< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Сутність та основні способи впливу держави на діяльність монопольних структур

Антимонопольне регулювання можна розглядати з точки зору впливу держави на діяльність суб'єктів підприємництва з метою впорядкування соціально-економічних процесів, створення сприятливого середовища для реалізації потенціальних можливостей конкуренції. Академік НАН України В.М. Геєць наголошував, що "стан конкуренції в економіці найтісніше пов'язаний з діяльністю держави. Держава визначає законодавчі антимонопольні обмеження і володіє механізмами, здатними запобігати або, навпаки, підтримувати недобросовісну конкуренцію. Крім того, проводячи економічну політику, держава може de facto встановити певні "правила гри" на економічному полі, серед яких умови конкуренції є одними з найважливіших"[1].

Важливою складовою державного антимонопольного контролю та регулювання є антимонопольне регулювання підприємницької діяльності. Суть антимонопольного регулювання підприємницької діяльності полягає у застосуванні державою системи організаційно-правових способів впливу на діяльність конкретних монопольних утворень, протидії спотворенню процесу конкуренції з боку монополії. Антимонопольне регулювання передбачає у цьому сенсі діяльність держави щодо попередження та недопущення небажаних явищ і процесів, пов'язаних із монополізмом, і спрямоване на діяльність підприємницьких та природних монополій. Це означає, що держава за допомогою антимонопольних норм створює для всіх суб'єктів підприємництва певні "правила гри". Останні є сукупністю умов, форм та способів господарювання. При цьому норми матеріального права встановлюють права та обов'язки суб'єктів підприємництва, регулюють їх змістовну сторону. Норми процесуального права регулюють порядок (процедуру) діяльності уповноважених органів державної влади і суб'єктів підприємництва щодо реалізації норм матеріального права.

Економічна конкуренція виникає і розвивається у підприємницькому середовищі. Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Правовою основою підприємництва є свобода підприємницької діяльності. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь- яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Ст. 44 Господарського кодексу України визначені принципи підприємницької діяльності: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд[2].

Законодавством України чітко зафіксовані напрями та форми державного контролю та нагляду за господарською діяльністю суб'єктів підприємництва. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до закону. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів підприємництва у таких сферах: збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин – за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності; фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни; цін і ціноутворення – з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги; монополізму та конкуренції – з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства; земельних відносин – за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства – за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів; виробництва і праці – за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності; споживання – за якістю і безпечністю продукції та послуг; зовнішньоекономічної діяльності – з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно та оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.

Необхідність антимонопольного регулювання підприємницької діяльності обумовлена низкою причин, зокрема: по- перше, негативні наслідки функціонування монопольних утворень; по-друге, більш висока ефективність заходів профілактичного (упереджу вального) характеру, ніж боротьба з наявним монополізмом; по-третє, існування такого об'єктивного явища, як природна монополія, що має як негативні, так і позитивні наслідки.

З позицій сутності антимонопольного регулювання підприємницької діяльності важливо розрізняти такі поняття:

  • усунення конкуренції – як повного чи істотного припинення змагальності між конкурентами, внаслідок чого покупці (продавці) позбавляються можливостей вибирати між продавцями (покупцями);
  • обмеження конкуренції – як зменшення впливу визначальних для конкуренції факторів внаслідок виникнення або посилення у відповідних суб'єктів підприємництва ринкової влади, що характеризується в кожному конкретному випадку відповідними якісними та кількісними показниками залежно від кон'юнктури ринку;
  • істотне обмеження конкуренції – як будь-якого усунення конкуренції;
  • спотворення конкуренції – як будь-яких дій, що призвели до усунення конкуренції.

Негативні наслідки функціонування монопольних утворень проявляються насамперед у значних втратах суспільства від монополізму (чисті втрати добробуту, Х-неефективність, стримування соціально-економічного і науково-технічного розвитку) та у проблемах, пов'язаних зі зловживанням монопольним (домінуючим) становищем. Х-неефективність має місце, коли виробництво здійснюється не з мінімально можливими при даному рівні технології витратами. Посилення монопольних тенденцій в економіці України пов'язано з недостатнім рівнем розвитку ринкової інфраструктури, яка забезпечує доступ суб'єктів підприємництва до земельних ділянок, торговельних площ, фінансових ресурсів, інформації про ринкову кон'юнктуру, засобів рекламування.

Чисті втрати добробуту виникають через неповне використання ресурсів і скорочення монополією випуску продукції. X. Лейбенстайн у 1966 р. розробив мікроекономічну концепцію Х-фактора, або Х-ефективності. Харві Лейбенстайн (1924–1992) – американський економіст, основоположник концепції Х-ефекгивності діяльності фірми.

Х-неефективність має місце тоді, коли максимальна виробнича ефективність не досягається через більш високі витрати монополії. X. Лейбенстайн виділив чотири головні компоненти Х-фактора: індивідуальну, внутрішньофірмову, зовнішню мотивацію і, крім того, особливості використання ресурсів, що не надходять до ринкового обороту[3].

Стримування соціально-економічного і науково-технічного розвитку означає, що: монополіст не зацікавлений у зниженні витрат, впровадженні нових досягнень науково- технічного прогресу. Значні кошти і зусилля монополії витрачають на збереження і зміцнення своєї ринкової влади, що стримує загальний економічний прогрес. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем підприємців на ринку полягає у встановленні монопольних та дискримінаційних цін (тарифів, розцінок), що призводить до порушення прав споживачів і конкурентів.

Суб'єктами антимонопольного регулювання підприємницької діяльності (рис. 8.1) є: держава та її інституційні органи (законодавчі, виконавчі, судові різних рівнів).

Основні суб'єкти антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні

Рис. 8.1. Основні суб'єкти антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні

Проблема оптимізації дій державних органів влади в економіці сьогодні є актуальною для України. При цьому основним завданням, перш за все, є зруйнування тотального контролю держави над діяльністю суб'єктів підприємництва. В умовах надмірного тиску владних структур на підприємницьку діяльність виникає, як зазначав У. Баумоль, феномен "деструктивного підприємництва"[4]. Завдяки заходам державного впливу на діяльність монопольних структур в Україні будуть сформовані основи ефективного ринкового конкурентного середовища.

Антимонопольне регулювання підприємницької діяльності є засобом адміністративного, упереджуючого обмеження монополізму окремих суб'єктів підприємництва і підтримки конкуренції. Метою антимонопольного регулювання підприємницької діяльності є: захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності суб'єктів підприємництва та сприяння розвитку конкуренції. Антимонопольне регулювання підприємницької діяльності узгоджує приватні інтереси (цілі та форми дій окремих суб'єктів підприємництва на ринку) із публічними інтересами (цілями та формами економічної політики держави).

Об'єктами антимонопольного регулювання підприємництва в Україні виступають інституційна структура підприємницької діяльності та поведінка суб'єктів підприємництва. Держава здійснює вплив на діяльність монопольних структур (рис. 8.2).

Об'єкти антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні

Рис. 8.2. Об'єкти антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні

Способи впливу держави на діяльність монопольних структур проявляються у двох формах: нормативній та організаційній. Нормативні способи державного антимонопольного впливу (регулювання) – встановлення в нормативно- правових актах конкурентних правил для суб'єктів підприємництва. Цю функцію державного управління насамперед повинно виконувати конкурентне право.

Організаційні способи державного антимонопольного впливу (регулювання) полягають у створенні певних органів державної влади з наданням їм відповідних повноважень. Суб'єктом антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні виступає держава в особі відповідальних за вироблення і реалізацію антимонопольної політики органів законодавчої та виконавчої влади. Державний контроль за діяльністю підприємців-монополістів покладено на Антимонопольний комітет. Громадський контроль здійснюють недержавні організації та об'єднання, засоби масової інформації.

Основними способами впливу держави на діяльність монопольних структур можна вважати: безпосереднє державне регулювання на конкретних монополізованих ринках, цінове регулювання, встановлення граничних рівнів цін, торговельних, постачально-збутових надбавок і націнок, граничних нормативів рентабельності, декларування зміни цін тощо; державне регулювання якості продукції підприємств-моно- полістів шляхом встановлення певних показників і параметрів (розробка стандартів, норм, правил і показників якості у виробництві продукції та її реалізації, виконанні робіт, наданні послуг), забезпечення необхідних обсягів товарів на ринку та доступу всіх суб'єктів підприємництва до товарів, що постачаються монополістичними утвореннями; регулювання забезпечення товарами специфічних груп споживачів і регіонів; укладання державних контрактів та державного замовлення; тарифне регулювання імпорту та експорту товарів, що закуповують або реалізують монопольні структури; санкції за вчинені порушення; спеціальні виключення щодо певних видів діяльності тощо.

Отже, антимонопольне регулювання підприємницької діяльності – це вплив відповідних органів на діяльність монопольних структур – підприємницьких та природних монополій з метою недопущення, обмеження та усунення негативних наслідків монополізму, забезпечення нормального конкурентного середовища та захисту інтересів суб'єктів підприємництва.

Антимонопольне регулювання підприємницької діяльності базується на певних принципах – базових вихідних положеннях, що обумовлюють цілеспрямований вплив держави на діяльність підприємницьких та природних монополій. Основними принципами антимонопольного регулювання підприємницької діяльності є такі: принцип імперативності (від лат. "владний"); принцип заборони; принцип контролю; принцип об'єктивності (неупередженості); принцип оперативності; принцип транспарентності (від лат. "прозорість"), гласності, відкритості процедур; принцип превентивності (від лат. "запобіжний, упереджувальний").

Нові перспективи для більш ефективного впливу держави на підприємницьку діяльність забезпечує впровадження механізмів державно-приватного партнерства, які забезпечують рівноправну співпрацю між публічним і приватним секторами національного господарства[5].

  • [1] Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку / В.М. Геєць. – К. : НАН України, Ін-т екон. та прогнозув. НАН України. – К., 2009. -С. 431.
  • [2] Господарський кодекс України : Закон України від 16.01.2003 № 436-1V [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/43S-l5.
  • [3] Leibenstcin Н. Allocative efficiency vs. "X-efficiency" / H. Lcibenstcin // Amer. Econ. Rev. – 1966. June. – P. 392-415.
  • [4] Вашпої W. J. Entrepreneurship: Productive, Unproductive, and Destructive// Journal of Political Economy. – 1990. – Vol. 98, No 5. – P. 893-921.
  • [5] Про державно-приватне партнерство [Електронний ресурс]: Закон України від 1 липня 2010 р. № 2404-VI. – Режим доступу : zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2404-17.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >