Основні напрями антимонопольного регулювання

Державний контроль за дотриманням конкурентно-антимонопольного законодавства

У разі зниження ефективності саморегуляції ринку необхідною є реалізація антимонопольного регулювання.

Державний механізм регулювання визначений в нормативно- правових актах, дотримання положень яких є обов'язковим для всіх суб'єктів господарювання, на діяльність яких поширюється дія того чи іншого акта. Таким чином, антимонопольне регулювання регламентується конкурентно-антимо- нопольним законодавством, контроль за дотриманням якого належить до компетенції Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень.

Основні категорії та поняття

Антиконкурентні дії, обмежувальна та дискримінаційна діяльність, зловживання монопольним або домінуючим становищем, порушення у сфері недобросовісної конкуренції, порушення у сфері природних монополій, примусовий поділ, цивільна відповідальність, адміністративна відповідальність, кримінальна відповідальність, звільнення від відповідальності, перелік суб'єктів господарювання, що займають монопольне чи домінуюче становище на ринку, недобросовісна конкуренція, неправомірне використання ділової репутації, порівняльна реклама, інформація, що вводить в оману, комерційна таємниця.

Види порушень законодавства про захист економічної конкуренції

Державний контроль за дотриманням конкурентно- антимонопольного законодавства належить до державного контролю, оскільки реалізується лише державними органами. Контролювання як управлінська функція і контроль за дотриманням конкурентно-антимонопольного законодавства передбачає визначення відхилення від еталону поведінки суб'єктів господарювання, державних органів влади та органів місцевого самоврядування, що зумовлює застосування регуляторних заходів впливу, зокрема, притягнення до відповідальності.

Ефективність здійснення державного контролю за дотриманням конкурентно-антимонопольного законодавства безпосередньо залежить від повноти визначення видів порушень правовими нормами. Так, до основних правових актів, в яких визначено види правопорушень конкурентно-антимонопольного законодавства належать Закон України "Про захист економічної конкуренції", Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції", Закон України "Про природні монополії".

Порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції умовно можна поділити на дві групи:

– порушення в господарсько-економічній сфері;
– правопорушення в процесуальній сфері у відносинах з антимонопольними органами.

Так, порушення у господарсько-економічній сфері, наслідком вчинення яких є вплив на господарську діяльність учасників на ринку та/або на стан ринку загалом, – це:

– зловживання монопольним або домінуючим становищем;
– антиконкурентні узгоджені дії;
– антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;
– делегування повноважень органів влади та органів місцевого самоврядування;
– схилення до порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
– обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань;
– надання рекомендацій суб'єктам господарювання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;
– обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання, який звернувся до АМК України, його територіальних відділень із заявою про порушення законодавства;
– порушення у сфері недобросовісної конкуренції;
– порушення у сфері природних монополій.

Правопорушення в процесуальній сфері у відносинах з антимонопольными органами стосуються невиконання вимог, зокрема, рішень органів АМК України, а саме:

– невиконання рішень, попереднього рішення органів АМК України або їх виконання не в повному обсязі;
– неподання інформації у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення АМК України чи нормативно-правовими актами строки;
– подання інформації в неповному обсязі у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення АМК України чи нормативно-правовими актами строки;
– подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню;
– створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, територіального відділення АМК України у проведенні перевірок, огляду, у вилученні чи накладенні арешту на майно, документи чи на інші носії інформації;
– порушення положень, погоджених з органами АМК України, установчих документів суб'єктів господарювання, створених у результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;
– недотримання умов придбання часток (акцій, паїв) суб'єктів господарювання;
– концентрація, узгоджені дії без отримання відповідного дозволу органів АМК України, у разі, якщо наявність такого дозволу є необхідною;
– невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог та зобов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію.

Відповідальність за порушення конкурентно-антимонопольного законодавства передбачає застосування штрафів, примусового поділу суб'єктів господарювання, відшкодування завданої шкоди та інших заходів, що залежить від виду відповідальності. На об'єднання, суб'єктів господарювання (юридичних, фізичних осіб і групи суб'єктів господарювання) можуть накладатися штрафи, розмір яких встановлюється у відсотках від доходу (виручки) за останній звітний рік. Якщо доходу немає або відповідач не надав інформації про розмір доходу, то штраф визначається в розмірі від неоподатковуваних мінімальних доходів громадян.

Рішення про примусовий поділ приймається, якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним чи домінуючим становищем. Примусовий поділ не застосовується у таких випадках:

• за неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи одиниць;
• за наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи одиниць (якщо обсяг продукції, яку вживає суб'єкт господарювання, перевищує 30% валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи одиниці)^[1].

Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання на ринку.

Шкода відшкодовується особам, яким вона заподіяна внаслідок скоєного порушення. Це здійснюється після звернення таких осіб до суду із заявою про відшкодування такої шкоди. У подвійному розмірі відшкодовується завдана шкода, яка є наслідком таких порушень:

– антиконкурентні узгоджені дії;
– зловживання монопольним (домінуючим) становищем;
– здійснення узгоджених дій без отримання в установленому порядку необхідного дозволу;
– недотримання умов придбання часток суб'єктів господарювання, що відповідно до законодавства не вважається концентрацією;
– концентрація без отримання необхідного дозволу;
– обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до органів АМКУ із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
– невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог, зазначених у наданому їм дозволі на такі дії.

Суб'єкти господарювання, які скоюють порушення конкурентно-антимонопольного законодавства можуть нести цивільну, адміністративну, кримінальну відповідальність. Так, адміністративна відповідальність передбачає накладання штрафів на керівників підприємств та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю.

Відповідно до Кримінального кодексу України кримінальна відповідальність настає за такі порушення, як порушення авторського права і суміжних прав; порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію; примушування до антиконкурентних узгоджених дій; незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару; незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю; розголошення комерційної або банківської таємниці^[2].

Звільнення від відповідальності може бути на підставі вимог ч. З ст. 46 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зокрема, за умови виконання положень рекомендацій у разі, якщо порушення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції, не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповідних заходів для усунення наслідків порушення, провадження у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не розпочинається, а щодо розпочатого провадження – органи АМК України приймають рішення про його закриття. Таким чином, законодавець визначив окремі способи реагування на ознаки порушень конкурентно-антимонопольного законодавства.

Відповідно до Розпорядження АМК України "Про встановлення порядку звільнення від відповідальності" №399-р від 25.06.2012 звільняється від відповідальності особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, за одночасної наявності таких умов:

1) раніше за інших учасників антиконкурентних узгоджених дій добровільно повідомила про свою участь в антиконкурентних узгоджених діях.

Особа вважається такою, що раніше за інших учасників антиконкурентних узгоджених дій добровільно повідомила про свою участь у них, якщо на момент подання заяви про звільнення від відповідальності або заяви на одержання листа-маркера в АМК України відсутні або заява іншої особи про звільнення від відповідальності за участь у цих самих антиконкурентних узгоджених діях, або заява на одержання листа-маркера за участь у цих самих антиконкурентних узгоджених діях.

Особа вважається такою, що добровільно повідомила про свою участь в антиконкурентних узгоджених діях, якщо вона за власною ініціативою звернулася до АМК України до дати складання подання з попередніми висновками у справі в порядку, передбаченому Правилами розгляду справ, із заявою про звільнення від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій або із заявою на одержання листа-маркера;

2) надала інформацію, що має суттєве значення для прийняття рішення у справі.

Інформацією, що має суттєве значення для прийняття рішення у справі, вважається інформація, обсяг та зміст якої дозволяють довести порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, зокрема, суттєве значення для прийняття рішення у справі має інформація про: склад учасників антиконкурентних узгоджених дій; наявність та зміст угод, нотаток, записок, листування, протоколів спільних зустрічей, які підтверджують погоджену конкурентну поведінку, з наданням відповідних підтверджувальних документів, доказів на паперових чи інших носіях інформації^[3].

Звільнення від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій не надається в разі, якщо заявник не вжив ефективних заходів стосовно припинення своєї участі в антиконкурентних узгоджених діях після повідомлення про них АМК України.

Заявник не вважається таким, що не вжив ефективних заходів стосовно припинення своєї участі в антиконкурентних узгоджених діях, якщо подальша його участь після повідомлення про них АМК У країни, зумовлена необхідністю забезпечення отримання інформації, що має суттєве значення для прийняття рішення у справі, в межах і строки, погоджені заявником з Комітетом у письмовому вигляді в кожному окремому випадку. З цією метою заявник зобов'язується не розголошувати інформацію про подання ним заяви про звільнення від відповідальності.

Заявник не звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, якщо на момент прийняття рішення у відповідній справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції було встановлено, що заявник відповідає одній з таких умов: був ініціатором антиконкурентних узгоджених дій; забезпечував керівництво антиконкурентними узгодженими діями; не надав усіх доказів або інформації стосовно вчинення ним антиконкурентних узгоджених дій, про які йому було відомо та які він міг безперешкодно отримати.

Про вжиття заявником заходів, спрямованих на надання всіх доказів або інформації стосовно антиконкурентних узгоджених дій, а також взаємодію з АМК України, зокрема, свідчить, що він: у встановлені Комітетом строки надає всю інформацію та докази щодо антиконкурентних узгоджених дій, які перебувають у його розпорядженні; не знищує, не фальсифікує та не приховує інформацію або докази щодо антиконкурентних узгоджених дій; співпрацює з АМК України під час розслідування відповідної справи про порушення конкурентноантимонопольного законодавства.

Разом з тим, поняття "інформація, яка має суттєве значення для прийняття рішення у справі" в законодавстві не розкривається, що означає про прийняття антимонопольними органами остаточного рішення щодо віднесення певної інформації до такої, що "має суттєве значення для прийняття рішення у справі"^[3].

[1] Про захист економічної конкуренції : Закон України № 2210-Ш від 11.01.2001 // Законодавство України у сфері захисту економічної конкуренції : юрид. зб. – 4-е вид., допов. та розширене. – К.: Укрправінформ, 2012. – С. 114 (ст. 53).
[2] Кримінальний кодекс України: за станом на 22.01.2014 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon2.rada.gov.ua
[3] Про встановлення порядку звільнення від відповідальності : Розпорядження АМКУ №399-р від 25.06.2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon2.rada.gov.ua
[4] Про встановлення порядку звільнення від відповідальності : Розпорядження АМКУ №399-р від 25.06.2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon2.rada.gov.ua