< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Антимонопольне регулювання в системі державного регулювання економіки

Антимонопольне регулювання – це окремий напрям державного регулювання економіки; найчастіше розглядають антимонопольне регулювання економіки, або антимонопольне регулювання підприємницької діяльності, або антимонопольне регулювання ринку. Антимонопольний контроль – це окремий вид державного контролю; як правило розглядають антимонопольний контроль як державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції.

Серед сучасних зарубіжних дослідників, які внесли значний вклад у розвиток теорії антимонопольного контролю та регулювання, – лауреати Нобелівської премії у галузі економіки К.-Дж. Ерроу, Р. Коуз, П. Кругман, Дж. Стіглер, Дж. Стігліц, О. Уільямсон, Ф. фон Хайек, Дж. Хікс, а також інші відомі економісти – Дж. Гелбрейт, М. Кастельс, Д. Морріс, В. Ойкен, М. Портер, Дж. Росс, Ж. Тіроль, Б. Тоффлер, Д. Хей, Ф. Шерер, Й. Шумпетер та ін. Питання антимонопольного регулювання і контролю висвітлені у працях таких українських економістів: В. Базилевича, О. Білоруса, В. Бодрова, З. Борисенко, З. Варналія, В. Гейця, А. Гриценка, В. Дементьева, A. Ігнатюк, П. Єщенка, О. Костусєва, В. Лагутіна, Г. Лозової, B. Мандибури, Н. Михальчишин, Г. Паламарчук, Ж Поплавської, О. Пустовойта, В. Точиліна, Ю. У манці ва, Г. Филюк, О. Шнипка та ін.

У Законі України "Про Антимонопольний комітет України" як основні завдання АМК України визначаються: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, здійснення контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання, під час регулювання цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій, щодо захисту конкуренції у сфері державних закупівель. Антимонопольний контроль, насамперед, передбачає відповідність фактично здійснюваної ринкової діяльності суб'єктів господарювання встановленим правилам, запровадження системи санкцій, спрямованих на попередження й усунення порушень антимонопольного законодавства.

Антимонопольне регулювання – це система забезпечення цілеспрямованого впливу інститутів держави на процеси конкуренції шляхом узгодження заходів та послідовного використання інструментів і механізмів координації, організації, упорядкування конкурентних відносин, забезпечення дотримання законів, відстоювання національних інтересів.

Найширшим є поняття "управління у сфері економічної конкуренції", що означає організовуючий, спрямовуючий, координуючий та контролюючий впливи держави на відносини конкуренції. Схематично управлінську діяльність у сфері економічної конкуренції можна поділити на три основних етапи:

  • 1) прийняття рішень (постанови, методики, накази тощо);
  • 2) виконання прийнятих рішень (угоди, акти та ін.);
  • 3) оцінка отриманих результатів (звітність тощо).

Управління у сфері економічної конкуренції охоплює весь комплекс управлінських функцій антимонопольного державного органу, які включають у себе цілевизначеиня, аналіз, прогнозування, програмування, організацію, стимулювання, корегування, облік, контролювання діяльності ринкових суб'єктів та конкурентних відносин, що виникають між ними[1]. З цього переліку функцій управління у сфері економічної конкуренції до антимонопольного регулювання, насамперед, належать аналіз, прогнозування, програмування, стимулювання, корегування, контролювання.

Елементи структури системи антимонопольного регулювання відображені на рис. 1.1.

Елементи структури системи антимонопольного регулювання

Рис. 1.1. Елементи структури системи антимонопольного регулювання

Серед принципів антимонопольного регулювання слід виокремити:

  • – незалежність – органи антимонопольного контролю мають бути організаційно, функціонально, матеріально незалежними від впливу державних органів та суб'єктів господарської діяльності; цей принцип передбачає заборону будь- якого силового, матеріального або морального тиску на суб'єкта антимонопольного контролю;
  • – законність – органи антимонопольного контролю мають діяти відповідно до норм та правил, визначених законодавством, а також забезпечувати охорону законних інтересів як держави та суспільства в цілому, так і громадян та юридичних осіб;
  • – відповідальність – органи антимонопольного контролю мають нести економічну, дисциплінарну та адміністративну відповідальність за належне виконання покладених на них контролюючих функцій і завдань, за достовірність результатів контролю;
  • – гласність, прозорість – відкритість діяльності органів антимонопольного контролю, наявність доступу до інформації за результатами контролюючої діяльності за допомогою засобів масової інформації, обов'язкове доведення результатів антимонопольного контролю до об'єкта контролю;
  • – об'єктивність – діяльність органів антимонопольного контролю, їх підходи до планування та проведення перевірок, результати перевірок мають виключати будь-яку упередженість, оцінка діяльності об'єкта контролю здійснюється тільки на підставі відповідності перевірених фактів до вимог законодавчих та інших нормативних актів, що регулюють поведінку суб'єктів;
  • – системність – розгляд під час проведення процедур антимонопольного контролю всіх аспектів діяльності об'єкта у взаємозв'язку;
  • – неперервність – заходи антимонопольного контролю мають здійснюватися послідовно та регулярно. Необхідним є

контроль дій, до яких вдається об'єкт контролю задля усунення виявлених порушень;

  • – ефективність – результати антимонопольного контролю повинні забезпечити повноту та своєчасність з'ясованих відхилень, встановити винних, надати допомогу в розробці профілактичних заходів;
  • – науковість – антимонопольний контроль має здійснюватися шляхом застосування науково обґрунтованих методів та прийомів.

Об'єкти антимонопольного регулювання – умови, процеси, відносини, елементи і сектори національного ринку, на які спрямовується регулювальний вплив держави з метою реалізації цілей антимонопольної політики. Перелік об'єктів антимонопольного регулювання досить широкий, серед них: монополізовані ринки у визначених товарних, часових і територіальних межах; суб'єкти господарювання, що займають монопольне чи домінуюче становище на ринках; державні організаційні структури, рішення або дії яких негативно впливають або можуть вплинути на конкуренцію тощо[2].

Діяльність суб'єктів природних монополій в Україні регулюють спеціально створені національні комісії: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ), Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (НКРЗ), Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. У випадках, встановлених законом, діяльність суб'єктів природних монополій можуть регулювати органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. Діяльність суб'єктів природних монополій підлягає регулюванню згідно з Законом України "Про природні монополії". Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції у сферах діяльності природних монополій здійснюється також АМК України відповідно до його компетенції.

Основними напрямами антимонопольного регулювання є:

  • – контроль за дотриманням законодавства у процесі економічної концентрації;
  • – контроль за процесами узгоджених дій суб'єктів господарювання при здійсненні підприємницької діяльності;
  • – контроль за дотриманням вимог конкурентного законодавства в процесі здійснення господарської діяльності суб'єктами господарювання (контроль за діями, які можна кваліфікувати як зловживання монопольним становищем та антиконкурентні узгоджені дії), зокрема, запобігання, обмеження, припинення порушень конкурентного законодавства;
  • – контроль за дотриманням вимог конкурентного законодавства при прийнятті рішень органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно- господарського управління і контролю;
  • – недопущення та запобігання монополізації товарних ринків;
  • – регулювання діяльності підприємницьких та природних монополій;
  • – контроль за монопольним ціноутворенням.

Такі напрями є практично однаковими для сучасних країн ринкової економіки, але в кожній країні вони мають характерні ознаки.

Форми антимонопольного регулювання економіки – зовнішні постійні і типізовані вияви антимонопольної державноуправлінської діяльності. До них належать: дослідження ринків, розслідування, прогнозування конкурентного середовища, планування діяльності та ін. Форми антимонопольного регулювання економіки, як і всі інші елементи цієї системи, зумовлені пріоритетами державної економічної політики.

Важливу роль в антимонопольному регулюванні відіграють методи економічного аналізу під час розслідування справ про порушення конкурентного законодавства. Наприклад, йдеться про якісні методи: опитування (анкетування, збирання міркувань та фактів); експертні висновки та кількісні методи: кореляційний, регресійний аналізи, аналіз часових рядів, моделі векторних авторегресій, векторні моделі корекції помилок, метод різниць, вивчення подій тощо[3].

Антимонопольне дерегулювання спрямоване на скорочення державної регламентації ринкової діяльності суб'єктів господарювання. Дерегулювання означає зміну форм, способів його забезпечення і принципів реалізації.

У сучасних умовах антимонопольне регулювання зорієнтоване не стільки на процес регламентації діяльності монопольних структур, скільки на забезпечення рівних умов для всіх суб'єктів господарювання в їхній конкурентній поведінці на ринку. У цьому розумінні воно виступає як невід'ємна складова не тільки державної антимонопольно'!, але й конкурентної політики і саме в цьому напрямі, як засвідчує досвід розвинених країн, поступово еволюціонує в Україні.

За економічною сутністю контроль – це функція управління, яка включає спостереження та перевірки діяльності об'єкта управління з метою оцінки правової обґрунтованості прийняття рішень та результатів їх виконання. Антимонопольний контроль – елемент системи управління у сфері економічної конкуренції, особлива сфера контролю ринкової діяльності суб'єктів господарювання.

Завдяки процедурам антимонопольного контролю суб'єкт управління отримує інформацію про результати виконання певних функцій суб'єктами господарювання (об'єкта управління) та можливість адекватно реагувати на помилки й недоліки в управлінні (зворотний зв'язок).

Система антимонопольного контролю складається із суб'єкта, об'єкта контролю, процедури (форми, методи, прийоми та ін.).

Отже, антимонопольний контроль потрібно розглядати як самостійну систему або складову управління у сфері економічної конкуренції, де суб'єкти контролю (органи влади) через законодавчо закріплені повноваження (процедури) мають право (повинні) контролювати певні об'єкти контролю (конкурентні відносини, що регламентовані чинним законодавством та перебувають під контролем держави).

Антимонопольний контроль як багатогранне, складне явище, правовий інститут, система методів, функцій відповідних державних органів, а також засіб дотримання законності у сфері економічної конкуренції, ще не дістав остаточного наукового визначення.

Антимонопольний контроль та регулювання здійснюються на основі реалізації антимонопольної політики. Об'єктом антимонопольно-!' політики є процес формування та діяльності монопольних структур в економіці.

У Господарському кодексі України використовується термін "антимонопольно-конкурентна політика", яка спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки. У ст. 18 Господарського кодексу України зазначається, що держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Антимонопольне законодавство – це чинні на території держави нормативні правові акти, що містять положення щодо попередження, обмеження та припинення монополістичної діяльності. Сьогодні українське законодавство у сфері захисту економічної конкуренції, за оцінкою експертів ОЕСР, у цілому ефективно регулює відносини, які можуть впливати на економічну конкуренцію на території України.

У посткризових умовах економічного зростання посилюється лібералізація антимонопольного регулювання: співвідношення застосування "закону по суті" (per se) і "принципу розумного підходу" (rule of reason) змінюється на користь останнього. Навпаки, в умовах циклічної кризи антимонопольний контроль та регулювання стають більш жорсткими.

Ефективне антимонопольне регулювання забезпечуватиме: зниження рівня монополізації товарних ринків; інтенсифікацію вступу нових суб'єктів господарювання на ринки; мінімізацію негативного впливу на економічну конкуренцію, що виникає внаслідок антиконкурентних дій органів державної влади і органів місцевого самоврядування, а також неефективного державного регулювання товарних ринків; зменшення негативного впливу на економічну конкуренцію внаслідок порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів; прийняття рішень з питань економічної політики з урахуванням цілей і завдань політики розвитку конкуренції; гармонізацію законодавства про захист економічної конкуренції з європейським законодавством у відповідній сфері; формування у суспільстві позитивного ставлення до економічної конкуренції як фундаментальної суспільної цінності.

Реальність сучасної економіки така, що поза межами антимонопольного регулювання існує безліч правових, економічних і політичних аспектів, які також впливають на процес конкуренції, і цей вплив залишається поза сферою контролю АМК України. У таких умовах все більше зусиль має бути зосереджено на діяльності щодо адвокатування конкуренції й інформування громадськості, а також забезпечення незалежності антимонопольних державних органів у прийнятті управлінських рішень у сфері економічної конкуренції.

У сучасних умовах обмеження антимонопольного регулювання тільки застосування примусових заходів антимонопольної політики є малоефективним і витратним, тому вимагає доповнення заходами щодо адвокатування конкуренції. Адвокатування конкуренції означає організацію комунікації з метою просування принципів конкуренції і є доповненням до правозастосування. Така багатоаспектність антимонопольного контролю та регулювання сприяє усвідомленню значущості конкуренції та підвищує довіру суспільства до діяльності конкурентних органів.

Адвокатування конкуренції як система діяльності антимонопольних органів, спрямованих на посилення конкурентного середовища та роз'яснення позитивної ролі конкуренції в суспільстві, зародилася наприкінці XX ст. У США адвокатування конкуренції з'явилося в 1970-х роках, в Європі активно почало розвиватися у кінці 1980-х років. На сьогодні цей напрям діяльності набув значної популярності, особливо в країнах, що є учасниками Міжнародної конкурентної мережі[4].

У світовій практиці розмежовуються дві системи антимонопольного контролю та регулювання:

  • • американська, яка спрямовується, головним чином, проти монополії як структурної одиниці;
  • • європейська, яка спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади монополій.

  • [1] Лагутін В.Д. Теоретичні проблеми управління в сфері економічної конкуренції / В.Д. Лагутін // Конкуренція. – 2012. -№ 1. – С. 18-22.
  • [2] Бодров В.Г. Державне регулювання економіки та економічна політика : навч, посіб. / В.Г. Бодров, О.М. Софронова, Н.І. Балдич. – К. : Академвидав, 2010. – С. 285-586.
  • [3] Мельниченко Є. Конкурентне відомство Нідерландів / Є. Мельниченко, О. Шевчук // Конкуренція. – 2012. – № 3. – С. 25.
  • [4] Advocacy and Competition policy. International Competition Network. ICN's Conference, Naples, Italy. – 2002.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >