< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Стандарти ЄС у сфері захисту конкуренції. Національні моделі конкурентної політики

В Україні послідовно переймається світовий та європейський досвід розвитку та захисту економічної конкуренції. Вочевидь, що історія становлення і розвитку конкуренції в Україні визначила особливий хід формування та розвитку національної моделі конкурентної політики. Але при цьому виник розрив між законодавчо закріпленими і практично впровадженими нормами і методиками, спрямованими на створення ефективних конкурентних відносин.

Для України особливе значення мають стандарти конкурентної політики ЄС та управління у сфері економічної конкуренції. Єдиний європейський ринок базується на так званих чотирьох свободах, тобто на вільному пересуванні осіб, товарів, послуг та капіталу в межах країн-членів.

Україна взяла на себе зобов'язання наблизити законодавство у пріоритетних сферах соціально-економічного розвитку держави до законодавства ЄС, і зокрема у сфері економічної конкуренції. Ключовим елементом успішної євроінтеграції України є досягнення певного рівня узгодженості українського законодавства із правовими нормами ЄС.

Для дослідження питання гармонізації й адаптації антимонопольно-конкурентного законодавства доцільно визначити, насамперед, зміст цих понять. Адаптація (від лат. "adadptatio" – пристосування) – зміна чинних національних правових норм відповідно до вимог міжнародного права. Гармонізація – це спосіб наближення національних законодавств держав-членів до європейського права з метою уніфікації результатів правового регулювання суспільних відносин через прийняття директив ЄС та приведення у відповідність до них національних нормативних актів. Імплементації адаптованих норм можна досягти двома шляхами: по-перше, внесенням змін і доповнень до чинних законів та підзаконних актів; по-друге, розробленням і прийняттям нових законодавчих норм.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС передбачає комплекс заходів із наближення національного законодавства до європейських стандартів, затверджених Планом адаптації законодавства України до законодавства ЄС[1]. Процес адаптації має забезпечувати узгодженість гармонізації з іншими складовими адаптації – уніфікацією (шляхом включення до національного законодавства положень регламентів ЄС) та ратифікацією Україною європейських галузевих угод.

Відмінність між європейським та національними законодавствами держав – членів ЄС полягає в тому, що на рівні ЄС немає законів, а лише директиви, які регулюють окремі сфери діяльності й мають бути імплементовані в національному законодавстві. Отже, право ЄС не встановлює абсолютного рівня правових стандартів: воно спрямоване на гармонізацію законодавства шляхом встановлення мінімальних стандартів, які є медіаною норм держави-члена з найвищим і найнижчим рівнем.

Національний та наднаціональний рівні конкурентного законодавства в Європі створювалися за умов інтеграційних процесів в економіці та посилення міжнародної конкуренції. У кожній країні ЄС діє національне конкурентне законодавство, скоординоване із загальноєвропейським. Сьогодні в Європі існує дієвий режим контролю за антиконкурентною діяльністю.

Основою європейського антимонопольного контролю та регулювання вважають дві статті Римського договору 1957 р. про утворення Європейського економічного співтовариства зі змінами, внесеними Маастрихтським та Амстердамським договорами: ст. 81, яка забороняє фіксувати ціни (картелі), обмежувати або контролювати економіку, ділити ринок, дискримінувати, нав'язувати товари або умови; ст. 82, яка забороняє зловживання домінуючим ринковим становищем – встановлювати нечесні (наприклад, завищені) ціни та умови торгівлі, обмежувати виробництва, ринки чи технічний розвиток на шкоду споживачам.

Істотною складовою правової системи у сфері конкуренції є рішення Європейського Суду щодо роз'яснень (тлумачень) природи та дій права ЄС, які є обов'язковими для виконання згідно з принципом верховенства права ЄС.

Питаннями розвитку конкуренції в межах європейського простору опікується Генеральна дирекція з конкуренції, що входить до складу Комісії ЄС. Якщо національні відомства, які повинні захищати конкуренцію, якимось чином порушують вимоги правил конкуренції, то дирекція Європейської Комісії застосовує відповідні заходи. Такий перехресний контроль взаємопов'язаних економічних органів однієї країни та значний вплив ЄС системно гарантують високу ефективність антимонопольного контролю та регулювання.

Нову політику Європейської Комісії (реформа конкурентного права і нові завдання європейської конкурентної політики в контексті розширення ЄС) було започатковано у 2000 р. і введено в дію двома етапами. Протягом першого етапу Європейська Комісія здійснила переоцінку заборонних правил, викладених у ст. 81 (1) ЄС-Договору з далекосяжними наслідками для роботи з індивідуальними справами. На другому етапі Європейська Комісія запропонувала звернутися до процедурної норми, яка регулює застосування правил виключень, передбачених ст. 81 (3). Постанову ЄС № 17/62 про застосування ст. 81 і 82 ЄС-Договору було замінено Постановою № 1/2003, яка набрала чинності з 1 травня 2004 р. Нова Постанова ЄС щодо контролю за злиттями (2003 р.) пристосована до нових економічних тенденцій з урахуванням досвіду її впровадження. Метою змін є гарантія, що контроль за злиттям зберігатиме своє значення для захисту вільної конкуренції в умовах розширеної Європи.

Після перегляду ст. 81(1) Європейська Комісія вбачає своєю основною функцією правозастосування заборонних правил. Вона зосередила увагу на угодах, які містять жорсткі обмеження або можуть спричинити значні зміни в ринкових умовах.

В європейських країнах, як правило, існує кілька органів, які впливають на прийняття відповідних рішень щодо антимонопольного контролю та регулювання. Одна структура розслідує порушення, друга приймає рішення, третя – дає незалежну оцінку того, що відбувається. У багатьох країнах ЄС, крім того, функціонують спеціальні суди для розгляду справ про порушення конкурентного законодавства.

Компетенція Європейської Комісії охоплює головним чином чотири сфери: збір потрібної інформації; надання підприємствам (фірмам) вилучення з-під дії статей Договору про створення ЄС; накладення штрафів на винних; вжиття, у разі потреби, заходів.

Підгрунтям для ухвалення рішень у сфері конкурентної політики є інформація, яка надходить до Європейської Комісії двома шляхами, а саме: ініціюванням і проведенням розслідування за відповідним фактом обмеження конкуренції; моніторингом дій суб'єктів господарювання на спільному ринку, що здійснюють переважно у формі запитів, які направляють відповідним компаніям.

У деяких випадках Європейська Комісія може вимагати від компетентних національних органів інспектування підозрюваних підприємств (фірм). За результатами розслідування органи з питань конкуренції (або суд) приймають відповідне рішення. Це може бути або пряма заборона, або умовний дозвіл, наприклад, дозвіл на здійснення злиття або надання підприємствам спеціальних чи виняткових прав.

У разі порушення правил конкурентного законодавства ЄС Європейська Комісія може вдаватися до санкцій шляхом стягнення штрафів. У деяких випадках грошові штрафи на підприємства (фірми) або окремих осіб може накласти суд. Сучасне законодавство ЄС з питань конкуренції також передбачає процедуру відшкодування збитків.

Слід відзначити особливу роль Європейського Суду першої інстанції. Згідно зі ст. 72 Договору саме він має необмежені права щодо стягнення штрафів у випадках порушення підприємствами (фірмами) законодавства ЄС. Він має повноваження скасувати рішення Європейської Комісії у сфері антимонопольного контролю та регулювання або змінити розмір штрафу.

У Консолідованій версії Договору про функціонування ЄС[2] у розд. VII гл. 1 виділені європейські стандарти щодо правил конкуренції. Так, у ст. 101 як несумісні з внутрішнім ринком забороняються всі угоди між суб'єктами господарювання, рішення об'єднань суб'єктів господарювання та узгоджені практики, що можуть вплинути на торгівлю між державами-членами і метою або наслідком яких є перешкоджання, обмеження або спотворення конкуренції на внутрішньому ринку зокрема ті, що: а) прямо або опосередковано встановлюють ціни на купівлю або продаж чи будь- які інші торговельні умови; б) обмежують або контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток або інвестиції; в) ділять ринки або джерела постачання; г) застосовують неоднакові умови в еквівалентних правочинах з іншими торговими сторонами, створюючи цим невигідні для них умови конкуренції; д) обумовлюють укладання договорів прийняттям іншими сторонами додаткових зобов'язань, які за своєю суттю або згідно з торговельними звичаями не пов'язані з предметом цих договорів.

Ст. 102 забороняються будь-які зловживання одного або кількох суб'єктів господарювання своїм домінуючим становищем на внутрішньому ринку або на істотній його частині, а саме: а) пряме або опосередковане встановлення невиправданих цін на купівлю або продаж, або інших невиправданих торговельних умов; б) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку на шкоду споживачам; в) застосування неоднакових умов в еквівалентних правочинах з іншими торговими сторонами, що створює невигідні для них умови конкуренції; г) обумовлення укладання договорів прийняттям іншими сторонами додаткових зобов'язань, які за своєю суттю або згідно з торговельними звичаями не пов'язані з предметом цих договорів.

