Методи планування

Принципи планування реалізуються за допомогою методів планування.. У широкому розумінні метод – це прийом або сукупність прийомів у певній сфері людської діяльності, спосіб досягнення цілі, шлях розв'язання завдань. Методи планування – це сукупність цілеспрямованих технічних прийомів та інструментарію, за допомогою яких визначаються показники, складаються таблиці, окреслюються шляхи розв'язання завдань. Усі методи планування взаємопов'язані. Методи планування об'єднують такі елементи: розрахунки показників, їхній характер, точність, порядок взаємного зв'язку.

Економічною теорією і практикою напрацьовані різноманітні методи планування. Найбільший розвиток і застосування в практиці планування на вітчизняних підприємствах отримали такі методи: балансовий, розрахунково- аналітичний, графо-аналітичний, евристичний, економіко-математичний.

Нині провідним методом планування на підприємстві є балансовий метод, тобто метод взаємного зіставлення наявності певного виду ресурсів (матеріальних, праці, фінансових) і потреби в них. У широкому розумінні за допомогою балансів узгоджуються потреби і можливості. Проте слід брати до уваги, що відповідність між ними можна розуміти або як рівність, або менш суворо – як достатність ресурсів для покриття потреби і відповідно наявність певного резерву. Словом, цей метод грунтується на балансових зіставленнях, що задовольняють вимогу відповідності двох складників (частин): наявності ресурсу і його використання. Наприклад, обсяг виробництва продукції і потреби ринку в ній, платоспроможний попит покупців і пропозиція товарів та послуг; наявність працівників і кількість робочих місць. Сутність балансового методу полягає у побудові системи балансів, за допомогою яких забезпечуються планові пропорції в розвитку виробничих підрозділів, єдність плану, збалансування його окремих розділів. Зокрема, план виробництва конкретного виду продукції розробляється на підставі оцінювання, з одного боку, потреби ринку в ньому, а з іншого боку – можливостей підприємства: виробничої потужності, наявності всіх видів ресурсів тощо.

Найпоширенішими є баланси конкретних видів матеріально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсів. Загальну схему планового матеріального балансу подано в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Плановий баланс найменування конкретного виду матеріалу на 2015 рік

Призначення планового балансу – узгодження потреби підприємства в конкретному виді ресурсу із джерелами її покриття.

Планові матеріальні баланси окремих видів ресурсів розробляються в натуральних вимірниках. їх переважна більшість. Проте, деякі матеріальні баланси охоплюють групи ресурсів (баланс устаткування, інструмента, запасних частин, окремих видів допоміжних матеріалів тощо) і складаються у грошових вимірниках.

Матеріальні баланси устаткування в грошових вимірниках розробляються для узгодження його з фінансовим планом. У процесі складання матеріальних балансів зазвичай виявляється невідповідність потреб і ресурсів. З метою ліквідації цих розбіжностей розробляються відповідні заходи. Шукають можливості скорочення норм витрат сировини і матеріалів на одиницю продукції без втрат для її якості, зменшення втрат від браку у виробництві, доведення величини запасів до мінімальних, використання відходів тощо.

Найпоширенішою формою балансу є суто розрахункова, за якої результати розрахунків оформляються у вигляді таблиці. Проте, баланс можна подати й у вигляді графіка. Фрагменти планових балансів матеріальних ресурсів та інструмента підприємства подано в підрозділах 6.5 і 9.2 відповідно. Планові електробаланси підприємств наведено в підрозділі 9.4, а плановий баланс вантажообороту в підрозділі 9.5 цього підручника.

Переважна більшість економістів схиляється до думки, що найточнішим є нормативний метод планування, за якого планові показники обчислюються на підставі прогресивних норм і нормативів витрачання всіх видів ресурсів підприємства з урахуванням їхніх змін у плановому періоді внаслідок впровадження організаційно-технічних заходів. Проте, деякі фахівці заперечують наявність окремого нормативного методу планування, аргументуючи свою позицію тим, що використання будь-якої внутрішньої та зовнішньої нормативної інформації є обов'язковою і необхідною умовою досконалого планування за допомогою будь-якого методу. [110, с.375]

Програмно-цільовий метод планування припускає створення спеціальної тимчасової структури у складі постійного апарату управління підприємством, її цільове фінансування, спрямоване на розроблення конкретної програми, реалізація якої передбачає досягнення визначеної цілі. Після завершення роботи тимчасова структура ліквідується, а її працівники повертаються на свої постійні робочі місця.

Розрахунково-аналітичний метод планування полягає в тому, шо величина планового показника обчислюється за допомогою формул на підставі аналізу комплексу об'єктивних факторів, в тому числі нормативної інформації. Цей метод досить розповсюджений у сучасній практиці планування на вітчизняних підприємствах. Однак часто планові показники традиційно визначаються на підставі аналізу досягнутого рівня, що приймається за базу, і коефіцієнта його зміни в плановому періоді.

Графо-аналітичний метод планування органічно поєднує графічний і аналітичний методи. Сутність цього методу полягає в тому, що розрахунки рівня і динаміки планових показників підприємства здійснюються за допомогою графічного зображення. Цей метод дозволяє на одному графіку відображати співвідношення між окремими елементами будь-якого показника та їх сукупностей і візуально оцінити обсяг чи рівень планових показників, їхню динаміку та різні залежності між ними. Його застосування дозволяє уникнути складних розрахунків і отримати досить точні результати, особливо при визначенні перспективних планових показників. Цей метод ефективний з точки зору наочності й економії часу на планові розрахунки. Однак, він вимагає значної підготовчої роботи і придатний не для всіх обчислень.

Залежно від завдань, які розв'язують графічні способи зображення планових, виробничих, технічних та інших показників, можуть застосовуватися різні види графіків: діаграми, картодіаграми, структурні схеми тощо. Найбільш поширений вид графіків – це діаграми. Діаграма (від грец. "diagramma" – зображення, рисунок, креслення), графічне зображення, що наочно показує співвідношення будь-яких величин. У плануванні діаграму необхідно розуміти як креслення, на якому планові дані зображують умовними геометричними фігурами або лініями. За способами побудови виокремлюють площинні, об'ємні, лінійні та фігурні діаграми. У свою чергу, площинні та об'ємні діаграми поділяються на секторні, смугові та стовпчикові.

Найпростішими, проте досить поширеними видами графіків, є лілійні діаграми. В плануванні вони застосовуються для оцінювання динаміки (зміни в часі) показників, взаємозв'язку між ними, виконання планових завдань тощо. Лінійні діаграми будуються в прямокутній системі координат. На осі абсцис у прийнятому масштабі відкладають величини ознаки, наприклад, періоди часу-дні, місяці, роки, а на осі ординат – відповідні їм рівні показників динамічного ряду або темпи їхньої зміни. Одержані точки з'єднують відрізками у вигляді ламаної лінії (рис. 1.4). Кожна точка лінійної діаграми відповідає рівневі показника ряду динаміки або темпу його зміни на певну дату, або за період часу.

Рис. 1.4. Динаміка планових витрат виробництва на підприємстві

Для наочного зображення динаміки показників, оцінювання виконання плану часто використовуються стовпчикові діаграми. Стовпчики розміщуються впритул або роздільно на однаковій відстані. Вони мають однакову основу, а їхня висота повинна бути пропорційна числовим значенням рівнів показника. За висотою стовпчиків цієї діаграми визначають співвідношення між рівнями показників, що досліджуються.

Стовпчикові діаграми можуть бути смуговими. На смуговій діаграмі різним штрихуванням відображається питома вага різних частин об'єкта дослідження, чи показника, кожній з яких відведена певна частина стовпчика, що за висотою відповідає 100%. Інколи крім штрихування приводять цифрові позначки питомої ваги кожної частини.

Приклад смугової діаграми наведено на рис. 1.5, з якого видно, що найбільшу частину в планових витратах виробництва займають матеріальні витрати, незважаючи на стійке щорічне їхнє зниження: від 75,3% у 2010 році до 58,0% у 2014 році. Істотну частину в структурі витрат виробництва складають витрати на оплату праці. До того ж їхня частина щорічно зростає. За 2010-2014 роки цей ріст склав 8 (20,1-12,1) відсоткових пунктів.

Рис. 1.5. Структура планових витрат на виробництво за 2004-2008 роки

Для характеристики структури планових показників широко розповсюджені секторні діаграми. Вивчення структури здійснюється на підставі зіставлення різних частин цілого за допомогою площ, які створюються секторами кола. Для побудови цієї' діаграми коло потрібно поділити на сектори пропорційно питомій вазі частин у цілому. Сума питомих ваг дорівнює 100%, що відповідає загальному обсягові показника чи об'єкта дослідження. Розмір кожного сектора визначається за величиною кута з урахуванням того, що один відсоток відповідає 3,6. Для більшої наочності сектори доцільно штрихувати. Взірець секторної діаграми подано на рис. 1.6.

Графічне зображення, подане на рис. 1.6. переконує, що підприємство надає перевагу друкованим засобам масової інформації та Інтернету, які є найбільш доступними і відносно дешевими.

Перевага графіків полягає в тому, що вони за допомогою ліній, фігур, крапок, яким надають умовного значення, дозволяють швидко охопити, сприйняти та осмислити сукупність певних показників, визначити їхній рівень і тенденції розвитку, виявити найбільш типові співвідношення і взаємозв'язки між ними, наочно порівнювати розміри явищ та процесів, ілюструвати та характеризувати структуру, ступінь виконання плану, оцінити місце знаходження об'єктів дослідження тощо.

Рис. 1.6. Структура рекламного бюджету підприємства за видами засобів реклами за планом 2015 року

До графо-аналітичних методів належать сітьові графіки. За їхньою допомогою можна розробляти складні програми. Вони є моделлю будь-якого процесу, який потрібно здійснити для досягнення поставленої цілі. Усі часткові процеси із розроблення та виконання плану відображені на сітьовому графіку як єдиний взаємопов'язаний процес. Сітьовий графік дозволяє не лише візуально сприймати логічну послідовність, взаємозв'язок і тривалість окремих процесів (робіт), а й їхній шлях, що визначає рух кожного з них до основної цілі. Сітьові графіки будують за іншими правилами у зіставленні з лінійними. Вони мають свою термінологію і методи розрахунку, які докладно розкриті в темі 12 цього підручника.

Особливого значення в плануванні на підприємстві набуває визначення специфічного різновиду будь-якого планового показника – його нормативу. Ця обставина зумовила позицію низки науковців щодо наявності окремого нормативного методу планування. На нашу думку, ця точка зору не обгрунтована.

Ми розділяємо погляд авторів роботи [110, с.383], що "використання нормативної інформації (як тієї, що формується на підприємстві, так і доведеної ззовні відповідними структурами макроекономічної системи) є обов'язковою і необхідною умовою досконалого планування за допомогою будь-якого методу".

Метод техніко-економічного обгрунтування планів передбачає обгрунтування кількісної міри планового завдання шляхом розроблення норм або техніко-економічних розрахунків. Застосування цього методу доцільне при складанні поточних і перспективних планів підприємства.

За сучасних складних ринкових умов господарювання, підприємствам необхідно розв'язувати непрості проблеми і завдання, які зумовлюють застосування евристичних методів. У їхню основу покладено евристику. В широкому розумінні "евристика – наука, що вивчає творчу діяльність". Евристичні методи Грунтуються на інтуїції, абстракції, власному попередньому досвіді, активізації творчого мислення дослідників.

Сутність, різновиди, особливості застосування евристичних методів у конкретних галузях досліджень висвітлюються в минулих і сучасних виданнях спеціальної та навчальної літератури в інтерпретаціях авторів. Прикладом цьому роботи [34, с.254-274; 45, с.62-66; 46, с.71-75; 95, с.121-134; 99, с.367- 373; 153, с. 157-168; 154, с.30-32] та інші.

Евристичні методи застосовуються для розв'язання неформалізованих окреслених проблем (завдань) за умов, коли їхнє вирішення формалізованими методами ускладнене чи неможливе, або вхідна аналітична інформація відсутня чи її недостатньо.

Різновидами евристичних методів є "мозковий штурм" ("мозкова атака"), Дельфи, синектики, конференції ідей, метод 635, аналогій, колективного блокнота "за і проти" та інші. Евристичні методи застосовуються, насамперед, в прогнозуванні та стратегічному плануванні.

У плануванні серед евристичних методів найпоширеніший "мозковий штурм". Це метод швидкого пошуку розв'язання певної проблеми. Він грунтується на генерації нових ідей у процесі творчої співпраці групи спеціалістів, що діють як єдиний мозковий центр і намагаються "штурмом" подолати труднощі, які перешкоджають пошуку найкращого рішення. Більш докладно сутність і особливості методу "мозкового штурму" подано в [81, с.65-67].

Схеми алгоритму "мозкового штурму" наводять автори роботи [99, с.370].

Однак, не кожну проблему можна розв'язати методом "мозкового штурму". Його застосування доцільне за розв'язання не дуже складних проблем, добре відомих усім учасникам творчої групи, які достатньо інформовані стосовно цих проблем.

До евристичних способів належить метод експертних оцінок, за якого розроблення прогнозу чи вирішення певної проблеми здійснюється на підставі опитування експертів. При їх підборі беруть до уваги те, що вони повинні: бути високопрофесійними спеціалістами у сфері поставленої проблеми і перейматися нею; володіти практичним досвідом; конструктивно мислити; бути комунікабельними і вміти ефективно працювати в колективі та здатними розв'язувати творчі завдання.

Опитування експертів здійснюється у формі заповнення анкет, що розроблені за вибраною методикою. В подальшому анкети опрацьовуються, визначається достовірність отриманих результатів, на підставі яких дається оцінка стану проблеми.

За характером застосування розрізняють індивідуальні і колективні експертні оцінки. Одним із різновидів експертних оцінок є метод Дельфи. Його назва походить від назви давньогрецького міста Дельфи, яке прославили місцеві мудреці, які займалися передбаченням майбутнього. Цей метод розроблений американською дослідною корпорацією РЕНД. Сутність методу Дельфи полягає в організації кількох циклів зібрання думок спеціально підібраних експертів, статистичного опрацювання їхніх думок та наступного кориіування експертами своїх позицій, зафіксованих у попередньому циклі. При цьому застосовується сувора процедура обміну думками, яка забезпечує за можливістю об'єктивність висновків.

Отже, метод Дельфи – це метод експертної оцінки майбутнього. Він призначений для отримання стосовно надійної інформації за умов гострої її нестачі. Наприклад, при складанні довгострокових прогнозів обсягу, номенклатури й асортименту продукції, організаційно-технічного розвитку, конкурентоспроможності, фінансового забезпечення підприємства тощо.

Радянські науковці запропонували спосіб, який підвищує ефективність методу Дельфи шляхом його поєднання з методами сітьового планування.

У сучасному плануванні на підприємстві безумовно необхідні найбільш ефективні економіко-математичні методи. Без них не обійтися при розробленні прогнозів і стратегічних планів. Ці методи грунтуються на використанні математики, статистики, теорії ухвалення оптимальних рішень тощо. Економіко- математичні методи є підставою ефективного використання в плануванні обчислювальної техніки. Різновидом згаданих методів, необхідних для подальшого розвитку автоматизованого розв'язання фінансово-економічних задач, є алгоритмізація прогнозних і планових рішень. Економіко-математичні моделі будуються на підставі певних процесів про структуру і взаємозв'язок певних планових показників, про причини тих чи інших господарських процесів.

Значне місце в математичних методах планування посідають факторні моделі. Вони відображають реальний зв'язок між факторними (причинними) показниками і результативним плановим показником у математичній формі. Факторна модель має такий загальний вигляд:

(1.1)

де у – результативний фактор;

– вільний член;

– коефіцієнти при факторних показниках, що показують рівень впливу кожного взаємопов'язаного фактора на результативний показник;

– числові значення факторних показників, що визначають рівень результативного показника.

Отже, факторні моделі дозволяють кількісно оцінити вплив кожного важливого фактора на зміну результативного показника.

Факторні моделі дають змогу кількісно оцінити вплив конкретного причинного фактора на результативний, вилучити неістотні причинні фактори, виявити взаємопов'язані, обчислити зміни результативного фактора, зумовлені причинними тощо.

Процес побудови математичного виразу залежності називається процесом моделювання явища, що вивчається. Існують два типи зв'язків, які піддаються дослідженню в процесі факторного аналізу: функціональні і стохастичні. Зв'язок називається функціональним або жорстко детермінованим, якщо кожному значенню факторної ознаки відповідає цілком певне невипадкове значення результативної ознаки. Зв'язок називається стохастичним (вірогідним), якщо кожному значенню факторної ознаки відповідає безліч значень результативної ознаки, тобто певний статистичний розподіл.

Стохастичне моделювання є певною мірою доповненням і поглибленням детермінованого факторного аналізу.

Таким чином, у сучасному плануванні на підприємстві доцільно ширше застосовувати економіко-математичні методи, у першу чергу, при розробленні прогнозів і стратегічних та довгострокових планів. Докладне висвітлення ці методи знайшли в спеціальній літературі, зокрема в роботах [4,7,10,12,20,36,27,41,121].