Планові норми і нормативи

Підгрунтям складання реалістичних обгрунтованих планів на підприємстві є нормування витрат живої та матеріалізованої праці, тобто дотримання заздалегідь установленої планової міри витрачання ресурсів праці, матеріальних ресурсів, засобів праці тощо.

У теорії і практиці нормування виокремлюють норми і нормативи.

Норма – це абсолютна максимально допустима величина витрачання певного виду ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії, живої праці) в конкретних організаційно-технічних умовах виробництва.

Норматив – це відносний показник, що характеризує ступінь використання певного виду ресурсів на прийняту одиницю часу, площі, обсягу, гривню витрат тощо, наприклад, коефіцієнт використання робочого часу, металу, площі, устаткування.

Слушною є думка О.О. Орлова про те, що варто розрізняти два види нормативів:

• а) нормативи як складові норми, що характеризують мікроелемент витрат виробничих і трудових ресурсів, наприклад, витрата часу на один прохід обробки, витрата матеріалу на одну операцію чи мікродеталь і т.п. Такі нормативи особливо характерні для витрат праці й нормування часу роботи устаткування;
• б) нормативи на укрупнені величини, розраховані відносно комплексного показника: норматив використання режимного часу, норматив оборотності оборотних коштів тощо. [103, с.41]

Норми і нормативи покликані забезпечувати економію всіх видів ресурсів. Реалізація цієї вимоги надзвичайно актуальна для вітчизняних підприємств за сучасних умов господарювання. На жаль, доводиться констатувати, що за роки становлення ринкових відносин в Україні на багатьох підприємствах увага до створення і вдосконалення прогресивних, обґрунтованих норм і нормативів істотно знизилася.

До норм і нормативів висуваються такі вимоги:

• – прогресивність – урахування при їхньому формуванні заходів із впровадження та вдосконалення в плановому періоді нової техніки, технології виробництва та його організації;
• – обгрунтованість – реальність для використання в конкретних умовах виробництва;
• – динамічність – систематичний перегляд внаслідок впровадження заходів з організаційно-технічного розвитку підприємства;
• – комплексність – слугує базою для проведення всіх видів планових розрахунків (планування витрат усіх видів ресурсів);
• – зіставність – ідентичність норм і нормативів при розрахунках показників перспективних, поточних і оперативних планів.

Велика кількість різноманітних норм і нормативів, що використовуються на підприємстві, зумовлює необхідність їхньої класифікації за різними ознаками (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Класифікація норм і нормативів

Перспективні норми встановлюються за роками часового періоду перспективного плану. Вони також можуть бути єдиними на весь час виконання перспективного плану або діяти протягом більш тривалого періоду часу. При цьому можуть широко використовуватися проектні норми заново створених підприємств і продукції.

Поточні норми витрат ресурсів поділяються на річні, квартальні і місячні. На підставі цих норм проводиться робота з поточного планування на підприємстві: визначається потреба у працівниках, матеріальних ресурсах, укладаються договори на їхню купівлю, складаються внутрішньовиробничі плани розподілу ресурсів тощо. Поточні норми розробляються на підставі оперативних норм і заходів з економії ресурсів, впровадження яких передбачено в поточному плановому періоді.

Оперативні норми відповідають конкретним умовам виробництва не робочих місцях. їхня величина пов'язана із впровадженням усіх тих заходів, які призводять до зміни витрат живої та минулої праці.

Міжгалузевими вважають норми, які розповсюджені на підприємствах різних галузей економіки, що виготовляють певний вид продукції. Тепер таких норм мало.

Галузева норма придатна для підприємств однієї галузі, що виготовляють однойменну продукцію і працюють у зіставних умовах.

Переважна більшість діючих нормативів і норм призначена для використання у плануванні в межах лише окремого підприємства, оскільки організаційно-технічні умови виробництва на різних підприємствах не збігаються. Цехові норми придатні для складання плану лише в межах конкретного цеху.

Норма на готовий виріб містить загальну величину витрат певного виду ресурсу на його виробництво.

Вузловими називають норми витрат матеріального ресурсу чи витрат праці, необхідні для виготовлення певного вузла відповідно до креслень і технічних умов.

Подетальні (поопераційні) норми відображають витрати матеріального ресурсу чи витрати праці на виготовлення певної деталі (виконання окремої операції технологічного процесу), визначені на підставі нормативів, передбачених конструкторсько-технологічною документацією підприємства або спеціальними виробничими і лабораторними дослідженнями.

Ці первинні норми дозволяють аналізувати раціональність витрачання ресурсів у виробництві, планувати надходження матеріалів на підприємство і видачу їх виробничим підрозділам відповідно до планового завдання.

Грунтові норми визначаються на підставі індивідуальних норм як середньозважені величини. Вони встановлюються на групу однойменної продукції в натуральному чи вартісному вираженні.

Індивідуальні норми розробляються на конкретний вид готової продукції чи робіт. Стосовно нормування витрачання матеріальних ресурсів ці норми можуть визначатися як для основних матеріалів, так і для допоміжних. Індивідуальні норми можуть бути специфікованими і зведеними залежно від укрупнення номенклатури матеріалів.

Специфікована норма – це величина витрачання конкретного виду матеріалу (з відображенням марки, сорту, типорозміру тощо) на виробництво одного виробу.

За зведеними нормами витрати матеріальних ресурсів встановлюються на одиницю продукції в узагальнювальному вигляді для групи однорідних матеріалів (наприклад, прокату чавуну). Ці норми діють зазвичай в одиничному і дріб но серійному виробництві.

Розрахунково-аналітичні – це норми, що встановлені на підставі технічно й економічно обгрунтованих розрахунків за всіма нормоутворюючими факторами. При цьому часто-густо розробляються методики й інструменти розрахунку, на підставі яких формуються норми, що враховують передовий досвід виробництва й останні досягнення науки, техніки, організації виробництва й управління ним.

Дослідні норми розробляються на підставі експериментальних даних з урахуванням досягнутих передових методів роботи і всебічного аналізу резервів виробництва. Вони встановлюються в тому випадку, коли через відсутність відповідної вхідної інформації неможливо застосувати аналітичний метод.

Звітно-статистичні – це норми, що визначаються на підставі звітно- статистичної інформації за минулий період. Ці норми ке можна вважати прогресивними, оскільки вони відображають усі недоліки, що мали місце в минулому періоді і не враховують передбачених планом досягнень науки, виробництва і передового досвіду, не стимулюють використання наявних резервів. Звітно-статистичні норми доцільно застосовувати лише в тих випадках, коли неможливо визначити норму розрахунково-аналітичним чи дослідним методом.

Провідними методами нормування є досвідно-статистичний і аналітичний.

Досвідно-статистичний метод полягає в тому, що норма визначається на підставі досвіду працівників і звітно-статистичної інформації.

За його застосування наслідки організаційно-технічних недоліків, що відображені у звітних показниках, механічно можуть переноситися на умови та показники планового періоду. Ця обставина є основним недоліком досвідно- статистичного методу. Проте, цим методом користуються на практиці в тих випадках, коли відсутні вхідні дані для розрахунку технічно обгрунтованих норм. Це стосується, насамперед, планування науково-дослідних і дослідно- конструкторських робіт та одиничного типу виробництва, де вироби виготовляються одиницями чи малими партіями на замовлення.

Аналітичний метод передбачає встановлення норми на підставі докладного вивчення конкретних організаційно-виробничих умов її застосування, розроблення та впровадження заходів, спрямованих на покращення цих умов, а також узагальнення і використання прогресивного досвіду цього та інших підприємств. Існує кілька різновидів аналітичного методу нормування, які докладно розглядаються у літературі, зокрема в [68, с.476].

У плануванні діяльності підприємства формуються та застосовуються такі основні види норм і нормативів:

• – норми і нормативи витрат живої праці;
• – норми і нормативи витрат предметів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії тощо);
• – норми і нормативи використання засобів праці (машин, устаткування тощо);
• – календарно-планові нормативи;
• – фінансові норми і нормативи.

Узагальнювальний перелік норм і нормативів та їхнє призначення подано в додатку А.

Найбільш трудомістким процесом є нормування витрат живої праці, що зумовлює необхідність його докладного розгляду. До норм і нормативів праці належать такі види: норми часу, норми виробітку (навантаження), норми обслуговування, норми часу обслуговування, нормативи чисельності, норми керованості, типові штати. За допомогою нормативів і норм часу регламентуються витрати праці на обслуговування робочих місць, устаткування, потокових ліній тощо. Нормативи чисельності регламентують кількість працівників, необхідних для виконання планового обсягу робіт.

Основним методом нормування праці є аналітичний, який містить всебічне вивчення процесу праці з розкладанням операції (роботи), що нормується, на окремі елементи (складові) частини; аналіз структури операції (роботи), що виконується, за окремими елементами; вивчення чинників, що впливають на їх тривалість; проектування раціонального складу і змісту операції за елементами, визначення норми шляхом розрахунку тривалості операції загалом.

Існує два різновиди аналітичного методу: аналітично-дослідний і аналітично-розрахунковий.

Аналітично-дослідний метод полягає в тому, що норма часу на операцію встановлюється на підставі вивчення витрат робочого часу. За аналітично-розрахункового методу норма часу на операцію розраховується відповідно до нормативів на її складові елементи.

Система нормативів праці – це сукупність регламентованих витрат праці на виконання різних елементів і комплексів роботи персоналом підприємства. У ринковій економіці нормативи і норми праці знаходять широке застосування на підприємствах усіх форм власності. Вони відбивають величину витрат праці на здійснення різноманітних видів діяльності підприємства. Такі нормативи і норми праці застосовуються у плануванні діяльності підприємства.

Норми часу відображають необхідні чи науково обгрунтовані витрати робочого часу у хвилинах або годинах на виготовлення одиниці продукції, надання однієї послуги чи виконання одиниці роботи робітником визначеної кваліфікації в конкретних організаційно-технічних умовах.

Норми виробітку показують, яка кількість певної продукції має бути виготовлена за одиницю часу в суворо визначених організаційно-технічних умовах. Величина норми виробітку визначає в натуральних вимірниках (штуках, метрах та інших одиницях) плановий результат роботи за зміну, годину чи інший період часу.

Норми обслуговування характеризують кількість робочих місць, розмір площі та інших виробничих об'єктів, які повинен обслуговувати один робітник, група чи бригада працівників впродовж робочого дня.

Норми чисельності – визначають необхідну кількість робітників відповідної категорії для виконання заданого обсягу роботи або обслуговування виробничих процесів.

Норми керованості – регламентують кількість підлеглих працівників одному керівникові відповідного підрозділу підприємства.

Нормовані виробничі завдання – встановлюють одному робітникові чи бригаді планові обсяги і номенклатуру продукції, що виготовляється, виконаних робіт чи наданих послуг за певний період робочого часу (зміну, тиждень, місяць, квартал). Величина виробничих завдань вимірюється в натуральних, трудових, вартісних одиницях (штуках, тоннах, нормо-годинах, нормо-гривнях).

Метою нормування витрат живої праці є розрахунок нормативів часу, обслуговування, чисельності працівників. На підставі нормативів витрат праці в подальшому обчислюються норми виробітку. Нормативи праці розробляють безпосередньо на підприємствах методами хронометражу, фотографії робочого дня, моментних спостережень.

Норми витрат живої праці визначаються на одну операцію, одну деталь, один комплект деталей, один вузол, один виріб (одну машину), на одну тонну годної продукції, на одиницю часу роботи устаткування (верстато-годину, молото-годинну тощо).

Вибір тієї чи іншої одиниці нормування зумовлюється конкретними завданнями планової роботи.

Норма витрат живої праці встановлюється у вигляді норми часу на одиницю продукції (роботи) чи у вигляді норми виробітку в розрахунку на одиницю часу. Обидві ці норми взаємопов'язані і випливають одна з одної.

Норми витрат живої праці визначають трудомісткість одиниці продукції, тобто суму всіх трудових витрат, необхідних для її виготовлення відповідно до затвердженого технологічного процесу.

Норми витрат живої праці на одиницю продукції ухвалюються відділом головного технолога (ВГТ), технічним відділом (ТВ) чи відділом праці і заробітної плати (ВПЗП). Іноді технічне нормування децентралізується і реалізується безпосередньо в цехах.

За використання діючих норм часу (норм виробітку) в плануванні враховується рівень їх фактичного виконання. З цією метою до розрахунку вводять плановий коефіцієнт виконання норм. Числове значення цього коефіцієнта визначається відношенням нормованого часу до часу, який фактично буде витрачено в середньому на виконання певного виду робіт, певною професією тощо (чи відношенням середнього фактичного виробітку певної продукції до тієї її кількості, яку потрібно було виготовити за нормою за той самий період).

Норми витрат матеріальних ресурсів розробляються окремо для сировини, основних матеріалів і напівфабрикатів, допоміжних матеріалів і паливно-енергетичних ресурсів. Поряд з цим виокремлюють нормативи витрат матеріальних ресурсів на виготовлення основної продукції, ремонтно-експлуатаційні потреби, виготовлення інструмента і спеціального технологічного оснащення, створення запасів матеріальних ресурсів тощо.

Норма витрат матеріальних ресурсів визначає планову величину витрат основних матеріалів, палива чи електроенергії та інших витрат, матеріалізованої праці на виробництво одиниці продукції чи виконання певного виду роботи. До складу норми витрат матеріальних ресурсів належать обґрунтовані планово-розрахункові величини корисного витрачання матеріальних ресурсів, а також зумовлені існуючою технологією й організацією виробництва відходи і втрати матеріалів.

Норми витрат матеріалів, палива, всіх видів енергії встановлюються при розробленні технологічних процесів відділом головного технолога чи технічного відділу.

Зазвичай об'єктом нормування витрат основних матеріалів на технічний виріб є деталь.

Більш докладно норми витрат матеріальних ресурсів та методи їх визначення розглядаються в темі 6 цього підручника.

У процесі нормування засобів праці розробляються нормативи режимів роботи устаткування, його ремонту та обслуговування. Ці нормативи застосовуються при розрахунках пропускної здатності устаткування, виробничої потужності підприємства і його основних виробничих підрозділів.

Нормативи і норми засобів праці містять нормативи і норми потреби в устаткуванні, його ремонті, обслуговуванні та використанні. Для окремих груп основних засобів (передавальних пристроїв, силових машин і устаткування, робочих машин і устаткування, транспортних засобів, обчислювальної техніки тощо) розробляються нормативи обслуговування, режимів роботи, ремонту. На підставі зазначених нормативів визначають виробничу потужність основних підрозділів і підприємства в цілому.

Нормативи витрат засобів праці і виробництва визначають потреби підприємства у робочих місцях, виробничій площі, технологічному оснащенні, різальному і мірильному інструменті та інших основних засобах на виготовлення встановленого обсягу робіт або послуг. Засоби праці чи основні виробничі засоби являють собою ресурси довгострокового користування. Нормативи їх витрат визначаються, як правило, на річний обсяг виробництва чи інші планово-облікові одиниці. У деяких випадках їх величина може встановлюватись у розрахунку на тисячу або на один виріб.

До важливих нормативів, що характеризують плановий чи фактичний рівень використання основних засобів праці та виробництва, належать такі показники, як режим роботи обладнання, коефіцієнти змінності і завантаження устаткування, нормативи фондовіддачі і рентабельності основних засобів, коефіцієнти екстенсивного й інтенсивного використання обладнання, норми випуску продукції з одиниці виробничої площі, коефіцієнти оновлення обладнання і використання устаткування за потужністю, норми простою обладнання в ремонті та тривалість міжремонтних циклів.

У практиці планування діяльності підприємства також використовуються календарно-планові нормативи, що регламентують організацію виробництва. У першу чергу, вони є необхідною умовою і підґрунтям оперативно- виробничого планування. На їх підставі розробляються номенклатурні виробничі програми і складаються календарні графіки та змінно-добові завдання з виробництва продукції виробничими підрозділами підприємства. Склад, зміст і способи розрахунку календарно-планових нормативів визначаються типом організації виробництва, видом руху предметів праці та іншими чинниками. Основними планово-календарними нормативами є: тривалість виробничого циклу виготовлення виробів; величина запасів деталей і вузлів; час календарного випередження запуску-випуску деталей і вузлів за стадіями технологічного процесу; розмір партії деталей (вузлів); періодичність запуску (повторення у виробництві) партій, такт (ритм) роботи потокової лінії. Спрямованість календарно-планових нормативів, їх види, зміст, методи визначення та умови застосування в оперативно-виробничому плануванні докладно подано в темі 8 цього підручника. Проте, календарно-планові нормативи використовуються в розрахунках пропускної здатності устаткування.

Отже, розрахунки та відображення у планах діяльності підприємства показників економічної ефективності • є нагальною необхідністю. Показники ефективності використання окремих видів ресурсів та певні узагальнювальні показники господарювання можуть належати до відповідних розділів плану. Наприклад, показник витрат на гривню виробленої (реалізованої) продукції міститься в розділі плану "Витрати виробництва", показники прибутку і рентабельності визначаються у фінансовому плані. Сукупність усіх показників ефективності використання ресурсів і діяльності підприємства, в тому числі узагальнювальних (індекс ефективності господарювання, ефективності виробництва, прибутковості діяльності тощо), доцільно подати у вигляді таблиці згаданих планових показників, супроводжуючи її відповідними коментарями. Кількість показників та методи їхнього обчислення мають визначатися кожним підприємством самостійно з урахуванням особливостей його діяльності.