Особлива увага у правилах конкуренції ЄС приділяється допомозі, що надається державою. Вважається, що сумісною з внутрішнім ринком є: допомога соціального характеру, надана окремим споживачам, за умови, що вона надається без дискримінації на підставі походження відповідних товарів; допомога для ліквідації наслідків стихійного лиха або надзвичайних ситуацій; допомога, надана економіці певних регіонів Федеративної Республіки Німеччини, що зазнали впливу поділу Німеччини, тією мірою, якою така допомога необхідна для компенсації економічних втрат, спричинених таким поділом; допомога, що сприяє економічному розвиткові регіонів з надзвичайно низьким рівнем життя або високим рівнем безробіття та регіонів, з огляду на їх структурну, економічну та соціальну ситуацію; допомога, що сприяє здійсненню важливого проекту спільного європейського інтересу або усуває суттєву шкоду функціонуванню економіки держави-члена; допомога, що сприяє розвиткові певних видів економічної діяльності або певних сфер економіки, якщо така допомога не впливає негативно на умови торгівлі такою мірою, що це суперечить спільному інтересу; допомога, що сприяє культурному розвиткові та збереженню культурної спадщини, якщо така допомога не впливає на умови торгівлі та конкуренцію в ЄС такою мірою, що це суперечить спільному інтересу; інші категорії допомоги, що можуть бути визначеними рішенням Ради за пропозицією Комісії (ст. 107 Консолідованої версії).

Європейська Комісія[3] у співпраці з державами-членами постійно наглядає за всіма системами допомоги, що існують у цих державах. Комісія пропонує державам будь-які належні заходи, необхідні для поступового розвитку або для функціонування внутрішнього ринку.

Встановлення "чистого порушення" антимонопольного законодавства (per se) передбачає, що метою учасника ринку було порушення конкурентних процесів, і встановлення правопорушення не вимагає аналізу дій учасника ринку або їх економічних ефектів. Такий підхід поєднаний з високим ризиком стримування проконкурентної поведінки, оскільки не враховується стан бізнес-середовища й те, що ті самі дії можуть бути потенційно як про-, так і антиконкурентними залежно від конкретної ситуації на ринку[4].

У цьому зв'язку антимонопольне регулювання в ЄС все більше здійснюється згідно з "правилом розумного підходу", що припускає аналіз фактичного впливу на характер і рівень конкуренції на релевантному ринку й економічної обґрунтованості дій учасників ринку. Дані зміни відображають визнання неможливості передбачити всю різноманітність ситуацій в умовах інноваційної економіки.

При проведенні антимонопольного регулювання з використанням відповідних санкцій ЄС сьогодні виходить насамперед з наслідків домінування на ринку найбільших компаній. При цьому беруться до уваги такі обставини: чи забезпечують домінуючі на ринку компанії своєчасне, обумовлене попитом, оновлення асортименту продукції; чи підвищується конкурентоспроможність продукції, що надходить на ринок, чи забезпечується підвищення якості продукції; чи достається "еластичність" цін. Якщо, незважаючи на домінування на ринку, підтримуються конкурентні позиції та конкурентоспроможність компаній, антимонопольні заходи до таких суб'єктів не застосовуються.

Проблема становлення єдиних європейських стандартів справедливої конкуренції на ринках, що глобалізуються, є важливою для всіх країн Європи.

  • [1] Прогресивний план адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу [Електронний ресурс]. – Режим доступу : kmu.gov.ua/document/243322910/adapt_progr_plan.doc
  • [2] Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу (2010/С 83/01). – Режим доступу : eeas.europa.eu/delegations/ukraine/documents/.../06_consult_uk.pdf
  • [3] Європейська комісія – особлива інституція ЄС, що не має аналогів у національних системах урядування. Комісія – це виконавчий орган ЄС, який також має право на законодавчу ініціативу. Комісія розробляє й пропонує законодавчі акти; керує запровадженням політики ЄС; розпоряджатися бюджетом; підтримує зовнішні відносини; наглядає за дотриманням законів ЄС; вказує шляхи та перспективи розвитку.
  • [4] Гелхорн Э. Антитрестовское законодательство и экономика / Э. Гелхорн, Е. Ковачич. – США: Междунар, ин-т права, 1995. – С. 158.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >