< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Перший Кримський похід 1687 р.

Уклавши "вічний мир" із Польщею, Московія приєдналася до держав, які вели боротьбу проти Туреччини та ЇЇ васала – Кримського ханства. Зобов'язання перед антитурецькою коаліцією – Священною лігою у складі Австрії, Венеції та Речі Посполитої, а також власні плани, що передбачали ліквідацію турецько-татарських володінь на Чорному й Азовському морях та отримання в майбутньому виходу до Чорного моря, спонукали Москву до війни. У травні 1687 р. 100-тисячна московська армія рушила на Крим. Похід очолив фаворит цариці Софії, найвпливовіша людина в Московії – Василь Голіцин. Дорогою до армії Голіцина приєдналося 50-тисячне військо українських козаків на чолі з Самойловичем. І хоч які великі надії покладалися на цю воєнну кампанію, об'єднане українсько-московське військо не спромоглося навіть досягти Криму. Через пожежу в степу, підпаленому татарами, нестачу продовольства, води й корму для коней Голіцин наказав війську повернути назад.

Не визнаючи власних прорахунків, Голіцин шукав винуватців невдалого походу, а тому легко переклав відповідальність на Самойловича. Адже гетьман критикував царициного фаворита за неправильне здійснення походу, та й взагалі виступав проти укладення московським урядом "вічного миру " з Польщею й союзу з нею проти Туреччини й Криму. Становище Самойловича стало непевним. Воно ускладнювалося ще й позицією козацької верхівки, яку відштовхували від гетьмана його зарозумілість, необмежене самозбагачення і прагнення зробити гетьманську булаву спадковою. Ось чому особиста зацікавленість Голіцина і невдоволення старшини привели до усунення Самойловича від влади. У липні 1687 р. в таборі на р. Коломак Івана Самойловича було заарештовано та разом із сім'єю відправлено до Сибіру (Тобольськ). Сина гетьмана – полковника Семена Самойловича, було неправдиво оскаржено і страчено, а його величезне майно було переділено між московськими воєводами. (Це й було причиною страти гетьманича!)

  • 25 липня 1687 р. відбулася козацька рада, яка обрала гетьманом генерального осавула Івана Мазепу.
  • 60–80-ті pp. XVII ст. – надзвичайно складний період в історії України: доба Руїни. Позбавлена територіальної цілісності, знесилена й спустошена тривалою громадянською війною та воєнними операціями інших держав, Україна всупереч прагненням лівобережних і правобережних гетьманів лишалася роз'єднаною й дедалі більше підпадала під владу сусідніх країн. При цьому і Річ Посполита, і Московія, і Туреччина разом із залежним від неї Кримським ханством прагнули будь-що перешкодити Україні здобути самостійність. Отож, сподівання українських гетьманів на щиру підтримку когось із сильних сусідів виявилися марними. Відносна стабілізація ситуації на Лівобережній Україні за гетьмана Самойловича аж ніяк не означала зміцнення незалежності, бо наступ на суверенні права України з боку царату посилився. Наміри ж правобережного гетьмана Петра Дорошенка вибороти Україні незалежність у спілці з Туреччиною та Кримським ханством стали для українців справжньою трагедією. Квітучий край перетворився на пустку. Десятиліття відчайдушної боротьби за об'єднання України під однією гетьманською булавою виявилися безрезультатними.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >