< Попер   ЗМІСТ   Наст >

З кінця XVIII століття до 1914 року

Україна наприкінці XVIII – початку XIX ст.

Українські землі під владою Російської Імперії наприкінці XVIII – У першій половині XIX ст.

Остаточна ліквідація гетьманства

Уже на початку 60-х років XVIII ст. Російська імперія посилила тиск на рештки української козацької державності, задумуючи цілковито ліквідувати Січ та Гетьманщину. Гетьман Кирило Розумовський, дуже лояльно налаштований щодо Російської імперії, спробував у інтересах розвитку Гетьманщини зміцнити гетьманську владу, навіть зробити її спадковою. Це викликало гнів імператриці Катерини II (правила у 1762–1796 pp.), яка прагнула до повного злиття України з Росією, до тотальної русифікації українського народу. Гетьмана Кирила Розумовського негайно викликали до Петербурга. Вимога Катерини була категоричною – зректися гетьманської булави. Протягом 10 місяців український гетьман, використовуючи свої зв'язки при дворі, намагався якось залагодити справу. Та імператриця залишалася непохитною – адже справа була не в особі Кирила Розумовського.

Ліквідація гетьманства була логічним наслідком колоніальної політики Російської імперії щодо України. Таким чином, у жовтні 1764 р. Кирило Розумовський змушений був скласти свої повноваження, а вже наступного місяця його офіційно було увільнено від гетьманства. Натомість для управління Лівобережною Україною та Запорожжям було створено Малоросійську колегію на чолі з президентом і генерал-губернатором графом Петром Рум'яйцевим. Майже одночасно (1765) було скасовано козацький устрій на Слобожанщині й утворено там Слобідсько-Українську губернію з адміністративним центром у Харкові. Козацькі полки перетворювалися на гусарські. Старшини отримували російські військові чини, а козаки ставали "військовими обивателями". Заборонялися вільні переходи селян від одного пана до іншого.

Скасування гетьманства стало початком вирішального наступу царату на українську автономію. Катерина II мала на меті не лише позбавити українські землі решток державності, а й знищити самобутню культуру українського народу, його мову, перетворити українців на злиденних і ницих малоросів. Протягом наступних років один за одним з'являлися імператорські укази, що мали довершити справу підкорення України. Виконавцем імператорської волі був президент Малоросійської колегії Петро Рум'янцев.

Його бурхливу антиукраїнську діяльність тимчасово призупинила тільки чергова російсько-турецька війна 1768–1774 pp., оскільки Російській імперії був потрібний спокійний тил і гарматне м'ясо. У цій війні особливо уславилися запорозькі козаки, котрі сподівалися, що за вірну службу у війні проти "бусурман " імперія залишить у спокої козацтво, не буде вторгатися в землі Війська Запорозького, які широко прослалися степами Центральної та Південно-Східної України. Та не так сталося, як гадалося і як обіцялося...

Переможна для Російської імперії війна завершилася підписанням Кючук-Кайнарджійського мирного договору. До Росії відійшли Велика й Мала Кабарда, східна частина Керченського півострова (в тому числі Керч і Єнікале), а також Азов із навколишніми землями, фортеця Кінбурн у гирлі Дніпра, територія між Дніпром і Південним Бугом (по нижній течії до узбережжя Чорного моря). Туреччина зобов'язалася вивести свої війська з Криму, Кубані й Тамані, а Росія – з Криму, Дунайських князівств і Кавказу. Росія одержала право вільного торгового судноплавства на Чорному морі. За умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору Кримському ханству надавалася незалежність від султанської Туреччини, фактично ж воно опинилось у залежності від Російської імперії, а в 1783 р. Крим взагалі було приєднано до останньої. Чимало кримських татар вже тоді стали жертвами переслідувань та дискримінації, майже половина татарського населення Криму емігрувала до Османської імперії. Розпочалося планомірне й санкціоноване зверху нищення не тільки кримськотатарських, а й античних та ранньохристиянських пам'яток старовини. Англійський професор Е. Д. Кларк як свідок описав варварську руйнацію царськими військами у 1812 р. будівель античного Херсонеса, що її здійснювали при використанні порохових мін. Репресії та депортації впали й на голови християнського населення Криму, значна частина якого (переважно греки) були виселені в північне Приазов'я, де виникло місто Маріуполь (у перекладі з грецької – "місто Марії"). У той же час царат активно переселяв до Криму росіян, українців, німців та ін.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >