Принципи планування

Важливою передумовою розроблення та виконання реалістичних обґрунтованих планів діяльності підприємства є дотримання принципів планування. Термін "принцип" (лат. "prencepium" – початок, основа) в широкому розумінні можна трактувати як певне правило, сформульоване на підставі пізнання законів чи закономірностей, якими керуються люди в діяльності, зважаючи на своє внутрішнє переконання і досвід щодо необхідності чинити саме так.

Принципи планування – це вироблені наукою і практикою головні усталені правила, ідеї, норми поведінки, якими необхідно керуватися в плановій роботі. Вони є конкретизацією загальнонаукових принципів управління підприємством стосовно його головної функції – планування. Принципи визначають характер і зміст планування. Дотримання їх створює передумови для недопущення або, принаймні, зменшення негативних результатів планування, а отже, й ефективної діяльності підприємства. Об'єктивність планових показників забезпечується лише за системного використання принципів планування. Реальний механізм дії принципів планування полягає у визначенні і дотриманні їхніх вимог працівниками в процесі розроблення та реалізації планів діяльності підприємства. Слід брати до уваги, що дотримання принципів планування гарантує реалістичність і ефективність плану певного підприємства за певних умов і протягом певного часу.

Сучасне планування на підприємстві грунтується на принципах, притаманних адміністративно-командній економіці. Проте, механізм і методи їх реалізації змінюються відповідно до ринкових трансформацій, рівня розвитку теорії, методології і практики планування, стану економіки в країні та багатьох інших чинників. Водночас, традиційні принципи планування доповнюються новими ринковими

У роботах зарубіжних і вітчизняних науковців різних років пропонується чимало принципів планування на підприємстві. [21, с.32-37; 103, с .20-22; 155, с.224-225]

Усі вони мають право на існування, оскільки головних правил планування може бути необмежена кількість.

Розглянемо сутність провідних, на наш погляд, принципів. До загальнокласичних принципів планування, сформульованих А. Файолем, належать такі: необхідності, єдності, безперервності, гнучкості і точності.

Принцип необхідності планування означає повсюдне й обов'язкове застосування планів кожним підприємством для досягнення цілі. Ці плани можуть бути різними за змістом, глибиною розроблення, строками виконання, ступенем обгрунтування та іншими ознаками. Проте, необхідність їх складання беззаперечна. Багаторічний досвід практичної діяльності зарубіжних і вітчизняних підприємств переконливо довів безумовну необхідність планування для успішної діяльності і розвитку підприємства та його структурних підрозділів. Дослідженнями доведено, що між плануванням і результатами діяльності існує тісний зв'язок. За сучасних умов господарювання ігнорування планування призводить до несвоєчасності зміни напрямків діяльності за значних, нічим не виправданих, економічних втрат, фінансової нестабільності і в кінцевому результаті – до банкрутства.

Безумовно саме собі планування не може забезпечити ефективну прибуткову діяльність підприємства. Однак, документально оформлений план дозволяє чітко уяснити цілі функціонування і розвитку підприємства, допомагає вибрати найефективнішими напрямками діяльності, значно зменшує ризик ухвалення помилкових рішень внаслідок недостовірності інформації про внутрішні і зовнішні фактори. Цей принцип надзвичайно важливий за умов ринкових відносин, оскільки його дотримання відповідає сучасним економічним вимогам раціонального використання обмежених ресурсів. Отже, принцип необхідності планування приносить підприємству відчутну користь.

Принцип єдності полягає в тому, що всі плани підприємства повинні бути єдиною взаємоузгодженою системою планів, а не просто сукупністю розрахунків показників, оформлених у таблиці.

Справа в тому, що кожне підприємство є складною системою, до якої належить сукупність функціональних підсистем: керуючої, керованої, технічної, економічної, соціальної, організаційної тощо. Між ними існує тісний взаємозв'язок.

Загальне правило управління полягає в тому, що завжди потрібно прагнути до стабільності підприємства як складної, відкритої і динамічної системи в цілому, а не окремих його підсистем.

Певна підсистема (підрозділ) функціонує на підставі цілі підприємства. Кожен окремий план підсистеми чи підрозділу є частиною плану вищого підрозділу і підприємства загалом. Зокрема план робочого місця є частиною плану виробничої дільниці, план якої – це частина плану цеху, а його план, у свою чергу, є частиною плану підприємства.

Єдність планування зумовлена єдністю цілей як підприємства в цілому, так і його окремих підрозділів. Діяльність жодного виробничого чи обслуговуючого підрозділу неможливо планувати ефективно, якщо вона не узгоджена з планами інших підрозділів. Наприклад, зміна планового обсягу виробництва обробляючого цеху тягне за собою відповідну зміну обсягів виробництва інших основних і допоміжних цехів та підприємства в цілому. Взаємозв'язок планів цих підрозділів представлено на рис. 1.3.

Отже, будь-які зміни в плані одного підрозділу мають знайти відображення в планах інших підрозділів.

Принцип єдності планування також виявляється в тісному взаємозв'язку окремих розділів плану. Наприклад, план виробництва є базою для розроблення планів матеріально-технічного забезпечення, персоналу і заробітної плати, збуту, організаційно-технічного розвитку інфраструктури, оновлення продукції, витрат виробництва, фінансового плану. З іншого боку, всі без виключення розділи плану перебувають у тісному взаємозв'язку з фінансовим планом, оскільки для виконання будь-якого показника кожного розділу плану необхідне фінансове забезпечення. Таким чином, планові виробництва і фінансовому планові належить провідна роль у плануванні на підприємстві.

Принцип єдності також припускає взаємозв'язок усіх розділів і показників плану з метою усунення протиріч, що можуть виникнути за відокремленого їхнього планування.

Принцип безперервності характеризується тим, що процес планування має здійснюватися постійно і без перерв, тобто виконання одного плану змінюється іншим (план на січень змінюється планом на лютий, який, у свою чергу, змінюється планом на березень, тощо). Безперервність планування також означає постійний перехід від перспективних (довго- і середньострокових) та стратегічних планів до поточних і тактичних, а від них – до оперативних. Отже, безперервність планування – це постійне слідування планів один за одним.

Принцип безперервності безпосередньо взаємопов'язаний з принципом гнучкості. Адже безперервність планування пов'язана з необхідністю врахування в планах невизначеності зовнішнього середовища і непередбачуваних змін, що в ньому відбуваються. Ці зміни вимагають постійного коригування планів за допомогою внесення відповідних змін у планові показники. Коригування планів має виходити з того, що пріоритети і цінності підприємства можуть змінюватися залежно від переважання сприятливих внутрішніх умов чи можливостей зростання різноманітних зовнішніх небезпек. Вносити зміни в плани необхідно оперативно, враховуючи момент появи змін у зовнішньому і внутрішньому середовищі. Нехтування цими змінами може призвести до того, що розроблений і виконаний план виявиться непотрібним.

Рис. 1.3. Схема взаємозв'язків планів виробництва продукції підприємства, його основних і допоміжних цехів та обслуговуючих господарств

Принцип гнучкості (адаптивності) полягає в необхідності постійного проведення змін у розроблених планах для їхнього узгодження з поточними умовами діяльності підприємства. Цей принцип передбачає надання планам здатності змінюватися у зв'язку з появою непередбачуваних обставин.

Підприємство, як відкрита динамічна система, постійно взаємодіє з оточуючим середовищем: замовниками, постачальниками, покупцями, інвесторами, дебіторами, кредиторами, органами державної і місцевої влади тощо. Працюючи як відкрита система, кожне підприємство має свої особливості, динамічність окремих показників, унікальність і непердбачуванність поведінки, здатність змінювати свою структуру та протистояти руйнівним впливам зовнішнього середовища.

Динамічність підприємства як системи зумовлюється тим, що величина його ресурсів, витрат і результатів постійно змінюється під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. На підставі вищевикладеного для реалізації принципу гнучкості плани потрібно розробляти так, щоб до них можна було вносити корективи, пов'язуючи їх зі змінами зовнішніх і внутрішніх умов. Словом, планування на підприємстві має пристосовуватися до мінливих умов оточуючого середовища, швидко реагувати на зміни в законодавстві, кон'юнктурі ринку, рівні цін і тарифів, поведінці конкурентів, умовах постачання і збуту тощо, а також відповідно оперативно коригувати плани.

Принцип точності передбачає, що будь-який план слід складати з такою точністю, яка тільки сумісна з невизначеністю умов. Це означає, що плани варто конкретизувати, насамперед, стосовно горизонту планування. У поточних і оперативних планах необхідний вищий рівень точності обчислення планових показників, а в довгострокових планах можна обмежитися орієнтовними розрахунками. Точність планування зумовлюється низкою зовнішніх і внутрішніх факторів. Вона визначається тими системами і методами, які використовуються при складанні планів. Кожен план необхідно розробляти з такою точністю, якої бажає досягти підприємство, з урахуванням його ринкових позицій, фінансового стану та багатьох інших чинників. Інакше кажучи, можливий різний рівень точності плану, але за обов'язкового забезпечення допустимої ефективності діяльності підприємства.

До ключових принципів планування належить обгрунтований Р. Акоффом принцип участі, який передбачає обов'язкове залучення до процесу планування не тільки керівників усіх підрозділів і працівників підприємства, які безпосередньо відповідають за планову роботу, а й фахівців інших управлінських підрозділів, а також майбутніх виконавців планів. Отже, кожен працівник підприємства стає учасником планування діяльності незалежно від посади, робіт, операцій, які він виконує.

Постійне залучення працівників підприємства незалежно від посади і змісту роботи до планової роботи зумовлює глибше розуміння кожним з них змісту і завдань плану, необхідності й наслідків його виконання за всіма вигодами, що випливають з нього.

Перевага принципу участі полягає в такому:

• – приймаючи безпосередню участь у плануванні, кожен працівник глибше розуміє різні напрямки діяльності підприємства, отримуючи більше інформації про його цілі і шляхи їх досягнення;
• – участь працівників, у тому числі робітників у процесі планування призводить до того, що плани підприємства стають особистими їхніми планами. По суті, праця кожного працівника спрямована на виконання планів, а через них на досягнення цілей підприємства, яке у формі заробітної плати забезпечує його особисті потреби;
• – підвищується реалістичність планів у зв'язку з використанням додаткового числа кваліфікованих експертних оцінок.

Принцип участі тісно пов'язаний із принципом єдності.

Принцип наукового обґрунтування планів означає, що складання кожного плану повинно відбуватися: за дотримання вимог об'єктивних економічних законів і закономірностей ринкової економіки; на підставі попереднього наукового аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, досягнень і невдач у його діяльності в минулі періоди; з використанням сучасних досягнень теорії, методології і практичного досвіду планової роботи.

Пізнання механізму дії згаданих законів відбувається через теоретичні дослідження і в процесі практичного здійснення планування, починаючи від діяльності підприємства в цілому і завершуючи плановими завданнями для окремих робочих місць.

Науковість планування на підприємстві полягає в тому, що підґрунтя планів складають науково обґрунтовані нормативи і норми витрат живої та матеріалізованої праці. У планових нормах і нормативах певною мірою знаходять відображення досягнення світової і вітчизняної науки, техніки та технології, прогресивний досвід підприємств.

Дотримання принципу наукового обґрунтування планів передбачає їх складання в кожному окремому випадку на підставі наукового ретроспективного аналізу фактичних результатів виконання планів та здобутків у діяльності в минулому і сучасного стану підприємства.

Принцип балансу ризиків висуває вимоги до створення рівноваги можливих ризиків у досягненні планових показників за рахунок створення планового резерву, так званої "надбавки безпеки", як альтернативного плану підприємства. Проте, варто брати до уваги, що існують визначені межі резервів планування. Резерви, закладені в планових показниках, не повинні бути занадто істотними, інакше плани будуть неточними. Водночас досить незначні межі резервів зумовлюють необхідність занадто частих змін у планах, внаслідок чого цілі діяльності підприємства стають некоректними.

З фінансової точки зору забезпечення принципу балансу ризиків потребує додаткових витрат, величина яких має співвідноситися з імовірним майбутнім ризиком. Наприклад, підприємство у фінансовому плані має передбачити відповідні резерви грошових коштів, необхідних для придбання дорожчих матеріалів, якщо якість закладених в план не забезпечує виготовлення конкурентоспроможної продукції, за умови передбачуваного істотного зростання цін на них або для оплати додаткових послуг транспортної організації за перевезення на довшу відстань готової продукції до гуртових складів посередника тощо.

Фінансове забезпечення резервів планування має свої обмеження. Адже ці додаткові витрати можуть виявитися настільки високими, що переваги планових резервів не компенсують їх.

Принцип комплексності полягає у тому, що планування на підприємстві повинно охоплювати всі напрямки діяльності (оперативну, інвестиційну, фінансову, маркетингову, інноваційну, постачання, виробничу, збутову), усі види виробничих ресурсів (праці, матеріальні, фінансові), усі підрозділи підприємства (основне, допоміжне й обслуговуюче виробництво).

Принцип комплексності також означає, що всі методи, які використовуються в плануванні на підприємстві, повинні взаємодоповнювати один одного і в цілому розглядатися в єдиному комплексі.

Принцип оптимальності вимагає вибору найкращого варіанту плану, дотримання оптимального співвідношення між результатами і витратами. Оптимальний – це завжди най прийнятніший варіант плану для певних умов.

У широкому розумінні ефективність – це співвідношення результатів і витрат, що його зумовили.

Принцип ефективності в плануванні припускає розроблення та ухвалення такого варіанту плану, який забезпечує максимальний результат від його реалізації у зіставленні з витратами або досягнення рівня планових показників за мінімальних витрат.

Принцип регламентації означає встановлення і суворе дотримання встановлених правил, положень, інструкцій, нормативів, побудованих на об'єктивних закономірностях, властивих плануванню.

Розглянуті принципи є основними, а дотримання їх – обов'язковим для досягнення ефекту планування. Ці принципи планування можуть доповнюватися специфічними, розробленими підприємством відповідно до його особливостей.

Планування на підприємстві за ринкових умов господарювання також спирається на низку нових принципів.

Принцип саморегуляції, сутність якого полягає в тому, що підприємство повинне самостійно знаходити шляхи вирішення всіх проблем і забезпечення безперервної прибуткової діяльності;

Принцип інтересів та вимог споживача, який означає, що споживачеві належить провідна роль у ринковому господарюванні. Підприємство-виробник, проводячи маркетингові дослідження, повинне знайти покупців продукції, яку воно хоче і може виготовити, потім виконати комплекс заходів щодо підготовки її виробництва і тільки після цього розпочати випуск виробів.

Принцип договірності (контрактності) в господарських взаємовідносинах виявляється в тому, що практично на кожну операцію купівлі-продажу між виробником і покупцем (споживачем) укладається письмовий договір (контракт), який має юридичну силу. Договірна система принципово змінює самі ринкові відносини, перетворюючи їх часто у прямі зв'язки між виробниками і споживачами, що зумовлює зникнення ризику непродажу виготовленої продукції.

Принцип договірності тісно пов'язаний з принципом внутрішньовиробничого планування. Адже договірна форма роботи на замовлення споживача дає змогу підприємству-виробникові розробляти попередні плани виробництва та забезпечувати їх усіма видами виробничих ресурсів. За цих умов процес виробництва в межах підприємства, стає планомірним. Одночасно ринкові відносини істотно впливають на процес виробництва. Йдеться, насамперед, про конкуренцію, яка суттєво впливає на рівень ціни, якість продукції та завантаження виробничої потужності.

Принцип розвитку прогнозування зумовлений швидкими темпами інформатизації суспільства і виробництва та розвитку і використання у діяльності підприємства сучасних інформаційних технологій, які забезпечують складання обгрунтованих прогнозів попиту споживачів на окремі види продукції, робіт та послуг. Ці прогнози, доповнені надійною системою зворотного зв'язку між виробником і споживачем, є базою для прогнозування діяльності підприємства за мінімізації ризику перевиробництва і збуту продукції.

Принцип конкурентності передбачає дотримання, як мінімум, двох умов:

• – зниження витрат на виробництво і, відповідно, цін;
• – підвищення якості продукції.

У ринковій економіці централізоване керівництво діяльності підприємства відсутнє. Підприємства вільно самостійно приймають рішення щодо своєї' діяльності. Однак необхідно брати до уваги, що ринок функціонує і розвивається за певними закономірностями. Ціллю будь-якого учасника ринку, що виступає в ролі продавця (виробника) або в ролі покупця (споживача), є отримання максимального ефекту від участі в ринковій операції.

Відсутність регламентації ринкової діяльності дає змогу учасникам ринку застосовувати принцип раціоналізму, який виявляється в тому, що підприємство ніколи не займатиметься виробництвом продукції, яка не користується попитом на ринку або продаж якої не буде прибутковим, а споживач не купуватиме непотрібного йому виробу (послуги).

Інноваційний принцип означає, що важливою передумовою отримання переваги підприємства над конкурентами на ринку є постійне використання у виробництві інновацій, тобто новітніх досягнень науки і техніки.

Принцип формування культури господарювання полягає у розробленні та практичній реалізації кодексу ділової культури підприємства, у якому повинні міститися відношення працівників до нормативно-правових актів, своїх обов'язків, якості продукції, фінансових зобов'язань, розповсюдження ділової інформації, а також правила і норми поведінки тощо.