;. Еволюція системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності

Зародження основ патентної охорони результатів творчої діяльності пов'язано з періодом XIV-XVIII ст. у 1474 р. у Венеціанській республіці вперше було прийнято Положення про привілеї, що надавало окремим особам, які здійснили прибуткові новації, певні виключні права, переваги (звільнення від податків, монополію тощо).

В Англії y XII-XV ст. привілеї надавались королівською владою і були спрямовані на стимулювання нових високотехнологічних виробництв, що сприяло перемозі промислової революції. У 1623 р. у цій країні був прийнятий "Статут про монополії", який проголосив виключне і незалежне від волі короля право кожного, хто створив і застосував технічну новацію, на монопольне користування її вигодами протягом 14 років.

У Росії у 1723 р. було затверджено "Правила видачі привілеїв на створення фабрик", а у 1812р.- закон "Про привілеї на різні винаходи і відкриття у художніх ремеслах", який регламентував видачу привілеїв на власні та імпортовані винаходи терміном на 3,5 і 10 років.

У XVIII ст. система охорони прав інтелектуальної власності у формі привілеїв почала поступово втрачати своє значення, їй на зміну прийшла патентна система. Перший патентний закон було прийнято у США у 1790 р. Згідно з цим законом держава гарантувала захист прав творців шляхом видачі спеціального охоронного документа- патенту. З цією метою запроваджувалась державна реєстрація винаходів, попередня експертиза заявок тощо.

Перші фіксовані відомості щодо охорони та захисту авторського права датовані XVIII ст. Так, прийнятий у 1710 р. Статут королеви Великої Британії та Ірландії Анни Стюарт проголошував твір власністю автора і надавав останньому виключне право на перевидавання твору на термін 14,21,28 років. Порушення виключних прав автора твору каралось штрафом та знищенням неправомірно надрукованих екземплярів. Висувалась також вимога обов'язкової реєстрації творів у компаніях книговидавців.

Перші нормативні акти щодо державної охорони засобів індивідуалізації товарів і послуг, зокрема товарних знаків, були прийняті у другій половині XIX ст. (у США- у 1881 р., Великобританії – у 1883 р., Франції – 1857 р., Німеччині – 1884 р., Росії – 1830 р.).

У ХІХ-ХХ ст. інститути патентного, авторського та суміжних прав збагатились новими правилами і нормами на основі розвитку та урізноманітнення об'єктів інтелектуальної власності, ускладнення та диференціації відносин між суб'єктами світової інформаційної мережі, становлення глобального ринку інтелектуальної продукції тощо.

До 1 січня 2004 р. в Україні видавалось чотири види охоронних документів на винахід (патент на винахід, патент на секретний винахід, деклараційний патент та деклараційний патент на секретний винахід), а також два види охоронних документів на корисні моделі (деклараційний патент на корисні моделі та деклараційний патент на секретні корисні моделі), які засвідчували пріоритетність, авторство та право власності на винахід чи корисну модель. Відповідно до нового Цивільного кодексу України з 1 січня 2004 р. заявки на деклараційни патенти не приймаються. Термін дії патенту на винахід становить 20 років, на корисну модель – 10, на промисловий зразок- 15 років від дати подачі заявки до Укрпатенту в установленому законом порядку. Водночас до 1 січня 2011 р. в Україні будуть діяти деклараційні патенти на винаходи, а з 1 січня 2015 р. – деклараційні патенти на корисні моделі, заявки на які були подані до набуття чинності новим Цивільним кодексом України.