Державне регулювання конкурентного середовища окремих товарних ринків
Соціально-економічні зміни в економіці України обумовлюють необхідність подальшого удосконалення антимонопольно-конкурентної політики. Виходячи з поставлених завдань, діяльність АМК України спрямована, насамперед, на сприяння поглибленню реформ у базових сферах та галузях економіки, регулювання зовнішньоекономічних відносин.
Державне регулювання конкурентного середовища на окремих товарних ринках у національній економіці має важливе значення для подальшого розвитку української економіки, дозволяє забезпечувати необхідні гарантії дотримання законності у взаємовідносинах суб'єктів господарювання.
Основні категорії та поняття
Галузева політика, промислова політика держави, конкурентоспроможність, державна допомога, кластер, науково- технічна політика, інноваційна політика держави, патент, венчурне підприємництво, процес "творчого руйнування", антидемпінгові заходи, демпінг, нелегітимний субсидований імпорт, захисні заходи СОТ, "відмовне застереження", компенсаційні заходи
Взаємозв'язок конкурентної та галузевої політики держави
Галузева політика спрямована на удосконалення державою міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, на стимулювання розвитку галузей, які визначають науково- технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Професор А.І. Ігнатюк розуміє під галузевою політикою сукупність заходів держави, що спрямовані на регулювання відносин на рівні галузевих ринків, загальною метою якої є найкраще задоволення потреб у певному товарі чи послузі[1]. Складовими галузевої політики є промислова, аграрна, будівельна та інші види державної економічної політики, відповідно до яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів контролюючого та регулюючого впливів.
Промислова політика держави – це підкріплені фінансово- економічними та організаційно-правовими заходами держави інвестиційно-структурні перетворення щодо розвитку реального сектору економіки, насамперед промисловості на сучасній технічній і технологічній основі, стимулювання перспективних галузей і виробництв національної економіки. Під промисловою політикою у широкому сенсі розуміється система державних заходів щодо розвитку реального сектору національної економіки (вітчизняного виробництва). Критерієм ефективної промислової політики є її сприяння підвищенню конкурентоспроможності промислового виробництва. Як вважає А.І. Ігнатюк, на відміну від промислової політики, яка спрямована на макроекономічний рівень господарювання і стратегічні завдання національного господарювання, галузева політика здійснюється на мезорівні економіки з метою ефективного функціонування всіх галузевих ринків країни[2].
Взаємозв'язок (взаємозалежність) конкурентної і галузевої політики держави проявляється в тому, що: 1) конкурентна політика є – один із важливих засобів, за допомогою якого забезпечується розвиток галузей національної економіки; 2) цілі галузевої політики визначають характер антимонопольного регулювання і конкурентної політики держави в цілому; 3) характер і методи галузевої політики зумовлюють зміст конкурентної політики. Реалізація різних варіантів галузевої політики по-різному впливає на конкурентне середовище і конкурентну політику держави.
Узгодження конкурентної та галузевої політики держави важливе з точки зору підвищення конкурентоспроможності національного виробництва. Конкурентоспроможність – багатопланове поняття, яке можна розглядати на кількох рівнях. Це – конкурентоспроможність товарів, товаровиробників, галузей, країни. Між усіма цими рівнями існує тісний взаємозв'язок: адже конкурентоспроможність країни й галузі зрештою залежить від здатності конкретних виробників випускати конкурентоспроможні товари. Поняття "конкурентоспроможність" є похідним від поняття "конкуренція"[3].
Структурно-галузеве вдосконалення виробництва є одним з визначальних факторів підвищення національної конкурентоспроможності. В Україні цей процес відбувається досить повільно. Його гальмує невирішеність багатьох питань нормативно-правового, організаційного і фінансового забезпечення. Тому головна увага в Україні має бути зосереджена на створенні інституційних, інфраструктурних та економічних основ для структурно-галузевих перетворень. Серед них ключовими мають стати: державна підтримка створення нових і модернізації діючих виробництв у секторах, пріоритетних з точки зору бажаних структурних змін; створення лівих ринків для таких виробництв шляхом активного застосування інститутів державного замовлення і державного контракту[4].
Невпорядкованою в Україні лишається система державної підтримки (допомоги) окремих галузей економіки, видів діяльності та суб'єктів господарювання. Йдеться, зокрема, про надання різноманітних пільг, значний обсяг яких є не тільки бюджетним тягарем, а, насамперед, створює нерівні умови для конкуренції. Необхідно на законодавчому рівні визначити об'єктивні критерії, принципи та механізми надання державної допомоги, і лише після цього – комплексно переглянути податкове, митне законодавство та інші нормативні акти, за якими надаються пільги.
Державна допомога – втручання держави у функціонування ринку, що надає перевагу окремим підприємствам, якої вони не змогли б досягти за нормальних ринкових умов. Навіть у тих випадках, коли допомога надається суб'єкту господарювання, що перебуває у скрутному фінансово-економічному становищі з певних об'єктивних причин, адміністративне рішення підтримати його діяльність підтверджує той факт, що підприємству надано перевагу порівняно із конкурентами. У такій ситуації конкуренти на ринку опиняються у нерівному становищі.
Врегулювання системи надання державної допомоги суб'єктам господарювання в Україні є невідкладним завданням. Йдеться не про припинення державної допомоги (в тій чи іншій формі вона існує в усьому світі), а про її впорядкування, недопущення або мінімізацію антиконкурентних наслідків її надання. Неврахування конкуренції як критерію для цілеспрямованого визначення напрямів та обсягів допомоги держави суб'єктам господарювання знижує дієвість реалізації галузевої політики держави.
Видами державної допомоги, які визнаються сумісними зі спільним ринком, в ЄС вважаються: допомога соціального характеру окремим споживачам за умови, що вона не допускає дискримінації щодо погодження продукції; допомога у разі збитків, завданих природними катаклізмами чи надзвичайними обставинами; допомога з метою сприяння економічного розвитку регіонів із дуже низьким рівнем життя та високим рівнем безробіття; допомога з метою сприяння реалізації проектів загальноєвропейського значення; допомога задля сприяння розвитку певної економічної діяльності чи певного регіону, якщо це не передбачає негативного впливу на умови торгівлі і не суперечить спільним інтересам; допомога з метою розвитку культури та спадщини, якщо вона не справляє негативного впливу на умови торгівлі і не суперечить спільним інтересам; інші категорії допомоги, які можуть бути визначені законодавчо. ЄС застосовує всілякі запобіжні заходи щодо попередження виникнення будь-якої залежності підприємств від державних субсидій, допомог чи створення державних монополій.
Слід зазначити, що в умовах глобальної фінансово- економічної кризи 2008-2009 pp. ще активніше стали проявлятися тенденції розширення державної допомоги, ексклюзивної підтримки державами національних виробників і фінансового сектору, сприяння формуванню конгломератних моделей бізнесу, що включають вертикальні бізнес-групи та картельні утворення.
Моніторинг та контроль державної допомоги є фундаментальною передумовою функціонування внутрішнього ринку ЄС, а обмеження конкуренції та торгівлі внаслідок надання субсидій та інших форм державної підтримки фактично стає найбільшим ризиком для внутрішнього ринку ЄС. Аби усунути таку загрозу ЄС запровадив єдиний уніфікований режим попереднього контролю державної допомоги.
Проект Закону України "Про державну допомогу" визначає правові, економічні та організаційні засади надання, використання та контролю за державною допомогою, наданою суб'єктам господарювання в Україні. Його метою є визначення державної допомоги, встановлення порядку надання та використання державної допомоги, а також державного контролю за таким наданням та використанням допомоги, які спрямовані на запобігання і недопущення спотворення економічної конкуренції та на ефективний розвиток конкурентних відносин в Україні[5].
До основних видів державної допомоги належать:
- • дозволена державна допомога;
- • державна допомога, надання якої може бути дозволено;
- • державна допомога, надання якої здійснюється Кабінетом Міністрів України;
- • антиконкурентна державна допомога, яку заборонено.
- [1] Ігнатюк А.І. Галузеві ринки: теорія, практика, напрями регулювання : монографія / А.І. Г папок. – К.: ННЦІАЕ, 2010. – С. 340.
- [2] Там само.
- [3] Грунтовний аналіз сучасного розуміння сутності взаємозв'язку конкуренції і конкурентоспроможності див.: Лагутін В.Д. Конкурентоспроможність національної економіки : навч, посіб. / В.Д. Лагутін, В.А. Романенко, Ю.М. Уманців ; за ред. В.Д. Лагутіна. – К. : Київ. нац. торг.-екон ун-т, 2011. – С. 27-35.
- [4] Кіндзерський Ю. Державна контрактна система в моделі держави підприємця: засади формування в Україні / Ю. Кіндзерський // Економіст. – 2011. – №9. – С. 8-13.
- [5] Коментар до проекту Закону України "Про державну допомогу суб'єктам господарювання" на основі порівняльного налізу із правилами держаної допомоги ЄС. – K: Р.К. Майстер-принт, 2013. – 158 с.
