь-які послуги, зокрема матеріального характеру), не очікуючи відповідної взаємності. Однак такі випадки можуть бути віднесені до корупції лише за умови, що особа, уповноважена на виконання функцій держави, яка отримує винагороду чи послуги, усвідомлює, що факт надання таких винагород чи послуг безпосередньо пов'язані з її офіційним статусом. Зокрема, це стосується випадків одержання такою особою незаконної винагороди не за виконання чи невиконання будь-яких конкретних дій, а за добре ставлення, заступництво, потурання тощо.

Другий варіант корумпованої поведінки, як вже зазначалось вище, полягає у тому, що суб'єкт корупції задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої їй влади чи посадових повноважень без взаємодії з іншими особами (взаємодія можлива лише в рамках співучасті у вчиненні злочину). Обидва ж варіанти об'єднує те, що як у першому, так і в другому випадках, суб'єкт корупційних діянь задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес третіх осіб за допомогою неправомірного використання офіційно наданих йому влади або посадових (службових) повноважень. Обидва зазначені варіанти об'єднує також те, що незаконне використання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, свого статусу чи можливостей, які з нього випливають, з метою одержання особистої вигоди чи в інтересах інших осіб, створює необгрунтований пріоритет інтересів одних осіб перед іншими. Поява такої нічим не аргументованої переваги і є, як зазначають окремі дослідники, початковий показник корумпованої поведінки посадової особи, яка її допустила. Необгрунтованість такого пріоритету полягає в тому, що особа набуває його виключно за рахунок неправомірного використання наданої їй влади чи посадових (службових) повноважень. Офіційні повноваження використовуються не за призначенням – в інтересах суспільства і держави, а в приватних (особистих, третіх осіб, групових тощо) інтересах.

Схеми корупційної поведінки. Якщо спробувати описати ці варіанти механізму корупції за допомогою умовних схем корумпованої поведінки, то вони зводитимуться до таких:

• 1. "Ти мені – я тобі" (взаємодія суб'єктів корумпованих відносин здійснюється на матеріальній основі). Це найбільш поширена, найбільш типова і найбільш ефективна з погляду досягнення результату корупційної діяльності схема корумпованих відносин, яка на побутовому рівні відображається фразою "не підмажеш – не поїдеш". Правова оцінка дій суб'єктів корумпованих відносин при такій схемі залежить від багатьох обставин, зокрема, від статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави, характеру вчинюваних дій, належності ініціативи незаконної матеріальної винагороди, наявності примусу до такого роду дій тощо. Так, якщо суб'єктом корупції є посадова особа, то одержання нею незаконної матеріальної винагороди за виконання чи невиконання в інтересах того, хто надає таку винагороду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи посадових повноважень, утворює склад одержання хабара, а надання зазначеної винагороди – склад давання хабара. Якщо ж таку винагороду одержав працівник державної установи чи організації, який не є посадовою особою, за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням службового становища, його дії за наявності необхідних підстав утворюють склад злочину, передбаченого ст. 191-2 КК (одержання незаконної винагороди працівником державної установи чи організації). Надання матеріальних благ або вигод майнового характеру у таких випадках не є кримінально караним. У разі вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за незаконну винагороду дій, які утворюють певний склад злочину (зловживання владою чи посадовим становищем, перевищення влади чи посадових повноважень, посадова підробка, винесення завідомо неправосудного вироку, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності), її дії потребують додаткової кваліфікації за відповідною статтею КК. Особливістю зазначеного виду корумпованих відносин є те, що навіть дії, вчинені особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за незаконну матеріальну винагороду в межах офіційно наданих їй повноважень, визнаються кримінально караними – одержанням хабара чи одержанням незаконної винагороди працівником державної установи чи організації.
• 2. 'Ти мені – я тобі" (взаємодія суб'єктів корумпованих відносин здійснюється на нематеріальній основі). Також досить поширена схема корумпованих відносин, яка, на відміну від попередньої, як правило, характеризується слабшою мотивацією дій суб'єктів такої взаємодії. Хоча в окремих випадках, особливо коли це стосується вирішення життєво важливих для суб'єктів таких відносин питань (наприклад, вступу дітей до вузу, влаштування родичів на роботу, просування по службі тощо), мотиви такого роду корумпованої діяльності можуть не уступати, а інколи і переважати корисливу мотивацію. Що стосується правової оцінки дій суб'єктів корумпованих відносин, то у таких випадках вона може бути набагато різноманітнішою від попередніх ситуацій. Насамперед, слід відзначити, що відсутність матеріальної основи таких відносин виключає хабарництво – як одержання хабара, так і його давання. Правова оцінка дій особи, уповноваженої на виконання функцій держави, головним чином залежить від трьох моментів: 1) чи є вона посадовою особою; 2) наскільки її дії відхиляються від рамок правомірної поведінки, обумовленої її офіційним статусом; 3) на задоволення якого інтересу іншої особи спрямовані її дії. Залежно від зазначених моментів дії обох учасників корумпованих відносин у таких випадках можуть бути кваліфіковані як злочинні, визнані адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями. Так, дії особи, уповноваженої на виконання функцій держави, можуть утворювати загальний або спеціальні склади зловживання владою чи посадовим становищем. У такому разі дії особи, яка представляє іншу сторону корумпованих відносин, можуть бути розцінені як підмовництво до вчинення відповідного посадового злочину (якщо ініціатива вчинення такого злочину належала цій особі).

З. "Я – тобі". Ця схема характеризується тим, що задоволення особистих інтересів суб'єктів корупційних відносин здійснюється в однобічному порядку: або шляхом неправомірного використання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, влади або посадових (службових) повноважень задовольняється тільки інтерес третіх осіб, або це має місце лише стосовно інтересу посадової особи, яка отримує незаконну матеріальну винагороду, їй надаються послуги матеріального чи нематеріального характеру, задовольняються інші її особисті інтереси. Правова оцінка такого роду дій також залежить від багатьох моментів, насамперед, від правового статусу кожної із сторін таких відносин, характеру їх дій тощо.

4. "Я – собі". При такого роду корумпованої поведінки особа, уповноважена на виконання функцій держави, за допомогою неправомірного використання наданої їй влади або посадового становища задовольняє свій корисливий або інший інтерес самостійно, без взаємодії з іншою стороною корумпованих відносин. До цього різновиду корупційної діяльності слід відносити зловживання такої особи не лише для задоволення свого власного інтересу, але й інтересів своїх близьких родичів, інтереси яких для суб'єкта корупції є такими ж важливими, як і свої особисті. Характерним видом корумпованої поведінки, яка вписується у зазначену схему, є розкрадання чужого майна з використанням посадового становища. Такою схемою охоплюються також випадки використання посадовою особою в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їй у службове користування приміщень, засобів зв'язку, техніки або іншого державного майна. Власне, нею охоплюється будь-яке використання влади або посадових (службових) повноважень в особистих інтересах. Знову ж таки, як і в попередньому випадку, правова оцінка дій особи, уповноваженої на виконання функцій держави, може бути самою різноманітною – вони можуть утворювати склад злочину, адміністративного чи дисциплінарного правопорушення. Зазначені схеми корупційних відносин можуть мати різні варіації, переплітатися між собою, але в принципі вони зводяться до наведених вище.

З огляду на зазначені механізми корупційних відносин, корупційні діяння можна розділити на три групи. Першу групу складають діяння, пов'язані з використанням особою, уповноваженою на виконання функцій держави, влади або посадових (службових) повноважень для незаконного одержання нею грошей, матеріальних цінностей, послуг і переваг матеріального характеру. Тобто, йдеться про безпосередній підкуп посадової особи, яка "продає" владу за незаконну матеріальну винагороду (ст. 168 КК) або отримання такої винагороди (послуг, переваг) хоча і не за "продаж" владних (службових) повноважень, але у зв'язку з наявністю таких (ст. 191-2 КК). Другу групу складають діяння, які пов'язані з незаконним заволодінням посадовою особою з використання посадового становища чужим (у більшості випадків державним або колективним) майном (ч. 2 ст. 84 КК). Третя група зазначених діянь – це інші діяння, які вчинює особа, уповноважена на виконання функцій держави, з використанням наданої їй влади або посадових (службових) повноважень для задоволення особистих, зокрема корисливих, вузькогрупових, корпоративних інтересів, інтересів третіх осіб, не пов'язані з одержанням незаконної матеріальної винагороди і з незаконним заволодінням чужим майном. До такого роду діянь можуть бути віднесені будь-які зловживання зазначеної особи, вчинені з корисливих або інших особистих інтересів. Що стосується злочинів, то ознак корупційного може набути будь-яке злочинне діяння, яке вчиняється з використання влади чи посадового становища для задоволення особистих інтересів.