< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Початок збройної боротьби проти Речі Посполитої

Зібране для боротьби проти повстанців військо Речі Посполитої, очолюване коронними гетьманами Миколаєм Потоцьким (великим) і Мартином Калиновським (польним), зібралося на Черкащині. Для придушення осередку повстання було вирішено вислати на Запорожжя два загони. Один загін поляків (ним командував син Миколая Потоцького – Стефан) отримав наказ іти суходолом, інший – плисти на човнах Дніпром. Головні ж сили з обома гетьманами на випадок виходу повстанців на "волость" лишалися в Черкасах.

За тиждень військо Стефана Потоцького вийшло на береги степової річки Жовті Води. Богдан Хмельницький зібрав на той час чималі сили: 8 тис. козаків і 20 тис. ординців (татар і ногайців) під командуванням перекопського мурзи Тугай-бея. З ними він вирушив назустріч загонам польських вояків та реєстровців, а 19 квітня перестрів ворога на Жовтих Водах. Поляки змушені були стати табором.

Хмельницький оточив польський табір і, регулярно атакуючи його, чекав на підхід підкріплень та звісток із берегів Дніпра. 30 квітня підійшли загони Єдичкульської орди. Через щільну блокаду Стефан Потоцький не мав змоги передати звістку своєму батькові. Тож головні польські сили перебували в очікуванні між Черкасами й Корсунем. Тим часом на бік Богдана Хмельницького перейшли всі полки реєстрових козаків. Вирішальний бій стався 16(6)травня. Він завершився нищівною поразкою поляків. Продовжуючи наступ, Богдан Хмельницький на чолі 15–17-тисячного війська козаків і 4 тис. татар вирушив до Корсуня.

Звістка про поразку польських військ на Жовтих Водах змусила коронного гетьмана вдатися до енергійних дій. Він наказав відступати до Корсуня, куди мав підійти 6-тисячний корпус Яреми Вишневецького. Та коли польські війська увійшли до Корсуня, виявилося, що повстанці також підходять до міста. Щоб Корсунь не дістався Хмельницькому, Потоцький наказав його пограбувати й спалити. Далі, у напрямку на Богуслав, поляки вирішили рухатися під прикриттям табору.

На світанку 26 травня громіздкий, але боєздатний польський табір вирушив богуславським шляхом із Корсуня. Повстанці супроводжували його на відстані пострілу. Перед полуднем польський табір дійшов до заболоченого урочища Горохова Діброва. Тут на нього чатувала засідка. Саме тут відбулася славнозвісна Корсунська битва. Повстанці спершу оточили і знищили передові польські загони, де перебував Потоцький. Коронного гетьмана було поранено і взято в полон. Така сама доля спіткала й Калиновського. Довше чинили опір тільки вояки з середини табору, але й вони близько 1-ї години пополудні склали зброю. Багато поляків загинуло, багато потрапило в полон разом із величезними трофеями. 20-тисячне коронне військо перестало існувати.

Перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем стали сигналом для повстань по всій Україні, для визвольного походу української армії на захід.

Богдан Хмельницький збирав війська у Білій Церкві, формував нові, українські органи влади, а керувати визволенням Правобережної України від сил Речі Посполитої послав полковника Максима Кривоноса, який фактично став наказним гетьманом.

До кінця липня було визволено з-під польського ярма всю територію Лівобережжя, а до кінця серпня – Брацлавське, Київське, Подільське (крім м. Кам'янця) воєводства на Правобережжі, а також східні й південні райони Волинського воєводства.

Після безплідних мирних переговорів, у вересні 1648 р.у відновилися воєнні дії. Неподалік містечка Пилявці поблизу Старокостян- тинова (нині Пилява Хмельницької обл.) для нової битви зійшлися коронне військо й українська армія.

11 вересня (за ст. ст.) 1648 р. передові частини двох армій розпочали бій за греблю через Ікву. Кілька разів гребля переходила з рук у руки, поляки постійно надсилали підкріплення; врешті надвечір українці мусили відступити до свого табору. Полякам, які не мали власного табору, довелося стояти цілу ніч у бойовому порядку, очікуючи на атаку з боку повстанців.

Вирішальна битва під Пилявцями розпочалася 23 вересня. Вранці українські, кримсько-татарські та ногайські загони вишикувалися бойовим порядком. Потужним ударом вони відбили греблю, а незабаром почали переслідувати ворога. Польське командування не спромоглося забезпечити організованого відступу. Це спричинило у війську Речі Посполитої паніку та безлад. Покидавши зброю і залишивши боєприпаси, польське військо накивало п'ятами. Пилявецька битва завершилася для польської армії ганебною поразкою.

А от повстанців вона надихнула на нові битви. Головні сили українського війська під проводом Богдана Хмельницького рушили до Львова.

Переможним походом повстанська армія просувалася на захід. 26 вересня 1648 р. розпочалася облога Львова. 5 жовтня загони Максима Кривоноса захопили Високий Замок – фортецю на високому пагорбі. Львівська міська верхівка, зрозумівши безвихідь свого становища, почала переговори. Гетьман вимагав від польського командування та міської влади капітулювати і видати козакам їхніх запеклих ворогів – Ярему Вишневецького, Олександра Конецпольського та інших. Проте, дізнавшись, що ті таємно втекли до Замостя, наказав припинити облогу і, дочекавшися викупу для сплати ординцям, рушив на Замостя. Начальник гарнізону, дізнавшись про наближення військ повстанців, наказав спалити передмістя. Облога за таких обставин могла затягнутися. Підійшовши до Замостя, Хмельницький запропонував міській владі сплатити викуп і спробував переманити на свій бік німецьких найманців, які перебували в місті. Діставши відмову, гетьман наказав брати місто штурмом. Проте цей штурм, як і два подальші, виявився невдалим. Тоді Хмельницький наказав ущільнити облогу. Коли ж під Замостя прибули полковники Максим Кривоніс і Петро Головацький, а українська армія почала готуватися до нових штурмів, обложені стали поступливішими. Розпочалися переговори між повстанцями та міською владою. Хмельницький отримав викуп і зняв облогу Замостя.

Звістка про наміри повстанців іти на Краків та Варшаву налякала польський уряд. Занепокоєння в польському стані спричинялося й дипломатичними заходами Хмельницького, спрямованими на створення антипольської коаліції. На початку листопада, під час стояння під Замостям, Богдан Хмельницький розпочав переговори з польським урядом. До припинення воєнних дій гетьмана спонукало складне становище армії: боєздатного війська налічувалося не більше як 30 тис., гостро відчувалася нестача гармат, боєприпасів і харчів, давалася взнаки загальна втома, дошкуляла зима. До того ж спалахнула епідемія чуми. На рішення Хмельницького вплинули й повернення татар до Криму та загроза нападу на Київщину й Чернігівщину литовської армії. Крім того, ще аж ніяк не вичерпаними були військові сили Польщі. Зваживши на все, Богдан Хмельницький погодився з рішенням ради і настроями старшини та уклав перемир'я з новообраним польським королем Яном II Казимиром. 14 листопада 1648 р. Богдан Хмельницький зі своїми загонами повернув на схід. Переможний похід 1648 р. було завершено. Одначе, укладаючи мир під Замостям, гетьман не збирався припиняти збройної боротьби взагалі. Він планував навесні 1649 р. знову зібрати військо, покликати татар на допомогу й поновити воєнні дії.

Внаслідок перемоги під Пилявцями й походу української армії на Львів та Замостя на початку листопада 1648 р. майже всі етнічні українські землі було визволено від польського панування.

23 грудня 1648 р. Богдан Хмельницький урочисто в'їхав до Києва. Як і скрізь на шляху повернення гетьмана з-під Замостя, у Києві радо вітали переможця. Назустріч українським полкам вийшли єрусалимський патріарх Паїсій, який перебував тоді в Києві, і київський митрополит Сильвестр Косов.

Студенти Києво-Могилянської академії виголосили на честь героя свої вірші-панегірики. Київський митрополит Сильвестр Косов та єрусалимський патріарх Паїсій урочисто привітали гетьмана як "нового Мойсея" – визволителя свого народу від іноземних поневолювачів. Українське православне духівництво благословило Богдана Хмельницького на переможну війну проти загарбників і підтримало його намір зміцнювати відроджену Українську державу.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >