< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Б. Показники ринкової влади

На нормативно-правовому рівні ринкова влада визначається як здатність суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання) визначати чи суттєво впливати на умови обороту товару на ринку, не допускати, усувати, обмежувати конкуренцію, зокрема підвищувати ціну та підтримувати її понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції[1].

Ознаками ринкової влади є:

  • – здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання диктувати свої умови при продажу товару (товарної групи), укладенні договору постачання, нав'язувати споживачу невигідні умови;
  • – здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання шляхом монополізації ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, які виробляють відповідні товари (товарні групи) із застосуванням цих виробничих ресурсів, або створювати бар'єри вступу на ринок;
  • – здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання скорочувати або обмежувати випуск товарів (товарних груп) і постачання їх на ринок збуту з метою отримання однобічної користі при купівлі або продажу товарів, при укладанні договорів постачання, за умови, що інші суб'єкти господарювання, які є його (їх) конкурентами, не здатні компенсувати утворений дефіцит;
  • – здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання підвищувати ціни на товари (товарні групи) і підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, обумовлений конкуренцією на ринку.

Як додаткові ознаки наявності ринкової влади також розглядаються:

  • – високий рівень концентрації ринку;
  • – високі бар'єри вступу на ринок потенційних конкурентів;
  • – суттєва кількісна перевага частки суб'єкта (суб'єктів) господарювання над частками інших конкурентів за умови стабільності структури ринку протягом тривалого періоду;
  • – значні частки суб'єкта (суб'єктів) господарювання на вертикально суміжних ринках (ресурсів, транспортних послуг, торговельних послуг, рекламних послуг тощо) та територіально суміжних ринках;
  • – наявність у суб'єкта господарювання особливих прав, повноважень, пільг, зокрема наданих органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю чи інших суб'єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище;
  • – наявність у суб'єкта господарювання економічного прибутку у довгостроковому періоді господарювання.

Трактування ринкової влади в історії економічної думки та у працях сучасних вчених-економістів є дискусійним. Насамперед слід зазначити, що велика кількість вчених-економістів ототожнюють поняття ринкової влади і монопольної влади, адже йдеться про владу суб'єкта господарювання, здатного встановити Контроль над пропозицією товару на ринку – монополіста. Критики цієї позиції апелюють до двох аргументів, і обидва стосуються етимології слова "монополія". З грецького монополія – (monoодин; роlео – продаю) перекладається як існування на ринку єдиного продавця деякого товару. Водночас світовий досвід свідчить, що частка ринку у 25-60% (згідно з антимонопольним законодавством різних країн світу) зазвичай є достатньою для впливу фірми, яка її займає, на умови обороту товарів на ринку[2], що й складає зміст ринкової влади, не вимагаючи виключної монополії, але здійснюючи тотожний монопольній владі ефект. А отже, категорія ринкова влада в цьому сенсі є точнішою.

Інший аргумент стосується того, що категорія "монопольна влада" поширюється тільки на владу єдиного чи переважного продавця, не охоплюючи аналогічної за своєю сутністю влади єдиного чи переважного покупця – монопсоніста. Інакше слід говорити про монопсонічну владу. Тут категорія "ринкова влада" видається більш вдалою, одночасно охоплюючи обидва напрями реалізації такої влади: на ринку збуту товарів і на ринку закупівлі ресурсів. Виходячи з цього, надалі використовуватимемо категорію "ринкова влада".

Згідно з позицією засновника теорії монополії А. Курно ринкова влада є владою обирати, максимізуючи прибуток, обсяг випуску та ціну на заданій кривій ринкового попиту[3]. Ж. Дюпюї та його послідовники визначали ринкову владу як здатність управляти величиною споживчого надлишку на ринку[4]. Загалом існує два механізми зміни величини споживчого надлишку. Перший, згідно з традиціями А. Курно, передбачає зміну параметрів ринкової рівноваги, насамперед рівноважної ціни, що трансформує частину споживчого надлишку в економічну ренту монополіста. Другий полягає у комплексній зміні попиту на товар під дією нецінових чинників, і більшою мірою стосується спроможності суб'єкта господарювання впливати на ринковий механізм, одним з основних складових елементів якого є ринковий попит.

Подальші дослідження ринкової влади були пов'язані з поглибленням аналізу кожного з окреслених Ж. Дюпюї механізмів. Так дослідження А. Маршалом[5], А. Лернером[6], А. Харбергером[7] та інших чистих суспільних втрат відштовхуються від розуміння ринкової влади як здатності визначати основні параметри ринкової рівноваги. На порівнянні монопольного й конкурентного рівноважних станів базується їх концепція виявлення й виміру ринкової влади фірми. З нього формуються мета монопольної практики – максимізація економічної ренти, на користь якої монополіст згоден відмовитися не тільки від частки споживчої аудиторії, але й від реального прибутку, уособленого в надлишку виробника.

Аналогічний ціновий механізм реалізації ринкової влади передбачає запропонована Дж. Робінсон теорія монопсонії[8] та описана Дж. Хіксом концепція розповсюдження ефектів ринкової влади виробничою вертикаллю[9]. Дж. Робінсон, Дж. Хікс описують дію цінового механізму реалізації ринкової влади з метою вилучення економічної ренти на користь включеної до виробничої вертикалі монополії.

Теорія цінової дискримінації А. Пігу[10], а також теорія монополістичної конкуренції Е. Чемберліна[11], не пов'язані з прямим використанням цінового механізму реалізації ринкової влади, опосередковують його модифікацією ринкового механізму. Обидві теорії, відштовхуючись від автономності споживчого попиту на деякі товари-субститути, відображають свідому діяльність фірми щодо маніпулювання ринковим попитом у напрямку його дроблення на ринкові сегменти, в рамках яких можливим є застосування цінового механізму з метою максимального вилучення економічної ренти з одного або з усієї мережі пов'язаних ринкових сегментів. Пов'язані з цими підходами наукові напрацювання И. Шумпетера[12], С. Літтлчайлда[13], Н. Калдора[14], Р. Шмалензі[15] та інших виявляють потребу розширення сфери реалізації ринкової влади від єдиного ринку до мережі взаємопов'язаних ринків.

Отже, в сучасній економічній теорії під ринковою владою розуміється, як правило, спроможність суб'єкта господарювання впливати на ринковий механізм, визначаючи параметри ринкової рівноваги, а також параметри зовнішнього середовища для всієї мережі взаємопов'язаних ринків з метою максимізації сукупної величини економічної ренти.

Кожен з існуючих підходів до визначення ринкової влади знаходить своє відображення у наборі індикаторів рівня ринкової влади. До них належать:

  • 1) коефіцієнт Бейна;
  • 2) коефіцієнт Лернера;
  • 3) коефіцієнт Тобіна;
  • 4) коефіцієнт Папандреу.

Коефіцієнт Бейна (Kg) становить норму економічного прибутку на одиницю інвестованого капіталу. Джо Бейн (1912-1991), американський економіст, аналізував проблеми ринкової влади і галузевих бар'єрів.

Коефіцієнт Бейна розраховується за формулою:

(5.6)

Оскільки для фірм, що діють в умовах досконалої конкуренції у довгостроковому періоді економічний прибуток не є характерним, то значення коефіцієнта Бейна, що наближається до нуля, свідчить про відсутність у них ринкової влади. При зростанні коефіцієнта та його віддаленні від нульового рівня зростає і ринкова влада фірми[16].

Наступним показником ринкової влади є коефіцієнт Лернера (L). Абба Лернер (1903-1982) – американський економіст. Вивчав проблеми суспільного благоустрою, монопольної влади, міжнародної торгівлі.

Коефіцієнт Лернера як і попередній коефіцієнт визначає ринкову владу фірми, виходячи з її здатності формувати економічний прибуток та, відповідно, величину такого прибутку. Перевищення ціни над граничними витратами є неприпустимим на досконало конкурентному ринку, тоді як на ринках недосконалої конкуренції ціна завжди перевищує граничні витрати виробництва, формуючи економічний прибуток. Дотримуючись логіки, А. Лернер у 1934 р. запропонував такий індекс ринкової влади[17]:

(5.7)

де Р – ринкова ціна товару;

МС – граничні витрати виробництва товару;

– еластичність попиту за власною ціною блага.

Наближення індексу Лернера до нульової відмітки є свідченням конкурентності ринку та відсутності ринкової влади у його учасників, наближення індексу до одиниці – навпаки, про монополізацію ринку.

Коефіцієнт Тобіна (q) був розроблений Дж. Тобіном у 1969 р. як інструмент аналізу інвестиційної привабливості компанії. Джеймс Тобін (1918–2002), американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки "за аналіз стану фінансових ринків і їх впливу на політику ухвалення рішень в області витрат, на положення з безробіттям, виробництвом і цінами" (1981 р.).

Коефіцієнт Тобіна розраховується за формулою:

(5.8)

де MV- ринкова вартість активів компанії;

RA – відновлювальна вартість активів компанії.

Використання індексу Тобіна як вимірника ринкової влади компанії базується на гіпотезі ефективного фінансового ринку. Якщо ринкова вартість компанії перевищує її відновлювальну вартість, тобто коефіцієнт Тобіна є більшим за одиницю, це свідчить про наявність у неї деяких додаткових переваг, насамперед ринкової влади, здатної принести в майбутньому економічний прибуток. Таким чином, значення коефіцієнта Тобіна більше за одиницю, як і економічний прибуток, що його зумовив, є свідченням наявності у компанії ринкової влади[18].

Якщо всі попередні показники ринкової влади базувалися на такій ознаці влади, як здатність формувати економічний прибуток, то коефіцієнт А. Папандреу, який був розроблений у 1949 р., суттєво від них відрізняється. Андреас Папандреу (1919-1996) – економіст, грецький державний діяч. Пропонував кризові явища в економіці долати на основі ефективного контролю над цінами, державними видатками та кредитною системою.

Визначав наявність монопольної влади здатністю конкурентів не допустити цінового зростання. Він ґрунтується на концепції перехресної еластичності залишкового попиту на товар, що випускається конкретною компанією, і показує, наскільки зменшиться обсяг продажів цієї компанії, якщо конкурент зменшить ціну на один відсоток, з урахуванням можливостей конкурента задовольнити додатковий обсяг попиту[19]:

(5.9)

де- обсяг продажів досліджуваної компанії;

– ціна, встановлена на товар конкурентом (конкурентами);

– коефіцієнт перехресної еластичності попиту;

– коефіцієнт обмеженості потужностей конкурентів,

що вимірюється як співвідношення між потенційним збільшенням обсягу випуску продукції конкурентом (конкурентами) та збільшенням попиту на товар, обумовленим скороченням ціни ().

Для кращого розуміння суті показника та інтерпретації результатів його розрахунків умовно поділимо цю формулу на дві складові – коефіцієнт обмеженості потужностей конкурентів та коефіцієнт перехресної еластичності.

Перехресна еластичність попиту відображає можливості заміщення товарів у споживанні. Значення перехресної еластичності, наближене до нуля, показує, що товари не спроможні замінити один одного у споживанні. Це змушує споживачів купувати продукт конкретної компанії, переплачуючи за товар. Тобто, низьке значення перехресної еластичності є свідченням наявності у компанії монопольної влади. І, навпаки, чим більшим є коефіцієнт перехресної еластичності, тим більша кількість товарів замінників присутня на ринку, тим більше вони схожі між собою, тим менших витрат переорієнтації вимагатиме переключення споживачів зі споживання продукції досліджуваної компанії на продукцію її конкурентів, тим меншою буде монопольна влада компанії.

Аналогічна залежність існує і між величиною ринкової влади та величиною коефіцієнта обмеженості потужностей конкурентів. Навіть за дуже великого значення перехресної еластичності ринкова влада певної компанії може бути досить значною, якщо в її конкурентів будуть відсутні вільні потужності, які вони б могли задіяти для збільшення випуску товарів замінників. Якщо значення коефіцієнта обмеженості потужностей конкурентів прямує до одиниці, то за високого значення перехресної еластичності реалізація монопольної влади на ринку буде неможливою.

Таким чином, чим вищим є значення коефіцієнта Папандреу, тим меншою за інших рівних умов є монопольна влада окремих компаній – учасників ринку.

  • [1] Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку. Затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 р. № 49-р. // Законодавство України у сфері економічної конкуренції : юрид. зб. – 4-е вид., допов. та розширене. – К. : Гранмна, 2012. – С. 409.
  • [2] Филюк Г.М. Конкуренція і монополія в епоху глобалізації: монографія / Г.М. Филюк. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І.Франка, 2009. – С. 60.
  • [3] Вальрас Л. Элементы чистой политической экономии или Теория общественного богатства / Леон Вальрас [пер. с фр. И. Егоров, А. Белянин]. – М.: Изограф, 2000.-С. 378.
  • [4] Дюпюи Ж. О мере полезности гражданских сооружений / Жюль Дюпюи // Вехи экономической мысли : в6т.– ТЛ. Теория потребительского поведения и спроса / сосг. В.М. Гальперин. – СПб.: Экономическая школа, 1999. – С. 28-59.
  • [5] Маршалл А. Принципы экономической науки : в 3 т. / Альфред Маршалл. – М.: Прогресс, 1993.-ТЛ – С. 191-212.
  • [6] Лернер А.П. Понятие монополии и измерение монопольной власти / Абба П. Лернер // Вехи экономической мысли : в 6 т. – Т. 5. Теория отраслевых рынков [сосг. А. Слуцкий, С. Авдашева, Р. Питтмен]. – СПб. : Экономическая школа, 2003. – С. 536-566.
  • [7] Harberger A. Monopoly and Resource Allocation / Arnold Harberger // American Economic Review. – 1954, vol. 44. – P. 77-87.
  • [8] Робинсон Дж. Экономическая теория несовершенной конкуренции ; пер. с англ. вступ, ст. и общ. ред. И.М. Осадчей. – М.: Прогресс, 1986.-471 с.
  • [9] Хикс Дж.Р. Годовой обзор экономической теории: теория монополии / Джон Ричард Хикс // Вехи экономической мысли : в 6 т. – Т. 2 Теория фирмы / сост. В.М. Гальперин. – СПб.: Экономическая школа, 1999. – С. 329-353.
  • [10] Пигу А.Экономическая теорія благосостояния / Артур Лигу [Текст]. ТЛ. – М.: Прогресс, 1985. – С. 332-388.
  • [11] Чемберлин Э.Х. Теория монополистической конкуренции / Эдвард Чемберлин ; пер. с англ. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1959.-415 с.
  • [12] Шумпетер Й.А. Теория экономического развития / Йозеф Алоис Шумпетер; [пер. В.С.Автономова]. – М.: Прогрес, – 1982. – 355 с.
  • [13] Littlechild S.C. Misleading Calculations of the Social Cost of Monopoly Power//Economic Journal. –1981.-Vol. 91.No. 362 (Jun„ 1981).– P. 348–363.
  • [14] Kaldor N. The Economic Aspects of Advertising // Review of Economic Studies. – 1950. – Vol. 18. – P. 1-27
  • [15] Шмалензи P. Реклама и рыночная структура / Ричард Шмалензи // Вехи экономической мысли : в 6 т– Т. 5. Теория отраслевых рынков [сост. А. Слуцкий, С. Авдашева, Р. Питтмен].-СПб.: Экономическая школа, 2003. –С. 179-211.
  • [16] Лагутін В.Д. Антимонопольне діяльність : підручник / В.Д. Лагутін, Л.С. Головко, Ю.І. Крегул та ін. ; за ред. В.Д. Лагутіна – К. : Київ. най. торг.- екон. ун-т, 2005. – С. 146.
  • [17] Лернер А.П. Понятие монополии и измерение монопольной власти / Абба П. Лернер // Вехи экономической мысли : в 6 т. – Т. 5. Теория отраслевых рынков [сосг. А. Слуцкий, С. Авдашева, Р. Питтмен]. – СПб. : Экономическая школа, 2003. – С. 557–560.
  • [18] Герасименко А.Г. Аналіз і контроль концентрації суб'єктів господарювання : підручник / А.Г. Герасименко. -К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2012.- С. 16-17.
  • [19] Авдашева С.Б. Теория организации отраслевых рынков : учебник / С.Б. Авдашева, Н.М. Розанова- М.: Магистр, 1998. – С. 64.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >