< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Антиконкурентні узгоджені дії: сутність, причини, основні форми прояву

Антиконкурентні узгоджені дії – узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визнає антиконкурентними узгодженими діями узгоджені дії, що стосуються:

  • – встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
  • – обмеження виробництва, ринків товарів, техніко- технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;
  • – розподіл ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;
  • – перекручення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
  • – усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;
  • – застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;
  • – укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;
  • – суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин[1].

Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на товарному ринку, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на товарному ринку спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

Ст. 10 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачені узгоджені дії, які можуть бути дозволені органами АМК України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному розвитку; оптимізації експорту чи імпорту товарів; раціоналізації виробництва; розвитку малих або середніх підприємців; розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари.

Аналіз світової та вітчизняної практики антиконкурентних узгоджених дій дозволяє виділити декілька механізмів організації антиконкурентних узгоджених дій. Серед них: картель, змова, формування спільного підприємства з метою координації господарської діяльності засновників, паралельна поведінка (свідомий паралелізм) (рис. 7.4).

Механізми організації антиконкурентних узгоджених дій

Рис. 7.4. Механізми організації антиконкурентних узгоджених дій

Картель – договірне об'єднання підприємств однієї галузі, які узгоджують між собою різноманітні сторони своєї комерційної діяльності, зокрема ціни, ринки збуту, обсяги виробництва і збуту, асортимент тощо з метою максимізації сукупного прибутку. Характерною ознакою картелів є їх формування на ринках однорідної продукції, орієнтованих на масове виробництво і збут стандартизованих товарів (наприклад, сировини). Картелі не мають яскраво вираженої домінуючої ланки. Узгодженість поведінки його учасників досягається в результаті домовленостей керівництва компаній, що зберігають свою юридичну, фінансову, виробничу та комерційну самостійність. Це пом'якшує механізми координації в картелі, на практиці означаючи, що ефективним картель буде тільки тоді, коли члени картелю зможуть викривати порушників картельної угоди та примушувати їх санкціями до виконання її умов. Складність цього завдання обумовлює недостатню стійкість картелів, які з часом схильні до розпаду.

Картелі є забороненими майже у всіх країнах світу з огляду на значний потенціал монополізації ринку, що несе в собі таке утворення. Єдиним картелем, що функціонує легально, на сьогодні є Організація країн-експортерів нафта (ОПЕК).

Змова є формою координації ринкової поведінки суб'єктів господарювання. Її метою є фіксація цін, розподіл ринків та інші способи обмеження конкуренції за умов олігополія, в результаті чого учасники змови діють як єдиний економічний суб'єкт, максимізуючи сукупний прибуток. Основним засобом реалізації змови є формування певної узгодженої системи дій підприємств-олігополістів шляхом проведення міжфірмових консультацій та переговорів, а в деяких випадках – і укладення різних видів угод, зокрема ліцензійних, збутових тощо, спрямованих на обмеження конкуренції на олігопольному ринку.

Спільне підприємництво є формою координації господарської поведінки формально незалежних суб'єктів господарювання, спрямованої на максимізацію сукупного прибутку учасників – засновників спільного підприємства, що формалізується в рішеннях цього підприємства. За своїм економічним змістом цей механізм є аналогічним до попереднього – змови – з тією різницею, що свідченням змови як правило є усні або письмові домовленості учасників узгодження, тоді як свідченням такої форми координації, як спільне підприємництво, є розпорядча документація спільного підприємства.

Свідомий паралелізм – форма координації ринкової поведінки між суб'єктами господарювання, які, не досягаючи стадії укладення формальної угоди, свідомо замінюють ризики, пов'язані з конкуренцією, практичною співпрацею між собою, орієнтованою на максимізацію їх сукупного прибутку. Свідомий паралелізм може також виражатися у непрямих контактах між суб'єктами господарювання з наміром вплинути на поведінку інших учасників ринку або розкрити конкурентам свої наміри щодо майбутньої поведінки. Ефект для ринку від свідомого паралелізму є подібним до наслідків змови про встановлення цін.

Щоправда схожі дії конкурентів не завжди є результатом прихованої змови чи свідомого паралелізму. Вони можуть бути логічною економічною поведінкою на ринках, де конкуренція обмежується об'єктивними передумовами розвитку конкретного виду економічної діяльності, структурою ринку, а не антиконкурентною поведінкою ринкових суб'єктів. У зв'язку з цим, доведення антиконкурентних узгоджених дій за фактом виявлення паралелізму ринкової поведінки не може базуватися лише на непрямих доказах[2].

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що будь-яка діяльність, спрямована на максимізацію сукупного прибутку учасників антиконкурентного узгодження на противагу максимізації власних індивідуальних прибутків може бути кваліфікована як антиконкурентні узгоджені дії. Втім слід розуміти, що не будь-яке антиконкурентне узгодження буде ефективним (з точки зору отриманої величини економічної ренти), а отже й доцільним до реалізації. Для цього повинні виконуватися деякі передумови, які можна поділити на дві групи:

  • – структурні:
  • – поведінкові (рис. 7.5).

Передумови вчинення антиконкурентних узгоджених дій

Рис. 7.5. Передумови вчинення антиконкурентних узгоджених дій

Структурні передумови вчинення антиконкурентних узгоджених дій такі:

висока концентрація ринку – сприяє вчиненню антиконкурентних узгоджених дій, зменшуючи кількість учасників таких дій, а отже – спрощуючи координацію між ними;

низька еластичність попиту – стимулює суб'єктів господарювання до антиконкурентного узгодження, підвищуючи величину очікуваного сукупного прибутку та знижуючи ефективність короткострокових стратегій максимізації індивідуального прибутку.

  • – однорідність продукції – полегшує антиконкурентно узгодження, скорочуючи перелік показників, за якими учасникам антиконкурентних узгоджених дій слід досягти згоди;
  • – стабільність попиту – позитивно впливає на міцність утвореного антиконкурентного узгодження, дозволяючи своєчасно виявляти випадки шахрайства й протидіяти ним;
  • – відсутність вільних виробничих потужностей – консервує ринкову структуру, роблячи практику порушення антиконкурентного узгодження економічно недоцільною.

Поведінкові передумови вчинення антиконкурентних узгоджених дій охоплюють:

  • – тісну кооперацію суб'єктів господарювання, в тому числі в рамках галузевих асоціацій як засіб посилення обізнаності один одного про прийняті штампи конкурентної поведінки та налагодження й підтримання ефективних каналів постачання інформації про застосування визначених конкурентних стратегій у майбутньому;
  • – мультиринкову взаємодію як фактор забезпечення взаємозв'язку інтересів учасників досліджуваного ринку на інших ринках товарів та послуг, що посилює усвідомлення взаємозалежності учасників антиконкурентного узгодження, а отже і його міцність;
  • – схильність до ризику керівництва підприємств – членів антиконкурентного узгодження щодо їх готовності нести відповідальність за відповідне порушення законодавства в обмін на дисконтований потік економічної ренти;
  • – досвід попередньої антиконкурентної взаємодії, що зазвичай свідчить про готовність суб'єктів господарювання вдатися до таких дій повторно.

  • [1] Про захист економічної конкуренції : Закон України від 11 січня 2001 р. №2201-111 (зі змінами та допов.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : amc.gov.ua/amc/control/uk/publish/article?showHidden=l&art_id=20143 9&cat_id=42345&ctime=l 312353796273.-С. 6
  • [2] Герасименко А.Г. Аналіз і контроль концентрації суб'єктів господа- рювання : підручник / А.Г. Герасименко. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2012. – С. 200-202.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >