< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Сутність, ознаки та специфіка природних монополій в Україні

Відповідно до Закону України "Про природні монополію природною монополією визнається стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Суб'єкт природної монополії – суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності, який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Розглянемо причини існування природної монополії. Основною рисою діяльності суб'єктів природних монополій, як зазначалося вище, є їх капіталоємність зі складною технологією функціонування всієї інфраструктури ринку. Технічне оновлення інфраструктури цих ринків не може здійснюватися динамічно і значно відстає від технологічного оновлення в інших галузях економіки. Таким чином, через значну капіталоємність виробництва суб'єктів природних монополій виграш від запровадження конкуренції на цих ринках не покриває значних витрат суспільства на запровадження конкуренції. Якщо на ринку буде діяти один суб'єкт господарювання, то середні загальні витрати цього суб'єкта при існуючому рівні попиту на ці послуги при існуючій технології будуть постійно знижуватися. При цьому мають знижуватися питомі витрати при збільшенні обсягів виробництва послуг, які надають суб'єкти природних монополій. Однак суб'єкти природних монополій не зацікавлені у збільшенні виробництва своїх послуг та можуть зменшувати обсяги виробництва своєї продукції і у зв'язку з відсутністю конкуренції. При існуючому попиті це може призводити до підвищення цін (тарифів) на ці послуги, якщо не буде належного контролю з боку регулюючих органів.

Інша проблема, пов'язана з існуванням суб'єктів природних монополій, полягає в тому, що зазначені суб'єкти господарювання завдяки монопольному становищу, якому не загрожує конкуренція в найближчій перспективі, породжують проблему доступу до послуг (тобто "до труби чи мережі"), які надають суб'єкти природних монополій.

Особливістю діяльності суб'єктів природних монополій є низька еластичність попиту на їх продукцію, оскільки він майже не залежить від зміни цін на неї. Це зумовлено тим, що продукція таких утворень задовольняє першочергові потреби промислових споживачів і населення, без яких неможливе існування в сучасній економіці, а альтернативної послуги для них немає. До цього варто додати також високі бар'єри входуна відповідний товарний ринок і виходу з нього: обсяг інвестицій, необхідний для створення альтернативного об'єкта; тривалий період їх окупності; надто високий рівень економічного, технічного та політичного ризику; тривалий період амортизації основного капіталу; вагомий вплив на навколишнє середовище; висока специфічність матеріальних активів та їх вузька спеціалізація тощо.

Сукупна дія цих факторів визначає ефективність зосередження виробництва продукції в єдиного виробника і практично виключає можливість запровадження конкурентних відносин між суб'єктами господарювання. Проте, всупереч логіці у сферах діяльності суб'єктів природних монополій часто, через недосконалість державного регулювання, встановлюється вищий (нижчий) рівень цін порівняно з тим, який міг би бути за наявності конкуренції. Поєднання всіх наведених вище чинників забезпечує суб'єктам природних монополій досить вигідний режим функціонування.

Суб'єкти природних монополій, які діють у різних сферах, але в однакових територіальних межах, як правило, мають одних і тих самих споживачів. Тому ринкова влада суб'єкта господарювання, який одноосібно здійснює діяльність на кількох товарних ринках, межі яких збігаються, значно зростає. Нагадаємо, що АМК України відмовив, зокрема, у 2002 році у наданні дозволу на об'єднання двох суб'єктів природних монополій – "Київенерго" та "Київгаз". У цьому випадку АМК України було взято до уваги те, що зазначені суб'єкти господарювання на певних ринках (зокрема, на ринках електро- та газопостачання) є потенційними конкурентами.

Отже, класичним прикладом сфер діяльності природних монополій є різні види виробничої інфраструктури, де висока частка постійних витрат. Якби ринок був поділений між багатьма підприємствами (суб'єктами господарювання), то ефект масштабу не вдалося б отримати повною мірою. У результаті, витрати на одиницю продукції виявилися б високими і відповідно потрібно було б підвищити ціни для того, щоб перекрити їх.

Таким чином, позитивний ефект від масштабу зумовлений особливостями виробничої технології, що характеризується замкнутим виробничим циклом, який базується на єдиному технологічному середовищі, та наявністю, зокрема, цілісної системи протягнутих у просторі мереж, для яких необхідним є управління з єдиного центру в реальному масштабі часу. За таких обставин витрати в розрахунку на одиницю продукції знижуються одночасно зі зростанням обсягу продукції.

Теорія природної монополії складалася під впливом ідей класичної та австрійської школи (маржиналістський підхід), що набули розвитку в рамках неокласичного напрямку економічної науки. У цьому контексті слід виділити роботи А. Маршалла та Дж. Кларка, в яких вперше було дано розгорнуту оцінку природної монополії[1].

Ринки природних монополій відносяться до недосконалих ринків і за своїми характеристиками схожі на ринки, де існує монополія одного виробника. На них працює єдиний продавець товару, який, використовуючи своє монопольне становище, має монопольну владу на ринку. Особливістю цього ринку є також те, що продукція є унікальною (не має замінників), і існують значні бар'єри для входження на цей ринок інших підприємств (фірм). Тому такий суб'єкт господарювання має всі можливості для отримання надприбутків. Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій багато в чому компенсує відсутність конкуренції у відповідних галузях.

У другій половині XX ст. у розвинутих країнах світу в умовах постійних змін у механізмі регулювання (періодично з дерегулюванням) ринків продукції (послуг) суб'єктів природних монополій було розроблено цілий ряд важливих наукових підходів до теоретичного й емпіричного дослідження регуляторних механізмів та інструментів щодо природних монополій. Ефективність цих механізмів та інструментів теоретично обґрунтовувалася в моделях неспроможностей ринку і недосконалої конкуренції (чистої монополії)[2].

У розвинених країнах набула значного поширення практика організаційного відокремлення діяльності суб'єктів природних монополій від суміжних ринків. Так, у США у 80-ті роки XX ст. був відкритий для конкуренції ринок газу. Транспортування газу було проголошено послугою загального доступу, і власникам газопроводів заборонили перепродаж газу. Аналогічні реформи в енергетичному секторі проводить і ЄС.

Недосконалість механізму регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні призводить до гальмування інноваційного прогресу. Монопольне становище суб'єктів природних монополій і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу. Саме тому всі суб'єкти природних монополій, які діють на ринках України, мають, як правило, незадовільний технологічний стан і дуже великі втрати продукції, які покриваються за рахунок споживачів.

При досконалому державному регулюванні для суб'єктів природних монополій мають створюватись такі умови, щоб їм доводилося постійно шукати шляхи зменшення виробничих витрат, у тому числі через інноваційне удосконалення техніки і технології.

Недосконале державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій сприяє тому, що ці суб'єкти перекладають на своїх споживачів власні неефективні витрати і втрати та намагаються отримати прибуток, який значно перевищує той, який міг би бути за умови існування конкурентного середовища. Таким чином, відбувається "перекачування" грошей від споживачів, зокрема, підприємців, багато з яких працює в умовах жорсткої конкуренції, до суб'єктів природних монополій, які працюють поза конкуренцією. При цьому використання отриманих суб'єктами природних монополій коштів здебільшого залишаються поза увагою регулюючих органів, і на практиці часто використовуюся для потреб основного виробництва.

  • [1] Marshall A. Priciples of Economics / A. Marshall. – London : Macmillan, 1927; Clark J.M. The Economics of overhead Costs / J.M. Clark. – Chicago ; University of Chicago Press, 1923.
  • [2] Базилевич В. Природні монополії / В. Базилевич, Г. Филюк. – К. : Знання, 2006. – 367 с.; Баумоль В.Дж. Состязательные рынки: мятеж в теории структуры отрасли. Серия : Вехи экономической мысли : в 6 т. – T. 5. Теория отраслевых рынков ; [под общ. ред. А. Г. Слуцкого]. – СПб. : Экономическая школа, 2003. – С. 110-140; Венгер В.В. Регулювання діяльності природних монополій: теорія і практика / В.В. Венгер. – К. : Ін-т екон. та прогнозув., 2007. – 204 с.; Stigler G.J. What Can Regulators Regulate? The Case of Electricity / G.J. Stigler, C. Friedland // Journal of Law and Economics. -1962. – Vol. 5. – P. 1-16.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >