Специфіка регулювання конкурентного процесу на ринку науково-технічної продукції та інновацій
Проблеми антимонопольного регулювання в науково- технологічній та інноваційних сферах надзвичайно складні.
– Конкуренція є важливим фактором інноваційної активності в країні. Конкурентне середовище змушує суб'єктів господарювання приділяти увагу інноваціям. Однак, конкурентний механізм формування і використання інноваційних ресурсів пов'язаний із певними недоліками: схильністю до інформаційної закритості, обмеженістю фінансових ресурсів, незацікавленістю у фінансуванні певних досліджень та ін. У цілому виявляється, що ринкового потенціалу інновацій стає замало для забезпечення необхідного рівня інвестування в інноваційний розвиток. У цих умовах державне регулювання ринкових інноваційних процесів стає необхідним і важливим.
Інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін в економіці. Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами: проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального й екологічного становища; технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.
В Україні сьогодні в основному створено нормативно- правову базу регулювання інноваційної діяльності, Однак, виконання законодавства в науково-технічній та інноваційній сфері є вкрай незадовільним, що істотно впливає на зниження інноваційної активності. Як зазначає професор Л.І. Федулова: "Макроекономічна ситуація та інституційне середовище стримують інноваційну активність підприємства. Ті низький рівень характерний для всіх видів економічної діяльності (промислового виробництва, включаючи мале підприємництво і сфери послуг), а також для всіх типів інновацій (технологічних, організаційних, маркетингових)"[1].
Крім галузевої політики держави одним з ефективних засобів розвитку національної економіки є науково-технічна та інноваційна політика. Це зумовлює необхідність їх узгодження і координації з конкурентною політикою. Науково-технічна політика – діяльність держави щодо формування умов, сприятливих для науково-технічного розвитку країни, зокрема визначення цілей, пріоритетів і напрямів науково-технічного розвитку, розробка фінансово-економічного, організаційно- правового механізмів регулювання та стимулювання науково- технічних процесів в економіці країни. Інноваційна політика включає комплекс правових, економічних, організаційних та інших заходів держави, спрямованих на впровадження результатів науково-технічних розробок у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційної діяльності з метою формування сучасного конкурентоспроможного виробництва.
Важливе значення для розвитку конкуренції на ринку науково-технічної продукції та інновацій має захист інтелектуальної власності[2]. Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються: винаходи та корисні моделі; промислові зразки; сорти рослин та породи тварин; торговельні марки (знаки для товарів і послуг); комерційне (фірмове) найменування; географічне зазначення; комерційна таємниця; комп'ютерні програми; інші об'єкти, передбачені законом. Незаконне використання об'єктів інтелектуальної власності включає: будь-яке несанкціоноване використання об'єктів інтелектуальної власності, так зване "піратство"; будь- яке санкціоноване використання об'єктів інтелектуальної власності, якщо передачу прав на використання не оформлено належним чином.
Підтримати науково-технічний та інноваційний розвиток, захистити інтелектуальну власність держава повинна за допомогою патентного законодавства. Патент (з латинської означає "відкритий лист") – документ, що засвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку, заборону використання винаходу іншими, надання ліцензії користувачам. Отже, патент – це монополія, яка надасться від імені держави і на чітко встановлених законом підставах. Але держава, застосовуючи патентне законодавство, захищає цю монополію. Правовий захист об'єктів інтелектуальної власності, охоплюючи собою, в тому числі і монополію правовласника-інноватора, гарантує стабільність і передбачуваність відносин, пов'язаних з виникненням і реалізацією відповідних прав.
Поєднання патентної монополії та економічної конкуренції є реальністю сучасної економіки. Обмеження на поширення нової технології внаслідок патентування може бути перешкодою для входу на ринок. Держава в особі органів антимонопольного регулювання допускає монополію інтелектуальної власності. Кращим є контрольоване обмеження конкуренції на певному ринку, ніж відсутність стимулів до винаходів, що забезпечують вдосконалення технологічних процесів на цьому ринку. Наявність патенту не є тотожною ринковій владі. Правомірна (заснована на перевагах в ефективності) конкуренція є можливою навіть в умовах домінуючої продукції чи стандарта[3].
Очевидно, що держава повинна знаходити розумний компроміс між конкуренцією і монополією в науково-технічній та інноваційній сферах, гармонізувати конкурентне і патентне законодавство. Це досягається шляхом встановлення строків та інших умов патентного захисту з вигодою для суспільства.
Теоретичну розробку питання про взаємодію конкуренції та інновацій здійснив в 1912 р. Й. Шумпетер у своїй роботі "Теорія економічного розвитку". Йдеться, насамперед, про викладену ним у розділі II "Теорії економічного розвитку" ідею про "творче руйнування". Процес "творчого руйнування" є самою сутністю капіталізму, в його рамках доводиться діяти кожному суб'єкту господарювання. Важливим було з'ясування питання: який взаємозв'язок існує між рівнем концентрації на ринку науково-технічної та інноваційної продукції та ефективністю виробництва? Й. Шумпетер наголошував: "Досі у центрі уваги економістів все ще знаходиться конкуренція, яка відбувається при незмінних умовах, зокрема незмінних методах виробництва та організаційних форм. Проте, попри підручникам у капіталістичній дійсності переважне значення має інша конкуренція, яка ґрунтується на відкритті нового товару, нової технології, нового джерела сировини, нового типу організації"[4].
Цілями конкурентної політики держави в науково-технічній та інноваційній сферах є: захист прав інтелектуальної власності для швидкого технічного прогресу, органічне поєднання конкуренції та інновацій для забезпечення соціально- економічного розвитку. Засобами її реалізації є: сприяння розвитку конкуренції в науково-технічній сфері, захист від проявів монополізму та недобросовісної конкуренції; ефективний захист інтелектуальної власності; пом'якшення монопольного законодавства щодо науково-дослідних та проектно- конструкторських робіт (НДПКР), активніше селективне застосування спеціальних виключень у конкурентному законодавстві для підприємств (фірм), що проводять НДПКР; більш широке впровадження конкурсних засад при державному фінансуванні НДПКР; реалізація політики прискореної амортизації; сприяння розвитку інноваційних інкубаторів, технопарків, технополісів. Органічне поєднання (гармонізація) науково-технічної та конкурентної політики є можливим на основі: узгодження патентного і конку рентного законодавства з метою забезпечення розвитку позитивних явищ і процесів у науково-технічній сфері та підвищення ефективності інноваційної діяльності; оптимізації рівня концентрації на ринку науково-технічної та інноваційної продукції, врахування вимог міжнародної конкуренції.
Набір методів і засобів державної політики розвитку ринку інноваційної продукції досить широкий. Це різні державні заходи коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства, регулювання передавання технології; система контрактних взаємовідносин, різні форми підтримки міжорганізаційної кооперації та малого інноваційного бізнесу тощо. Традиційним методом регулювання конкурентного процесу на ринку науково-технічної та інноваційної продукції, особливо в періоди економічного зростання, є податкові пільги.
Основними напрямами державного стимулювання конкурентного процесу на ринку науково-технічної та інноваційної продукції в Україні є такі: забезпечення переходу до інноваційної моделі розвитку на основі використання методів наукового управління, формування ефективних умов розвитку науково-технічного прогресу і впровадження його результатів у виробництво, розробка фінансово-економічного та правового механізмів регулювання, стимулювання науково-технічних, інноваційних процесів, створення організаційної структури управління науково-технічною сферою.
Необхідним механізмом, що забезпечує регулювання конкурентного процесу на ринку науково-технічної та інноваційної продукції, є державна підтримка венчурного підприємництва. Венчурне підприємництво – ризикована господарська діяльність, як правило, на невеликих комерційних науково- технічних підприємствах, що спеціалізуються на створенні, освоєнні у виробництві та впровадженні нових видів продукції, використанні нових технологій. Зарубіжний досвід господарювання доводить, що венчурне підприємництво відіграє активну роль у виробництві інноваційної продукції, підвищенні науково-технічного рівня національної економіки.
Ринок інноваційної продукції можна створити лише на основі комерціалізації процесу продукування технічних знань, інформаційних технологій. У цих умовах національна інноваційна система буде функціонувати через мережу корпоративних, промислових і регіональних кластерів. У процесі глобалізації важливе значення має зростання частки іноземного фінансування наукових досліджень та створення дослідницьких підрозділів ТНК[5].
- [1] Федулова Л.1. Інноваційний вектор розвитку промисловості України / Л.І. Федулова // Економіка України. – 2013. – № 4. – С. 16.
- [2] Шаститко А. А. Антитраст и защита интеллеіоуальной собственности в странах с развивающейся рыночной экономикой / А. Шаститко, А. Курдин // Вопросы экономики. – 2012. – № 1. – С. 84-95.
- [3] Манн Джеффри А. Инновации и пределы антимонопольной политики / Джеффри А. Манн, Джошуа Д. Райт // Экономическая политика. – 2010. – № 6. – С. 99-123.
- [4] Шумпетер Й. А. Теория экономического развития. Капитализм, социализм и демократия / Й.А. Шумпетер. – М.: Эксмо, 2007. – С. 462.
- [5] Інноваційний потенціал України: монографія / А.А. Мазаракі. Т.М. Мельник, В.В. Юхименко [та ін.]; за заг. ред. А.Л. Мазаракі. – К. : Киш. нац. торг.-екон. ун-т, 2012. – 592 с.
