< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Антимонопольний контроль за ціноутворенням монополістичних структур

Монопольне ціноутворення – встановлення суб'єктом господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, таких цін, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи до обмеження конкуренції, або до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, а також до застосування різних цін без об'єктивно виправданих причин, що призвело або може призвести до недопущення, усунення чи до обмеження конкуренції, або до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. При монопольному ціноутворенні може бути встановлена монопольно висока ціна продавця, монопольно низька ціна покупця (монопольні ціни, що призводять або можуть призвести до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів), монопольно низька ціна продавця, монопольно висока ціна покупця (монопольні ціни, що призводять або можуть призвести до недопущення, усунення чи до обмеження конкуренції) чи застосована дискримінаційна ціна.

Проблема монопольного ціноутворення у контексті наслідків діяльності на ринку монополістів є дискусійною. Великі підприємства – монополії, виступаючи потужними двигунами економічного розвитку, часто не зловживають цінами, а використовують їх гнучкість як стимул для розширення виробництва. И.А. Шумпетер у цьому зв'язку наголошував: "Теорія вчить нас, що в окремих випадках винятком монопольна ціна повинна бути вища за конкурентну, а обсяг виробництва при монополії менший, ніж при конкуренції. Це правильно в тому випадку, якщо спосіб виробництва, його організація та все інше в обох випадках однакові. Насправді в розпорядженні монополіста можуть знаходитися способи виробництва, які недоступні або важкодоступні для його конкурентів... При різних рівнях виробничої і організаційної ефективності монопольні ціни не обов'язково є вище конкурентних"[1]. Йозеф Алоіз Шумпетер (1883-1950) – видатний австрійський економіст першої половини XX ст., у 1909-1911 роках працював професором Чернівецького університету.

Монопольно висока ціна продавця – ціна, яка встановлена суб'єктом господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку як постачальник, продавець товару, надавач послуг, виконавець робіт, понад рівень ціни, що існував би за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів. Монопольно висока ціна продавця може, зокрема, мати місце у разі:

  • • підвищення рівня ціни, не обґрунтованого кон'юнктурою ринку чи необхідними витратами, яке призвело або могло призвести до одержання додаткових прибутків, або до компенсації необгрунтованих витрат;
  • • прихованого підвищення рівня ціни у вигляді незмінності її номінального рівня при зниженні якості товару, зміні його комплектації, погіршенні сервісного обслуговування, технічних характеристик виробів тощо, що призвело або може призвести до одержання додаткових прибутків, або до компенсації необгрунтованих витрат.

Монопольно низька ціна покупця – ціна, яка встановлена суб'єктом господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку як споживач, отримувач, покупець товару, замовник робіт, послуг, нижче за рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до ущемлення інтересів продавців, постачальників товару чи інших суб'єктів господарювання.

Монопольно низька ціна продавця – ціна, яка встановлена суб'єктом господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку як постачальник, продавець товару, надавач послуг, виконавець робіт, нижче за рівень ціни, що існував би за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до обмеження конкуренції на зазначеному ринку або/та на суміжних до нього ринках.

Монопольно висока ціна покупця – ціна, яка встановлена суб'єктом господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку як покупець товару, замовник робіт, послуг, понад рівень ціни, що існував би за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до недопущення, обмеження чи до усунення конкуренції.

Дискримінаційна ціна – ціна, яка застосована суб'єктом господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, рівень якої для окремих суб'єктів господарювання, продавців, покупців має різний розмір без об'єктивно виправданих причин, тобто ціна, яка призвела або може призвести до недопущення, усунення чи до обмеження конкуренції, або до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів. В антимонопольному законодавстві США цінова дискримінація згідно із законом Клейтона була визнана протизаконною, якщо вона істотно послаблювала конкуренцію або призводила до створення монополії. У 1936 році з прийняттям Закону Робінсона Петмена було уточнено визначення цінової дискримінації як встановлення для різних споживачів цін, не пропорційних граничним витратам[2].

Дискримінаційна ціна виступає у двох видах: по-перше, на один і той самий товар для різних споживачів встановлені різні ціни, різниця між якими не обгрунтована необхідними витратами, що призвело до одержання додаткових прибутків та/або до обмеження прав окремих споживачів; по-друге, встановлений однаковий рівень цін на товари, що мають істотні відмінності у якості, специфікації або у витратах на транспортування, в реалізації тощо для різних споживачів, що призвело до одержання додаткових прибутків та/або до обмеження прав окремих споживачів. Дискримінаційна ціна призводить до нерівного становища окремих суб'єктів господарювання, при цьому необхідна наявність у продавця можливості розмежовувати покупців за характером їх попиту на конкретний товар.

У структурі зловживань монопольним становищем, які припиняються органами АМКУ, останніми роками переважають саме порушення цінового характеру: встановлення таких цін щодо придбання або реалізації товарів, які неможливо було би встановити за умов існування конкуренції на ринку; застосування різних цін до рівнозначних договорів із суб'єктами господарювання, продавцями або з покупцями без об'єктивно виправданих причин; встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, які обмежують права окремих споживачів; встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів.

Серед способів завищення цін (тарифів) найчастіше зустрічаються такі: включення до ціни необгрунтованих або фактично не здійснених затрат; економічно необгрунтоване завищення рентабельності; стягування плати за фактично не надані послуги; повторне стягування плати за одні й ті самі послуги. Мають місце й інші види порушень цінового характеру: встановлення закупівельних цін на нижчому рівні, ніж той, який можна було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не належать до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту; нав'язування суб'єктові господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою не належать до предмета договору.

Сучасне антимонопольне законодавство ставить на одне з перших місць контроль за цінами, забороняючи, насамперед, горизонтальне й вертикальне фіксування цін, цінову дискримінацію, демпінг, недобросовісну цінову рекламу та ін.

Відповідно до Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1995 р. № 135) із змінами і доповненнями стосовно суб'єктів господарювання, яких включено до переліку підприємств-монополістів, а також тих, які порушують вимоги конкурентного законодавства, може бути запроваджено державне регулювання цін. Рішення про запровадження та скасування державного регулювання цін на продукцію монопольних утворень, за винятком продукції, ціни на яку регулюються рішеннями Кабінету Міністрів України, приймається:

  • • на загальнодержавних ринках – Міністерством економічного розвитку та торгівлі України разом з Антимонопольним комітетом України;
  • • на регіональних ринках – Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями разом із відповідними органами Антимонопольного комітету України.

Міністерство економічного розвитку та торгівлі, місцеві органи влади спільно з АМК України визначають перелік регульованої продукції монополістів, до якого на загальнодержавному рівні входять найважливіші види товарів народногосподарського значення; на регіональних ринках здебільшого на послуги суб'єктів природних монополій, продукцію підприємств харчової промисловості (хлібокомбінати, молокозаводи), послуги підприємств міського електротранспорту, метрополітену тощо.

АМК України більш ніж десять років тому були розроблені Методичні рекомендації щодо визначення монопольного ціноутворення (затверджені наказом Голови АМК України від 9 лютого 2002 р. № 9). Однак на практиці ці рекомендації не застосовуються.

Важливим є пряме закріплення за АМК України функції контролю за регулюванням цін (тарифів) на товари та послуги суб'єктів природних монополій. Йдеться не про безпосередній контроль за цінами і тарифами, а про контроль за встановленням порядку формування тарифів суб'єктами природних монополій.

Державне втручання в процес ціноутворення на ринках продукції (послуг) суб'єктів природних монополій є обов'язковим. Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції у сферах природних монополій здійснюється АМК України відповідно до його компетенції. Громадський контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій здійснюють об'єднаннями споживачів у порядку, встановленому законодавством.

Державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у ст. 5 Закону України "Про природні монополії", здійснюється шляхом: ліцензування; регулювання цін і тарифів; забезпечення рівного доступу споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; при залученні інших засобів регулюючого впливу, передбачених законодавством. Важливе значення має запровадження стимулюючого цінового регулювання суб'єктів природних монополій, метою якого є стимулювання суб'єктів природних монополій до формування економічно обгрунтованих тарифів на свої послуги. Йдеться про забезпечення створення сприятливих умов для переходу від тарифоутворення за принципом "витрати плюс" до стимулюючого регулювання суб'єктів природних монополій.

Монополісти, не маючи адміністративних обмежень, при визначенні ціни на свою продукцію досить часто встановлюють завищені, економічно необгрунтовані ціни. Крім високої рентабельності, підприємства-монополісти користуються перевагами і при формуванні витрат, закладаючи в них нераціональні виграти, зокрема, спонсорську допомогу, власні штрафи, витрати на соціальну сферу тощо.

Одним із порушень конкурентно-антимонопольного законодавства є застосовування суб'єктами господарювання вільних цін (тарифів), тоді як за нормативно-правовими документами слід було застосувати регульовані ціни (тарифи). Досить поширеним ціновим зловживанням є завищення витрат, а саме: включення до їх складу необгрунтованих статей затрат, що призводить до встановлення монопольно високих чи дискримінаційних цін (тарифів).

Наприклад, у 2012 році в процесі розслідування АМК України справ про зловживання монопольним становищем з боку двох найбільших українських компаній мобільного зв'язку – Київстар і МТС-Україна ці компанії не змогли надати економічного обгрунтування встановлених тарифів. На виконання рекомендацій АМК України Київстар і МТС- Україна вжили низку заходів, спрямованих на зниження внутрішніх тарифів мобільного зв'язку і тарифів на роумінг. У результаті цього вартість 1 хвилини розмови у роумінгу Київстар знизилася у 8–15 разів, а МТС-Україна в 4-7 разів порівняно зі стандартними пакетами залежно від країни і тарифного пакета. Також у найбільш популярних серед абонентів тарифних планах МТС-Україна на 20% знижено вартість дзвінків всередині мережі, на 8% – вартість дзвінків на мережі інших мобільних операторів та дзвінки на фіксовані мережі, а також на 13% – вартість MMS-повідомлень[3].

Органи АМК України можуть ініціювати скасування державного регулювання цін і тарифів у зв'язку з розвитком конкуренції на діючих товарних ринках, або у випадку, коли раніше введене регулювання негативно позначається як на умовах конкуренції на відповідних ринках, так і на інтересах споживачів цих товарів та послуг. Органи АМК України часто пропонують також скасувати державне регулювання цін і тарифів у випадках, коли суб'єктами господарювання, щодо продукції яких воно здійснювалося, тривалий час не допускалися порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Регулювання цін на продукцію монопольних утворень здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

При запровадженні регулювання цін монопольні утворення зобов'язані подати у встановлені терміни:

  • • відомості про запланований рівень цін;
  • • калькуляцію собівартості продукції із розшифруванням матеріальних і трудових витрат;
  • • відомості про обсяги виробництва (фактичні за минулий і поточний роки та планові на поточний рік);
  • • дані про запланований і досягнутий розмір прибутків від реалізації продукції, а також про розмір прибутків, рентабельність у цілому по підприємству;
  • • пояснювальну записку.

Потрібно наголосити на значенні декларування зміни цін на продукцію монопольних утворень. Декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни – інформування суб'єктом господарювання у встановленому порядку органів державного регулювання і контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення про наміри встановлення та застосування ціни, відмінної від поточної. Декларування зміни цін і тарифів – це обгрунтування необхідності і фактичний дозвіл на підвищення вільних відпускних цін підприємств-монополістів. Декларування підвищення цін здійснюється суб'єктами господарювання після погодження ними нового рівня цін з основними підприємствами-споживачами. Підприємства-монополісти подають органам, що регулюють ціни, декларацію про підвищення вільної ціни за встановленою формою, де наводяться: найменування продукції; коротка технічна характеристика; тип, марка; нормативна технічна документація; оптова відпускна ціна, яка застосовувалась, яка декларується, гранична; відхилення граничної ціни від ціни, яка декларується.

До декларації додаються: пояснювальна записка, в якій обгрунтовуються причини підвищення ціни (подорожчання сировини, збільшення тарифів на електроенергію, комунальні послуги та ін.); відомості про заплановану ціну з розшифруванням матеріальних і трудових витрат; протоколи погодження нових цін із головними споживачами продукції; відомості про обсяги виробництва; дані про запланований і досягнутий розмір прибутку.

У разі запровадження обов'язкового декларування зміни цін монопольні утворення можуть змінювати ціну на продукцію тільки після декларування цієї зміни, реєстрації нового розміру ціни. Рішення щодо рівня цін приймається відповідними органами у 20-денний термін після одержання матеріалів щодо обґрунтування зміни цін.

Підвищення цін без декларування кваліфікується як порушення державної дисципліни цін, і до порушників застосовуються штрафні санкції відповідно до чинного законодавства.

Суб'єкти господарювання, в яких перевірками виявлено порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції шляхом встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було би встановити за умови існування значної конкуренції на ринку, або шляхом застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин, зобов'язані в 10-денний термін після одержання акта перевірки повідомити відповідні органи про вжиті заходи щодо усунення порушень. Монопольні утворення та їхні посадові особи, які винні у порушенні порядку застосування регульованих цін, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Одним із складно доказових в антимонопольній діяльності є викриття так званих "картельних змов". Ціновий картель є специфічною формою монопольного утворення. Можна виділити чотири необхідні ознаки будь-якого цінового картелю: можливість утримувати ціну обмеженим числом учасників; прогнозованість становища на ринку; синхронність підвищення ціни; однорідність ціни (жоден учасник картелю не погодиться, щоб інший учасник продавав свій товар за іншою ціною).

Картель традиційно передбачає угоду між суб'єктами господарювання щодо спільної координації цін і обсягів виробництва. На ринку (особливо ринку олігополістичної конкуренції) завжди існує загроза, що продавці-виробники діятимуть у ціновій змові, тобто утворюватимуть картель[4]. Картелі офіційно, як правило, не реєструються, угоди щодо погодження цін укладаються в "тіні", але діють реально. Рівень тінізації української економіки створює істотні можливості для виникнення таких юридично не оформлених монопольних утворень.

Оскільки довести факт вчинення картельної змови є досить складно, то все більшого значення набувають непрямі докази наявності картельної змови. Непрямі докази вказують на побічні факти, що знаходяться в причинно-наслідковому чи іншому зв'язку з фактами порушень (аналіз поведінки суб'єктів господарювання, аналіз ринку, економіко-математична експертиза). Не залишається поза увагою АМК України і такий метод стимулювання учасників картелів до добровільного надання інформації про картель, як використання програми звільнення від відповідальності.

Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25.06.2012 № 399-р. прийнято Порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про звільнення від відповідальності за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (Порядок звільнення від відповідальності). Добровільні звернення учасників картелю до АМК України та надання достатніх доказів дозволять не тільки розкрити змову, а й уникнути суб'єктам господарювання відповідальності за участь у ній. При цьому обов'язковою умовою для звільнення від відповідальності є першість повідомлення про картель та надання суттєвої інформації.

Однак, в цілому, незважаючи на створення в Україні інституційних засад державного контролю за монопольним ціноутворенням, ефективність такого контролю залишається низькою, зокрема, в частині відповідальності суб'єктів господарювання за недотримання вимог чинного законодавства.

  • [1] Шумпетер Й.А. Теория экономического развития. Капитализм, социализм и демократия / Й.А. Шумпетер. – М.: Эксмо, 2007. – С. 478-479.
  • [2] Віскузі В. Кіп. Економічна теорія регулювання та аігпімоііоіюльїш політика / Віскузі В. Кіп, Вернон Джон М., Гарингтон Джозеф Б. – К.: Основи, 2004. – С. 360-361.
  • [3] Звіт Антимонопольного комітету України та 2012 рік (Іуісктронний ресурс]. – Режим доступу : amc.gov.ua/amkuAiocculalog/documcnt?id~ 95114&sch ста “main
  • [4] Гальперин В.М. Микроэкономика / В.М. Гальперин, С.М. Игнатьев, В.И. Моргунов : в 2 т. – СПб.: Экономическая школа, 2004. – Т. 2. – С. 212-217.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >