< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Правила конкуренції, що застосовуються до підприємств

Поняття підприємств

Суб'єктами порушення антимонопольного права Євросоюзу є підприємства. У ДФЄС та вторинному законодавстві не міститься визначення підприємства, тому практика Суду ЄС є основним джерелом у цій сфері. Поняття "підприємство" включає будь- який суб'єкт господарювання незалежно від його юридичного статусу та способу його фінансування. Таке визначення було дано Судом ЄС у рішенні у справі С-41/90 Hofner and Elser v. MacrotronGmbH [1991]. До поняття підприємства у світлі конкурентного права належать компанії, публічні підприємства, товариства, торгові асоціації, сільськогосподарські кооперативи, окремі торговці та представники вільних професій.

У справі Hofner and Elser v Macrotron GmbH (справа C-41/90 [1991]) Суд ЄС зазначив, що "...концепція суб'єкта господарювання передбачає будь-яку особу, яка здійснює економічну діяльність, незважаючи на юридичний статус особи та спосіб, у який вона фінансується, та, по-друге, пошук роботи є економічною діяльністю".

У справі Dansk Riurindustri and Others v Commission (справи C-189/02 P, C-202/02 P, C-205/02 P та C-208/02 P, та C-213/02 P [2005]) Судом ЄС визначено, що поняття підприємства охоплює будь-яку особу, яка провадить економічну діяльність, незалежно від її правового статусу та способу, в якому вона фінансується. Ця концепція не вимагає відокремленості та чіткої визначеності юридичного статусу особи". У справі Fenin (справа С-205/03 [2006]) Суд ЄС додав до економічної діяльності необхідність особи "брати активну участь у продажі товарів або послуг".

Судова практика була доповнена позицією, яка була висловлена у справі Minoan Lines v Commission (справа Т-66/99 [2003]). Було визначено, що "термін “підприємство” розуміється як економічна одиниця для цілей предмета угоди в питанні, навіть якщо формально юридично вона складається з кількох осіб, фізичних чи юридичних".

Фізичні особи також можуть вважатися підприємством, якщо здійснюють економічну діяльність власним коштом. Таким чином, адвокати, оперні співаки, консультанти та винахідники можуть вважатися підприємством і, навпаки, службовці – не можуть. Суд ЄС постановив у справі "Комісія проти Італії" (справа С-35/96 [1998]), що представники гуманітарних професій є підприємствами.

У справі Wouters (справа С-309/99 [2002]) було встановлено, що навіть юристи можуть вважатися підприємствами в світлі правил конкуренції ЄС, не дивлячись на "технічний характер їх роботи та зарегульованість". У цій справі Суд деталізував, що правила конкуренції, вміщені в ДФЄС, "не застосовуються до діяльності, яка за своєю природою та метою не відноситься до сфери економічної/господарської діяльності ... або не співвідноситься до виконання публічних функцій управління". Аналогічно у двох рішеннях патентні агенти були визнані підприємствами, незважаючи на той факт, що вони були представниками організованих професій.

Судовою практикою був розвинутий "функціональний" підхід до розуміння підприємства. У справі SELEX Sistemi Integrati SpA V Commission (справа T-155/04 [2006]) було зазначено, що "різноманітна діяльність суб'єкта має визначатись індивідуально та повинна враховувати виконання ним деяких публічних функцій, однак це не виключає того, що він в інших сферах не здійснює економічної діяльності". Було доведено, що функції Євроконтролю щодо встановлення технічних стандартів, управління правами інтелектуальної власності були суто публічними, а от повноваження щодо надання допомоги національним органам щодо, наприклад, складання документів на державні закупівлі визначалися як економічна діяльність. Аналогічний підхід був характерним для розгляду справи, яка стосувалася аеропортів Франції (справа Т-128/98 Aeroport de France v Commission [2000]). Таким чином, до поняття підприємства у світлі конкурентного права відносяться компанії, публічні підприємства, товариства, торгові асоціації, сільськогосподарські кооперативи, окремі торговці та представники вільних професій.

Держава як така на центральному рівні або на рівні місцевої влади (регіони, міста тощо) не підпадає під дію статей 101 та 102 ДФЄС. Навпаки, публічні підприємства є суб'єктами тією мірою, якою вони займаються економічною або комерційною діяльністю, включаючи надання послуг загального економічного інтересу (наприклад, державні телекомпанії, компанії, відповідальні за постачання питної води, залізничні компанії, порти та аеропорти). Публічне підприємство – це підприємство, характер діяльності якого може визначатися державою або шляхом контролю акцій чи іншої фінансової участі, або через правила щодо структури підприємства (наприклад, право на "золоту" акцію або право контролю шляхом призначення управління). Стаття 106 ДФЄС забороняє державам-членам запроваджувати або залишати чинними заходи, які суперечать статтям 101 або 102 ДФЄС щодо таких підприємств.

У директивах Євросоюзу щодо державних закупок також стверджується, що органи державної влади повинні організовувати свою діяльність відповідно до принципів конкуренції в рамках процедур, наслідком яких є отримання державного контракту на основі тендера.

Проявом екстериторіальності антимонопольного права Євросоюзу є те, що підприємства, які засновані та/або розташовані за межами території Євросоюзу, також підпорядковуються дії статей 101 та 102 ДФЄС, якщо антиконкурентні угоди таких підприємств виконуються в межах Євросоюзу, тобто мають ефект у рамках внутрішнього ринку (справи С-89, 104, 114...125-129/85 A. Ahlsrtom (A) v. Commission [1993]).

За загальним правилом малі та середні підприємства не спроможні значно вплинути на конкуренцію між державами-членами ЄС, однак можливі винятки. Відповідно до Рекомендації Комісії ЄС від 6 травня 2003 р. стосовного визначення мікро-, малого та середнього підприємства (micro, smalland medium-sized enterprises SMEs) до такої категорії підприємств (SMEs) належать підприємства, з кількістю працівників менше ніж 250, які мають щорічний обіг не більше 50 млн євро та/або щорічний бухгалтерський баланс не більше 43 млн євро.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >